ПОСТАНОВА

Іменем України

10 липня 2025 року

Київ

справа №120/3951/24

адміністративне провадження №К/990/40915/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Бившевої Л.І., Васильєвої І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 120/3951/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю міжгалузева фірма "АГРОІНВЕСТ" до Головного управління ДПС у Вінницькій області, Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення узгодженої суми, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року (головуючий суддя - Комар П. А.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року (головуючий суддя - Ватаманюк Р. В., судді: Капустинський М. М., Сапальова Т. В.),

ВСТАНОВИВ:

У березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю міжгалузева фірма "АГРОІНВЕСТ" (далі - позивач, ТОВ МФ «АГРОІНВЕСТ», Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - ГУ ДПС), Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області (далі - ГУ ДКСУ), у якому просило:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДПС у формі нездійснення передбачених законодавством дій, спрямованих на повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету - 5137667,95 грн;

- стягнути з Державного бюджету України через ГУ ДКСУ на користь ТОВ МФ "АГРОІНВЕСТ" суму бюджетного відшкодування 5137667,95 грн;

- стягнути з Державного бюджету України через ГУ ДКСУ на користь ТОВ МФ "АГРОІНВЕСТ" пеню, нараховану на суму бюджетного відшкодування, - 6003548,10 грн.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що він є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «АВН-ІНТЕР» ЛТД (далі - ТОВ «АВН-ІНТЕР» ЛТД), яке у 2015 році було припинено шляхом приєднання до ТОВ МФ «АГРОІНВЕСТ». При цьому, в судовому порядку було підтверджено право ТОВ «АВН-ІНТЕР» ЛТД на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в сумі 5177054,00 грн (справа № 2а/0270/1817/11), яку підприємство передало ТОВ МФ «АГРОІНВЕСТ» згідно з Актом приймання-передачі залишків по рахункам бухгалтерського обліку. Протягом усього часу позивач вживав активні дії задля спочатку злиття ІКП обох підприємств, а в подальшому - для фактичного отримання сум бюджетного відшкодування. Однак, такі не призвели до позитивного результату, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом. Вважає, що відсутність в Податковому кодексі України (далі - ПК України) механізму перерахування сум бюджетного відшкодування на користь правонаступника не може бути підставою для позбавлення права позивача на отримання цих сум, з урахуванням також пені, передбаченої пунктом 200.23 статті 200 ПК України.

Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 29 травня 2024 року позов задовольнив частково, визнав протиправною бездіяльність ГУ ДПС у формі нездійснення передбачених законодавством дій, спрямованих на повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету і стягнув з Державного бюджету України через ГУ ДКСУ на користь ТОВ МФ "АГРОІНВЕСТ" суму бюджетного відшкодування у розмірі 5137667,95 грн. В іншій частині позовних вимог (щодо стягнення пені) відмовив.

Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 10 жовтня 2024 року скасував рішення суду першої інстанції і ухвалив нове, яким позов задовольнив повністю у спосіб, визначений позивачем в позовній заяві.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини (за хронологією їх виникнення).

У 2007 році ТОВ «АВН-ІНТЕР» ЛТД подало до Державної податкової інспекції у м. Вінниці заяву про бюджетне відшкодування. За результатом проведення перевірки було винесено податкове повідомлення-рішення від 21 липня 2008 року №0000872330/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 5177054,00 грн.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 08 червня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2011 року, у справі № 2а/0270/1817/11 адміністративний позов ТОВ «АВН-ІНТЕР» ЛТД до Державної податкової інспекції у м. Вінниці задовольнив повністю, визнав протиправним і скасував податкове повідомлення-рішення.

Ухвалою від 17 липня 2014 року Вищий адміністративний суд України касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці залишив без задоволення, а судові рішення - без змін.

У червні 2015 року припинено діяльність ТОВ «АВН-ІНТЕР» ЛТД шляхом приєднання до ТОВ МФ «АГРОІНВЕСТ». Відповідно до акта прийому-передачі залишків по рахункам бухгалтерського обліку, згідно з заключною декларацією, зокрема дебіторська заборгованість по ПДВ становила 5301547,11 грн.

Станом на 05 липня 2018 року залишок переплати з ПДВ в ІКП ТОВ "АВН-ІНТЕР" ЛТД складав 5301323,71 грн, в т.ч. залишок невідшкодованої суми ПДВ 5177054,00 грн.

06 липня 2018 року на вимогу ТОВ МФ "АГРОІНВЕСТ" було проведено злиття інтегрованих карток з ПДВ та перенесено сальдо розрахунків ІКП ТОВ "АВН-ІНТЕР" ЛТД в сумі 5177054,00 грн до ІКП ТОВ МФ "АГРОІНВЕСТ".

12 червня 2019 року ТОВ МФ "АГРОІНВЕСТ" звернулося до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України) з запитом на отримання індивідуальної податкової консультації відповідно до статті 52 ПК України, зокрема, щодо перенесення сум переплати.

ДФС України листом №35094/6/99-99-12-02-01-15 від 24 липня 2019 року повідомила позивача про те, що питання порушене платником податку винесене на розгляд спірної комісії ДФС для розгляду та прийняття позиції з такого питання.

Листом від 16 липня 2020 року ГУ ДПС у відповідь на лист ТОВ МФ "АГРОІНВЕСТ" від 17 червня 2020 року «щодо перерахування на поточний рахунок суми бюджетного відшкодування у розмірі 5301547,71 грн» проінформувало про те, що перенесення залишку від`ємного значення від платника, що реорганізується до правонаступника передбачено пунктом 198.7 статті 198 ПК України, при цьому ПК України не передбачено отримання новоутвореною особою бюджетного відшкодування ПДВ заявленим підприємством - попередником.

У 2023 році позивач подав заяву про видачу виконавчого листа у справі №2а/0270/1817/11. Вінницький окружний адміністративний суд видав виконавчі листи позивачеві 20 жовтня 2023 року.

10 січня 2024 року позивач подав заяву про поновлення строку для пред`явлення до виконання виконавчого листа у справі №2а/0270/1817/11, яку Вінницький окружний адміністративний суд задовольнив ухвалою від 25 січня 2024 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року.

23 лютого 2024 року позивач «з метою добровільного виконання рішення суду податковим органом» подав до ГУ ДПС заяву про повернення суми бюджетного відшкодування.

У відповідь на вказану заяву ГУ ДПС листом № 7631/6/02-32-07-03-13 від 28 лютого 2024 року (т. 1 а.с.109) повідомило, що чинним законодавством не передбачено відшкодування сум ПДВ платникам податку за заявами, поданими іншим платником податку, а тому відсутня можливість задоволення поданої позивачем заяви. Також у цьому листі повідомлено про проведення злиття ІКП 06 липня 2018 року, облік переплати в сумі 5137667,95 грн і роз`яснено, що зазначена сума буде врахована в ІКП в рахунок погашення поточних податкових зобов`язань у календарній черговості їх виникнення.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності і стягнення суми бюджетного відшкодування на користь позивача, суди попередніх інстанцій виходили з того, що з постановленням Вищим адміністративним судом України ухвали від 17 липня 2014 року сума бюджетного відшкодування, визначена податковим повідомленням-рішенням, стала узгодженою. Незважаючи на встановлений обов`язок відшкодувати суму узгодженого бюджетного відшкодування, така товариству - позивачу перерахована за його заявою не була. Дана обставина сторонами не заперечується. При цьому, норми ПК України не містять жодних обмежень щодо врахування правонаступником грошових зобов`язань реорганізованого підприємства у порядку визначеному цим Кодексом. Право на отримання з бюджету узгодженого бюджетного відшкодування є матеріальним правом позивача, захист якого гарантовано частиною першою статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Так, зазначеною статтею передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. З огляду на тривале безпідставне невиконання відповідним державним органом передбаченого нормами ПК України обов`язку щодо відшкодування податку на додану вартість суд вважав належним способом захисту порушеного права саме стягнення на користь позивача з Державного бюджету належної йому до відшкодування суми.

Щодо питання стягнення на користь позивача пені в сумі 6003548,10 грн, позиції судів розрізнилися. Суд першої інстанції вважав, що вимоги в цій частині є передчасними, а тому не підлягають задоволенню. Натомість, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ПК України встановлено обов`язкове нарахування пені на суму бюджетної заборгованості, яка не виплачена у строк, визначений в статті 200 ПК України, безвідносно до того, чи така бюджетна заборгованість була виплачена, чи ні. При цьому, непогашення заборгованості бюджету з податку на додану вартість у визначений законодавцем строк є підставою для виникнення у платника податку права вимоги щодо виплати пені за прострочення бюджетного відшкодування. Суд апеляційної інстанції у повному обсязі погодився з приведеним у позовній заяві розрахунком пені, зробленим позивачем.

Також слід зазначити, що у цій справі перед судами поставало питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

30 квітня 2024 року ГУ ДПС подало до суду першої інстанції заяву про залишення позову без розгляду (т. 1 а.с.91). Посилаючись на висновки Верховного Суду, в тому числі Великої Палати, ГУ ДПС доводило, що позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду і не подав заяву про поновлення строку із наведенням обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права.

08 травня 2024 року ТОВ МФ "АГРОІНВЕСТ" подало до суду додаткові пояснення, у яких просило відмовити у задоволенні заяви ГУ ДПС про залишення позову без розгляду і поновити позивачеві пропущений строк щодо визнання бездіяльності протиправною та стягнення узгодженої суми (т. 1 а.с.98). Позивач посилався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 01 квітня 2021 року у справі №280/4453/18 щодо віднесення бездіяльності щодо бюджетного відшкодування до триваючих порушень, а також зазначав, що право платника податків на оскарження протиправної бездіяльності податкового органу не можна визнавати його обов`язком, як і не може вважатися законним наслідком його незастосування (нереалізації) - припинення самого існування права. Тому, як зазначав позивач, не звернення до суду протягом певного часу не призводить до втрати права на відшкодування таких сум, з огляду на відсутність законодавчо визначеного строку, з настанням якого держава може вважатися вільною від виконання такого обов`язку. Зважаючи на те, що непроведення виплат відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, а всі компоненти такого невиконання перебували у сфері відання й відповідальності держави, що указує на триваючу протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, відсутні підстави для залишення позову без розгляду.

Ухвалою від 16 травня 2024 року Вінницький окружний адміністративний суд у задоволенні клопотання ГУ ДПС про залишення позову без розгляду відмовив (т. 1 а.с.146).

Судове рішення вмотивоване тим, що позивач вчиняв активні дії щодо з`ясування питання стану бюджетного відшкодування та повернення такого, що на думку суду свідчило про відсутність підстав вважати про необґрунтоване зволікання з боку позивача стосовно звернення до суду з даним позовом. Суд звернув увагу, що після отримання відмови відповідача від 28 лютого 2024 року, позивач з метою захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів, звернувся в суд з позовною заявою 28 березня 2024 року. Суд зазначив, що згідно з правовим висновком, сформованим у постанові Верховного Суду від 26 січня 2023 року у справі № 200/9654/21, слід ураховувати також, що відшкодування ПДВ способом стягнення також можливе без обмеження строком, визначеним частиною другою статті 122 КАС України, якщо реалізації прав платника перешкоджали обставини, пов`язані, зокрема, з триваючим невиконанням контролюючим органом покладених на нього функцій, чи іншою неможливістю отримати суму бюджетного відшкодування попри своєчасно вжиті платником для цього заходи.

Також суд зазначив, що в даному випадку, не проведення виплат на користь позивача відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, а всі компоненти такого невиконання перебували у сфері відання й відповідальності держави, що указує на триваючу протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, тому, з урахуванням встановлених обставин, та з огляду на зволікання з боку контролюючих органів виконати свій обов`язок щодо відшкодування узгоджених сум бюджетного відшкодування, а також приймаючи до уваги зміну судової практики щодо строків звернення до суду з даним позовом в бік їх зменшення, та враховуючи наявність підтверджених обставин щодо вчинення позивачем активних дій щодо з`ясування питання перебігу процедури бюджетного відшкодування, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання податкового органу про залишення позову без розгляду.

В апеляційній скарзі ГУ ДПС із посиланням на висновки Верховного Суду, в тому числі Великої Палати, доводило необґрунтованість такого висновку суду першої інстанції, оскільки про обставини, що зумовили звернення до суду з цим позовом, позивач достеменно знав з 2014 року. Той факт, що позивач 28 лютого 2024 року подав заяву до ГУ ДПС не має правового значення для вирішення питання про поновлення строку. ГУ ДПС знову звертало увагу, що позивач не подав заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом із наведенням обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права протягом встановленого законом строку.

У постанові від 10 жовтня 2024 року Сьомий апеляційний адміністративний суд, надаючи правову оцінку таким доводам ГУ ДПС, у повному обсязі підтримав позицію суду першої інстанції про відсутність підстав для залишення позову без розгляду.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного суду, ГУ ДПС подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення ними норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Касаційна скарга обґрунтована такими доводами у взаємозв`язку із підставами для касаційного оскарження судових рішень:

- пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) і пункт 3 частини третьої статті 353 КАС України: суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, розглянувши цю справу в порядку письмового провадження. Зазначає, що судове засідання було призначене на 08 жовтня 2024 року і представник ГУ ДПС на нього з`явився, натомість, в подальшому 11 жовтня 2024 року ГУ ДПС отримало постанову апеляційного суду, ухвалену в порядку письмового провадження. ГУ ДПС вважає, що ці обставини свідчать про наявність обов`язкової підстави для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд;

- пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України: суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми права під час вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом і не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постановах від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19, від 16 лютого 2023 року у справі № 803/1149/18. Звертає увагу, що сума бюджетного відшкодування є узгодженою з 17 липня 2014 року, але позов подано до суду лише 28 березня 2024 року, тобто, майже через десять років і належного обґрунтування причин такої тривалості реалізації права на звернення до суду позивач так і не зазначив;

- пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції неправильно застосував пункт 200.23 статті 200 ПК України і не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 810/3848/18, які натомість правильно врахував суд першої інстанції. Відповідно до зазначених висновків нарахування пені позивачем згідно з наведеним у позові розрахунком не включає в себе день погашення такої заборгованості, у зв`язку з чим таке нарахування пені є передчасним та не відповідає положенням пункту 200.23 статті 200 ПК України, оскільки основними умовами для нарахування пені є момент її виникнення, період дії пені, включаючи день погашення такої заборгованості;

- пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України: суди попередніх інстанцій неправильно застосували статті 98, 198, 200 ПК України при відсутності висновку Верховного Суду з питання їх правильного застосування у подібних правовідносинах. ГУ ДПС наполягає, що ПК України не передбачає права новоутвореної особи на отримання бюджетного відшкодування ПДВ, заявленого платником, який реорганізувався, тобто, в порядку правонаступництва. Натомість, норми ПК України дійсно передбачають можливість перенесення від`ємного значення ПДВ від платника податків, що реорганізується, до правонаступника. Звертає увагу, що суми бюджетного відшкодування, які заявило ТОВ «АВН-ІНТЕР» ЛТД, були внесені до Тимчасового реєстру, однак, 10 червня 2015 року проведено державну реєстрацію припинення цієї юридичної особи шляхом приєднання до ТОВ МФ "АГРОІНВЕСТ" і ПК України не передбачає повернення сум бюджетного відшкодування за заявами, поданими іншими платниками податків, навіть, в порядку правонаступництва. Скаржник вважає, що оскільки право на бюджетне відшкодування виникло у ТОВ «АВН-ІНТЕР» ЛТД, а не ТОВ МФ "АГРОІНВЕСТ", то в податкового органу не виникло обов`язку з повернення бюджетного відшкодування позивачу.

Ухвалою від 21 листопада 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за поданою скаргою на підставі пунктів 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України з метою перевірки зазначених доводів ГУ ДПС. Цією ж ухвалою суд зупинив виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

23 грудня 2024 року від Товариства надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій і безпідставність доводів касаційної скарги, просить у задоволенні вимог останньої відмовити, а судові рішення залишити без змін. Позивач звертає увагу на безпідставність доводів ГУ ДПС про порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, адже в судовому засіданні, яке відбулося 08 жовтня 2024 року, було заслухано позиції обох сторін по суті доводів апеляційних скарг і поставлено питання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження. Представники обох сторін, тобто і представник ГУ ДПС, повідомили про відсутність заперечень проти подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження. Тому висловлення відповідних доводів в касаційній скарзі, на переконання позивача, є введенням суду касаційної інстанції в оману з метою збільшення підстав для касаційного оскарження судових рішень і відкриття касаційного провадження. Щодо інших доводів касаційної скарги, позивач вважає, що у питанні повернення сум бюджетного відшкодування висновки судів попередніх інстанцій відповідають нормам матеріального права. При цьому, у питанні стягнення пені, нарахованої на суми бюджетного відшкодування, саме висновки суду апеляційної інстанції є правильними. Вважає, що доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують, а позивач не може нести негативні наслідки через відсутність в ПК України відповідного механізму.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також доводи відзиву на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Зміст спірних у цій справі правовідносин полягає у тому, що позивач вважає, що у нього є законне право як у правонаступника на отримання сум бюджетного відшкодування з ПДВ, заявлених у 2007 році ТОВ «АВН-ІНТЕР» ЛТД. Доводить, що ГУ ДПС допустило протиправну бездіяльність щодо повернення цих сум на рахунки ТОВ МФ "АГРОІНВЕСТ", а відсутність відповідного механізму в ПК України не позбавляє його права на отримання як сум ПДВ, так і пені відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України. Натомість, за позицією ГУ ДПС, позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, адже звернувся до суду лише у березні 2024 року в той час як суми стали узгодженими ще у липні 2014 року. Також ГУ ДПС доводить фактично те, що після припинення юридичної особи ТОВ «АВН-ІНТЕР» ЛТД у ГУ ДПС не виникло обов`язку з перерахунку цих сум на рахунки правонаступника - ТОВ МФ "АГРОІНВЕСТ". Під час розгляду справи ГУ ДПС доводило, що на вимогу позивача було проведено злиття ІКП, внаслідок чого наявне у ТОВ «АВН-ІНТЕР» ЛТД від`ємне значення ПДВ обліковується в ІКП позивача як переплата і може бути використане в рахунок погашення поточних податкових зобов`язань у календарній черговості їх виникнення.

Отже, виходячи зі змісту спірних у цій справі правовідносин, ключовим питанням, в межах вирішення якого суд відкрив касаційне провадження, є виникнення в порядку правонаступництва у позивача права на отримання сум бюджетного відшкодування шляхом зарахування на поточний рахунок, заявлених іншим платником податків (ТОВ «АВН-ІНТЕР» ЛТД). Водночас вирішенню ключового у цій справі питання передує перевірка дотримання судами норм процесуального права, а саме: 1) наявність/відсутність порушення з боку суду апеляційної інстанції щодо ухвалення постанови суду в порядку письмового провадження; 2) дотримання/порушення позивачем строку звернення до суду з цим позовом, відповідно, наявність/відсутність підстав для його поновлення.

Щодо ухвалення судом апеляційної інстанції постанови суду в порядку письмового провадження, суд касаційної інстанції зазначає таке.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Верховний Суд, зокрема у постановах від 16 жовтня 2020 року у справі № 497/868/19, від 20 жовтня 2020 року у справі № 620/142/19, від 09 березня 2021 року у справі № 640/18346/18, від 14 червня 2021 року у справі № 160/12521/19, від 29 липня 2021 року у справі №540/1214/19, від 26 травня 2022 року у справі № 280/4678/20, від 27 жовтня 2022 року у справі №240/9395/20, від 25 травня 2023 року у справі № 160/7027/22, від 25 серпня 2023 року у справі № 826/17150/18, від 31 серпня 2023 року у справі № 160/722/21, від 09 листопада 2023 року у справі № 120/15318/21-а, від 23 січня 2025 року у справі № 320/23141/23, висловлював правову позицію, за змістом якої, якщо предмет спору у справі не дозволяє її розгляд судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, то відповідно до статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути таку справу в порядку письмового провадження виключно у таких випадках: (1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, або (2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права, суд виходить з того, що (1) розгляд цієї справи суд першої інстанції здійснював за правилами загального позовного провадження і предмет спору у цій справі не дозволяв її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження; (2) ГУ ДПС в апеляційній скарзі просило здійснювати розгляд справи за його участі; (3) ухвалою від 05 серпня 2024 року Сьомий апеляційний адміністративний суд призначив справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17 вересня 2024 року о 09:30, а в подальшому - 08 жовтня 2024 року о 10:30; (3) у судовому засіданні, яке відбулося 08 жовтня 2024 року, були присутніми представники як позивача, так і ГУ ДПС, які надавали свої пояснення щодо вимог і заперечень кожної з апеляційних скарг. У зазначеному судовому засіданні суд з`ясував позицію сторін, встановив відсутність клопотань і заяв, а в подальшому поставив питання про можливість подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження. Представники обох сторін проти цього не заперечили, у зв`язку з чим суд протокольною ухвалою постановив перейти до подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження (т. 1 а.с. 222). Матеріали справи не містять заяв чи клопотань щодо повноти та/або достовірності відображеної в протоколі судового засідання інформації.

Сукупність наведених обставин не дають підстав вважати, що у цій справі наявна обов`язкова підстава для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд, що передбачена пунктом 3 частини третьої статті 353 КАС України. Суд апеляційної інстанції забезпечив право обох сторін на участь у судовому засіданні та надання пояснень на обґрунтування своєї позиції і заперечення позиції іншої сторони. Реалізуючи свої процесуальні права і погоджуючись під технічний запис з переходом суду до розгляду справи в порядку письмового провадження, а в подальшому посилаючись на це як на грубе порушення судом норм процесуального права, ГУ ДПС діє непослідовно, що унеможливлює визнання таких доводів обґрунтованими.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що доводи скаржника в цій частині і передбачена пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України підстава не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Вирішуючи правильність висновків судів щодо питання дотримання позивачем строку звернення до суду, суд виходить з того, що питання визначення темпоральних меж процесуального строку звернення до суду у справах цієї категорії було предметом неодноразового розгляду Верховним Судом.

До моменту ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанов від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19, від 16 лютого 2023 року у справі № 803/1149/18, від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20, існувала судова практика (постанови від 14 березня 2019 року у справі №822/553/17, від 16 квітня 2019 року у справі №820/2892/17, від 03 грудня 2020 року у справі № 1340/4394/18, від 15 лютого 2021 року у справі № 280/4452/18), відповідно до якої і вимоги щодо стягнення заборгованості з бюджету, і вимоги щодо стягнення пені, нарахованої на весь час невиконання суб`єктом владних повноважень встановленого законом обов`язку можуть бути пред`явлені у межах 1095-денного строку, після спливу якого правовідносини стають стабільними.

Водночас у подальшому, в постановах від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19, від 16 лютого 2023 року у справі № 803/1149/18 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 14 березня 2019 року у справі №822/553/17, від 15 лютого 2021 року у справі № 280/4452/18.

Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, відповідно до якого стаття 102 ПК України, у тому числі й пункт 102.5 цієї статті, не є тим «іншим законом», яким установлені спеціальні строки звернення до суду з вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 122 КАС України, у якій передбачено загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду. Отже, платник ПДВ може звернутися до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У постанові від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила про помилковість висновку судів попередніх інстанцій, що строк звернення до суду з позовними вимогами про стягнення пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ, слід обчислювати з наступного дня після її фактичного погашення. Застосувавши висновки, викладені у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19, від 16 лютого 2023 року у справі № 803/1149/18, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що платник ПДВ може звернутися до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19, від 16 лютого 2023 року у справі № 803/1149/18, від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20 зауважила, що зміна правового регулювання, зміна Верховним Судом способу захисту порушеного права та підтверджені у встановленому порядку фактичні обставини щодо неможливості реалізації права особою, перелік спрямованих нею на досягнення цієї мети заходів підлягають оцінці судом за заявою позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду в кожному конкретному випадку при з`ясуванні поважності причин пропуску цього строку.

Застосування цих висновків знайшло своє відображення у постановах Верховного Суду від 10 травня 2023 у справах №200/9915/21, №640/6852/21, від 13 липня 2023 року у справах №320/3351/21, № 200/6795/20-а, від 28 липня 2023 року у справі № 280/1854/21. У постанові від 30 травня 2023 року у справі № 200/9655/21 Верховний Суд також виснував, що початком перебігу строку звернення до суду з вимогою про стягнення пені за несвоєчасне відшкодування ПДВ є набуття статусу бюджетної заборгованості невідшкодованих сум ПДВ, тобто наступний день, який слідує за датою закінчення строку, визначеного пунктом 200.15 статті 200 Податкового кодексу України, та з якого фактично і розпочинається нарахування такої пені.

В ухвалі від 28 листопада 2024 року у справі № 200/9658/21 Велика Палата Верховного Суду підтримала попередньо висловлені підходи, зазначивши, що вона чітко визначилась у зазначених вище постановах стосовно строку звернення до адміністративного суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а також щодо наслідків для осіб, які звертаються до суду з такими позовами, у зв`язку із зміною судової практики правозастосування у подібних правовідносинах.

Варто зауважити, що позов у цій справі поданий 28 березня 2024 року, тобто, більше ніж через рік після зміни Великою Палатою Верховного Суду правових підходів у зазначеному питанні.

В ухвалі про відкриття провадження у справі суд першої інстанції зазначив, що позовна заява відповідає вимогам, встановленим статтями 160, 161 та 172 КАС України, подана з дотриманням правил підсудності особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність (т. 1 а.с. 55).

У подальшому, в ухвалі від 16 травня 2024 року суд, вирішуючи клопотання ГУ ДПС про залишення позову без розгляду, дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення. Водночас висновку щодо клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, заявленого в додаткових поясненнях, поданих до суду через підсистему «Електронний суд» 08 травня 2024 року, ухвала суду першої інстанції від 16 травня 2024 року не містить. Зазначене є порушенням вимог пункту 7 частини п`ятої статті 243 КАС України, яка зобов`язує суд викласти окремим документом ухвалу про поновлення процесуального строку.

Ані зі змісту ухвал суду першої інстанції, ані зі змісту постанови апеляційного суду неможливо з`ясувати конкретний висновок суду, який став підставою для відмови у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду: строк давності не застосовується; строк звернення до суду не пропущений; позивач навів поважні причини пропуску строку звернення до суду, що є підставою для його поновлення.

Зазначене унеможливлює окреслити питання, в межах якого суд касаційної інстанції має з`ясувати правильність чи помилковість застосування судами норм права.

Також зі змісту судових рішень неможливо з`ясувати дату, з якою суди пов`язували початок обчислення строку звернення до суду (початок протиправної бездіяльності ГУ ДПС у відношенні саме до позивача). Зазначаючи про вчинення позивачем активних дій, суди не з`ясували проміжки часу, з якими відбувалося їх вчинення, як і не з`ясовано, чи були вони пов`язані із підготовкою звернення до суду з цим позовом. Матеріали справи не містять всіх звернень позивача до ГУ ДПС, у зв`язку з чим є підстави вважати, що суди детально не досліджували, які саме дії вчиняв позивач. З огляду на наявні в матеріалах справи документи, є підстави вважати, що позивач лише періодично вчиняв дії з проміжками часу від одного до чотирьох років, що у сукупності становить майже десять років від дня набуття спірними сумами статусу узгоджених до дня звернення до суду з цим позовом і майже дев`ять років після підписання Акта від 10 червня 2015 року прийому-передачі залишків по рахункам бухгалтерського обліку.

Водночас посилання судів на постанову Верховного Суду від 26 січня 2023 року суд вважає недоречним, адже її ухвалено до моменту оприлюднення постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №140/1770/19, що відбулося 15 лютого 2023 року. Саме з ухваленням цієї постанови Велика Палата Верховного Суду змінила підходи у визначенні строку звернення до суду, який є застосовним у спорах цієї категорії. Відступу від цього правового висновку у передбачений законом спосіб не здійснювалося.

Варто зауважити, що у постанові від 23 вересня 2021 року у справі № 640/11650/21, а в подальшому у постанові від 27 січня 2022 року у справі № 160/11673/20 Верховний Суд зазначав, що у перехідний період для забезпечення реалізації права особи на звернення до суду у вказаних умовах їй має бути забезпечений певний розумний строк, достатній для формулювання правової позиції і вчинення дій з підготовки відповідного позову та його подання до суду. Новий підхід Верховного Суду у питанні визначення строку звернення до суду з позовами може застосовуватися для нових позовів, поданих після ухвалення постанови, якою відповідні підходи змінилися, однак, під час вирішення питання поновлення строку звернення з позовом істотне значення мають такі обставини: строк, який сплинув після зміни судової практики і до моменту звернення до суду з позовом; причини, які заважали звернутися до суду з позовом у максимально короткий термін після зміни судової практики; чи є підставі вважати, що позивачем було допущено необґрунтовані зволікання.

З огляду на зміст судових рішень у цій справі зазначені питання судом не з`ясовувалися.

Колегія суддів наголошує також на тому, що вимога про стягнення відповідних сум з державного бюджету є способом захисту прав платника податків від протиправних дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а тому першочерговим як під час вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, так і під час розгляду справи по суті позовних вимог, є встановлення конкретної обставини, яка свідчить про допущення суб`єктом владних повноважень протиправної поведінки, та час виникнення цієї обставини (або сукупності обставин).

Заявляючи вимогу про визнання протиправною бездіяльності, позивач формально зазначив, що ця бездіяльність полягає у нездійсненні контролюючим органом передбачених законодавством дій, спрямованих на повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету. Однак, посилання на конкретну норму, яка зобов`язувала ГУ ДПС після припинення ТОВ «АВН-ІНТЕР» ЛТД в автоматичному порядку перерахувати кошти на рахунки правонаступника - позивач не зазначив. Не зазначили таку норму і суди попередніх інстанцій.

Зі змісту судових рішень не вбачається, що суди досліджували питання наявності/відсутності особливостей у реалізації правонаступниками права на бюджетне відшкодування сум ПДВ, право на яке виникло у іншої особи і було підтверджено контролюючим органом. Зі змісту судових рішень неможливо з`ясувати, яким чином перенесення розміру від`ємного значення ПДВ до облікових документів правонаступника зумовило виникнення права на отримання ним сум у такому розмірі з бюджету в автоматичному порядку (тобто без відповідної заяви у складі податкової звітності, без перевірки наявності/відсутності податкового боргу чи відповідності позивача як правонаступника іншим умовам, які встановлені ПК України). Враховуючи, що зазначене питання є ключовим в межах цього спору, відсутність в судових рішеннях відповіді на нього є свідченням формального підходу судів до розгляду цієї справи. Крім того, судові рішення не містять обґрунтування, чому саме стягнення відповідних сум з бюджету є належним способом захисту прав платника податків. Відсутнє й обґрунтування, чому в межах спірних правовідносин нарахування і стягнення пені можливе в загальному порядку. Позивач здійснив розрахунок пені, починаючи з 06 липня 2018 року, оскільки саме цю дату позивач вважав днем виникнення пені. Якою нормою права керувався позивач, а в подальшому суд апеляційної інстанції, визначаючи дату виникнення пені, зі змісту судового рішення не вбачається.

За змістом наявних в матеріалах справи документів, ТОВ МФ "АГРОІНВЕСТ" звернулося до ГУ ДПС із листом «щодо перерахування на поточний рахунок суми бюджетного відшкодування» 17 червня 2020 року (якого також немає в матеріалах справи), тобто, через майже шість років від дня, коли за позицією сторін суми бюджетного відшкодування стали узгодженими (17 липня 2014 року) і через п`ять років після припинення ТОВ «АВН-ІНТЕР» ЛТД (червень 2015 року). На зазначений лист ГУ ДПС надало відповідь, тобто, вчинило дію.

Отже, зі змісту судових рішень, а так само наявних в матеріалах справи документів, неможливо встановити, в чому ж саме полягає протиправна, за позицією судів, бездіяльність контролюючого органу. Посилання позивача на те, що перед тим як просити у ГУ ДПС повернення коштів і звернутися до суду з цим позовом необхідним було перенесення від`ємного значення в ІКП позивача колегія суддів оцінює критично, адже не обґрунтована взаємозалежність цих дій. Більш того, зазначене перенесення відбулося ще у липні 2018 року, а звернення до суду з цим позовом відбулося через майже шість років. Доводи, що про злиття ІКП позивач дізнався лише з відповіді від 28 лютого 2024 року є безпідставними, оскільки розрахунки з бюджетом позивач має можливість контролювати через електронний кабінет. Доводів про відсутність доступу до такого чи його неналежну роботу позивач не наводив. При цьому про обставини того, що в ІКП ТОВ МФ "АГРОІНВЕСТ" обліковується залишок невідшкодованої суми ПДВ ГУ ДПС повідомило позивача ще у липні 2020 року (т. 1 а.с.35).

Як встановили суди, ще листом №35094/6/99-99-12-02-01-15 від 24 липня 2019 року ДФС України повідомила позивача про те, що питання порушене платником податку винесене на розгляд спірної комісії ДФС для розгляду та прийняття позиції з такого питання. Однак, відповідного рішення позивач не надав, а суди не витребували.

Зазначене у сукупності свідчить про те, що суди не з`ясували першочергового питання у цій справі - яку саме поведінку суб`єкта владних повноважень позивач вважає протиправною і такою, що порушує його права як правонаступника іншого платника податків, який мав право на відшкодування ПДВ, в чому саме вона полягає (яка норма податкового законодавства є порушеною). Водночас відповідь саме на це питання є істотним задля вирішення питання як про дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, так і під час розгляду справи по суті позовних вимог.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

З огляду на наведене, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, оскільки не встановлення дійсного предмета доказування та/або ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, невжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи.

Зазначене у сукупності унеможливлює вирішення питання про дотримання/порушення позивачем строку звернення до суду з цим позовом, адже для цього необхідним є з`ясування: 1) яку саме бездіяльність суб`єкта владних повноважень позивач вважає протиправною та такою, що призвела до порушення його права (визначення конкретної дії, яку суб`єкт владних повноважень зобов`язаний був вчинити у визначений законом строк, але не вчинив, і наявність зв`язку між невчиненням такої дії і порушенням права); 2) момент, коли Товариство дізналося або повинно було дізнатися про порушення своїх прав, тобто, початок відліку процесуального строку звернення до суду з позовом; 3) момент спливу такого строку (якщо такий настав); 4) причини пропуску строку звернення до суду з позовом, якщо його пропущено, як наслідок 5) наявність/відсутність підстав для поновлення такого строку.

З`ясування обставин, необхідних для відповіді на ці питання, входить до повноважень суду першої інстанції, а суд касаційної інстанції позбавлений такої можливості, виходячи із вимог статті 341 КАС України.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Частиною четвертою зазначеної статті встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що порушення норм матеріального і процесуального права допустили обидві судові інстанції, судові рішення у цій справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому виявлені під час касаційного перегляду порушення не дають можливості перевірити обґрунтованість інших аргументів касаційної скарги і вирішити ключове питання у цій справі.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з урахуванням предмета доказування у цій справі, з перевіркою їх належними та допустимими доказами, надати належну правову оцінку кожному доказу окремо та у їх сукупності. Судове рішення, з урахуванням встановлених обставин та зібраних доказів, повинно містити обґрунтування, чому суд приймає або відхиляє той чи інший доказ, надавши правову оцінку усім доводам сторін в межах заявленого позову.

Оскільки справа направляється на новий розгляд, розподіл судових витрат відповідно до частини шостої статті 139 КАС України не здійснюється.

Відповідно до частини третьої статті 375 КАС України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи результат касаційного перегляду, підстави для поновлення виконання оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341 345 353 355 356 359 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області задовольнити частково.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіМ.М. Гімон Л.І. Бившева І.А. Васильєва