ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 120/1655/21-а
провадження № К/9901/26536/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Смоковича М. І.,
суддів: Уханенка С. А., Шевцової Н. В.,
розглянув у порядку письмового провадження справу
за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2021 року (судді Курко О. П., Біла Л. М., Гонтарук В. М.),
встановив:
1. У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області (далі - ТУ ДСА у Вінницькій області), у якому просив:
- визнати протиправними дії ТУ ДСА у Вінницькій області щодо ненарахування та виплати суддівської винагороди судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 за період з січня 2021 року у розмірі посадового окладу без урахування доплат за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу (щомісячно) та 20 відсотків посадового окладу (щомісячно) за ступінь доктора юридичних наук відповідно до наказу Вінницького міського суду Вінницької області № 97-к від 10 грудня 2018 року;
- зобов`язати ТУ ДСА у Вінницькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 на підставі частини другої статті 135 Закону України [від 02 червня 2016 року №1402-VIII] «Про судоустрій і статус суддів» за період з січня 2021 року;
- стягнути з ТУ ДСА у Вінницькій області на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25000 грн.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що в січні 2021 року дізнався про те, що розмір його суддівської винагороди не відповідає розміру, установленому законом, адже йому не виплатили щомісячних доплат за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу та 20 відсотків посадового окладу за науковий ступінь доктора юридичних наук. У зв`язку з цим позивач вважає, що відповідач порушив його право на належне матеріальне забезпечення, тому звернувся до суду.
3. Суди попередніх інстанцій встановили, що Президент України Указом від 14 лютого 2011 року № 209/2011 «Про призначення суддів» призначив ОСОБА_1 на посаду судді Гайсинського районного суду Вінницької області строком на п`ять років.
Відповідно до Указу Президента України «Про призначення суддів» від 12 березня 2012 року № 194/2012 ОСОБА_1 переведено у межах п`ятирічного строку з Гайсинського районного суду Вінницької області на посаду судді Ленінського районного суду міста Вінниці.
Згідно з Указом Президента України «Про призначення суддів» від 21 вересня 2012 року № 558/2012, ОСОБА_1 переведено у межах п`ятирічного строку з Ленінського районного суду міста Вінниці на посаду судді Вінницького міського суду Вінницької області.
Згідно з наказом голови Вінницького міського суду Вінницької області від 10 грудня 2018 року № 97-к судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу та щомісячну доплату за науковий ступінь доктора юридичних наук в розмірі 20 відсотків посадового окладу з 04 січня 2018 року.
У січні 2021 року позивач дізнався про те, що розмір винагороди не відповідає розміру установленому Законом, адже винагорода судді виплачена без щомісячних доплат за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу та 20 відсотків посадового окладу за науковий ступінь доктора юридичних наук, у зв`язку з чим позивач вважає, що відповідач порушив його право на належне матеріальне забезпечення.
01 лютого 2021 року адвокат Герасимчук С. П. подав в інтересах позивача адвокатський запит голові Вінницького міського суду Вінницької області щодо надання інформації щодо чинності наказу голови Вінницького міського суду Вінницької області від 10 грудня 2018 року № 97-к.
З відповіді Вінницького міського суду Вінницької області від 03 лютого 2021 року № 03-58/8/2021 позивачу стало відомо, що наказ голови від 10 грудня 2018 року № 97-к є чинний.
Відтак 03 лютого 2021 року адвокат подав ТУ ДСА у Вінницькій області адвокатський запит про отримання інформації щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 з 01 січня 2021 відповідно до наказу голови Вінницького міського суду Вінницької області від 10 грудня 2018 року № 97-к та просив надати розрахунок.
У відповідь відповідач листом № 01-18/399 від 15 лютого 2021 року повідомив, що частиною десятою статті 135 Закону України [від 02 червня 2016 року №1402-VIII] «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) передбачено, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. За текстом відповіді, вказана норма є чинною, неконституційною не визнавалася, тому підлягає застосуванню.
Крім того, як зазначено в цьому листі, у січні 2021 року суддя ОСОБА_1 не мав повноважень на здійснення правосуддя. Тому територіальне управління, відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України, не може виконувати накази Вінницького міського суду Вінницької області стосовно виплати надбавок судді ОСОБА_1 , позаяк це порушуватиме вимоги частини десятої статті 135 Закону № 1402-VIII
Одночасно повідомлено, що розрахунок і виплата суддівської винагороди судді ОСОБА_1 здійснюється відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII і надано розрахунковий лист за січень 2021 року (щодо позивача).
20 жовтня 2017 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України призначила оцінювання на відповідність посаді окремих суддів місцевих та апеляційних судів та затвердила список суддів, стосовно яких призначено оцінювання.
16 травня 2018 року відбулося засідання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, на якому проводилися співбесіди та визначалися результати кваліфікаційного оцінювання 43 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 ; за результатами кваліфікаційного оцінювання Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалила рішення про зупинення кваліфікаційного оцінювання щодо ОСОБА_1 .
Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо ненарахування та виплати суддівської винагороди, оскільки, на його думку, суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15), у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
4. Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 14 травня 2021 року відмовив у задоволенні позовних вимог.
Суд першої інстанції виходив з того, що хоча положення частини десятої статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII були тотожними за змістом положенням частини десятої статті 135 Закону № 1402-VIII, проте останні не визнані неконституційними, є чинними і обов`язковими до виконання.
Зауважив також, що відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 частину десяту статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, визнано неконституційною не в повному обсязі, а лише для цілей застосування окремих положень Закону № 1402-VIII, які наведені в цьому рішенні. Зокрема, Конституційний Суд України за наслідками аналізу Закону № 1402-VIII виокремив перелік випадків щодо нездійснення суддями правосуддя, щодо яких належить застосовувати відповідне рішення Суду. Однак, за текстом рішення суду першої інстанції, такої підстави як нездійснення суддею правосуддя у зв`язку із зупиненням проведення кваліфікаційного оцінювання щодо нього в цьому рішенні не зазначено, як і не надано офіційного тлумачення норм закону з приводу оплати праці судді у такому випадку.
За таких обставин суд першої інстанції виснував, що до спірних правовідносин Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 застосованим бути не може.
5. Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 23 червня 2021 року скасував рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року і прийняв нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
5.1. Визнав протиправними дії ТУ ДСА у Вінницькій області щодо ненарахування та виплати суддівської винагороди судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 за період з січня 2021 року у розмірі посадового окладу без урахування доплат за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу (щомісячно) та 20 відсотків посадового окладу (щомісячно) за ступінь доктора юридичних наук у відповідності до наказу Вінницького міського суду Вінницької області № 97-к від 10 грудня 2018 року.
5.2. Зобов`язав ТУ ДСА у Вінницькій області нарахувати і виплатити суддівську винагороду судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 на підставі частини другої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за період з січня 2021 року.
5.3. Стягнув з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн.
Задовольняючи позовні вимоги (по суті спору) суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, аніж суд першої інстанції, стосовно застосовності Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 до спірних правовідносин, зокрема щодо інтерпретації статті 135 Закону № 1402-VIII через призму висновків суду конституційної юрисдикції, викладених у цьому Рішенні.
З-поміж іншого суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що видання/скасування наказів про встановлення доплат суддям за вислугу років належить до виключної компетенції голови місцевого суду відповідно до пункту 1 частини першої, частини другої статті 24 Закону № 1402-VIII. Відтак наголосив, що наказ Голови Вінницького міського суду Вінницької області від 10 грудня 2018 року № 97-к є чинний і має виконуватися.
Спираючись на конституційні і законодавчі положення щодо гарантій незалежності суддів як невід`ємної компоненти їхнього правового статусу, розкриваючи воднораз зміст цих гарантій у вимірі чинного законодавчого регулювання, у зіставленні з міркуваннями і висновками Конституційного Суду України, викладеними у Рішенні від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, які стосуються виплати суддівської винагороди у випадках нездійснення суддею правосуддя (зокрема, в пункті 3.4), зваживши також на рішення Ради суддів України від 19 квітня 2019 року № 21 (щодо права суддів на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018) суд апеляційної інстанції, у підсумку, констатував, що позивач, перебуваючи на посаді судді Вінницького міського суду Вінницької області, тривалий час не здійснював правосуддя через обставини, що не залежать від його волі, тому має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення згаданого Рішення.
Касаційне оскарження
6. У касаційній скарзі ТУ ДСА у Вінницькій області просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду і залишити в силі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року.
Касаційну скаргу її автор подав з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Обґрунтовуючи свої вимоги зазначив, що наразі немає висновку Верховного Суду стосовно застосування положень частини десятої статті 135 Закону № 1402-VIII до суддів, в яких закінчилися повноваження на здійснення правосуддя. Водночас, це питання має фундаментальне значення для єдиної правозастосовної практики.
По суті спору відповідач пояснив, що в січні 2021 року позивач не мав повноважень на здійснення правосуддя, тому, відповідно до вимог частини десятої статті 135 Закону № 1402-VIII, не було підстав виплачувати йому надбавки до посадового окладу.
Наголосив також на тому, що [ТУ ДСА у Вінницькій області] при виплаті позивачеві суддівської винагороди діяв на підставі, в межах і в спосіб, передбачені Конституцією України та законами України, і ніяким чином не порушив прав позивача.
Посилання суду апеляційної інстанції на Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, а також на рішення Ради суддів України № 21 від 19 квітня 2019 року, на думку скаржника, у вимірі обставин цієї справи є помилкові. Пояснив, що ці рішення приймалися тоді, коли правове регулювання виплати суддівської винагороди суддям без повноважень здійснювалося відповідно до Закону № 2453-VI, і стосувалися особливостей застосування статті 133 Закону № 2453-VI.
За текстом касаційної скарги, у 2021 році правове регулювання виплати суддівської винагороди позивачу здійснювалося відповідно до статті 135 № 1402-VIII. Суд апеляційної інстанції зважив на те, що положення указаної статті ідентичні за змістом тим, які містяться в частині десятій статті 133 Закону № 2453-VI, які були визнані неконституційними. Однак цей суд не навів жодної законної підстави для висновку, що норма закону, яка є чинною, не має застосовуватися у зв`язку з її тотожністю нормі закону, яка була визнана неконституційною.
Тобто, як зазначив скаржник, фактично суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин положення частини десятої статті 135 Закону № 1402-VIII, яка підлягала застосуванню, а також не обґрунтував підстав незастосування вказаної норми до спірних правовідносин. Наведене, на думку відповідача, зумовило помилкове скасування постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року, яка відповідала закону.
7. Ухвалою від 09 серпня 2021 року Верховний Суд відкрив у цій справі касаційне провадження за касаційною скаргою ТУ ДСА у Вінницькій області.
У визначений строк відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло.
Релевантні джерела права
8. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
9. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Згідно з частиною п`ятою статті 135 Закону № 1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Відповідно до частин сьомої, восьмої статті 135 Закону № 1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Згідно з частиною десятою статті 135 Закону № 1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
10. Відповідно до пункту 17 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Судді, повноваження яких припинилися у зв`язку із закінченням такого строку, можуть бути призначені на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, встановленому цим Законом.
11. Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (Закон № 1401-VIII), оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом.
Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
12. Відповідно до пункту 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (чинного до 01 січня 2020 року) право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41 - 45, ст. 529; 2015 р., №№18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).
13. Відповідно до пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (чинного до 01 січня 2020 року) до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41 - 45, ст. 529; 2015 р., №№18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).
14. На підставі підпункту 16 пункту 1 розділу I Закону України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» (далі - Закон № 193-IX) виключено пункти 22 і 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (текст яких написано вище).
15. Відповідно до частин першої-третьої статті 133 Закону № 2453-VI (тут і далі - в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд») суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
16. Відповідно до частин п`ятої, сьомої статті 133 Закону № 2453-VI суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук з відповідної спеціальності у розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Відповідно до частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
17. Положення частин третьої, десятої статті 133 Закону № 2453-VI визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.
За висновками цього Рішення, Конституційний Суд України вирішив:
« 1. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року -12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».
2. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, зі змінами, а саме:
- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;
- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;
- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді».
18. Відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, положення частин третьої, десятої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Висновки Верховного Суду
19. У касаційній скарзі відповідач порушив питання щодо застосування частини десятої статті 135 Закону № 1402-VIII в умовах, коли у судді закінчилися повноваження на здійснення правосуддя. У вимірі обставин цієї справи й підходів судів попередніх інстанцій до її вирішення, для відповіді на це питання колегія суддів спершу вважала б за потрібне зауважити таке.
За змістом судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що позивачу за січень 2021 року не нараховано і не виплачено доплат до посадового окладу (за вислугу років і науковий ступінь). Причиною цього, як можна зрозуміти зі змісту судових рішень судів попередніх інстанцій, є той факт, що у січні 2021 року, за даними ТУ ДСА у Вінницькій області, «у позивача були відсутні повноваження на здійснення правосуддя».
Які причини відсутності у позивача цих повноважень суди попередніх інстанцій, вирішуючи цю справу, не уточнили. Зі змісту доводів скаржника (у касаційній скарзі) можна зрозуміти, що йдеться про закінчення строку повноважень на посаді судді, адже з обсягу з`ясованих обставин справи відомо, що позивача вперше призначено на посаду судді (у 2011 році) строком на п`ять років й відомостей про призначення його на посаду судді безстроково у справі немає.
У цьому зв`язку зауважимо, що за змістом судових рішень, позивача було призначено на посаду судді згідно з Указом Президента України «Про призначення суддів» від 14 лютого 2011 року № 209/2011 строком на п`ять років; кваліфікаційне оцінювання щодо позивача було зупинено згідно з рішенням Вищої кваліфікаційної комісії України від 16 травня 2018 року, а згодом наказом голови Вінницького міського суду Вінницької області від 10 грудня 2018 року № 97-к позивачу встановлено доплати до посадового окладу (за вислугу років і науковий ступінь), які в січні 2021 року припинили виплачувати з написаних вище причин («у позивача були відсутні повноваження на здійснення правосуддя»).
20. З огляду на дату призначення на посаду судді, п`ятирічний строк повноважень позивача як судді мав закінчитися 14 лютого 2016 року. На перебіг кваліфікаційного оцінювання ця обставина не впливає, але на саму можливість здійснення правосуддя, відповідно й виплату суддівської винагороди, вочевидь, так, адже після цієї дати чинити правосуддя суддя уже не міг. Нагадаємо, що до набрання чинності законами № 1401-VIII, № 1402-VIII призначення на посаду судді вперше (за Законом № 2453-VI) здійснювалося строком на п`ять років, після закінчення якого Вища кваліфікаційна комісія суддів України могла рекомендувати для обрання його Верховною Радою України на посаду судді безстроково, якщо відсутні визначені законом обставини, які перешкоджали б цьому.
Отож, відповідно до раніше чинного Закону № 2453-VI, після закінчення п`ятирічного строку повноважень суддя не міг здійснювати правосуддя допоки не буде вирішено питання про обрання його на посаду судді безстроково.
З набранням чинності законами № 1401-VIII, № 1402-VIII призначення на посаду судді (вперше) здійснюється безстроково, водночас призначення на посаду судді безстроково суддів, яких до того було призначено на посади в межах п`ятирічного строку (відповідно до раніше чинного правового регулювання цих правовідносин), поставлено у залежність від результатів кваліфікаційного оцінювання.
21. Суд апеляційної інстанції, задовольнивши позовні вимоги, спирався головним чином на Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 (як на мотиви, так і висновки) в тій його частині, яка стосується (не)конституційності положення частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII для цілей застосування окремих положень № 1402-VIII.
У пункті 3.4 цього Рішення Конституційний Суд України зазначив, з-поміж іншого, що питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюється саме Законом № 2453 у редакції Закону № 192, а випадки, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначаються Законом № 1402.
Далі, за текстом Рішення, зазначено, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.
Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.
<…>
Конституційний Суд України вважає, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 для цілей застосування окремих положень Закону № 1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.
22. Отож, з уваги на написане, можна виснувати, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.
У контексті наведеного, колегія суддів, зіставивши у вимірі встановлених обставин цієї справи аргументацію апеляційного суду, на якій основується його постанова, з доводами як позивача, так і скаржника (наведеними у касаційній скарзі), у підсумку, не має однозначного розуміння, які причини зумовили припинення виплати позивачеві у січні 2021 року надбавок до посадового окладу: зупинення щодо нього (у травні 2018 року) кваліфікаційного оцінювання й відсторонення на цій підставі від здійснення правосуддя (відповідно до частини п`ятої статті 86 Закону № 1402-VIII); закінчення п`ятирічного строку повноважень на посаді судді чи поява іншої (наразі невідомої) обставини, з якою Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 пов`язує неконституційність позбавлення надбавок до посадового окладу судді.
23. З огляду на лейтмотив Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 в окресленій частині, на якому, по суті, й основується позиція суду апеляційної інстанції, від чіткої відповіді на це питання й залежало правильне вирішення цього спору.
Однак, в тому обсязі з`ясованих як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій обставин цієї справи, колегія суддів не може висловити своєї правової позиції в аспекті порушених у касаційній скарзі питань щодо правильного застосування положень частини десятої статті 135 Закону № 1402-VIII (у контексті послідовності виписаних вище подій, які передували зверненню до ТУ ДСА у Вінницькій області з приводу припинення виплати доплат до посадового окладу у січні 2021 року) через те, що достеменно нез`ясованими залишилися істотні для цієї справи факти, які дали б змогу зрозуміти суть проблеми у застосуванні згаданих нормативних положень Закону № 1402-VIII. Водночас, висловлювати правову позицію, спираючись на власні припущення, суд касаційної інстанції не може.
Зваживши на наведені мотиви та дотримуючись меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС, за частиною другою якої суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів дійшла висновку, що постанову суду апеляційної інстанції в цій справі треба скасувати, а справу на правити до цього самого суду на новий розгляд для того, щоб встановити обставини, які спричинили припинення виплати позивачеві доплат до посадового окладу у січні 2021 року.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в :
1. Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області задовольнити частково.
2. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2021 року скасувати, а справу направити до цього суду на новий розгляд.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді С. А. Уханенко
Н. В. Шевцова