ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 120/7637/23

адміністративне провадження № К/990/7385/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Мандрика Владислава Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року (суддя: Воробйова І.А.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року (судді: Полотнянко Ю.П., Драчук Т.О., Смілянець Е.С.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:

визнати бездіяльність протиправною щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дня перебування на військовій службі за листопад-грудень 2022 року;

зобов`язати нарахувати та виплатити додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дня перебування на військовій службі за листопад-грудень 2022 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що проходить військову службу в Збройних Силах України на особливий період воєнного стану у складі військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України. У зв`язку з проходженням військової служби на період дії воєнного стану, має право на отримання додаткової винагороди в розмірі до 30 000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». Разом з тим, відповідачем не було нараховано позивачу додаткову винагороду в розмірі до 30 000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць за проходження військової служби протягом періоду з листопада по грудень 2022 року.

Як указав позивач, підставою для невиплати йому додаткової винагороди слугувало самовільне залишення ним військової частини. Однак, позивач підкреслював, що на момент спірних правовідносин не існувало наказів Міністерства оборони України, які б підлягали застосуванню під час позбавлення позивача права на додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». Додатково звертав увагу на те, що притягнення до дисциплінарної відповідальності не може бути підставою для позбавлення його права на виплату спірної додаткової винагороди.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду 19 лютого 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що за підпунктом 9.4 пункту 9 окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року №912/з/29, яким визначено умови та порядок виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», визначено не включати до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн або 30 000,00 грн військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства) включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).

Суд першої інстанції встановив, що згідно з пунктом 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 01 грудня 2022 року №858 встановлено не виплачувати додаткову винагороду з листопада 2022 року додаткову винагороду ОСОБА_1 як такому, що самовільно залишив військову частину. Зазначений наказ прийнято з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (зі змінами) та на підставі пункту підпункту 9.4 пункту 9 окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року №912/з/29.

Отже, встановивши факт самовільного залишення позивачем військової частини, суд першої інстанцій дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що у відповідача були наявними правові підстави для не виплати позивачу додаткової винагороди з листопада по грудень 2022 року.

Відхиляючи доводи позивача про незастосовність окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року №912/з/29 до спірних правовідносин з підстав відсутності факту його реєстрації в Міністерстві юстиції України, суди попередніх інстанцій наголосили, що на державну реєстрацію не подаються акти, спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, що не мають нових правових норм. Суди вказали, що окреме доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року №912/з/29 спрямоване на організацію виконання рішення вищестоящого органу та з метою детального роз`яснення порядку виплати та/або невиплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», враховуючи різні ситуації (виконання бойових завдань, перебування на стаціонарному лікуванні, вживання спиртних напоїв військовослужбовцями тощо), що трапляються під час несення військової служби в умовах воєнного стану.

Безпідставними суд апеляційної інстанції також визнав покликання позивача на те, що Дисциплінарним Статутом Збройних Сил України не передбачено такого виду дисциплінарного стягнення як позбавлення додаткових доплат до грошового забезпечення, зазначивши, що позбавлення ОСОБА_1 додаткової винагороди за спірні періоди його служби відбулося з урахуванням приписів окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року №912/з/29.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

Не погодившись з такими судовими рішеннями, адвокат Мандрик Владислав Володимирович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій покликаючись на неправильне застосування судами в цій справі норм матеріального права, просить судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

На обґрунтування підстави касаційного оскарження скаржник зазначає, що суди в цій справі неправильно застосували норми матеріального права, за відсутності правової позиції Верховного Суду щодо питання застосування цих норм у подібних правовідносинах, а саме:

абзац перший пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам і начальницького складу, поліцейським та сім`ям під час дії воєнного стану» та пункт 3 окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року №912/з/29 в контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Збройних Сил України та командуванням військових частин у зв`язку з використанням зазначеного окремого доручення для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди згідно з пунктом 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», а саме визначення вичерпного переліку документів, обов`язкових для нарахування та виплати збільшеної додаткової винагороди;

пункт 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам і начальницького складу, поліцейським та сім`ям під час дії воєнного стану», підпункт 9.7 пункту 9 окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року №912/з/29 та частину першу статті 48 Закону України «Про Дисциплінарний статус Збройних Сил України» №551-XIV від 24 березня 1999 року саме в контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Збройних Сил України та командуванням військових частин у зв`язку з позбавленням таких військовослужбовців права на виплату їм додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам і начальницького складу, поліцейським та сім`ям під час дії воєнного стану», внаслідок як власне притягнення їх до дисциплінарної відповідальності (накладення дисциплінарного стягнення), так і вирішення про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності (проведення службового розслідування).

Скаржник уважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що окреме доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року №912/з/29 підлягає врахуванню при вирішенні спірних правовідносин, наголошуючи на тому, що це рішення не було зареєстрованим в установленому законодавством порядку. Єдиним нормативно-правовим актом, що регулює питання виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану, на думку скаржника, є постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Також скаржник наполягає, що протиправним є позбавлення його додаткової винагороди за листопад, грудень 2022 року, оскільки факт самовільного залишення ним місця служби у встановленому законом порядку підтверджений не був. Вказує на те, що визнаючи позивача таким, що самовільно залишив місце служби, відповідач порушив положення частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260. Також наголошує, що видання командиром військової частини наказу, яким особа визнається такою, що самовільно залишила місце служби, чинним законодавством не передбачено. Натомість доказів того, що позивач станом на дату прийняття відповідного наказу по факту самовільного залишення військової частини притягався до кримінальної чи адміністративної відповідальності відповідач не надав.

Крім того, скаржник не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що вчинення військовослужбовцем дисциплінарного проступку може бути підставою для позбавлення його права на виплату спірної додаткової винагороди. За доводами скаржника, перелік видів дисциплінарних стягнень, визначений частиною першою статті 48 Закону України «Про Дисциплінарний статус Збройних Сил України» №551-XIV від 24 березня 1999 року, є вичерпним і додатковому тлумаченню не підлягає. Оскільки застосування такого виду дисциплінарного стягнення як позбавлення додаткових доплат до грошового забезпечення не передбачено нормами Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України позбавлення його права на виплату додаткової винагороди відбулося поза межами правового поля. Принагідно скаржник зауважує, що постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» не передбачає можливості позбавлення виплати додаткової винагороди.

Позиція інших учасників справи

Військова частина НОМЕР_1 правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалася.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 14 березня 2024 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Мандрика Владислава Володимировича, в інтересах ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 11 вересня 2024 року призначено справу до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 проходить військову службу в Збройних Силах України на особливий період воєнного стану у складі військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01 грудня 2022 року №858 «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцем» службовим розслідуванням доведено, що 15 листопада 2022 року офіцер резерву 41 запасної роти військової частиниА3425 старший лейтенант ОСОБА_1 здійснив правопорушення «самовільне залишення військової частини». Станом на 01 грудня 2022 року старший лейтенант ОСОБА_1 не повернувся у розташування підрозділу 41 запасної роти та про причини таких дій не повідомив. Вжиті заходи щодо пошуку старшого лейтенанта ОСОБА_1 , офіцера резерву 41 запасної роти військової частини НОМЕР_1 результатів не дали.

За результатами проведення службового розслідування наказано:

за самовільне залишення військової частини, що призвело до порушення вимог статті 4 розділу 1 «Загальні положення» Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, офіцеру резерву військової частини НОМЕР_1 старшому лейтенанту ОСОБА_1 оголосити дисциплінарне стягнення «сувора догана»;

на підставі пункту 9.4 окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року №912/з/29 не виплачувати з листопада 2022 року жодну з додаткових винагород, що передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», офіцеру резерву військової частини НОМЕР_1 старшому лейтенанту ОСОБА_1 .

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахуваня та невиплати йому 30 000,00 грн додаткової винагороди за листопад - грудень 2022 року, позивач звернувся з цим позовом до суду.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Порядок №260).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року №133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.

Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України №69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24 лютого 2022 року №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168).

Пунктом 1 цієї постанови (в редакції станом на 07 березня 2022 року) визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Надалі до Постанови №168 неодноразово вносилися зміни, зокрема постановами Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року №350, від 01 липня 2022 року №754, від 07 липня 2022 року №793, від 08 жовтня 2022 року №1146, проте зміст пункту 1 цієї постанови в частині, що стосується виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, у 2022 році не змінювався.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року №793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» Постанову №168 доповнено пунктом 2-1, який підлягав застосуванню з 24 лютого 2022 року, та згідно з яким визначено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Відповідно до статті 8 Закону України від 06 грудня 1991 року №1934-XII «Про Збройні Сили України» (далі - Закон №1934-XII) Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством, в тому числі визначає порядок виплати грошового забезпечення (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII).

Наказом Міністра оборони України від 01 квітня 2022 року №98, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2022 року за №382/37718 (застосовується з 24 лютого 2022 року), внесено зміни до Порядку №260 шляхом доповнення розділу І пунктом 17, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

Так, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, Міністр оборони України видав директиви від 07 березня 2022 року №248/1217, від 25 березня 2022 року №248/1298, від 18 квітня 2022 року №248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01 червня 2022 року), а потім окреме доручення від 23 червня 2022 №912/з/29.

Відповідно до пункту 3 цього окремого доручення Міністр оборони України установив, що райони ведення бойових дій та склад створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України.

Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Згідно з пунктом 5 цього окремого доручення Міністр оборони України установив виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн або 30 000 грн здійснювати на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) по особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (пункт 6 окремого доручення).

Підпунктом 9.4 пункту 9 згаданого окремого доручення обумовив до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн або 30 000 грн не включати військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства) включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Частинами першою та другою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Ключове питання, яке постало перед Верховним Судом при розгляді цієї касаційної скарги, полягає у визначенні наявності у позивача, військовослужбовця Збройних Сил України, права на отримання додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн, передбаченої Постановою №168, у зв`язку із самовільним залишенням військової частини.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач проходить службу в Збройних Силах України на період дії воєнного стану, перебуваючи у складі військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України.

На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01 грудня 2022 року №858 «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцем» прийнято рішення позбавити позивача виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, з листопада 2022 року.

Службовим розслідуванням було встановлено, що 15 листопада 2022 року позивач, ОСОБА_1 , здійснив правопорушення у вигляді самовільного залишення військової частини». Станом на 01 грудня 2022 року старший лейтенант ОСОБА_1 не повернувся у розташування підрозділу 41 запасної роти та не повідомив про причини своїх дій. Заходи, вжиті для його пошуку, не дали результатів.

Суди попередніх інстанцій також встановили, що позбавлення позивача виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно днів перебування на військовій службі за листопад-грудень 2022 року було обґрунтоване застосуванням підпункту 9.4 пункту 9 окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року №912/з/29.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність позбавлення позивача додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн за згаданий період на підставі підпункту 9.4 пункту 9 окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року №912/з/29. При цьому суди відхилили посилання позивача на частину першу статті 48 Закону України від 24 березня 1999 року №551-XIV «Про Дисциплінарний статус Збройних Сил України» в контексті відсутності такого виду дисциплінарного стягнення як позбавлення додаткових доплат до грошового забезпечення.

Скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення пункту 1, 2-1 Постанови №168, пункту 3, підпункт 9.7 пункту 9 окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року №912/з/29, а також частини першої статті 48 Закону України від 24 березня 1999 року №551-XIV «Про Дисциплінарний статус Збройних Сил України».

Касаційне провадження у справі відкрито через відсутність висновку щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах при визначенні правомірності позбавлення військовослужбовця Збройних Сил України виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, у зв`язку із самовільним залишенням ним військової частини.

В аспекті заявленої підстави касаційного оскарження Суд зазначає таке.

За приписами пункту 1 Постанови №168 військовослужбовцям Збройних Сил України на період дії воєнного стану щомісячно виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 грн. Військовослужбовцям, які безпосередньо беруть участь у бойових діях або забезпечують виконання заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення цих заходів (включаючи військовослужбовців строкової служби), розмір винагороди збільшується до 100 000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн або 100 000 грн здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) по особовому складу військової частини, що визначено окремим дорученням Міністра оборони України від 23 червня 2022 року №912/з/29.

Окремим дорученням Міністра оборони України від 23 червня 2022 року №912/з/29 також визначено ряд підстав, за наявності яких військовослужбовці не включаються до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн або 30 000 грн.

Однією з таких підстав є самовільне залишення військовослужбовцем військової частини, місця служби або дезертирство за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства) включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника), як це передбачено підпунктом 9.4 пункту 9 згаданого окремого доручення.

Таким чином, встановлений факт самовільного залишення військовослужбовцем Збройних Сил України військової частини є правовою підставою для невиплати йому додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн, передбаченої Постановою №168.

Ураховуючи те, що факт самовільного залишення позивачем військової частини у листопаді 2022 року та його відсутність у військовій частині станом на 01 грудня 2022 року є підтвердженим, Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, що у відповідача були наявними правові підстави для невиплати позивачу додаткової винагороди з листопада по грудень 2022 року.

При цьому Суд враховує, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 01 грудня 2022 року №858 є чинним, не був оскаржений позивачем в судовому порядку, а встановлені у ньому обставини не заперечуються.

Аргументи скаржника стосовно відсутності у відповідача повноважень на видання наказу, якою особу визнано такою, що самовільно залишила місце служби, та порушення відповідачем положень частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Порядку №260 зводяться до його незгоди скаржника з наказом від 01 грудня 2022 року №858 «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцем», який не є предметом оскарження у цій справі, тому не підлягають оцінці судом.

Покликання скаржника на відсутність доказів притягнення позивача до кримінальної чи адміністративної відповідальності за фактом самовільного залишення ним військової частини не свідчать про помилковість висновків судів попередніх інстанцій, оскільки це не виключає можливості позбавлення його права на виплату додаткової винагороди на підставі приписів окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 № 912/з/29.

Безпідставними є також доводи скаржника про незаконне позбавлення його права на виплату додаткової винагороди через те, що перелік видів дисциплінарних стягнень, визначений частиною першою статті 48 Закону України від 24 березня 1999 року №551-XIV «Про Дисциплінарний статус Збройних Сил України», не передбачає такого виду дисциплінарного стягнення як позбавлення додаткових доплат до грошового забезпечення, оскільки в даному випадку позбавлення позивача виплати додаткової винагороди у спірні періоди служби здійснено з урахуванням вимог окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 № 912/з/29, а не на підставі Закону України від 24 березня 1999 року №551-XIV «Про Дисциплінарний статус Збройних Сил України» як виду застосованого дисциплінарного стягнення.

Не заслуговують на увагу і доводи скаржника про незастосовність окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 № 912/з/29 до спірних правовідносин. Верховний Суд у постанові від 06 червня 2024 року у справі №400/1217/23 вже розглянув питання застосовності цього акту в контексті визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, військовослужбовцям Збройних Сил України та дійшов такого висновку.

Зокрема, у зазначеній постанові Верховний Суд виснував, що при прийнятті такого рішення Міністр оборони України як очільник відповідного міністерства, реалізував делеговані йому повноваження щодо визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям відповідного військового формування - Збройних Сил України, та з метою забезпечення реалізації пункту 1 Постанови № 168, шляхом прийняття в межах свої повноважень відповідних окремих рішень, визначив на період дії воєнного стану порядок та умови виплати додаткової винагороди, а також документи для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях та заходах.

З уваги на це Верховний Суд констатував, що окремі рішення Міністром оборони України, прийняті для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів (як умови для виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, у розмірі до 100 000,00 грн), мають належне юридичне підґрунтя.

Суд визнав обґрунтованими доводи скаржника про те, що рішення Міністра оборони України від 07 березня 2022 року №248/1217, від 25 березня 2022 року №248/1298, від 18 квітня 2022 року №248/1529, від 23 червня 2022 №912/з/29, підлягали обов`язковій державній реєстрації, позаяк містять норми, які зачіпають права, свободи та законні інтереси осіб, встановлюють організаційно-правовий механізм реалізації виплати додаткової винагороди.

Поза тим, Верховний Суд зауважив, що така обставина відсутності їх державної реєстрації, зважаючи на умови в яких ці рішення Міністром оборони України приймалися, а також те, що вони фактично виконувалися керівниками органів військового управління, штабів угруповань військ, штабів тактичних груп, командирами військових частин упродовж періоду їх дії шляхом документування безпосередньої участі у бойових діях та заходах, є виправданою, має розумне пояснення і не може змінити їхньої юридичної сили.

З огляду на зазначене Верховний Суд визнав необґрунтованими доводи скаржника щодо незастосовності до спірних правовідносин окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 № 912/з/29 з підстав відсутності його державної реєстрації.

Ця позиція є застосовною до обставин цієї справи, тому твердження скаржника щодо незастосовності окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 № 912/з/29 до спірних правовідносин визнається необгрунтованою.

Резюмуючи викладене, Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанції у цій справі здійснили правильне тлумачення приписів пункту 1, 2-1 Постанови №168, пункту 3, підпункту 9.7 пункту 9 окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року №912/з/29, частини першої статті 48 Закону України від 24 березня 1999 року №551-XIV «Про Дисциплінарний статус Збройних Сил України», їх висновки є обґрунтованими й такими, що узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За правилами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд уважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу адвоката Мандрика Владислава Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов