ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 120/5243/20-а

адміністративне провадження № К/9901/23300/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О. А.,

суддів: Жука А.В., Калашнікової О.В.,

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Вінницького апеляційного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Вінницького апеляційного суду на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року, прийняте у складі судді Дмитришеної Р.М. та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: Сушка О.О. (головуючий), Іваненко Т.В., Залімського І.Г.,

І. Суть спору:

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_2 , позивач) звернулася до суду з позовом до Вінницького апеляційного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, в якому просила:

1.1. визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження її розміру на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами, внесеними згідно із Законом України № 553-IX від 13 квітня 2020 року;

1.2. зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві суддівську винагороду на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 50 прожиткових мінімуміс для, що встановлений з 01 січня 2020 року, що за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року становить суму 382 460 грн 72коп.

2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вона працює суддею Вінницького апеляційного суду, однак суддівську винагороду за спірний період їй нараховано та виплачено на підставі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а не ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення її прав та гарантій.

3. Відповідач позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. Позивач займає посаду судді Вінницького апеляційного суду та має право на отримання суддівської винагороди, розмір якої визначається відповідно до ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII).

5. 13.04.2020 Верховною Радою України прийнято Закон України № 553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі Закон № 553-IX), який набрав чинності 18.04.2020 та відповідно до якого статтю 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" викладено в наступній редакції: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року". Тобто, на підставі Закону № 553-IX розмір суддівської винагороди було обмежено розміром, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

6. У зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020, вказане обмеження припинене з 29.08.2020.

7. Отже, в період з 18.04.2020 до 28.08.2020 суддівська винагорода нараховувалась та виплачувалась позивачу з урахуванням обмеження, встановленого Законом № 553-IX, а не на підставі положень ст. 135 Закону № 1402-VIII.

8. Не погодившись з правомірністю дій відповідача щодо нарахування та виплати у вказаний період суддівської винагороди в обмеженому розмірі, позивач звернулась до суду з цим позовом.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

8. Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 22 грудня 2020 року, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року, позов задовольнив частково.

8.1. Визнав протиправними дії Вінницького апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді Вінницького апеляційного суду ОСОБА_2 у період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року суддівської винагороди із застосуванням обмеження її розміру на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами, внесеними згідно із Законом України № 553-IX від 13 квітня 2020 року.

8.2. Зобов`язав Вінницький апеляційний суд нарахувати та виплатити судді Вінницького апеляційного суду ОСОБА_2 суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з урахуванням виплачених у цей період сум та з утриманням із сум, що підлягають виплаті, передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

8.3. В решті позовних вимог - відмовив.

9. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

10. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

11. Нормативними підставами для касаційного оскарження судових рішень в цій справі відповідач зазначив пункт перший частини четвертої статті 328 КАС України. Заявник пояснив, що апеляційним судом не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 03 березня 2020 року (справа №340/1916/20).

11.1. При цьому, відповідач посилається на те, що Верховним Судом 03 березня 2021 року прийнято постанову у справі № 340/1916/20, якою касаційну скаргу ДСА України задоволено частково. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01.12.2020 в цій справі скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Предметом розгляду зазначеної справи, зокрема, було питання стосовно виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження нарахування у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

11.2. Скаржник зазначає, що у пункті 74 постанови Верховного Суду від 03 березня 2021 року зазначено, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII та позивач має право на те, щоб йому виплатити недоотримані кошти (заборгованість). Отже, є підстави для стягнення заборгованої суми, що вимагає від суду першої інстанції встановити, серед іншого розмір заборгованості, а також встановити належного відповідача чи відповідачів за такими вимогами, якщо для цього будуть підстави.

11.3. Зазначив також, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою та належним чином не досліджено зазначений розмір суми обмеження суддівської винагороди, що належить нарахувати та виплатити судді за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.

11.4. Крім того, скаржник звертає увагу, що зважаючи на положення ст. ст. 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями ч. 1, 2, 5 ст. 22, ч. 1 ст. 23 БК України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік). З огляду на об`єктивність, повноту досліджень всіх обставин справи було б доцільно залучити до справи ДСА України, що не було зроблено судами попередніх інстанцій. У пункті 79 постанови Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 зазначено, що для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам попередніх інстанцій потрібно з 'ясувати також участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди, передбачених частинами першою, третьою статті 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ), відтак визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (як-от у цій справі) чи відповідач (другий відповідач). Однак, в супереч висновку Верховного Суду у справі № 340/1916/20 Сьомий апеляційний адміністративний суд, приймаючи рішення у справі не надав оцінку діям суду першої інстанції, які б свідчили про дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, а саме вимог ст. ст. 48 49 КАС України.

11.5. Таким чином, на думку відповідача, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою з`ясування питання щодо залучення до участі у справі ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів, а також обсяги виділення коштів на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду) та не з`ясовано її участь у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди, адже рішення у даній справі може вплинути на її права та/або інтереси, як про це йдеться у висновку Верховного Суду, чим порушено норми процесуального права, а саме вимоги ст. ст. 48 49 306 КАС України.

12. Позивач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

V. Джерела права й акти їх застосування

13. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

14. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

15. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

16. У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

17. За частинами першою, другою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

18. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

19. За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

20. Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року

21. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ (далі - Закон № 553-ІХ), згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX (далі - Закон № 294-IX) доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут мовиться про редакцію Закону № 294-IX, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): «установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)» (частина третя).

22. Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 553-IX.

23. За текстом цього Рішення, указані положення законів № 294-IX, № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

VI. Висновок Верховного Суду

24. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

25. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 27 липня 2021 року вбачається, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

26. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

27. 03 березня 2020 року Верховний Суд ухвалив постанову у справі №340/1916/20 за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин. Так, спір у справі №340/1916/20 виник у зв`язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 553-ІХ), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди). Відмінним є предмет спору і суб`єктний склад спірних правовідносин, але пам`ятаючи про підстави їх виникнення та власне суть порушеного права, за захистом якого подавався позов (у справі № 340/1916/20) у зіставленні з підходом і мотивами суду касаційної інстанції, на яких базується згадана постанова, можна констатувати, що на застосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 340/1916/20, до цієї справи зазначені відмінності не впливають.

28. Варто наголосити, що у розрізі встановлених обставин справи №340/1916/20 Верховний Суд у постанові від 03 березня 2020 року висловив правову позицію з приводу застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII при виплаті суддівської винагороди (у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв`язку із набранням чинності положень Закону № 553-ІХ, яким Закон № 294-ІХ було доповнено статтею 29 (текст якої написано вище).

29. Так, у постанові від 03 березня 2020 року Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України (пункт 54). Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).

30. Щодо Закону № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), на який посилається відповідач у спірному Наказі (який позивач, водночас, трактує як правову підставу для обмеження виплати йому суддівської винагороди), то у розрізі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин колегія суддів зазначає, що цей Закон, позаяк він не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII (пункт 56). <…> Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). Ще раз підкреслюємо, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх) (пункт 58).

31. Зважаючи на вказане, колегія суддів констатує, що обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ) було неправомірним. Тому правильним є висновок судів попередніх інстанцій про обґрунтованість доводів позивача в цій частині.

32. Повертаючись до обставин цієї справи зазначимо, що задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_3 суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з урахуванням виплачених у цей період сум та з утриманням із сум, що підлягають виплаті, передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

33. Разом з тим, судами не враховано, що відповідач як розпорядник бюджетних коштів не міг виплачувати позивачу суддівську винагороду (протягом згаданого періоду) понад виділені йому для цього бюджетні асигнування, на власний розсуд вирішуючи який нормативно-правовий акт потрібно виконувати. Це, втім, не заперечує того, що виплата позивачу протягом спірного періоду суддівської винагороди у розмірі, що не перевищував десяти прожиткових мінімумів відповідно до статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), з огляду на викладені вище мотиви, була правомірною.

34. Так, розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, тож позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість). У такому контексті можемо говорити про те, що є підстави для стягнення заборгованої суми, що вимагає від суду першої інстанції встановити, серед іншого, розмір заборгованості, а також встановити належного відповідача чи відповідачів за такими вимогами, якщо для цього будуть підстави.

35. Щодо останнього зауважимо, за правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

36. Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

37. Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких (зокрема щодо Вінницького апеляційного суду) є ДСА України. Відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).

38. В обсязі встановлених в цій справі обставин, колегія суддів не має підстав у категоричній формі стверджувати, що обсяг асигнувань відповідачу було зменшено після набрання чинності Законом №553-ІХ, адже суди попередніх інстанцій не досліджували обставин справи в цій площині. Водночас згадане правове регулювання у поєднанні з аргументами ДСА України щодо виплати суддівської винагороди в межах видатків державного бюджету (на ці потреби) дає підстави вважати, що застосування (відповідачем) обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ) при виплаті позивачу суддівської винагороди, могло бути обумовлено, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань відповідачеві на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що своєю чергою передбачає безпосередню участь також і ДСА України у цьому процесі (мається на увазі виділення відповідному суду бюджетних коштів на виплату суддівської винагороди).

39. Тому для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам попередніх інстанцій потрібно з`ясувати також участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди, передбачених частинами першою, третьою статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), відтак визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору чи відповідач (другий відповідач).

40. У цьому зв`язку потрібно пояснити, що причиною невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби. У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).

41. Водночас у вимірі обставин цієї справи не можемо заперечити існування ситуації, коли ДСА України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу) з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач натомість розпорядився цими коштами з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ). Тоді є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати (перед позивачем), є результатом дій/рішень відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками.

42. Так, в цій справі позивач заявив позов до Вінницького апеляційного суду, вимагаючи нарахувати та виплатити недоотримані кошти, позаяк вважає, що цей орган безпідставно виплачував йому суддівську винагороду (протягом спірного періоду) у меншому розмірі, ніж належить.

43. В обсязі встановлених обставин цієї справи колегія суддів, зважаючи на наведені мотиви, не може беззастережно погодитися з висновком судів (як і категорично його заперечити) про обґрунтованість звернення з цими позовними вимогами виключно до відповідача, адже окреслений вище аспект справи (обсяги виділення коштів на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду, участь ДСА України та відповідача у розпорядження ними та сума заборгованості, яка підлягає стягненню/виплаті) суди першої та апеляційної інстанцій не досліджували, тому їхні висновки в цій частині є поспішними.

44. Звертаючи увагу судів попередніх інстанцій на необхідність визначити належного відповідача/відповідачів за цим позовом колегія суддів не має на меті переконати у хибності звернення з позовом до Вінницького апеляційного суду. Наведені міркування касаційного суду у цій площині потрібно розуміти як намагання зорієнтувати суди попередніх інстанцій на те, які юридично значимі факти потрібно з`ясувати для правильного вирішення спору і застосування ефективного способу захисту порушеного права у вимірі обставин саме цієї справи та спірних правовідносин.

45. Аналогічних висновків дійшов також Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 та направив у зв`язку з цим справу на новий розгляд до суду першої інстанції, адже для правильного вирішення спору потрібно було визначити належного відповідача у цих правовідносинах.

46. Вказане судами попередніх інстанцій враховано не було.

47. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

48. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

49. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (частина четверта статті 341 КАС України).

50. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

51. Відповідно до частини шостої статті 353 КАС України постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

52. Переглянувши судові рішення в цій справі в межах своїх повноважень та підстав для відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що внаслідок неповноти дослідження усіх доказів, які є у справі, не з`ясованими залишилися обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення цього спору, що є підставою для направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

53. Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи (частина п`ята статті 353 КАС України).

VII. Судові витрати

54. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 350 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Вінницького апеляційного суду задовольнити.

2. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року в цій справі скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді А.В. Жук

О.В. Калашнікова