ПОСТАНОВА

Іменем України

02 грудня 2021 року

Київ

справа №120/1315/19-а

адміністративне провадження № К/9901/31261/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Бевзенка В.М., Єзерова А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22.05.2019 (головуючий суддя: Демитор Н.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019 (головуючий суддя: Курко О.П., судді: Гонтарук В.М., Біла Л.М.) у справі №120/1315/19-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У квітні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивачка) звернулася з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області), в якому просила:

визнати протиправною бездіяльність ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області щодо ненадання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,43 га на території Куницької сільської ради Крижопільського району Вінницької області;

зобов`язати відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,43 га на території Куницької сільської ради Крижопільського району Вінницької області.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22.052019, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачка подала касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 21.11.2019 відкрито касаційне провадження у справі.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01.12.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 27.04.2010 у справі №2-241/2010р. за позовом прокурора Крижопільського району в інтересах ОСОБА_1 до Куницької сільської ради, третя особа: Відділ Держкомзему у Крижопільському районі позов задоволено:

визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну частку (пай) в СТОВ «Куницьке»;

зобов`язано Крижопільський відділ земельних ресурсів видати ОСОБА_1 сертифікат на право на земельну частку (пай) в СТОВ «Куницьке», с.Куниче, Крижопільського району, Вінницької області;

зобов`язано виконавчий комітет Куницької сільської ради виділити ОСОБА_1 земельну частку (пай) із земель резервного фонду.

Рішення набрало законної сили 03.05.2010.

На виконання судового рішення у справі №2-241/2010р. Куницькою сільською радою від 26.05.2010 прийнято рішення, яким вирішено:

1. Надати ОСОБА_1 земельну частку (пай) в розмірі 2,43 умовних га із земель резерву Куницької сільської ради бувшого КСП «Куницьке».

2. ОСОБА_1 замовити державний акт на право приватної власності на землю у Вінницькому інституті землеустрою.

3. Землевпоряднику сільської ради ОСОБА_2 зробити відповідні зміни в земельно-кадастровій документації.

В 2017 році позивачка звернулася до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Куницької сільської ради Крижопільського району, Вінницької області, до якого подала відповідні документи.

Листом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області №К-15620/0-7903/6-17 від 18.09.2017 позивачці відмовлено у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою з тих підстав, що судовим рішенням у справі №2-241/2010р. було зобов`язано виділити земельну частку (пай) із земель резервного фонду, а згідно поданих на розгляд документів, бажана земельна ділянка перебуває в масиві земель запасу.

Позивачка повторно звернулася до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у власність.

Листом № К-22506/0-11683/6.-17 від 22.12.2017 відповідач із посиланням на Закон України від 05.06.2003 №899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі - Закон №899-IV відмовив у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.

У листопаді 2018 року позивачка втретє звернулася до відповідача із клопотанням, в якому на підставі судового рішення у справі №2-241/2010р. та згідно із статтею 118 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) просила надати їй дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,43 умовних кадастрових гектара на території Куницької сільської ради Крижопільського району Вінницької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель резерву. До клопотання долучено викопіювання із кадастрового плану Куницької сільської ради, копію паспорта, лист-погодження Куницької сільської ради, копію рішення 21 сесії 5 скликання Куницької сільської ради від 25.06.2010, копію довіреності, а також копію судового рішення від 27.04.2010.

Листом від 18.12.2018 №18530/0-5456/0/95-18 позивачці відмовлено у задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою із посиланням на те, що вирішення цього питання не відноситься до повноважень ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивачка звернулася із цим позовом до суду.

ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування позовних вимог позивачка стверджує, що відмовляючи у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, відповідач порушив норми земельного законодавства та принцип розсудливості, оскільки своїми діями перешкоджає їй в реалізації права на отримання земельної частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. За позицією позивачки, землі запасу і землі резервного фонду є ідентичними за своїми ознаками. Зазначає, що бажана земельна ділянка, відповідно до інформації, зазначеній у довідці Куницької сільської ради від 26.03.2019, перебуває в масиві земель резервного фонду державної форми власності, тому, з врахуванням повноважень територіальних органів влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, визначених у частині четвертій статті 122 ЗК, саме відповідач є належним суб`єктом розгляду порушеного у зверненні питання.

Відповідач позов не визнав. Стверджує, що ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області не наділене повноваженнями на виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв). З посиланням на положення статті 5 Закону №899-IV стверджує, що вирішення питань пов`язаних із виділенням в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) належить до компетенції сільських, селищних, міських рад в межах повноважень.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що надання земельних ділянок із земель колективної власності не входить до повноважень ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області. Водночас суди констатували, що оскаржувана відмова не позбавляє позивачку права на набуття іншої земельної ділянки державної форми власності сільськогосподарського призначення, у порядку визначеному статтями 116 118 ЗК України.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Скаржниця стверджує, що законодавцем змінено компетенцію органів щодо розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення та передано такі функції органам Держгеокадастру замість органів місцевого самоврядування. Тому, належним розпорядником землями державної форми власності сільськогосподарського призначення є ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області. Також скаржниця зазначила, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків, що позивачка бажає отримати землю комунальної форми власності, оскільки бажана земельна ділянка перебуває в масиві земель резервного фонду державної форми власності.

Крім того, на за позицією скаржниці, право особи не може ставитися в залежність від визначення законодавством органу, який повинен забезпечити реалізацію цього права.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу у якому з посиланням на законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить Верховний Суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу без задоволення.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом статті 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Положеннями статті 1 Закону України від 14.02.1992 №2114-XII «Про колективне сільськогосподарське підприємство» визначено, що колективне сільськогосподарське підприємство (надалі - підприємство) є добровільним об`єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначаються Законом № 899-IV.

Згідно із статтею 1 Закону №899-IV право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Частинами першою та другою статті 2 Закону №899-IV визначено, що основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Частинами першою - третьою статті 25 ЗК України врегульовано порядок приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій та встановлено, що при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій. Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно.

Частиною п`ятою статті 25 ЗК України визначено, що особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

Частинами десятою - одинадцятою статті 25 ЗК України передбачено, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій. Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

За такого правового регулювання кожна особа має гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості) і у разі відсутності такої землі - із резервного фонду земель державної або комунальної власності.

Водночас питання щодо розмежування компетенції органів місцевого самоврядування та центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів щодо розпорядження земельними ділянками, вирішується в залежності від форми власності такої земельної ділянки.

Згідно із частиною першою та другою статті 3 Закону №899-ІV підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації.

Статтею 5 Закону №899-ІV передбачено, що сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), зокрема розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку та приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка набула право на земельну частку (пай) в СТОВ «Куницьке» (бувший КСП «Куницьке») на підставі судового рішення у справі №2-241/2010р.

Рішенням Куницької сільської ради Крижопільського району Вінницької області від 26.05.2010 було вирішено, зокрема, надати ОСОБА_1 земельну частку (пай) в розмірі 2,43 умовних га із земель резерву Куницької сільської ради бувшого КСП «Куницьке».

За інформацією, зазначеною у довідці від 26.03.2019, виданій Виконавчим комітетом Куницької сільської ради, погоджена для виділення ОСОБА_1 земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 27.04.2010, площею 2.43 умовних кадастрових гектарів перебуває в масиві земель резервного фонду державної форми власності. На території Куницької сільської ради землі комунальної та колективної власності сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відсутні.

Так, Законом України від 06.09.2012 №5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» внесено зміни до ЗК України, які набрали чинності з 01 січня 2013 року. Цим Законом змінено суб`єктів розпорядження землями сільськогосподарського призначення та визначено, що такі повноваження перейшли до Держземагентства України, а згодом - до Держгеокадастру України.

Згідно із частиною четвертою статті 122 ЗК України, в редакції Закону №5245-VI, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Водночас, за Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 №548, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за №1011/18306 (надалі - КВЦПЗ), землі сільськогосподарського призначення - це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей; землі, надані для діяльності у сфері надання послуг у сільському господарстві, та інше. Розділом 01 секції А «Землі сільськогосподарського призначення» КВЦПЗ визначено, що до таких земель належать як землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код КВЦП 01.01), так і землі для ведення особистого селянського господарства (код КВЦП 01.03).

Отже, починаючи з січня 2013 року належним суб`єктом розгляду, який наділений правом розпоряджатися державними землями запасу сільськогосподарського призначення, в т.ч., вирішувати питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, є Держгеокадастру України.

Аналогічна правова позиція щодо компетенції органів Держгеокадастру у сфері земельних відносин викладена у постановах Верховного Суду від 05.11.2020 у справі №810/4393/17 та від 16.09.2021 у справі №808/545/17.

Відтак, з огляду на те, що погоджена для виділення ОСОБА_1 земельна ділянка перебуває в масиві земель резервного фонду державної форми власності, то відповідно вирішувати питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва належить до компетенції ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.

Одночасно колегія суддів вважає помилковими посилання відповідача на частину другу статті 5 Закону №899-IV, оскільки, виходячи із висновків Конституційного Суду України, наведених у рішенні від 03.10.1997 по справі за № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України), до даних правовідносин підлягає застосуванню стаття 122 ЗК України, в редакції Закону №5245-VI, який був прийнятий пізніше Закону №899-IV.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

З огляду на те, що порушене у зверненнях питання по суті відповідачем не вирішувалося, то належним способом захисту порушених прав позивачки у спірному випадку є визнання протиправними дії ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області щодо нерозгляду по суті питання про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,43 га на території Куницької сільської ради Крижопільського району Вінницької області та зобов`язання відповідача розглянути зазначене питання по суті із прийняттям за наслідками такого розгляду відповідного рішення згідно вимог чинного законодавства.

Обраний у цій справі судом касаційної інстанції спосіб захисту порушених прав ОСОБА_1 відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення позивачки в правах.

VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до положень статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин, коли суди повно і правильно встановили обставини справи, проте неправильно тлумачили закон, який підлягав застосуванню, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

IХ. СУДОВІ ВИТРАТИ

З огляду на результат касаційного перегляду, понесені позивачкою на сплату судового збору витрати мають бути присуджені на її користь пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме у сумі 1 728,90 грн.

Керуючись статтями 139 345 349 351 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22.05.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019 у справі №120/1315/19-а скасувати і ухвалити нову постанову про часткове задоволення позову.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо нерозгляду по суті питання про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,43 га на території Куницької сільської ради Крижопільського району Вінницької області.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області розглянути по суті питання про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,43 га на території Куницької сільської ради Крижопільського району Вінницької області, за наслідками чого прийняти відповідне рішення згідно вимог чинного законодавства.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: 24612, Вінницька область, Крижопільській район, с. Куниче) судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (адреса: 21027, м. Вінниця, вул. Келецька, 63; код ЄДРПОУ 39767547) у розмірі 1 728 (одна тисяча сімсот двадцять вісім) гривень 90 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

В. М. Бевзенко

А. А. Єзеров