ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 0940/2217/18
адміністративне провадження № К/9901/12219/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 0940/2217/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області
про визнання протиправними дій та зобов`язання до вчинення дій,
за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області
на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року (у складі судді Тимощука О.Л.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2019 року (у складі колегії суддів Бруновської Н.В., Затолочного В.С., Матковської З.М.),
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області (далі також - відповідач, Управління), у якому просив:
- визнати дії Управління протиправними та зобов`язати провести перерахунок пенсії за вислугу років, здійснити виплату з 01 січня 2018 року з розрахунком підвищення до пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб» від 21 лютого 2018 року № 103 (далі - Постанова КМУ № 103) на підставі довідки про розмір грошового забезпечення з врахуванням розміру окладу за посадою, військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років станом на 01 березня 2018 року виходячи із 83 % відповідних сум грошового забезпечення.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем протиправно, із помилковим застосуванням статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 № 2262-XII (далі - Закон № 2262-ХІІ), проведено перерахунок пенсії за вислугу років, зменшивши розмір процентної складової грошового забезпечення із 83% до 70% відповідних сум грошового забезпечення, що призвело до невірного визначення розміру пенсії позивачу, та окрім цього, неправомірно відмовлено у здійсненні такого перерахунку із застосуванням 83-відсоткового розміру відповідного грошового забезпечення. ОСОБА_1 вважає такі дії відповідача неправомірними, вчиненими всупереч нормам чинного законодавства, які грубо порушують його право на пенсійне забезпечення в належному розмірі. Також, позивач зазначив, що для перерахунку пенсії мають застосовуватися норми закону, що визначають її розмір у відсотках відповідних сум грошового забезпечення, які діяли саме на момент первинного призначення пенсії, а розмір уже призначеної пенсії в процентному співвідношенні не може бути зменшений навіть при зміні діючого законодавства, з огляду на незворотність дії нормативно-правових актів у часі.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року позов задоволено частково: зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , починаючи з 01 січня 2018 року, відповідно до постанови КМУ №103, з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, визначених станом на 01 березня 2018 року, із застосуванням 75% відповідних сум грошового забезпечення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем при здійсненні перерахунку пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , відповідно до постанови КМУ № 103 протиправно застосовано розмір процентної складової грошового забезпечення 70% відповідних сум грошового забезпечення, оскільки станом на момент призначення позивачу пенсії до позивача застосовано розмір процентної складової грошового забезпечення 75% відповідних сум грошового забезпечення.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року скасовано та прийнято нову якою постанову, якою позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті пенсії за вислугу років обчисленої із застосуванням відсоткового значення розміру пенсії 83% сум грошового забезпечення. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 63 Закону № 2262-ХІІ, у порядку і розмірах визначених КМУ №103, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 83% сум грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум з 01 січня 2018 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права Головне управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області звернулося з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційна скарга подана 24 квітня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 0940/2217/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 03 жовтня 1994 року подав на ім`я Івано-Франківського міського військового комісара заяву про призначення пенсії за вислугу років, у зв`язку із звільненням зі служби 12 серпня 1994 року.
Відповідно до розрахунку на пенсію за вислугу років від 10 жовтня 1994 року № ХД-14310 генерал-майору ОСОБА_1 як колишньому начальнику управління озброєння корпусу, у зв`язку зі звільненням зі служби, з 13 серпня 1994 року призначено пенсію з урахуванням вислуги 31-го року служби, у розмірі 75% відповідних сум грошового забезпечення.
В подальшому, відповідно до матеріалів справи, та змін стосовно максимального відсоткового розміру пенсії, що вносились до законодавства, позивачу здійснювався перерахунок пенсії, що підтверджується копіями пенсійних листів № 576631. Так, ОСОБА_1 здійснено перерахунок пенсії, починаючи з 01 жовтня 1994 року в розмірі 75%, з 01 липня 1996 року в розмірі 83%, з 01 жовтня 2015 року в розмірі 83%.
Керуючись постановою КМУ №103, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області проведено позивачу відповідний перерахунок пенсії, починаючи з 01 січня 2018 року. При цьому, відповідач застосував новий максимальний розмір грошового забезпечення - 70%, який визначений частиною 2 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", в редакції станом на момент здійснення перерахунку, та відповідно до пункту 23 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року №1166- VII (далі також - Закон № 1166-VII).
Не погоджуючись із застосованим обмеженням щодо максимального розміру пенсії, в результаті проведеного перерахунку, 23 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою, у якій висловив прохання здійснити перерахунок пенсії із застосуванням саме 83-відсоткового максимального розміру грошового забезпечення.
У відповідь на таке звернення відповідачем направлено позивачу листа від 29 жовтня 2018 року № 1435/П-15, у якому зазначено про те, що відповідно до змін внесених Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08 липня 2011 року № 3668- VІ ( далі також - Закон №3668-VІ) та Законом № 1166-VII, при здійсненні перерахунку розмір пенсії за вислугу років не може перевищувати 70% відповідних сум грошового забезпечення, а тому розмір пенсії позивача встановлено саме в розмірі 70% сум грошового забезпечення.
Позивач, вважаючи протиправними такі дії відповідача, звернувся до суду, з метою захисту свого порушеного права.
У касаційній скарзі Управління зазначає, що відповідно до частини другої статті 13 Закону № 2262-ХІІ в редакції, чинній на час призначення пенсії, загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 75 відсотків відповідних сум грошового забезпечення. Крім того, з 01 травня 2014 року набрали чинності зміни, внесені Законом № 1166-VII, відповідно до яких розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 відсотків відповідних сум грошового забезпечення.
Від інших учасників справи відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на військовій службі, визначає Закон № 2262-ХІІ. Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до положень статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на момент призначення пенсії позивачу 13 серпня 1994 року) пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.
Загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 75% відповідних сум грошового забезпечення
Відповідно до частини четвертої статті 63 Закону № 2262-XII (у редакції Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII)) усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Зазначеною нормою Закону Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) делеговані повноваження для встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, що узгоджується з приписами статей 19 113 116 117 Конституції України.
Статус Кабінету Міністрів України визначений у статті 113 Основного Закону України як вищого органу у системі органів виконавчої влади, що відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.
Відповідно до статей 116 117 Конституції України Кабінет Міністрів України, зокрема, забезпечує виконання законів України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення фінансової політики та політики у сфері соціального захисту, розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади, видає в межах своєї компетенції постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.
Зазначені повноваження Уряду деталізовані у частині першій статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та полягають у забезпеченні проведення державної соціальної політики шляхом вжиття заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечення соціального захисту громадян; забезпеченні підготовки проектів законів щодо державних соціальних стандартів і соціальних гарантій; забезпеченні розробки та виконання державних програм соціальної допомоги, зокрема, особам з інвалідністю, пенсіонерам та іншим непрацездатним і малозабезпеченим верствам населення.
Відповідно до статей 3, 4 цього ж Закону діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кабінет Міністрів України є колегіальним органом. Кабінет Міністрів України приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях; Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України. Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово висловлювала позицію стосовно застосування статей 116 117 Конституції України у спорах, пов`язаних із пенсійним забезпеченням, зокрема в постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2196/17-а, від 23 жовтня 2019 року у справі № 825/506/18 та від 19 лютого 2020 року у справі № 240/6263/18. Таку позицію також висловлював і Верховний Суд, зокрема в постановах від 18 жовтня 2018 року у справі №534/843/17, від 07 лютого 2019 року у справі №750/6379/16-а.
Частинами другою та третьою статті 51 Закону № 2262-XII передбачено, що перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.
Перерахунок пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно із цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів ПФУ та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», згідно з пунктами 2 та 3 якого Пенсійний фонд України після прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо перерахунку пенсій та отримання відповідного повідомлення від Мінсоцполітики повідомляє своїм головним управлінням в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - головні управління Пенсійного фонду України) про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку. Головні управління Пенсійного фонду України у десятиденний строк з моменту надходження зазначеного повідомлення складають списки за формою згідно з додатком 1 та подають їх органам, які уповноважені рішеннями керівників державних органів (далі - уповноважені органи) видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії. На підставі списків уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно з додатками 2 і 3 (далі - довідки) та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України (редакція, чинна на момент перерахунку пенсії позивача).
Відповідно до пункту 4 цього Порядку перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами другою і третьою статті 51 Закону № 2262-XII. Якщо внаслідок перерахунку розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Пунктом 5 згаданого Порядку визначено, що під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 (далі - Постанова КМУ № 704) встановлено, зокрема, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (пункт 2 постанови). Також цією постановою установлені тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схема тарифних розрядів за основними типовими посадами, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями.
У подальшому 21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 1 якої постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом № 2262-ХІІ до 01 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01 березня 2018 року відповідно до постанови КМУ № 704.
Таким чином, відсотковий розмір пенсії визначається статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на момент призначення пенсії, а розміри складових пенсії визначаються Кабінетом Міністрів України.
Як убачається із наведених норм, такі складові пенсії, як і їх розміри, не є сталими і регулюються постановами Кабінету Міністрів України.
Разом з тим відсоткове співвідношення, установлене статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», уже призначеної пенсії до складових грошового забезпечення (окладу), є сталим, оскільки визначається на день призначення пенсії.
Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові 16 жовтня 2019 року у зразковій справі № 240/5401/18.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 03 жовтня 1994 року позивачу призначено пенсію за вислугу років в розмірі 75 % грошового забезпечення.
В подальшому, відповідачем при здійсненні перерахунку пенсії за вислугу років з 01 січня 2018 року, відповідно до Постанови КМУ № 103 застосовано розмір процентної складової грошового забезпечення 70% відповідних сум грошового забезпечення на підставі чинних на момент перерахунку положень Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08 липня 2011 року № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI), Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII (далі - Закон № 1166-VII).
Скаржником вірно зазначається, що на момент виникнення спірних правовідносин, відповідно до Закону № 3668-VI та Закону № 1166-VII, максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 13 Закону № 2262-ХІІ, не повинен перевищувати 70% відповідних сум грошового забезпечення.
Проте, колегія суддів зазначає, що відсоткове співвідношення, установлене статтею 13 Закону №2262-ХІІ, уже призначеної пенсії до складових грошового забезпечення (окладу) є сталим, оскільки визначається на день призначення пенсії, а не перерахунку раніше призначених, так і з огляду на те, що законодавчо діє принцип незворотності нормативно-правових актів у часі в силу прямих приписів статті 58 Конституції України.
У подальшому стаття 13 Закону № 2262-ХІІ неодноразово була змінена в частині граничного розміру пенсії у відсотковому співвідношенні до розміру грошового забезпечення.
Так, на момент виникнення спірних правовідносин було установлено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 % відповідних сум грошового забезпечення.
Разом з тим застосування цього показника до перерахунку пенсії позивача є протиправним, як тому, що стосується призначення нових пенсій, а не перерахунку раніше призначених, так і з огляду на те, що законодавчо діє принцип незворотності нормативно-правових актів у часі в силу прямих приписів статті 58 Конституції України.
Як зазначив Верховний Суд України в своєму рішенні у справі №21-420а13 від 10 грудня 2013 року, процедура призначення і перерахунку пенсії різні за змістом та механізмом їх проведення. При перерахунку пенсії має застосовуватися норма, що визначала розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція виловлена Верховним Судом в постанові від 27 лютого 2020 року у справі №522/22925/16-а.
Отже, порядок перерахунку призначених пенсій військовослужбовців урегульований нормами статті 63 Закону № 2262-ХІІ, яка змін не зазнавала, а також нормами постанов КМУ № 704 та № 103, тому застосування статті 13 цього Закону, яка регулює призначення пенсій, є протиправним, оскільки процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що аналіз вищевказаних норм, дає підстави дійти висновку, що внесені Законом № 3668-VI та Законом № 1166-VII зміни до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Зокрема, порядок призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм здійснення перерахунку пенсії за вислугу років є норми статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», яка змін у зв`язку з прийняттям Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» та Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» не зазнала.
Крім того, колегія суддів наголошує, що відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування механізму нового обчислення пенсії при перерахунку пенсії позивача з 01 січня 2018 року відповідно до статті 63 Закону № 2262-ХІІ на підставі постанови КМУ № 103.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 19 червня 2018 року у справі №583/2264/17, від 3 квітня 2018 року у справі №175/1665/17, від 27 лютого 2018 року у справі №642/3284/17, від 31 січня 2018 року у справі №523/4930/15-а, від 25 березня 2020 року у справі № №804/175/1638/18 (262СП/804/3953/18), від 09 квітня 2020 року у справа №640/19928/18, від 02 липня 2020 року у справі №280/1931/19.
Крім того, Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
У статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція) зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи («Sporrong and Lonnroth v. Sweden», № 7151/75, №7152/75, п. 73). Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності («Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium»), № 17849/91, п. 33).
Вирішуючи, чи було дотримано цієї вимоги, суд визнає, що держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте, суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на «мирне володіння [його] майном» в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу ( «Zvolskэ аnd Zvolskб v. the Czech Republic», № 46129/99, п. 63).
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стре проти Сполучного Королівства ("Stretch v. the United Kingdom," № 44277/98, п. 37).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності". Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany", № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, п. 74).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; п. 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; п. 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ("Ruiz Torija v. Spain", № 18390/91; п. 29).
Крім того, у пункті 80 рішення у справі "Перес проти Франції" ("Perez v. France", № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних ("Artico v. Italy", № 6694/74, п. 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно "заслухані", тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи ("Van de Hurk v. Netherlands" № 16034/90, п. 59).
Також у пункті 71 рішення у справі "Пелекі проти Греції" ("Peleki v. Greece", № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як "довільне" з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до "заперечення справедливості" ("Moreira Ferreira v. Portugal" (no 2), № 19867/12, п. 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Враховуючи викладене вище, суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, тоді як висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими.
У зв`язку із чим суд приходить до висновку, що рішенням суду апеляційної інстанції скасоване рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, тому постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2019 року необхідно скасувати, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року - залишити в силі.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області задовольнити частково.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2019 року скасувати.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
Н.В. Коваленко