ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2020 року

м. Київ

справа №120/1676/19-а

адміністративне провадження №К/9901/34041/19

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя-доповідач - Гусак М. Б., судді - Гімон М. М., Усенко Є. А., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року (суддя - Крапівницька Н.Л.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року (судді - Боровицький О. А., Шидловський В.Б., Матохнюк Д.Б.) у справі № 120/1676/19-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Вінницькій області (правонаступник - Головне управління ДПС у Вінницькій області) про скасування податкових повідомлень-рішень, рішень та вимоги, зобов`язання вчинити дії, -

УСТАНОВИЛА:

У травні 2019 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП) із позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - ДФС), у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив суд визнати протиправними та скасувати: податкові повідомлення - рішення від 27 березня 2019 року № 0009381305, № 0009391305, № 0009421305, № 0009431305, № 0009441305; вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 27 березня 2019 року № Ф-0009401305 та від 11 травня 2019 року № Ф-82782-55; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно ненарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Єиний внесок) від 27 березня 2019 року № 0009411305 та рішення від 2 квітня 2019 року № 6 «Про анулювання реєстрації платником єдиного податку»; зобов`язати Головне управління ДФС у Вінницькій області поновити його реєстрацію як платника єдиного податку третьої групи з 1 квітня 2019 року.

На обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що він з 1 січня 2016 року був платником єдиного податку 3 групи, вчасно подавав до контролюючого органу відповідні декларації та сплачував єдиний податок у визначені строки та у відповідності до задекларованих сум. За таких обставин вважав висновки податкового органу необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності, а винесені рішення незаконними та такими, що підлягають скасуванню.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідно до вимог пункту 183.4 статті 183 Податкового кодексу України (далі - ПК України) позивач з моменту переходу з 1 жовтня 2017 року зі спрощеної системи оподаткування на загальну систему у зв`язку із перевищенням встановленого для платників єдиного податку третьої групи максимального розміру загальної суми від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню (5 000 000 грн), повинен був до 10 жовтня 2017 року подати до податкового органу реєстраційну заяву платника податку на додану вартість (далі - ПДВ). Враховуючи, що позивач не виконав вказані вимоги закону, здійснювані ним операції з постачання товарів/надання послуг з 11 жовтня 2017 року мали оподатковуватися ПДВ. При цьому, суди виходили з того, що загальна сума від здійснення позивачем операцій з постачання товарів/послуг протягом останніх 12 календарних місяців перевищила встановлений законом розмір, необхідний для обов`язкової реєстрації платником ПДВ (1 000 000 грн), з урахуванням доходу, отриманого ним від реалізації товарів/надання послуг під час застосування спрощеної системи оподаткування за період з 1 січня 2017 року по 30 вересня 2017 року.

Крім цього, суди попередніх інстанцій відхилили доводи позивача щодо незаконності анулювання реєстрації його як платника єдиного податку третьої групи у зв`язку із порушенням порядку прийняття спірного рішення, вказавши на безпідставний перехід позивачем з 1 січня 2018 року на спрощену систему оподаткування з огляду на перевищення у 2017 році обсягу доходу у розмірі 5 000 000 грн, що, в свою чергу, позбавляло позивача права на застосування спрощеної системи оподаткування у 2018 році.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій погодилися з доводами відповідача щодо порушення позивачем у 2018 році передбаченого статтею 177 ПК України порядку оподаткування доходів фізичних осіб - підприємців, які не застосовують спрощену систему оподаткування, та заниження ним чистого оподатковуваного доходу за 2018 рік на суму 308 953 грн. Суди також погодилися із доводами відповідача, що за цей період позивачем у зв`язку із заниженням чистого оподатковуваного доходу за 2018 рік було занижено суму військового збору на 4634,30 грн.

Кірм цього, на думку судів, як наслідок неправомірного застосування позивачем спрощеної системи оподаткування у 2018 році, а також заниження ним чистого оподатковуваного доходу за цей період, відповідач цілком правомірно донарахував суми Єдиного внеску та виніс спірні вимоги щодо сплати боргу (недоїмки), а також спірного рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно ненарахованого Єдиного внеску від 27 березня 2019 року № 0009411305.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій послався на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права. На обгрунтування касаційної скарги він стверджує, що суди, дійшовши висновку про неправомірне застосування позивачем спрощеної системи оподаткування у 2018 році, не надали оцінки тому факту, що контролюючим органом було задоволено заяву позивача щодо переходу на спрощену систему оподаткування у 2018 році та зареєстровано його платником єдиного податку, що підтверджується витягом з реєстру платників єдиного податку від 16 січня 2018 року. Вказане, на думку позивача, свідчить про правомірність застосування ним спрощеної системи оподаткування у цей період, а анулювання такої реєстрації ставить його у невигідне становище та змушує відповідати за помилкове рішення суб`єкта владних повноважень, що не узгоджується з практикою Європейського Суду, відповідно до якої державні органи, які не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій.

Крім цього, позивач послався на порушення порядку прийняття спірного рішення про анулювання його реєстрації платником єдиного податку, зазначивши, що в порушення вимог пункту 299.11 статті 299 ПК України відповідачем без прийняття відповідного рішення про анулювання реєстрації, а лише на підставі висновків акта від 11 березня 2019 року № 836/13/ НОМЕР_1 , було встановлено безпідставне застосування ним (позивачем) з 1 січня 2018 року спрощеної системи оподаткування, на підставі чого його було притягнуто до фінансової відповідальності. Водночас, рішення відповідача про анулювання його (позивача) реєстрації платником єдиного податку від 2 квітня 2019 року прийняте на підставі акта камеральної перевірки від 26 березня 2019 року, проте, предмет такої перевірки не узгоджується із передбаченим пунктом 75.1 статті 75 ПК України предметом камеральної перевірки.

Щодо висновків судів попередніх інстанцій про його (позивача) обов`язок зареєструватися платником ПДВ у зв`язку із досягненням передбаченого законом граничного розміру доходу від здійснення операцій з постачання товарів/послуг за 2017 рік, він вказав на неузгодженність такої позиції із практикою Верховного Суду, враховуючи перебування ним до 1 жовтня 2017 року на спрощеній системі оподаткування, яка не предбачає реєстрації платником ПДВ.

На підставі викладеного, позивач просить Верховний Суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов та стягнути судові витрати.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження.

Касаційна скарга розглядається відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 8 лютого 2020 року.

Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає її розгляду.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Колегія суддів), переглянувши рішення судів попередніх інстанцій у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій повною мірою не відповідають.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ФОП з 26 серпня 2005 року перебував на обліку в Іллінецькій міжрайонній Державній податковій інспекції Немирівського управління Головного управління ДФС у Вінницькій області.

За результатами планової документальної виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року відповідачем складено акт від 11 березня 2019 року № 836/13/ НОМЕР_1 та встановлено порушення позивачем:

пункту 177.2 статті 177 ПК України, в результаті чого визначено податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 55 611,54 грн за 2018 рік;

пункту 51.1 статті 51, пункту 176.2 статті 176 ПК України, в результаті подання податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податків, а також сум нарахованого та утриманого з них податку (форма І-ДФ) за 1 - 4 квартали 2016 року, 1 - 3 квартали 2017 року, 2 - 3 квартали 2018 року не у повному обсязі;

пункту 1 частини 2 статті 6, пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в результаті чого занижено Єдиний внесок на суму 57 334,20 грн за 2018 рік;

пункту 181.1 статті 181, пункту 183.1, пункту 183.4, пункту 183.10 статті 183, пункту 187.1 статті 187 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ на суму 947 181 грн, у тому числі: за травень, червень, липень 2018 року на загальну суму - 947 181 грн;

підпунктів 1.2, 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX ПК України, в результаті чого визначено суму податкових зобов`язань з військового збору на суму 4 634,30 грн.

На підставі даного акта 27 березня 2019 року ДФС винесено:

податкове повідомлення - рішення № 0009381305, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 69 514,43 грн, в тому числі: 55 611,54 грн - за податковим зобов`язанням та 13 902,89 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;

податкове повідомлення - рішення № 0009391305, яким застосовано штрафну (фінансову) санкцію з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 510 грн;

податкове повідомлення - рішення № 0009421305, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 1 183 976,25 грн, в тому числі: 947 181 грн - за податковим зобов`язанням та 236 795,25 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;

податкове повідомлення - рішення № 0009431305, яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 5 792,88 грн, в тому числі: 4 634,30 грн - за податковим зобов`язанням та 1 158,58 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;

податкове повідомлення - рішення № 0009441305, яким застосовано адміністративний штраф в розмірі 510 грн у зв`язку із ненаданням до перевірки книги обліку доходів і витрат для платників єдиного податку;

вимогу про сплату боргу (недоїмки) № 0-0009401305, якою нараховано Єдиний внесок у розмірі 57 334,20 грн;

рішення № 0009411305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого Єдиного внеску, яким застосовано штрафну санкцію у розмірі 5 733,42 грн.

Окрім цього, ДФС винесено рішення від 2 квітня 2019 року № 6 «Про анулювання реєстрації платником єдиного податку», яким фізична особа - підприємець ОСОБА_1 з 1 квітня 2019 року виключений із відповідного реєстру.

Також, 11 травня 2019 року податковим органом позивачу направлено вимогу № Ф-82782-55 про сплату боргу (недоїмки) з Єдиного внеску у сумі 63 059,97 грн.

Підставами для прийняття вказаних спірних рішень стали наступні обставини.

З 1 січня 2016 року по 30 вересня 2017 року позивач здійснював діяльність із застосуванням спрощеної системи оподаткування.

28 серпня 2017 року позивач подав заяву за № 328/ФОП/02-14 про відмову від застосування спрощеної системи оподаткування з 1 жовтня 2017 року та перехід на сплату інших податків і зборів (на загальну систему оподаткування) у зв`язку з перевищенням обсягу доходу, встановленого для платників єдиного податку третьої групи (максимальний розмір 5 000 000 грн).

Станом на 30 вересня 2017 року обсяг доходу позивача становив 5 218 114 грн.

З 1 жовтня 2017 року по 31 грудня 2017 року позивач перебував на загальній системі оподаткування, підприємницьку діяльність фактично не здійснював.

Платником ПДВ у періоді, що перевірявся, позивач зареєстрований не був.

З 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року позивач знову зареєстровався платником єдиного податку третьої групи та здійснював підприємницьку діяльність із застосуванням спрощеної системи оподаткування.

Проте, на думку контролюючого органу, позивач безпідставно здійснив перехід у 2018 році на спрощену систему оподаткування, що призвело до заниження його податкових зобов`язань.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями та вимогами податкового органу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права Колегія суддів виходить з такого.

Пунктом 291.4 статті 291 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час дії спірних правовідносин) визначено, що до третьої групи платників єдиного податку можуть бути віднесені фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи - суб`єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 5000000 гривень.

Відповідно до приписів підпункту 298.1.4 пункту 298.1 статті 298 ПК України суб`єкт господарювання, який є платником інших податків і зборів відповідно до норм цього Кодексу, може прийняти рішення про перехід на спрощену систему оподаткування шляхом подання заяви до контролюючого органу не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу. Такий суб`єкт господарювання може здійснити перехід на спрощену систему оподаткування один раз протягом календарного року. При цьому, такий перехід на спрощену систему оподаткування може бути здійснений за умови, якщо протягом календарного року, що передує періоду переходу на спрощену систему оподаткування, суб`єктом господарювання дотримано вимоги, встановлені в пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності переходу позивача з 1 січня 2018 року на спрощену систему оподаткування з огляду на перевищення обсягу його доходу у 2017 році гранично допустимий розмір - 5 000 000 грн та переходу у зв`язку із цим на загальну систему оподаткування, що, в свою чергу, позбавляло позивача права на застосування спрощеної системи оподаткування у 2018 році.

При цьому, з огляду на передбачений підпунктом 4.1.3 пункту 4.1 статті 4 ПК України такий принцип податкового законодавства України як невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства, реєстрація позивача платником єдиного податку (формальна наявність у платника неанульованого свідоцтва платника єдиного податку) не є достатньою підставою для застосування спрощеної системи оподаткування, оскільки податкове законодавство пов`язує статус платника єдиного податку з дотриманням низки умов, а не лише з наявністю відповідної реєстрації. Реєстрація платником податків за спрощеною системою оподаткування в порушення вимог закону не може ставити особу в більш вигідне становище в порівнянні з іншими платниками податків.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 1 жовтня 2019 року у справі № 2040/6178/18.

Колегія суддів не вважає за можливе відступати від вказаного правового висновку Верховного Суду.

Стосовно доводів позивача щодо порушення порядку прийняття рішення від 2 квітня 2019 року № 6 «Про анулювання реєстрації платником єдиного податку» Колегія суддів зазначає таке.

Положеннями пункту 299.11 статті 299 ПК України встановлено, що у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої-третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої-третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення.

Відповідно до підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального. Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Враховуючи, що камеральна перевірка, за результатами якої було прийнято рішення від 2 квітня 2019 року № 6 «Про анулювання реєстрації платником єдиного податку», була проведена податковим органом виключно на підставі наявних у нього даних, зокрема, звітності ФОП за 2017 рік (відповідно до якої обсяг доходу позивача перевищив 5 000 000 грн), що угоджується з приписами підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України, Колегія суддів, не погоджується з доводами, викладеними у касаційній скарзі, щодо порушення відповідачем порядку прийняття спірного рішення.

Водночас, стосовно порядку застосування вимог пункту 183.4 статті 183 ПК України Колегія суддів погоджується з доводами позивача та зазначає, що Верховним Судом вже було висловлено правову позицію з цього питання, зокрема, у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 1340/4383/18.

Так, відповідно до вказаного пункту статті 183 ПК України у разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати ПДВ, на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, у випадках, визначених главою 1 розділу XIV цього Кодексу, за умови, що такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, реєстраційна заява подається не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом.

Згідно із пунктом 181.1 статті 181 ПК України у разі, якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.

Суди, ухвалюючі оскаржувані рішення, виходили з того, що загальна сума від здійснення позивачем операцій з постачання товарів/послуг протягом 2017 року перевищила встановлений законом розмір, необхідний для обов`язкової реєстрації платником ПДВ (1 000 000 грн), врахувавши, при цьому, об`єм реалізації товарів/надання послуг під час перебування позивачем на спрощеній системі оподаткування у період з 1 січня 2017 року по 30 вересня 2017 року.

Проте, у справі № 1340/4383/18 Верховний Суд дійшов висновку, що обрахування граничного обсягу оподатковуваних операцій, з досягненням якого пов`язується обов`язок зареєструватись платником ПДВ, а також обов`язок з його сплати та подання звітності особою, яка є платником єдиного податку, здійснюється з часу переходу на загальну систему оподаткування, оскільки до цього часу ця особа звільнена від сплати ПДВ; тобто для визначення наявності обов`язку реєстрації платником ПДВ та подання звітності з такого податку суми, отримані від здійснення операцій під час перебування на спрощеній системі оподаткування, не враховуються.

Водночас, неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних правовідносинах не вплинуло на правильність прийнятих ними рішень по суті, враховуючи, що, як встановлено судами у цій справі, спірним податковим повідомленням - рішенням № 0009421305 збільшено суму грошового зобов`язання позивача з ПДВ за травень, червень, липень 2018 року на загальну суму 947 181 грн, при цьому, у травні 2018 року загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів, що підлягають оподаткуванню ПДВ, перевищила 1000000 грн (а. с. 38 - 41), відтак, позивач відповідно до приписів пункту 181.1 статті 181 та 183.2 статті 183 ПК України був зобов`язаний зареєструватися як платник податку не пізніше 10 червня 2018 року та сплатити ПДВ у відповідному розмірі.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Статтею 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Таким чином, оскільки суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не допустили порушень норм процесуального права, а неправильне застосування норм матеріального права не призвело до ухвалення неправильних судових рішень по суті, вказані судові рішення слід змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін.

Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 КАС України, Колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року у цій справі змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. Б. Гусак

Судді М. М. Гімон

Є. А. Усенко