ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року

м. Київ

справа №120/19320/21-а

адміністративне провадження № К/990/30989/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С. М.,

суддів: Стародуба О. П., Шарапи В. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06.06.2022 (головуючий Мультян М. Б.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2022 (головуючий Граб Л.С., судді: Смілянець Е. С., Сторчак В. Ю.) у справі № 120/19320/21-а за позовом ОСОБА_1 до Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

У грудні 2021 року ОСОБА_1 (далі також позивачка та/або ОСОБА_1 ) звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області (далі також відповідач та/або Томашпільська селищна рада), в якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення 14 сесії 8 скликання Томашпільської селищної ради від 07.10.2021 № 1733 (далі також рішення № 1733);

зобов`язати Томашпільську селищну раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок комунальної форми власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва орієнтовною площею 2,000 га, яка сформована, має кадастровий номер 0523986800:01:000:0952 загальною площею 24,92 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Томашпільської ОТГ.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06.06.2022, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2022, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення 14 чергової сесії 8 скликання Томашпільської селищної ради від 07.10.2021 № 1733; зобов`язано Томашпільську селищну раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га на території Томашпільської об`єднаної територіальної громади, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

08.11.2022 на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Томашпільської селищної ради, надіслана 03.11.2022, в якій скаржник просить рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06.06.2022 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2022 скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачці - ОСОБА_1 у задоволенні її позову.

ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 22.11.2022 відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 05.12.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Від відповідача відзиву не надходило, що не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій установлено, що 15.09.2021 ОСОБА_1 звернулася до відповідача із клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (особистого селянського господарства), орієнтовною площею 2 га, із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення кадастровий номер 0523986800:01:000:0952 загальною площею 24,92 га, що розташована на території Томашпільської ОТГ. До клопотання додала відповідний пакет документів, що не заперечується відповідачем.

Проте рішенням № 1733 позивачці відмовлено у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою з посиланнями на висновок постійної комісії селищної ради з питань промислової політики, підприємництва, агропромислового комплексу, земельних ресурсів, розвитку особистих підсобних господарств, охорони навколишнього природного середовища, та з питань поводження з безхазяйними відходами та комунальною власністю (далі постійна комісія).

Судами встановлено, що земельна ділянка кадастровий номер 0523986800:01:000:0952 площею 24,9200 га, на частину якої позивака бажає отримати дозвіл на розробку технічної документації щодо поділу та об`єднання земельних ділянок з метою подальшої передачі у власність для ведення особистого селянського господарства, утворена в результаті поділу земельної ділянки 0523986800:01:000:0705.

У висновку постійної комісії зазначено, що бажана позивачем земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок, право оренди на які реалізовуються на конкурсних умовах (земельних торгах).

Отже, саме висновок постійної комісії про те, що земельна ділянка кадастровий номер 0523986800:01:000:0705 площею 24,920 га в складі земельної ділянки 28,9200 га, рішенням 6 позачергової сесії 8 скликання Томашпільської селищної ради № 951 включена до переліку земельних ділянок, які пропонуються для продажу на земельних торгах послугував підставою для відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.

Не погоджуючись з рішенням відповідача № 1733, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у цій справі.

ІV. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В якості нормативного обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 покликалась на положення статей 4 79-1 81 116 118 122 136 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 1, 25 Закону України «Про землеустрій», статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та наголосила, що оскаржене рішення № 1733 прийнято без дотримання наведених норм, за відсутності визначених Законом підстав для відмови у наданні дозволу.

У відзиві на позовну заяву відповідач наголосив, що вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними з огляду на те, що рішенням 6 позачергової сесії Томашпільської селищної ради 8 скликання № 951 від 23.04.2021 сформовану земельну ділянку з кадастровим номером 0523986800:01:000:0705, площею 24,92 в складі земельної ділянки 28,92 га, було включено в Перелік земельних ділянок право оренди на які виставлено на земельні торги.

Земельна ділянка, кадастровий номер 0523986800:01:000:0952 площею 24,92 га, частину з якої бажає отримати у власність позивачка для ведення особистого селянського господарства, утворена в результаті поділу земельної ділянки, кадастровий номер 0523986800:01:000:0705. Про це зазначено комісією у висновку від 05.10.2021. При цьому відповідач вказав, що наразі земельна ділянка кадастровий номер 0523986800:01:000:0952 площею 24.92 га зазнала чергового поділу. Томашпільською селищною радою розроблено технічну документацію із землеустрою щодо поділу даної земельної ділянки на дві частини. Перша частина з кадастровим номером 0523986800:01:000:0978 площею 13,0196 га, друга частина з кадастровим номером 0523986800:01:000:0977 площею 11,9005 га. На час звернення позивача з клопотання до Томашпільської селищної ради від 15.09.2021 даний масив землі площею 24,92 в складі земельної ділянки 28.92 га включено в Перелік земельних ділянок право оренди на які виставлено на земельні торги.

Відтак зазначив, що відповідно приписів статті 136 ЗК України в разі віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності для продажу прав на них на земельних торгах, то це є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.

За наведеного вище, відповідач вважає спірне рішення правомірним та таким, що прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що суду не надано доказів розміщення інформації щодо земельних торгів з продажу права оренди земельної ділянки із кадастровим номером 0523986800:01:000:0952 в електронній торговій системі.

Заборона відчужувати та надавати у користування земельні ділянки розпочинає свою дію не з моменту включення цієї ділянки до переліку земельних ділянок, а саме з моменту, коли конкретна земельна ділянка або права на неї вже виставлені на земельні торги.

На думку судів попередніх інстанцій, сам лише факт прийняття рішення про включення земельної ділянки в перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги, не є самостійною підставою для заборони їх відчуження та надання у користування, відповідно рішення № 1733 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою стосовно поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у спосіб зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ

На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, положень статті 136 ЗК України, у зв`язку із чим суди помилково зазначили, що логічне тлумачення частини п`ятої вказаної статті дозволяє дійти висновку про те, що остання може бути застосована як самостійна підстава для відмови у наданні особі дозволу на розробку проекту землеустрою лише у тому разі, якщо земельні ділянки/права на них включені до переліку земельних ділянок, які фактично вже виставлені на земельні торги, тобто знаходяться в активній стадії процедури земельних торгів/аукціону.

У зв`язку із цим, скаржник вказує, що для правильного вирішення спірних правовідносин необхідно врахувати висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.04.2018 у справі № 815/3059/17, від 29.03.2021 у справі № 2040/6485/18 та від 29.07.2021 у справі № 120/1317/19-а, в яких Суд вказав, що законодавцем чітко визначено, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів, тому вирішальним фактором є включення земельних ділянок до переліку земель, які виставлені на земельні торги.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06.06.2022 та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2022 у справі № 120/19320/21-а не відповідають, а доводи касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Водночас суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож суди попередніх інстанцій мали з`ясувати, зокрема, чи було спірне рішення № 1733 прийняте у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури.

Норми матеріального права у цій справі Суд застосовує у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У постанові Верховного Суду від 27.01.2023 у справі № 120/19319/21-а сформовано правовий висновок про те, що дотримання встановленого порядку відведення у власність земель державної або комунальної власності становить особливий суспільний інтерес, оскільки відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. У зв`язку з цим, важливим є суворе дотримання порядку відведення землі у власні фізичним або юридичним особам, а також забезпечити конкурентний спосіб розпорядження таким суспільним активом як земля, зокрема шляхом її продажу на торгах. Тільки такий підхід забезпечить раціональне використання землі, а також реалізацію принципу рівності перед законом та запобігання всім формам дискримінації.

За змістом статті 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Практика застосування положень ЗК України сформована Верховним Судом, зокрема, у постановах від 19.09.2018 у справі № П/811/7/18, від 23.11.2018 у справі № П/811/601/18, від 11.06.2019 у справі № 803/1212/18, від 20.06.2019 у справі № 349/986/18, від 08.09.2020 у справі № 125/1961/17 та від 01.06.2022 у справі № 580/2092/19.

Згідно з частиною 2 статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до частин 1, 5 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 цього Кодексу.

Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом частин 1- 3 та 5 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно з частиною 1 статті 117 ЗК України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.

На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені статтями 118 122 ЗК України.

Частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини 7 наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Крім того, виходячи з аналізу статті 118 ЗК України, вбачається, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок, а надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття в подальшому суб`єктом владних повноважень позитивного рішення щодо відведення земельної ділянки у власність.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 28.01.2020 у справі № 2240/2962/18, від 28.02.2020 у справі № 806/3304/18, від 08.09.2020 у справі № 812/1450/17, від 26.10.2021 у справі № 160/5982/19 та від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19.

Також, колегія суддів звертає увагу на висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 04.09.2020 у справі № 440/1176/19 про те, що підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності може бути невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Водночас невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів також може полягати у тому, що відповідно до статей 124 134 ЗК України в особи відсутнє право на отримання бажаної земельної ділянки на неконкурентних засадах без проведення земельних торгів.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою слугувало те, що земельна ділянка, частину якої позивачка має намір отримати у власність, включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, призначених для продажу на земельних торгах (у формі аукціонцу), що підтверджується рішенням Томашпільської селишної ради від 23.04.2021 № 951, копія якого наявна у матеріалах цієї справи.

Включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних торгах, не передбачено серед підстав для відмови, визначених у частині 7 статті 118 ЗК України, проте така підстава для відмови передбачена у статті 136 ЗК України.

Так, згідно із частиною 5 статті 136 ЗК України земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Отже ЗК України чітко визначено, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів, тому вирішальним фактором є включення земельних ділянок до переліку земель, які виставлені на земельні торги.

Верховний Суд розглядав справи, де поставало таке ж питання, і у постанові від 03.04.2018 у справі № 815/3059/17 дійшов висновку, що віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.

У подальшому, вказана правова позиція була підтримана в інших постановах Верховного Суду, зокрема, від 23.01.2020 у справі № 620/1058/19, від 28.10.2020 у справі № 819/1976/17, від 22.10.2020 у справі № 815/7279/16, від 29.03.2021 у справі № 2040/6485/18, від 13.04.2021 у справі № 818/1470/18, від 29.10.2021 у справі № 340/1039/20, від 29.11.2021 у справі № 340/1037/20, від 15.07.2021 у справі № 520/3930/19, від 25.05.2022 у справі № 620/1060/21 та від 18.01.2023 у справі № 580/1300/22, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від такої правової позиції.

Верховний Суд також звертає увагу, що наведена позиція є сталою та викладена Верховним Судом у постанові від 27.01.2023 у справі № 120/19319/21-а під час розгляду аналогічного спору, за участю Томашпільської селищної ради та висновки в які стосувалися земельної ділянка, яка є предметом спору у цій справі.

Так, у постановах від 06.04.2023 у справі № 120/815/22-а та від 11.10.2023 у справі № 120/814/22-а Верховний Суд, переглядаючи судові рішення у подібних правовідносинах наголосив, що віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації з землеустрою, у тому числі щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, і колегія суддів не знаходить підстав не погодитися із таким правовим висновком.

Застосовуючи цей підхід до справи, що розглядається, Верховний Суд звертає увагу, що на момент розгляду заяви/клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та прийняття відповідачем рішення № 1733 з цього питання, земельна ділянка, щодо якої була подана заява, була включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення, права на які можуть бути продані на земельних торгах.

Отже, в силу приписів частини 5 статті 136 ЗК України це є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, колегія суддів вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що наявність рішення органу влади про відбір земельної ділянки для продажу права на неї на земельних торгах не підставою для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.

Водночас, колегія суддів зазначає, що рішення Томашпільської селищної ради від 23.042021 № 951 «Про включення до переліку земельних ділянок, право оренди яких пропонується для продажу на земельних торгах (у формі аукціону) є чинним та його законність не ставиться під сумнів позивачем.

Також колегія суддів враховує, що частиною 2 статті 5 Конституції України проголошено, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 7 Основного Закону України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Згідно із частиною 1 статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Згідно з частиною 1 статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Виходячи з цих конституційних положень у системному зв`язку з положеннями статті 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Конституційний Суд України у своєму Рішенні №6-рп/2002 від 26 березня 2002 року визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення, тобто такі, які пов`язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад.

З огляду на вищевказане колегія суддів зазначає, що важливим є забезпечення органами місцевого самоврядування конкурентних способів розпорядження таким суспільним активом як земля. Тільки такий підхід забезпечить раціональне використання землі як національного багатства, а також реалізацію принципу рівності перед законом усіх суб`єктів, які бажають отримати в користування або у власність землі комунальної власності, та запобігання всім формам дискримінації.

Також, колегія суддів звертає увагу, що позивач не позбавлений права на участь у земельних торгах з метою отримання бажаної для відведення земельної ділянки.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що розглянувши клопотання позивача та встановивши включення , що бажана позивачем земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок, право оренди яких підлягає продажу на земельних торгах у формі аукціону, відповідачем було законно прийнято рішення № 1733 про відмову у задоволенні клопотання позивача на підставі частини 5 статті 136 ЗК України.

Отже, спірне рішення відповідача є таким, що прийняте у межах повноважень, відповідно до закону, з дотриманням встановленої процедури, та відповідає критеріям визначеним частиною 2 статті 2 КАС України.

За такого правового регулювання та обставин справи, доводи касаційної скарги відповідача щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та неврахування висновків стосовно застосування вказаних норм права, викладених у постановах Верховного Суду, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статі 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки судом було установлено неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, то касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ураховуючи, що рішення суду приймається на користь суб`єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області задовольнити.

Скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06.06.2022 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2022 у справі № 120/19320/21-а.

Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

О. П. Стародуб

В. М. Шарапа