ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 120/19262/21-а
адміністративне провадження № К/990/4998/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Уханенка С.А.,
суддів - Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2022 року (суддя-доповідач Капустинський М.М., судді Ватаманюк Р.В., Сапальова Т.В.),
У С Т А Н О В И В:
І. Суть спору
1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області (далі - ТУ ДСА України у Вінницькій області), третя особа - Державна судова адміністрація України (далі - ДСА України), у якому просив:
- визнати протиправними дії ТУ ДСА України у Вінницькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Погребищенського районного суду Вінницької області за січень-вересень 2021 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року в розмірі 2102 грн;
- зобов`язати ТУ ДСА України у Вінницькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Погребищенського районного суду Вінницької області, починаючи з 01 січня 2021 року по 30 листопада 2021 року включно відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2021 року складає 2270 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум та з урахуванням передбачених законом податків і обов`язкових платежів;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць;
- зобов`язати ТУ ДСА України у Вінницькій області як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що починаючи з січня 2021 року розмір його суддівської винагороди обчислено, виходячи із спеціального розміру прожиткового мінімуму, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, установленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік». Проте положеннями частин другої, третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) передбачено інший порядок для визначення розміру прожиткового мінімуму, що застосовується під час розрахунку суддівської винагороди. Ці норми мають пріоритет і не можуть бути обмежені іншими законодавчими актами. Посилаючись на те, що під час прийняття нових законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та Законом №1402-VIII гарантій незалежності судді, а статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет 2021 рік» визначено іншу розрахункову величину, через що розмір його суддівської винагороди безпідставно зменшено, позивач просив суд позов задовольнити.
3. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року задоволено клопотання ОСОБА_1 та залучено до участі у справі другого відповідача - Державну судову адміністрацію України.
4. 06 травня 2022 року на адресу Вінницького окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про зміну предмету позову, в якій позивач, окрім заявлених позовних вимог, просив:
- визнати протиправними дії ДСА України щодо незабезпечення ТУ ДСА України у Вінницькій області в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати суддівської винагороди за період з січня по листопад 2021 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року в розмірі 2102 гривні;
- зобов`язати ДСА України забезпечити ТУ ДСА України у Вінницькій області в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати суддівської винагороди за період з січня по листопад 2021 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року в розмірі 2270 гривень.
ІІ. Встановлені судами обставини справи
5. Указом Президента України від 07 листопада 2013 року № 620/2013 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Погребищенського районного суду Вінницької області строком на 5 років.
6. Наказом голови Погребищенського районного суду Вінницької області від 21 листопада 2013 року №19-к «Про зарахування до штату суддів ОСОБА_1 » позивача зараховано до штату суддів Погребищенського районного суду Вінницької області з 21 листопада 2013 року.
7. Іншим Указом Президента України від 07 жовтня 2019 року № 735/2019 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено суддею Погребищенського районного суду Вінницької області.
8. Наказом голови Погребищенського районного суду Вінницької області від 07 жовтня 2019 року №14-к «Про виконання повноважень судді ОСОБА_1 » позивач вважається таким, що приступив до виконання обов`язків судді Погребищенського районного суду Вінницької області з 08 жовтня 2019 року.
9. Із розрахункового листа про виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди у 2021 році встановлено, що у спірному періоді з січня 2021 року по листопад 2021 року розмір посадового окладу позивача становив 63060 гривень.
10. Виходячи з приписів, установлених статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік» у період з 01 січня по 30 листопада 2021 ТУ ДСА України у Вінницькій області нарахувало та виплатило позивачу суддівську винагороду, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року, у розмірі 2102 грн.
11. Не погоджуючись з розміром виплаченої йому суми суддівської винагороди, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом за захистом порушеного права.
12. Предметом спору у цій справі є правильність обчислення суддівської винагороди за січень - листопад 2021 року.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
13. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року позовну заяву задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення ТУ ДСА України у Вінницькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 1 січня 2021 року по 30 листопада 2021 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень. Зобов`язано ДСА України забезпечити ТУ ДСА України у Вінницькій області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 1 січня 2021 року по 30 листопада 2021 року включно, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 2270 гривень. Визнано протиправними дії ТУ ДСА України у Вінницькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 січня 2021 року по 30 листопада 2021 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні. Зобов`язано ТУ ДСА України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 1 січня 2021 року по 30 листопада 2021 року, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень, врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
13.1. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій ТУ ДСА України у Вінницькій області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з січня 2021 року по 30 листопада 2021 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 в розмірі 2102 гривень та похідні від них вимоги про зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області вчинити дії для відновлення порушених прав позивача, суд першої інстанції зазначив, що розмір суддівської винагороди позивача у спірний період встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, а тому позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум суддівської винагороди, яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2021 року складає 2270 гривень.
При цьому суд першої інстанції послався на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21 та від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, обставини яких є подібними до спірних правовідносин.
13.2. В частині позовних вимог, які подані до ДСА України, суд першої інстанції, посилаючись на постанову Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 280/788/19, зазначив про їх задоволення у спосіб визнання протиправною бездіяльності (а не протиправними дій) ДСА України щодо незабезпечення ТУ ДСА України у Вінницькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з січня по листопад 2021 року виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2270 грн.
А тому, як наслідок, задоволено похідні від них вимоги про зобов`язання ДСА України вчинити дії, необхідні для відновлення порушених прав позивача у спосіб зобов`язання забезпечити ТУ ДСА України у Вінницькій області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з січня по листопад 2021 року включно, нарахованої виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 2270 гривень.
14. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2022 року скасовано рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року. Прийнято нову постанову. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
14.1. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, зазначив, що відповідач як територіальний орган ДСА України, виконуючи функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів в межах бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України, діяв відповідно до вимог чинного законодавства.
Станом на час розгляду даної справи, норма статті 7 Закону України «Про Державний бюджет» на 2021 рік не визнана неконституційною, тому підстави для її незастосування відповідачем відсутні.
Тому дії ДСА України та ТУ ДСА України у Вінницькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 30 листопада 2021 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2021 року, у розмірі 2102 грн відповідають положенням законодавчого регулювання та є правомірними.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції, вимоги касаційної скарги та аргументи сторін
15. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення ним норм процесуального права, просить переглянути оскаржене судове рішення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скасувати його та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
16. На обґрунтування касаційної скарги позивач зазначив, що вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статті 135 Закону №1402-VIII, якими врегульовані питання виплати суддівської винагороди, та не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2021 року № 360/503/21 та від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21. У цих справах Верховним Судом вже розглядалося питання правомірності дій органу ДСА при нарахуванні суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року. У цих справах Верховний Суд сформулював висновок саме щодо застосування положень статті 130 Конституції України, частин другої, третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».
16.1. Також зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано правові позиції Конституційного Суду України стосовно гарантій незалежності суддів, висловлені у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
16.2. Позивач звернув увагу, що питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
17. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 . Підставою відкриття касаційного провадження є перевірка відповідності висновків суду апеляційної інстанції на предмет урахування ним висновків Верховного Суду, сформованих у справах № 360/503/21 та № 400/2031/21 щодо застосування положень статті 130 Конституції України, частини другої, третьої статті 135 Закону №1402-VIII та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у подібних правовідносинах.
18. У відзивах на касаційну скаргу ДСА України та ТУ ДСА у Вінницькій області просять відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 , рішення апеляційного суду залишити без змін. Відповідачі зазначають, що відповідно до вимог статті 148 Закону №1402-VIII засади фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Враховуючи те, що положення статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік» є чинними і неконституційними не визнавалися, ДСА та його територіальний підрозділ, виконуючи функції розпорядників бюджетних коштів, діяли відповідно до вимог чинного законодавства та в межах бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України.
V. Джерела права й акти їхнього застосування
19. За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
20. Статтею 130 Конституції України установлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
21. У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
22. Статтею 4 Закону №1402-VIII установлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
23. Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
24. За правилами частини другої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
25. Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII (що за рішенням Конституційного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 4-р/2020 діє в редакції Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України») базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
26. Засади та порядок фінансування судів установлені статтями 148, 149 Закону №1402-VIII.
27. Частинами третьою, четвертою статті 148 Закону №1402-VIII установлено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України . Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
28. Відповідно до частини першою статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
29. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.
30. Відповідно до статті 46 Конституції України, Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон №966-XIV) дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
31. За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №966-XIV, прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
32. За приписами частин другої, третьої статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
33. Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №966-XIV прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
34. Згідно з частинами третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
35. Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідно до частини першої якої, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, , інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).
36. Відповідно до частини п`ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).
37. Частиною першою статті 23 БК України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
VI. Позиція Верховного Суду
38. Перевіряючи мотиви, з яких виходив суд апеляційної інстанції та аналізуючи аргументи ОСОБА_1 , наведені ним на спростування цих мотивів, Верховний Суд дійшов висновку про невідповідність висновків суду апеляційної інстанції висновкам Верховного Суду, сформованих у справах №№400/2031/21 та 360/503/21 щодо застосування положень статті 130 Конституції України, частини другої, третьої статті 135 Закону №1402-VIII та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у подібних правовідносинах, з огляду на таке.
39. Так, у справах № 400/2031/21 та № 360/503/21, обставини яких є подібними до цього спору, Верховний Суд висловив наступну правову позицію щодо застосування положень статті 130 Конституції України, частини другої, третьої статті 135 Закону №1402-VIII та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».
40. У справі № 360/503/21, на висновки якої правильно послався суд першої інстанції, Верховний Суд указав, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення і визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом . Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод. Суд зазначив, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV і в цьому ж законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум. Ураховуючи те, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» і за приписами цього закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, Суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди. Також у своїй постанові, Суд указав, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів констатувала, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року (2270 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн) у січні 2021 року, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було неправомірним.
41. Аналогічні висновки Верховний Суд сформував і у справі № 400/2031/21.
42. Проте у справах №400/2031/21 та № 360/503/21 Верховний Суд дійшов висновку про необхідність направлення їх на новий розгляд через те, що у цих справах позови були пред`явлені до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (територіального органу ДСА), що здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2021 рік). Разом з тим, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, процесуальний статус якого був у цих справах визначений в якості третьої особи.
43. Ураховуючи те, що у цій справі ДСА України має статус відповідача і суд першої інстанції зобов`язав його, як головного розпорядника коштів, вирішити питання щодо фінансування спірних виплат, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
44. Відповідно до частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
45. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
VІI. Судові витрати
46. З огляду на результат касаційного розгляду справи та відсутність документального підтвердження понесення позивачем будь-яких судових витрат у суді касаційної інстанції, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 345 349 352 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2022 року скасувати.
3. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року залишити в силі.
4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач С.А. Уханенко
Судді: О.В. Кашпур
О.Р. Радишевська