№ 120/10564/22 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2024 року

м. Київ

справа № 120/10564/22

адміністративне провадження № К/990/26195/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Мартинюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 02 березня 2023 року (головуючий суддя - Воробйова І.А.)

та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2023 року (головуючий суддя - Сапальова Т.В., судді: Ватаманюк Р.В. Капустинський М.М.)

у справі №120/10564/22

за позовом ОСОБА_1

до Вінницької обласної прокуратури

про визнання протиправними діянь та зобов`язання вчинити дії.

I. ПРОЦЕДУРА

1. У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вінницької обласної прокуратури про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

2. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02 березня 2023 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Вінницької обласної прокуратури щодо ненадання ОСОБА_1 доступу до публічної інформації згідно запиту від 17 жовтня 2022 року в частині ознайомлення з оригіналами документів; надання мотивованої відповіді щодо відмови у наданні оригіналів; зазначення порядку оскарження відмови в ознайомленні із оригіналами документів.

Зобов`язано Вінницьку обласну прокуратуру повідомити ОСОБА_1 про мотивовані підстави відмови в ознайомленні з оригіналами запитуваних в запиті від 17 жовтня 2022 року документами, якщо така відмова матиме місце, та порядок оскарження відмови в ознайомленні з оригіналами документів.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

3. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 02 березня 2023 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2023 року, закрито провадження у справі в частині позовних вимог про:

- визнання протиправними діянь відповідача, що виразились з його вини у:

1) не зазначенні порядку оскарження відмови, зазначеної в листі від 05 вересня 2022 року;

2) повідомленні неправдивої, недостовірної та неточної інформації про знищення матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи Козятинської міжрайонної прокуратури за 2010-2011 роки (в листі від 05 вересня 2022 року);

3) передчасному знищенні матеріалів запитуваних в запиті від 28 серпня 2022 року документів (проваджень) та справ (документів), зазначених в акті №11 (карандашем написано) затвердженому 13 травня 2012 року керівником Хмільницької окружної прокуратури та схваленому про протоколом ЕК відповідача 13 травня 2022 року №2-22;

4) приховуванні та ненаданні запитуваних в запиті від 28 серпня 2022 року інформації та документів;

5) не виконанні постанови Калинівського районного суду від 11 травня 2011 року, зазначеної в запиті від 28 серпня 2011 року;

6) незбереженні та ненаданні для ознайомлення остаточних процесуальних рішень по двом провадженням, зазначеним в запиті від 28 серпня 2022 року;

7) наданні незаконних переваг фігурантам проваджень по заявах, вказаних в запиті від 28 серпня 2022 року, порівняно з іншими громадянами та дискримінації позивача за ознакою складу (персоналій, належності до суддів) фігурантів (осіб), на яких вказував в заявах про злочини ним вчинені порівняно з іншими особами мною зазначеними в інших заявах про вчинені ними злочини, що виразилось у формі знищення та укритті інформації та документів стосовно таких осіб, незбереженні остаточних рішень по провадженням стосовно вчинених ними злочинів викладених мною в моїх заявах ( в той час як інші роками застарілі провадження по моїм подібним заявам збережені, остаточні рішення також та надані мені для ознайомлення), ненаданні таких документів та інформації мені (її приховуванні) та збереженні і наданні для ознайомлення інформації та документів відносно інших осіб та збереження такої інформації про них в уповноваженому підрозділі відповідача;

8) повідомленні неправдивої, недостовірної інформації про надання належним чином завірених копій звернення від 28 серпня 2022 року та відповіді від 05 вересня 2022 року н\п 5612-2247-21 (так як це прості ксерокопії і з зверненням я не звертався);

9) незавіренні належним чином (непроставленні напису "Згідно з оригіналом" та не скріпленні печаткою прокуратури з найменуванням) створений нею запитуваний документ - відповіді від 05 вересня 2022 року н\п 56\2-2247-21;

10) повідомленні листом від 05 вересня 2022 року недостовірної та неправдивої, неточної інформацію про надання запитуваної у запиті від 28 вересня 2022 року інформації для ознайомлення (так як надали лише часткову яка зазначена в розписці від 13 жовтня 2022 року, а решту запитуваної не надано та приховано в т.ч. всупереч офіційному листу від 04 жовтня 2022 року);

11) не наданні доступу для ознайомлення із запитуваною в запиті від 28 вересня 2022 року усієї інформації, що містилась в оригіналах, зазначених в ньому документах з урахуванням застережень запиту щодо способу та умов її надання окрім наданої та зазначеної в моїй розписці від 13 жовтня 2022 року;

12) незазначенні в акті про відібрання матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи для знищення від 13 травня 2012 року позначки (запису) про дату знищення документів та справ, зазначених в акті, прізвища та ініціалів членів експертної комісії Відповідача або їх ваги та номеру накладної про передачу організації із заготівлі вторинної сировини та дати здачі;

13) затвердженні акту про відібрання матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи для знищення від 13 травня 2012 року керівником Хмільницької окружної прокуратури без дати затвердження та датою 13 травня 2012 року (заднім числом) та до моменту і без погодження (схвалення) акту експертно-перевірною комісією державного архіву;

14) повідомленні неправдивої, недостовірної інформацію про надання належним чином завірених копій звернення від 28 серпня 2022 року та відповіді від 05 вересня 2022 року н\п 56\2-2247- 21, запиту від 28 вересня 2022 року №2-АРХ, розписки та відповіді прокуратури від 04 жовтня 2022 року за №56/2-1290 вих22;

15) незавіренні належним чином (непроставленні напису "Згідно з оригіналом" та нескріпленні печаткою прокуратури з найменуванням) створений нею запитуваний документ - відповіді від 05 вересня 2022 року н\п 56\2-2247-21 та від 04 жовтня 2022 року за №56/2-1290 вих22;

16) повідомленні листом від 21 жовтня 2022 року недостовірної та неправдивої неточної інформації про надання для ознайомлення 13 жовтня 2022 року всієї наявної у Хмільницькій окружній прокуратурі інформації що стосується запитуваних документів;

17) приховуванні та ненаданні запитуваної наявної інформації зазначеної в пунктах 1, 2, 3, 4 інформаційного запиту від 14 жовтня 2022 року мого, отриманого Хмільницькою окружною прокуратурою;

18) повідомленні неправдивої недостовірної інформації про надання належним чином завірених копій розписки від 21 листопада 2022 року у листі від 08 грудня 2022 року;

19) повідомленні листом від 08 грудня 2022 року недостовірної та неправдивої, неточної інформації про надання для ознайомлення працівниками Козятинського відділу Хмільницької окружної прокуратури в повному обсязі наявної в розпорядженні інформації (оскільки це не так, так як не надали інформацію, викладену вище в позові, зокрема акти знищення документів зазначених вище, актів для відібрання для знищення з усіма реквізитами і урахуванням застережень, остаточні рішення по заявам про злочини зазначені в запиті від 28 серпня 2022 року тощо;

20) не наданні наявної інформації, зазначеної в пункті 1 та пункті 2 запиту від 04 грудня 2022 року;

21) відмові, приховуванні та ненаданні інформації, зазначеної в інформаційному запиті від 30 вересня 2021 року з моменту реагування на запит до 13 жовтня 2022 року та 21 листопада 2022 року;

22) надання для ознайомлення документів наглядового провадження 13 жовтня та 21 листопада 2022 року зазначеного в запиті від 30 вересня 2021 року;

23) відмові, приховуванні та не наданні інформації зазначеної в запиті від 12 травня 2021 року з моменту реагування на запит до 13 жовтня 2022 року та 21 листопада 2022 року;

24) надання для ознайомлення документів наглядового провадження 13 жовтня та 21 листопада 2022 року, зазначених в запиті від 12 травня 2021 року;

25) невилучення перед знищенням (повідомленим листом 05 вересня 2022 року за підписом 1 ОСОБА_2 ) остаточних постанов про відмову в порушенні кримінальної справи та (або) про закриття кримінальних справ (проваджень) по моїм заявам зазначеним в запиті від 28 серпня 2022 року, та не збереження і не надання їх для ознайомлення;

- зобов`язання:

1) повідомити про порядок оскарження відмови зазначеної в листі від 05 вересня 2022 року;

2) утриматись від знищення матеріалів запитуваних мною в запиті від 28 серпня 2022 року документів (проваджень) та справ (документів) зазначених в акті №11 (карандашем написано) затвердженому 13 травня 2012 року керівником Хмільницької окружної прокуратури та схваленому протоколом ЕК відповідача 13 травня 2022 року №2-22 з яким частково ознайомився;

4) надати запитувану в запиті від 28 серпня 2022 року інформацію;

5) виконати постанову Калинівського районного суду від 11 травня 2011 року зазначену в запиті від 28 серпня 2022 року;

6) зберегти, відновити та надати для ознайомлення остаточні процесуальні рішення по двом провадженням зазначеним в запиті від 28 серпня 2022 року;

7) завірити належним чином (проставленні напису Згідно з оригіналом скріпленні печаткою прокуратури з найменуванні) створений нею запитуваний документ - відповіді від 05 вересня 2022 року н\п 56\2-2247-21;

8) надати доступ для ознайомлення з запитуваною в запиті від 28 вересня 2022 року усією інформації що містилась в оригіналах зазначених в ньому документах з урахуванням застережень запиту щодо способу та умов її надання окрім наданої та зазначеної в моїй розписці від 13 жовтня 2022 року;

9) завірити належним чином (вчинити напис "Згідно з оригіналом" та скріпити печаткою прокуратури з найменуванням) створений нею запитуваний документ - відповідь від 05 вересня 2022 року н\п 56\2-2247-21 та від 04 жовтня 2022 року за №56/2-1290 вих 22;

10) надати запитувану наявну інформацію, зазначену в пунктах 1, 2, 3, 4 інформаційного запиту від 14 жовтня 2022 року, отриманого Хмільницькою окружною прокуратурою окрім наданої (зазначеної в обох моїх розписках вищевказаних);

11) надати інформацію зазначену в пункті 1 та пункті 2 запиту від 04 грудня 2022 року;

12) вилучити перед знищенням остаточні постанови про відмову в порушенні кримінальної справи та (або) про закриття кримінальних справ (проваджень) по моїм заявам зазначеним в запиті від 28 серпня 2022 року, і надати мені для ознайомлення їх;

13) зобов`язати відповідача відновити справи та документи, про знищення яких повідомлено листом від 05 вересня 2022 року за підписом заступника Хмільницької окружної прокуратури Р.Нечепоренка, як незаконно знищені, а в разі неможливості поновити мої права та законні інтереси в інший встановлений судом спосіб (наприклад, здійснити розгляд моїх заяв про злочини зазначені в запиті від 28 серпня 2022 року у встановленому законом порядку; я готовий і можу сприяти)".

4. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій про закриття провадження в частині позовних вимог у справі, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для розгляду по суті.

5. Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6. Закриваючи провадження в частині позовних вимог у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірні правовідносини стосуються діяльності відповідача та виконання рішення суду, які регулюються нормами Кримінального процесуального кодексу України, а тому вказаний спір не відноситься до юрисдикції адміністративних судів і не може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

7. В оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції зазначив, що документи, що стосуються кримінального провадження, перевірки та листування за зверненнями, перевірки законності прийняття процесуального рішення тощо створюються в процесі кримінального провадження, відтак, порядок розгляду таких визначається саме кримінально процесуальним законодавством.

8. При цьому, суд першої інстанції послався на постанову від 18 грудня 2019 року у справі №808/3351/17, в якій Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позивач звернувся до Генеральної прокуратури України із заявою, у якій він оскаржував рішення, дії та бездіяльність процесуальних прокурорів, посадових осіб слідчих органів у відповідних кримінальних провадженнях, які, на його думку, призводять до затягування досудового слідства та його неефективності. Позивач просив вважати це повідомленням про злочин в органах прокуратури, кваліфікувати його за статтею 364 КК. Зокрема, позивач просив внести відомості про це до ЄРДР, розпочати досудове слідство та притягнути до відповідальності слідчих та керівників слідства. Звернення до суду з цим позовом обумовлене неналежним, на думку позивача, реагуванням Генеральною прокуратурою України на цю заяву. У зв`язку з чим, Велика Палата Верховного Суду вказала, що у межах спірних правовідносин позивач і відповідач діють як учасники кримінального провадження, права і обов`язки яких визначені кримінальним процесуальним законом, тому спір у цій справі не може бути предметом розгляду в адміністративному суді.

III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

9. В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті рішення про закриття провадження в частині позовних вимог у справі порушено норми матеріального та процесуального права, позбавлено його права на доступ до суду щодо оскарження діянь, що не є процесуальними чи вчиненими в межах кримінального провадження.

10. На думку скаржника, висновок суду про те, що предметом спору у справі є неналежні дії щодо розгляду його заяв про надання відповідних документів та інформації у відповідному кримінальному провадженні є надуманими, не підтверджується матеріалами справи та заперечуються відповідачем.

11. Скаржник зазначає, що в запиті від 14 жовтня 2022 року запитувалась інформація про те, коли, ким, яким чином, де було знищено архівні документи відповідача як органу державної влади. У відповідь на такий запит, з посиланням на статтю 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідач листом від 21 жовтня 2022 року за підписом ОСОБА_3 повідомив, що запит такий розглянуто, надано частково інформацію. При цьому, ніякі документи чи інформація у відповідному кримінальному провадженні ним не запитувалась та відповідачем не розглядалась. Кримінального провадження як відомо зі змісту матеріалів справи не було ні в юридичному аспекті, ні в документальному. Листом від 08 грудня 2022 року відповідача за підписом ОСОБА_3 повідомлено про те, що працівниками прокуратури надано усю наявну у неї як розпорядника, вказаного в спеціальному законі запитувану ним інформацію. А отже, на думку скаржника, суд безпідставно втрутився у правовідносини, охрестив їх всупереч правовим позиціям та закону кримінально-процесуальними, та перешкодив офіційно повідомленому відповідачем праву та гарантованого законом оскаржити діяння такого розпорядника інформації (а не учасника кримінального процесу) відповідно до статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» до суду.

12. Скаржник вказує, що постанова Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №808/3351/17 не стосується спірних правовідносин, оскільки як встановлено судами в цій справі, особа звернулася до Генеральної прокуратури України із заявою від 16 червня 2017 року, у якій він оскаржував рішення, дії та бездіяльність процесуальних прокурорів, посадових осіб слідчих органів у відповідних кримінальних провадженнях, які, на його думку, призводять до затягування досудового слідства та його неефективності. Просив вважати це повідомлення про злочин в органах прокуратури, кваліфікувати його за статтею 364 КК. Зокрема, позивач просив внести відомсти про це до ЄРДР, розпочати досудове слідство та притягнути до відповідальності слідчих та керівників слідства. Звернення до суду з цим позовом обумовлене неналежним реагуванням Генеральною прокуратурою України на цю заяву.

13. На думку скаржника, нічого спільного вказані позовні вимоги ні за суттю на за формою з його вимогами та предметом позову не мають, оскільки він не оскаржував процесуальні рішення (діяння) та процесуальні скарги чи заяви не подавав.

14. Зазначає, що висновок про те, що документи, що стосуються кримінального провадження, перевірки та листування за зверненнями, перевірки законності прийняття процесуального рішення тощо створюються в процесі кримінального провадження, відтак, порядок розгляду таких визначається саме кримінально-процесуальним законодавством є невірним та неповним, оскільки по-перше, не усе листування за зверненнями створюються в процесі кримінального провадження, по-друге, не в кримінально-процесуальному порядку розглядаються подані ним запити із числа перелічених судом в оскаржуваній ухвалі.

15. Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції доводів його апеляційної скарги не спростував, необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження та огляд доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, не задовольнив усі письмові клопотання відхилені судом першої інстанції, зазначені в матеріалах позову та заяві про виклик свідків, не дослідив і не оглянув докази.

16. Суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають істотне значення на підставі недопустимих доказів, оскільки перекрутив підстави позову, вказавши, що він «вказую на знищення матеріалів кримінального провадження», хоча доказів таких вказівок не було, як і не було такого знищення, оскільки знищено було не матеріали кримінального провадження яких не було як і самої кримінальної справи, а знищено було матеріали його заяви від 20 травня 2011 року та інформації щодо виконання постанови Калинівського районного суду від 11 травня 2011 року про скасування постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, які не були матеріалами кримінальної справи, і доказів про це немає і не було. Невиконання постанови суду неможливо оскаржити в порядку КПК, і доказ (ухвалу) про це він долучив до справи. Відповідач не стверджує, що по заяві від 20 травня 2011 року матеріалів якої він знищив, було порушено кримінальне провадження (справу), жодних доказів про це в справі немає також. Навіть відмови про її порушення не було. Тому недопустимим є висновок суду про те, що якесь кримінальне провадження було оскільки відповідач цього не стверджує і не доводить доказами, і в справі їх немає. І саме тому було подано вказаний позов, щоб здобути документи про результати такого розгляду.

17. У відзиві на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін. При цьому, наводить доводи про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

18. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

19. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеної в частині другій статті 328 КАС України, та посилання скаржника на порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

20. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

21. Європейський суд з прав людини у пункті 24 свого рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

22. Судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію різних ланок судової системи так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

23. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

24. Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

25. За визначеннями, наведеними у пунктах 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

26. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

27. Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

28. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

29. Згідно усталених у судовій практиці висновків, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

30. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

31. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

32. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

33. Отже, публічно-правовим спором за КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

34. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

35. Закриваючи провадження в частині позовних вимог у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

36. При цьому, суди виходили виключно з того, що предметом спору у справі, яка переглядається, є неналежні, на думку позивача, дії щодо розгляду його заяв про надання відповідних документів та інформації у відповідному кримінальному провадженні. Неналежність дій відповідача позивач убачає у тому, що його заяви, які направлені до структурного підрозділу відповідача не належним чином розглянуті, зокрема надані відповіді не містять порядку оскарження, не завірені, не повні, приховують відповідну інформацію. Також вказує на те, що матеріали кримінального провадження знищені не у відповідності до вимог чинного законодавства. Крім того, позивач зазначає про невиконання постанови Калинівського районного суду Вінницької області від 12 травня 2011 року.

37. З огляду на це суди дійшли до висновку, що спірні правовідносини стосуються діяльності відповідача та виконання рішення суду, які регулюються нормами Кримінального процесуального кодексу України.

38. Проте, Верховний Суд не погоджується із такими висновками, оскільки вказані висновки є передчасними.

39. Так, матеріалами справи підтверджується, що спір у цій справі виник у зв`язку зі зверненням ОСОБА_1 до відповідача з інформаційними запитами в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» та відповідними діями та відповідями відповідача у зв`язку з цим, які на думку позивача не відповідали вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації». Зокрема, позивач вважає, що надані відповіді не містять порядку оскарження, не завірені, не повні, приховують відповідну інформацію.

40. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначені Законом України «Про доступ до публічної інформації».

41. Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом (частина перша статті 1 зазначеного Закону).

42. Таким чином, суб`єкти владних повноважень та їх посадові особи, реалізуючи свої повноваження, наділені правом вчиняти певні дії на підставі та в межах чинних норм законодавства України, зокрема, надавати інформацію на звернення у порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації».

43. Позивач зауважує, що цим позовом не оскаржуються процесуальні дії в межах кримінального провадження, а висновок суду про те, що предметом спору у справі є неналежні дії щодо розгляду його заяв про надання відповідних документів та інформації у відповідному кримінальному провадженні є надуманими, не підтверджується матеріалами справи та заперечуються відповідачем. Зазначає, що ніякі документи чи інформація у відповідному кримінальному провадженні ним не запитувалась та відповідачем не розглядалась. Крім того, відповідач листом від 08 грудня 2022 року повідомив, що працівниками прокуратури надано усю наявну у неї як розпорядника, вказаного в спеціальному законі запитувану ним інформацію. А отже, на думку позивача, суд безпідставно втрутився у правовідносини та перешкодив оскаржити діяння такого розпорядника інформації (а не учасника кримінального процесу) відповідно до статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» до суду. Отже, питання стосується публічно-правових непроцесуальних управлінських відносин щодо доступу до публічної інформації, вчинення діянь не пов`язаних з жодною процесуальною діяльністю відповідача.

44. Разом з тим, судами попередніх інстанцій не було встановлено чи інформація, яка запитувалася позивачем належить до публічної в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації», а відповідач, відповідно, чи є розпорядником такої інформації.

45. Колегія суддів звертає увагу на постанову Верховного Суду від 16 березня 2023 року у справі №380/15492/21, у якій сформовано правову позицію щодо надання запитуваної інформації.

46. Відповідно до Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів, що її ратифіковано із заявами Законом України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів» від 20 травня 2020 року №631-IX (далі - Конвенція РЄ), Україна взяла на себе відповідальність із виконання зобов`язань щодо забезпечення гарантій права кожному, без дискримінації за будь-якою ознакою, на доступ, зокрема до публічної інформації, за вимогою, до офіційних документів, що знаходяться в розпорядженні державних органів (частина перша статті 2).

47. Приписи статті 5 Конвенції РЄ передбачають опрацювання запитів про доступ до офіційних документів. Зокрема згідно із частиною другою цієї статті запит про доступ до офіційного документу розглядається будь-яким державним органом, в розпорядженні якого знаходиться документ. Якщо державний орган не має у розпорядженні запитуваного офіційного документу або якщо він не уповноважений опрацьовувати цей запит, він повинен, коли це можливо, спрямувати запит чи заявника до компетентного державного органу.

48. Таким чином, в першу чергу, державний орган повинен розглянути запит, якщо ця інформація у нього є.

49. Пояснювальний звіт до Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів від 18 червня 2009 року деталізує вказане у пункті 47, у пункті 2 якого зазначено, що запит на доступ до офіційного документа має розглядатися будь-яким державним органом, який має відповідний документ. Це означає, зокрема, що документ, який було створено в декількох примірниках, що перебувають у розпорядженні різних органів, може бути запитано в будь-якого такого органу. Якщо державний орган не має документа або якщо він не уповноважений розглядати запит, цей орган згідно з пунктом 2 має за можливості передати запит до компетентного державного органу.

50. Приписи статті 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлюють гарантії права на доступ до публічної інформації, серед яких це право гарантується зокрема максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації (пункт 3 вказаної статті).

51. Згідно з частиною першою статті 5 Конвенції РЄ державний орган сприяє заявнику, наскільки це практично можливо, ідентифікувати запитуваний офіційний документ.

52. Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції РЄ визначено форми доступу до офіційних документів: "У разі надання доступу до офіційного документу заявник має право обрати чи ознайомитися з оригіналом або копією, чи отримати копію цього документу в будь-якій доступній формі або форматі за своїм вибором, якщо тільки висловлене побажання не є невиправданим".

53. Тобто, розпорядник повинен не лише допомогти запитувачу ідентифікувати запитувану інформацію, а й активно співпрацювати з ним, тобто проявити очевидну готовність надати потрібну допомогу.

54. Вказане підтверджується і правовою позицією, відповідно до якої Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року в справі №813/3059/16, посилаючись на вказані принципи, які містяться в статті 2 КАС України, задовольнив позов про надання публічної інформації на запит.

55. Подібні вимоги щодо дій розпорядника містяться і в постанові Пленуму ВАСУ №10, у якій у пункті 3.4 зазначено, що розпорядник інформації повинен розглянути запит з урахуванням принципів добросовісності і розсудливості.

56. Тобто йдеться про те, що розпорядник інформації повинен сумлінно, відповідально поставитись до виконання своїх обов`язків (принцип добросовісності), керуючись законами логіки, здоровим глуздом та загальними нормами моралі (принцип розсудливості).

57. Отже, розпорядник інформації повинен керуватися принципом добросовісності і розсудливості та не застосовувати формалістичний підхід до вирішення питання, а максимально сприяти (на вимогу) запитувачу, наскільки це практично можливо, у доступі до публічної інформації, гарантованої Законом України «Про доступ до публічної інформації».

58. Разом з тим, розпорядник інформації відповідно до статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

59. Визначений статтею 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

60. Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

61. Підсумовуючи наведене, висновки судів попередніх інстанцій що цю справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства є передчасними.

62. Ураховуючи викладене, Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій не вжили усіх, визначених законом заходів, та не встановили усі фактичні обставини, що мають значення для правильного прийняття процесуального рішення у цій справі. Слід звернути увагу на те, що при вирішенні питання щодо права позивача на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, необхідним є надання оцінки інформаційному запиту та вимогам, що містяться в кожному окремому документі з числа надісланих, під час її ідентифікації та визначення характеру запитуваної інформації на предмет віднесення її до публічної. При цьому не слід застосовувати загальний формальний підхід без перевірки такої інформації на відповідність її критеріям, які визначені у Законі України «Про доступ до публічної інформації», що визначає її публічний характер, а саме: чи була інформація створена та зафіксована на будь-яких носіях; чи перебуває вона у фактичному володінні суб`єкта владних повноважень; чи наявне положення у законодавстві, відповідно до якого інформація мала бути створеною та перебувати у володінні розпорядника, однак цього зроблено не було; чи є суб`єкт, до якого звернуто запит, розпорядником відповідної інформації відповідно до статті 13 вказаного Закону; чи встановлений законодавством окремий порядок отримання відповідної інформації.

63. Також суди повинні надати оцінку не тільки запитуваній інформації та вимогам в кожному окремому документі, а й кожній відповіді на такий інформаційний запит з наданням йому оцінки відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України, яка включає необхідність перевірки не тільки щодо добросовісного та розсудливого ставлення розпорядника інформації до своїх обов`язків, а й обґрунтованість прийнятих рішень з урахуванням диспозитивних вимог, визначених у статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», у разі відмови у задоволенні запиту на інформацію, який є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

64. Таким чином суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасних висновків про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України в частині позовних вимог ОСОБА_1 .

65. Верховний Суд уважає обґрунтованими доводи скаржника про те, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №808/3351/17, на яку послався суд першої інстанції, не стосується спірних правовідносин, у справі, що розглядається. У вказаній справі позивач звернувся до Генеральної прокуратури України із заявою від 16 червня 2017 року, у якій він оскаржував рішення, дії та бездіяльність процесуальних прокурорів, посадових осіб слідчих органів у відповідних кримінальних провадженнях, які, на його думку, призводять до затягування досудового слідства та його неефективності. Просив вважати це повідомлення про злочин в органах прокуратури, кваліфікувати його за статтею 364 КК України. Зокрема, позивач просив внести відомсти про це до ЄРДР, розпочати досудове слідство та притягнути до відповідальності слідчих та керівників слідства. Звернення до суду з цим позовом обумовлене неналежним реагуванням Генеральною прокуратурою України на цю заяву.

66. Натомість у справі, що розглядається позивач не оскаржує процесуальні рішення (діяння) та процесуальні скарги чи заяви не подавав. Як вже зазначалось у пункті 40 цієї постанови спір у цій справі виник у зв`язку зі зверненням ОСОБА_1 до відповідача з інформаційними запитами в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» та відповідними діями та відповідями відповідача у зв`язку з цим, які на думку позивача не відповідали вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації». Отже, правовідносини у справі №808/3351/17 не є подібними до правовідносин, які виникли у справі, що розглядається.

67. Частинами першою та другою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

68. Отже, Верховний Суд позбавлений можливості надати правову оцінку наведеним вище обставинам, оскільки судами попередніх інстанцій з цього питання не встановлювалися обставини справи.

69. Таким чином, неповно встановивши характер спірних правовідносин і закривши провадження в частині позовних вимог у справі, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке призвело до ухвалення судових рішень, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

70. Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

71. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

72. Враховуючи зазначене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновків, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції в частині позовних вимог, провадження по яким було закрито.

73. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 345 353 355 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 02 березня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2023 року у справі №120/10564/22 скасувати, а справу направити до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

М.В. Білак

О.А. Губська

Н.М. Мартинюк,

Судді Верховного Суду