ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 травня 2024 року
м. Київ
справа № 120/5487/20-а
адміністративне провадження № К/990/35700/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,
суддів: Кашпур О.В., Уханенка С.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін як суд касаційної інстанції
касаційну скаргу адвоката Федчук Світлани Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1
на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року (головуючий-суддя: Поліщук І.М.)
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року (головуючий-суддя: Мацький Є.М., судді: Сушко О.О., Залімський І.Г.)
у справі № 120/5487/20-а
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді
у с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.
1. Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (далі - ГУНП у Вінницькій області, відповідач), в якому просив:
- визнати незаконним та скасувати наказ начальника ГУ НП у Вінницькій області №77 о/с від 12 травня 2020 року про звільнення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 з посади дільничного офіцера поліції сектору превенції Літинського відділення поліції Калинівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області;
- поновити ОСОБА_1 на посаді дільничного офіцера поліції сектору поліцейської діяльності №1 відділу поліції №3 Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області з 12 травня 2020 року;
- стягнути з ГУНП у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;
- стягнути з ГУНП у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06 травня 2020 року територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Хмельницькому, було зареєстровано кримінальне провадження №120020020030000477 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 187 КК України.
07 травня 2020 року ОСОБА_1 затримано в порядку статті 208 КПК України та повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 187 КК України.
В цей же день, 07 травня 2020 року, під час проведення слідчих дій за участю ОСОБА_1 , перший заступник Літинського відділення поліції, капітан поліції ОСОБА_2 , використовуючи службові повноваження, змусив останнього написати рапорт на звільнення зі служби в органах поліції, без зазначення дати.
Позивач стверджує, що вказаний рапорт був написаний ним під тиском керівництва, а дата - 05 травня 2020 року проставлена на рапорті не позивачем, а іншою особою.
Також позивач звертає увагу на відсутність на вказаному рапорті дати вхідної реєстрації, у нижній його частині містяться два написи, один з яких не містить посади особи, яка погодила звільнення ОСОБА_1 з органів поліції, дати вказаних резолюцій відсутні, підпис в лівому верхньому куті не містить прізвище посадової особи, а також зміст доручення, термін виконання та дату.
В подальшому вказаний рапорт слугував підставою для прийняття оскаржуваного наказу начальника ГУ НП у Вінницькій області №77 о/с від 12 травня 2020 року.
Ураховуючи викладене, позивач зазначає, що його звільнення є незаконним та безпідставним, а наказ №77 о/с начальника ГУНП у Вінницькій області від 12 травня 2020 року підлягає скасуванню. Оскільки відбулась реорганізація територіальної та штатної структури ГУНП у Вінницькій області з метою ефективного захисту прав позивача, просив поновити його на посаді дільничного офіцера поліції сектору поліцейської діяльності №1 (для обслуговування території Літинської територіальної громади) відділу поліції №3 Вінницького районного управління поліції ГУ НП у Вінницькій області.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року, у задоволенні позову - відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що наказом начальника ГУНП у Вінницькій області №77 о/с від 12 травня 2020 року позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 12 травня 2020 року.
Підставою звільнення зазначено рапорт ОСОБА_1 від 05 травня 2020 року.
Також суди зауважили, що подання особою рапорту на звільнення за власним бажанням, на переконання суду, не породжує у роботодавця обов`язку очікувати визначений п. 68 Положення №114 термін для звільнення такої особи.
Посилання ж представника позивача на те, що рапорт про звільнення був написаний позивачем під тиском та 07 травня 2020 року, а тому дата, проставлена на рапорті (05 травня 2020 року), позивачем не ставилась, суди оцінили критично, оскільки факт проставляння дати 05 травня 2020 року на рапорті саме ОСОБА_1 підтверджується висновком експерта №СЕ-19/102-21/8271-ПЧ від 16 травня 2021 року.
Жодних доказів того, що рапорт від 05 травня 2020 року був написаний ОСОБА_1 07 травня 2020 року та під будь-яким тиском матеріали справи не містять, а судом не встановлено.
Як слідує із змісту наявного рапорту позивача від 05 травня 2020 року, останній просив звільнити його зі служби в Національній поліції України за власним бажанням у зв`язку з небажанням продовжувати службу (низька заробітна плата). Також у рапорті позивач чітко зазначив, що рішення про звільнення ним прийнято особисто та остаточно. Крім того, позивач зазначив, що наполягає на звільненні.
Посилання представника позивача на відсутність на рапорті від 05 травня 2020 року дати вхідної реєстрації, суди також оцінили критично, адже в даному випадку ані позивачем, ані представником позивача не заперечується факт написання позивачем відповідного рапорту та його подання до ГУ НП у Вінницькій області.
Суд апеляційної інстанції врахував також те, що рапорт позивачем написано особисто, жодних дій на відкликання поданого рапорту до зазначеної у ньому дати звільнення позивач не вчиняв, що спростовує його доводи про бажання продовжувати службу в Національній поліції.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, представник позивача звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на частину четверту статті 328 КАС України та зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 68 Положення №114 щодо припинення служби в поліції за власним бажанням, та не враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30 вересня 2020 року у справі №826/16621/17, від 09 лютого 2021 року у справі №826/10404/16, від 12 серпня 2019 року у справі №810/3376/16.
Так, скаржник зазначає, що в рапорті про звільнення від 05 травня 2020 року позивачем не зазначено поважності причини, які б перешкоджали виконанню ним службових обов`язків. Крім того, у рапорті позивачем не зазначалась дата, з якої він просив його звільнити. Приймаючи наказ про звільнення, відповідачем в порушення вимог п.п. "ж" п. 63 Положення №114 підстави написання позивачем рапорту про звільнення не з`ясовувались, бесіда щодо звільнення не проводилась, поважність причин, що перешкоджають виконанню ним своїх службових (посадових) обов`язків, фактично не з`ясовувалась.
Рапорт про звільнення ОСОБА_1 був фактичне написаний 07 травня 2020 року під час проведення слідчих дій за його участю. Однак, в рапорті про звільнення від 05 травня 2020 року не міститься інформація щодо дати звільнення позивача, отже домовленості між сторонами щодо звільнення у більш короткий строк досягнуто не було.
Крім того, рапорт про звільнення ОСОБА_1 , датований 05 травня 2020 року, не зареєстрований, про що свідчить відсутність на ньому дати вхідної реєстрації.
На рапорті про звільнення у верхньому лівому куту наявний підпис керівництва поліції, проте будь-яка резолюція керівництва, яка б складалась з прізвища виконавця, змісту доручення, терміну виконання та дати звільнення ОСОБА_1 відсутня.
У нижній частині рапорта міститься два написи, один із яких не містить посади особи, яка погодила звільнення ОСОБА_1 з органів поліції, дати вказаних резолюцій відсутні.
Вказане свідчить як про порушення суб`єктом владних повноважень вимог Інструкції з діловодства в системі Міністерства внутрішніх справ України №747 від 23 серпня 2012 року та Наказу Держспоживстандарту України 07 квітня 2003 року №55, яким затверджено Уніфіковану систему організаційно - розпорядчої документації, а саме вимоги до оформлювання документів, так і про відсутність визначення дати звільнення позивача.
Скаржник зазначає, що фактично рапорт позивачем було написано 07 травня 2020 року у службовому автомобілі, на якому ОСОБА_1 конвоювали для проведення слідчих дій у кримінальному провадженні №120020020030000477 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 187 КК України.
В період з 06 травня 2020 року по 28 липня 2020 року ОСОБА_1 перебував під вартою. Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайсуду від 01 липня 2020 року відносно ОСОБА_1 змінено запобіжний захід та обрано цілодобовий домашній арешт з носінням електронного засобу контролю, тому він не міг у цей час працювати.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 26 серпня 2020 року продовжено строк застосування відносно підозрюваного ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, який полягає в забороні залишати житло в період часу з 22 год. 00 хв. по 07 год. 00 хв наступного дня.
У зв`язку з цим, 27 серпня 2020 року ОСОБА_1 прибув до виконання своїх обов`язків дільничного офіцера до Літинського відділення Калинівського відділу поліції ГУ НП у Вінницькій області, що, на думку скаржника, також є підтвердженням того, що останній не мав бажання звільнятися зі служби за власним бажанням.
Також скаржник звертає увагу суду , що майже через півроку, а саме 28 жовтня 2020 року наказом начальника ГУНП у Вінницькій області №187 о/с було внесено зміни до наказу №77 о/с та встановлено уважати його звільненим зі служби в поліції з 20 травня 2020 року. Наказ мотивовано необхідністю виправлення помилок, допущених при виданні наказу №77 о/с в частині звільнення зі служби ОСОБА_1 .
Проте, як зауважує скаржник, судами навіть не з`ясовувалось у ході розгляду справи, чим була викликана необхідність внесення змін до наказу №77 о/с і чому через такий проміжок часу.
Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому вказано на безпідставність та необґрунтованість доводів скаржника, якими не спростовано законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, а тому останній просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.
Відповідач зазначає, що 05 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся з рапортом до начальника ГУНП, в якому просив звільнити його зі служби в Національній поліції України за власним бажанням у зв`язку з небажанням продовжувати службу (низька заробітна плата). При цьому зазначив, що рішення прийнято ним особисто. На звільненні наполягає.
На підставі вказаного рапорту ОСОБА_1 12 травня 2020 року наказом ГУНП №77 о/с позивача звільнено зі служби в поліції на підставі п. 7 (за власним бажанням) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».
28 жовтня 2020 року наказом ГУНП № 187 о/с з метою виправлення помилок, допущених при виданні наказу № 77 о/с, унесено зміни до пункту наказу ГУНП від 12 травня 2020 року №77 о/с в частині звільнення зі служби ОСОБА_1 та встановлено уважати його звільненим зі служби в поліції з 20 травня 2020 року.
Відповідач звертає увагу, що у період з 05 травня 2020 року до моменту звернення до суду позивач не виконував свої посадові обов`язки та не подавав рапортів про відкликання рапорту на звільнення чи про бажання продовжити службу.
Також відповідач вказує про те, що пунктом 68 Положення №114 обумовлено те, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, зобов`язані повідомити про це прямого начальника не пізніш як за три місяці до дня звільнення, шляхом подання відповідного рапорту, в якому б висловили намір звільнитись через певний період чи/або в конкретну дату. Однак, подання особою рапорту на звільнення за власним бажанням, не породжує у роботодавця обов`язку очікувати визначений п. 68 Положення №114 термін для звільнення такої особи.
Звільнення позивача відбувалось саме з підстави, визначеної п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», за власним бажанням, як зазначено у оскаржуваному наказі про звільнення, а не на підставі підпункту «ж» п. 64 Положення № 114, тому відсутні підстави для застосування тримісячного строку від дня попередження про своє бажання звільнитися, а в даному випадку застосовуються загальні правила встановлені ст. 38 КЗпП України.
Окрім того, не заслуговують на увагу наведені у касаційній скарзі посилання на існуючу практику Верховного Суду, оскільки зазначені в касаційній скарзі висновки суду відображають інші обставини, що не є тотожними з обставинами, які розглядаються в даній адміністративній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Федчук Світлани Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на 10 травня 2024 року.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, 07 листопада 2015 року наказом ГУНП № 2 о/с ОСОБА_1 призначений на посаду інспектора Літинського ВП Калинівського ВП ГУНП.
Відповідно до наказу Начальника ГУНП у Вінницькій області №77 о/с від 12 травня 2020 року позивача дільничного офіцера поліції сектору превенції Літинського відділення поліції Калинівського відділу поліції ГУ НП у Вінницькій області, звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 12 травня 2020 року. Підставою звільнення зазначено рапорт ОСОБА_3 від 05 травня 2020 року.
Наказом Начальника ГУНП у Вінницькій області №187 о/с від 28 жовтня 2020 року внесено зміни до пункту наказу Начальника ГУНП у Вінницькій області №77 о/с від 12 травня 2020 року, в частині звільнення зі служби в поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 та вирішено вважати його звільненим зі служби в поліції з 20 травня 2020 року.
Не погоджуючись із своїм звільненням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
З матеріалів справи також убачається, що ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року задоволено клопотання представника позивача та призначено в адміністративній справі №120/5487/20-а почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.
На вирішення почеркознавчої експертизи поставлено наступне питання:
- чи виконано написання календарної дати "05.05.2020" на рапорті про звільнення ОСОБА_1 зі служби в органах Національній поліції України за власним бажанням власноручно ОСОБА_1 ?
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року задоволено клопотання експерта та вирішено направити до Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України наступні матеріали:
- оригінал рапорту про звільнення ОСОБА_1 зі служби в органах Національної поліції України за власним бажанням від 05 травня 2020 року;
- адміністративну справу №120/5487/20-а, де на аркуші 172 міститься зразок умовного-вільного зразку почерку ОСОБА_1 ;
- оригінал договору про надання професійної правничої допомоги №57/20-а, у якому наявний зразок умовного-вільного зразку почерку ОСОБА_1 ;
- експериментальні зразки почерку цифрових записів ОСОБА_1 на 15-ти аркушах.
Крім того, даною ухвалою також зобов`язано Головне управління Національної поліції у Вінницькій області надати експерту Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України вільні зразки почерку цифрових записів ОСОБА_1 , що виконані по можливості в період часу з 2015 року по 2021 рік (це достовірні зразки, що виконанні особою самостійно, власноручно, до виникнення справи №120/5487/20-а, і не у зв`язку із нею. Наприклад, заяви про відпустки, заяви про надання матеріальної допомоги, тощо).
16 серпня 2021 року судовий експерт ОСОБА_4 склав висновок №СЕ-19/102-21/8271-ПЧ, в якому зазначив, що рукописні цифрові записи « 05.05.2020» у рапорті про звільнення ОСОБА_1 зі служби в органах Національної поліції України за власним бажанням від 05 травня 2020 року виконанні ймовірно ОСОБА_1
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правовідносини щодо проходження служби в Національній поліції України врегульовано Законом України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII).
Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 580-VIII у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.
Згідно з частиною першою статті 60 Закону № 580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби (частини друга і третя статті 77 Закону № 580-VIII).
Згідно з пунктом 4 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки визначає Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення №114), яке є актом спеціального законодавства, що визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, та на час виникнення спірних правовідносин є чинним.
Згідно із підпунктом "ж" пункту 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.
Пунктом 68 Положення№ 114 визначено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
За змістом пункту 8 Положення № 114 дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема: за власним бажанням - при наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків; через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.
У межах передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення у більш короткий строк.
Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.
ІV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки судами попередніх інстанцій під час ухвалення судового рішення не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30 вересня 2020 року у справі №826/16621/17, від 09 лютого 2021 року у справі №826/10404/16, від 12 серпня 2019 року у справі №810/3376/16.
Спір у цій справі виник у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 зі служби в поліції на підставі подання ним рапорту про звільнення без зазначення дати звільнення.
Для правильного вирішення публічно-правого спору, предметом оскарження в якому є рішення суб`єкта владних повноважень, обов`язковим є перевірка такого рішення на відповідність критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС Україні, а саме чи прийняте (вчинене) таке рішення: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено та позивачем не заперечується те, що ним власноручно було написано рапорт з проханням звільнити його зі служби в Національній поліції України за власним бажанням у зв`язку з небажанням продовжувати службу (низька заробітна плата). Також у рапорті позивач чітко зазначив, що рішення про звільнення ним прийнято особисто та остаточно. Крім того, позивач зазначив, що наполягає на звільненні.
На підставі вказаного рапорту начальником ГУ НП у Вінницькій області прийнято оспорюваний наказ №77 о/с від 12 травня 2020 року про звільнення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 з посади дільничного офіцера поліції сектору превенції Літинського відділення поліції Калинівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області з 12 травня 2020 року.
Дослідивши вказані обставини суди попередніх інстанцій дійшли висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що матеріали цієї справи не містять достатніх належних і достовірних доказів для висновку про те, що рапорт від 05 травня 2020 року був написаний позивачем під тиском керівництва та не виражав волі позивача на звільнення зі служби в поліції за власним бажанням. Відповідач, у свою чергу, виконуючи бажання працівника звільнитися, видав оспорюваний наказ та звільнив ОСОБА_1 .
Необхідно також зауважити про те, що в подальшому ОСОБА_1 не звертався до відповідача із рапортом про відкликання свого рапорту про звільнення, датованого 05 травня 2020 року, та не заперечував проти отримання трудової книжки та повного розрахунку при звільненні.
Окрім того, під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції були допитані свідки: ОСОБА_2 - начальник відділу моніторингу Вінницького районного управління поліції ГУ НП у Вінницькій області та ОСОБА_5 - заступник начальника сектору поліцейської діяльності №1 відділу поліції №3 Вінницького районного управління поліції ГУ НП у Вінницькій області, що викликалися за ініціативою позивача та показання яких у своїй сукупності не підтвердили написання позивачем рапорту про звільнення від 05 травня 2020 року під тиском з боку керівництва.
Більш того, ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року задоволено клопотання представника позивача та призначено в адміністративній справі №120/5487/20-а почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.
На вирішення почеркознавчої експертизи поставлено наступне питання: - чи виконано написання календарної дати "05.05.2020" на рапорті про звільнення ОСОБА_1 зі служби в органах Національній поліції України за власним бажанням власноручно ОСОБА_1 ?
На виконання означеної ухвали суду від 13 травня 2021 року судовий експерт Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України ОСОБА_4 надав висновок, згідно з яким рукописні цифрові записи « 05.05.2020» у рапорті про звільнення ОСОБА_1 зі служби в органах Національної поліції України за власним бажанням від 05 травня 2020 року виконанні ймовірно ОСОБА_1 .
Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що жодних доказів того, що рапорт від 05 травня 2020 року був написаний ОСОБА_1 07 травня 2020 року та під тиском з боку керівництва, матеріали справи не містять, а судом не встановлено.
Щодо доводів касаційної скарги про порушення вимог, визначених пунктом 68 Положення №114, що виразилося у протиправному звільнені позивача за його рапортом до закінчення тримісячного строку з дня подання відповідного рапорту, колегія суддів зазначає таке.
Пунктом 68 Положення №114 визначено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
У межах передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення у більш короткий строк.
Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.
Отже, видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника поліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку є правомірною у випадку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення.
Подібну правову позицію висловлював Верховний Суд у постановах від 12 серпня 2019 року у справі №810/3376/16, від 05 вересня 2019 року у справі №820/5844/16, від 22 жовтня 2019 року у справі №804/4997/17, від 22 листопада 2019 року у справі №813/740/17, від 20 грудня 2019 року у справі №826/375/17, від 05 лютого 2020 року у справі №819/744/16, від 20 травня 2020 року у справі №804/868/16, від 30 вересня 2020 року у справі №826/16621/17, від 14 січня 2021 року у справі №822/1093/18, від 09 лютого 2021 року у справі №826/10404/16, від 23 червня 2021 року у справі №813/740/17, від 11 серпня 2021 року у справі №826/7075/16, які по суті основуються на правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 24 червня 2014 року у справі №21-241а14.
У цій справі встановлено, що позивача звільнили з 12 травня 2020 року (відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII) на підставі його рапорту від 05 травня 2020 року, у якому не було зазначено дати, з якої він хотів би, щоб його звільнили, а так само про обставини, які б свідчили про його намір якомога швидше звільнитися зі служби в поліції.
Водночас, спірний наказ датований 12 травня 2020 року, тобто позивача звільнили у вкрай короткий строк за відсутності домовленості/згоди про це.
Зважаючи на наведені положення законодавства у поєднанні зі згаданою правозастосовною практикою, колегія суддів погоджується з думкою відповідача про можливість звільнення працівника поліції (за власним бажанням) у більш стислі строки, аніж через три місяці від дати попередження (подання рапорту). Водночас, для цього має бути обопільна згода/намір двох сторін - того, хто звертається з таким рапортом, і того/тих, хто ухвалює рішення про звільнення. За відсутності такої домовленості звільнення за власним бажанням, хоч і на підставі рапорту, не може вважатися правомірним, якщо особу звільнено менш ніж за три місяці від дня подання рапорту про звільнення.
За подібних обставин справи аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах, зокрема, від 09 лютого 2021 року (справа № 826/10404/16) і від 30 вересня 2020 року (справа № 826/16621/17), яка, по суті, основується на згаданому правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 24 червня 2014 року у справі № 21-241а14, до якої апелює позивач.
Своєю чергою, ухвалюючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій, окрім іншого, виходили з того, що подання особою рапорту на звільнення за власним бажанням не породжує у роботодавця обов`язку очікувати визначений п. 68 Положення №114 термін для звільнення такої особи.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, оскільки позивач написав рапорт про звільнення зі служби 05 травня 2020 року і вправі був розраховувати на звільнення з посади з 05 серпня 2020 року. Вказана обставина не наділяє відповідача правом звільнити позивача зі служби в день написання рапорту, так як позивач про це не просив.
Посилання відповідача на те, що при вирішенні цієї справи мають застосовуватись загальні правила, встановлені статтею 38 Кодексу законів про працю, колегія суддів відхиляє, оскільки в цьому випадку саме Положення №114 є актом спеціального законодавства, що визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, наразі є чинним і встановлює, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Більш того, суди попередніх інстанцій не надали жодної правової оцінки діям відповідача щодо внесення наказом начальника ГУНП у Вінницькій області №187 о/с від 28 жовтня 2020 року змін до пункту наказу Начальника ГУНП у Вінницькій області №77 о/с від 12 травня 2020 року в частині звільнення зі служби в поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , якого вирішено вважати звільненим зі служби в поліції з 20 травня 2020 року, а також не з`ясували обставини, що зумовили внесення цих змін через такий тривалий проміжок часу.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на приписи зазначеної норми процесуального закону, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.
Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок.
Суди першої та апеляційної інстанцій викладеного не дотрималися.
Неповнота з`ясування судами фактичних обставин справи позбавляє Верховний Суд можливості перевірити правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні питання щодо правомірності прийняття ГУНП у Вінницькій області спірного наказу.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Приписами частини четвертої статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно дослідити усі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права. Також суду слід врахувати наведене у цій постанові та ухвалити законне та обґрунтоване рішення за результатами повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності та взаємному зв`язку.
V. СУДОВІ ВИТРАТИ
З огляду на результат касаційного розгляду, та відсутністю понесених витрат, витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.
Керуючись статтями 341 344 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу адвоката Федчук Світлани Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду.
Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді О.В. Кашпур
С.А. Уханенко