ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 120/7708/20-а

адміністративне провадження № К/9901/27924/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15.02.2021 (головуючий суддя: Чернюк А.Ю.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2021 (головуючий суддя: Сушко О.О., судді: Мацький Є.М., Залімський І.Г.) у справі № 120/7708/20-а за позовом ОСОБА_1 до Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У грудні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивачка) звернулася з позовом до Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (далі - відповідач), в якому просила:

визнати протиправним і скасувати рішення 62 сесії 7 скликання Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області № 416 від 19.10.2020;

зобов`язати відповідача надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), комунальної форми власності, орієнтовною площею 0,25 га, яка розташована в межах села Агрономічне Вінницького району Вінницької області.

Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 15.02.2021, яке залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2021, відмовив у задоволенні позову.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивачка подала касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення, і прийняти нову постанову про задоволення позову.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 10.08.2021 відкрито касаційне провадження у справі.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21.11.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій установлено, що 10.08.2020 позивачка звернулася до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,25 га, комунальної форми власності, на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (в межах с. Агрономічне).

До вказаного клопотання позивачка додала копію паспорта громадянина України, документ про присвоєння ідентифікаційного номера, а також графічні матеріали із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки (викопіювання із публічної кадастрової карти України).

За наслідком розгляду цього клопотання, 19.10.2020 Агрономічна сільська рада на 62 сесії 7 скликання прийняла рішення № 416, яким відмовила у наданні такого дозволу. Відмова мотивована тим, що бажана земельна ділянка входить до складу земель у складі 474,6783 га, відносно яких Агрономічній сільській раді ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2018 у справі №128/2833/17 заборонено приймати рішення та вчиняти будь-які інші можливі юридичні дії щодо розпорядження, відчуження та передачі у приватну власність громадянам зазначених державних земель сільськогосподарського призначення.

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивачка звернулася із цим позовом до суду.

ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка стверджує, що відповідач своїми діями перешкоджає в реалізації її конституційного права на отримання у власність бажаної земельної ділянки в заявлених розмірах. Позивачка зазначає, що підстава на яку посилається відповідач в оскаржуваному рішенні відсутня у переліку, наведеному у частині сьомій статті 118 ЗК України. Своєю чергою, надання дозволу на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про передачу її у власність, а направлене виключно на ідентифікацію земельної ділянки. За наведених вище обставин, позивачка вважає, що у відповідача не було законних підстав для відмови у наданні їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у власність. Крім того, позивачка також вказує на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач не дотримався встановленої Регламентом та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» процедури, зокрема не оприлюднив на офіційному веб-сайті ради рішення та протоколу сесії за 19.10.2020, із долученим до нього результатом поіменного голосування, що є невід`ємною його частиною.

Відповідач позов не визнав. Зазначає, що у межах розгляду справи №128/2833/17 винесено ухвалу про забезпечення позову, якою заборонено Агрономічній сільській раді Вінницького району Вінницької області до вирішення справи по суті та набрання рішенням у справі законної сили приймати рішення та вчиняти будь-які інші можливі юридичні дії щодо розпорядження, відчуження та передачі у приватну власність громадянам 474,6783 га земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, які передані університету від ДП «Агрономічне», як правонаступнику ДП «Дослідне господарство Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кормів Національної академії аграрних наук України».

До складу земельної ділянки, на яку у межах справи № 128/2833/17, накладено заборону увійшла і земельна ділянка, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення якої просить надати позивачка у справі, що розглядається.

З огляду на викладене, відповідач стверджує, що надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на спірних землях для подальшої передачі безоплатно у власність позивачки буде прямим порушенням принципу обов`язковості судових рішень.

Одночасно відповідач із посиланням на правові висновки Верховного Суду у справах № 814/741/16 та № 804/3703/16 зазначив, що ненадання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розробку такого проекту самостійно. Таким чином, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність.

Закон не забороняє діяти так само і у разі прийняття відповідним органом у належній формі рішення про відмову у наданні дозволу з підстав, які особа вважає незаконними.

Своєю чергою, позивачка вважає доводи відповідача безпідставними та необґрунтованими, а адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем при винесенні оскаржуваного рішення взято до уваги усі обставини, з`ясування яких вимагає закон.

Так, оцінюючи підстави оскаржуваної відмови (наявність ухвали про забезпечення позову у межах розгляду справи № 128/2833/17, якою заборонено Агрономічній сільській раді вчиняти будь-які інші можливі юридичні дії щодо розпорядження, відчуження та передачі у приватну власність громадянам 474,6783 га земель сільськогосподарського призначення державної форми власності) суди насамперед констатували, що метою забезпечення позову є, хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення ускладнення чи неможливості виконання судового акта, уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що бажана до відведення позивачкою земельна ділянка входить до земель, які передані Вінницькому національному аграрному університету від ДП «Агрономічне», як правонаступнику ДП «Дослідне господарство Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кормів Національної академії аграрних наук України» та щодо яких відповідачу заборонено приймати рішення та вчиняти будь-які можливі юридичні дії, щодо розпорядження, відчуження та передачі у приватну власність громадянам.

Отже, беручи до уваги обов`язковість виконання судового рішення, що набрало законної сили, зважаючи на судовий розгляд справи № 128/2833/17 та вжиття відповідних заходів забезпечення позову на момент розгляду клопотання позивачки, суди дійшли висновку, що рішення відповідача є правомірним та таким, що повністю узгоджується із положеннями статті 129-1 Конституції України.

Вирішуючи цей спір, суди врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07.10.2020 у справі № 240/6035/18.

Одночасно суди зазначили, що обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

У контексті наведеного суди зазначили, що до моменту вирішення справи №128/2833/17 по суті, навіть після розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, позивачка буде позбавлена можливості безпосередньо отримати у власність цю земельну ділянку, тобто очікування та затрати останньої будуть невиправданими, так як ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2018 у справі №128/2833/17 Агрономічній сільській раді заборонено вчиняти юридичні дії щодо розпорядження, відчуження та передачі у приватну власність 474,6783 га земель сільськогосподарського призначення, тим самим відповідач буде також позбавлений можливості затвердити розроблену документацію в порядку статті 186-1 ЗК України.

Щодо посилань позивачки на неоприлюднення на офіційному веб-сайті рішення та проекту рішення, суди зазначили, що у сукупності з іншими дослідженими доказами по справі вказана обставина не є такою, яка тягне за собою безумовне скасування оскаржуваного рішення. Окремі дефекти процедури прийняття оскаржуваного рішення не вплинули на його суть.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Скаржниця наполягає, що відповідач відмовив їй з непередбачених на те частиною сьомою статті 118 ЗК України підстав.

Водночас чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.

Також скаржниця вважає, що відповідач не надав доказів наявності заборони надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, враховуючи ту обставину, що отримання дозволу не вирішує питання передачі земельної ділянки, а також не змінює її правовий статус.

Відповідно до сформованої Верховним Судом правової позиції (справи №536/233/16-ц, № 401/2400/16-ц, № 826/5737/16, № 922/864/17) отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування.

Також із покликанням на правові позиції Верховного Суду (справи № 820/4757/17, № 806/2254/15, № 812/1312/18) позивачка зазначила про ефективність способу захисту порушених прав.

Крім того, на переконання скаржниці, суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2018 у справі № 128/2833/17 на предмет ідентифікації земельної ділянки.

Своєю чергою, суд має дотримуватися принципу офіційного з`ясування всіх обставин в адміністративному процесі, зокрема шляхом витребування доказів з власної ініціативи. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 160/8046/18.

Натомість суди попередніх інстанцій застосували до спірних правовідносин нерелевантну практику Верховного Суду.

Скаржниця також посилається на допущені відповідачем процедурні порушення щодо неоприлюднення на офіційному веб-сайті рішення та проекту рішення.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому із посиланнями на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу без задоволення.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.

Спірним у цій справі є можливість надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, що охоплюється заходами забезпечення позову, вжитих ухвалою суду в іншій справі.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до положень статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до положень статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Згідно із пунктом «г» частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності встановлені статтею 116 ЗК України.

Приписами частини шостої статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Своєю чергою частиною першою статті 122 цього Кодексу визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Зміст зазначених норм права дає підстави дійти висновку, що вирішення питань передачі земельних ділянок у власність із земель комунальної власності відповідних територіальних громад знаходиться у площині компетенції, зокрема сільських рад.

Позивачка у цій справі має намір отримати у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), комунальної форми власності, орієнтовною площею 0,25 га, яка розташована в межах села Агрономічне Вінницького району Вінницької області.

Своєю чергою, відповідно до положень статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Колегія суддів погоджується із твердженнями скаржниці, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Водночас у контексті розглядуваної справи колегія суддів зазначає, що усі дії відповідних суб`єктів цієї правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними та спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.

Суди попередніх інстанцій установили, що оскаржувана відмова обумовлена вжиттям заходів забезпечення позову в іншій адміністративній справі (128/2833/17) шляхом заборони Агрономічній сільській раді Вінницького району Вінницької області до вирішення справи по суті та набрання рішенням у справі законної сили приймати рішення та вчиняти будь-які інші можливі юридичні дії щодо розпорядження, відчуження та передачі у приватну власність громадянам 474,6783 га земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, які передані університету від ДП «Агрономічне», як правонаступнику ДП «Дослідне господарство Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кормів Національної академії аграрних наук України».

Своєю чергою, під визначенням юридичні дії слід розуміти конкретні обставини, які породжують, змінюють або припиняють правовідносини на основі волевиявлення особи.

У контексті положень статей 150 151 КАС України метою забезпечення позову є, хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення ускладнення чи неможливості виконання судового акта, уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Приписами статті 156 КАС України унормовано, що ухвала суду про забезпечення позову підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Отже, ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню особами щодо яких така постановлена. Водночас за невиконання ухвали про забезпечення позову, винні несуть відповідальність, встановлену законом.

Судами попередніх інстанцій установлено, що бажана позивачкою земельна ділянка входить до земель, які передані Вінницькому національному аграрному університету від ДП «Агрономічне», як правонаступнику ДП «Дослідне господарство Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кормів Національної академії аграрних наук України» та щодо яких відповідачу заборонено приймати рішення та вчиняти будь-які можливі юридичні дії, щодо розпорядження, відчуження та передачі у приватну власність громадянам.

Таким чином, оскільки рішення про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним із визначених етапів, що передує переходу права власності на земельну ділянку, породжує подальші правовідносини щодо можливості зацікавленої особи отримати земельну ділянку у власність, а відтак правомірні очікування на передачу її у власність, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що оскаржуване рішення охоплюється визначенням та поняттям «юридичної дії, пов`язаної із розпорядженням, відчуженням та передачею земельної ділянки у власність».

Незважаючи на те, що отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки само по собі не означає позитивного рішення про надання її у власність, однак таке рішення свідчить про вчинення відповідним органом, який надає дозвіл та передає земельні ділянки у власність, юридичної дії, яка є передумовою передання земельної ділянки у власність, тому таке рішення охоплюється заходами забезпечення позову, вжитими ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2018 у справі № 128/2833/17.

Отже беручи до уваги обов`язковість та негайність виконання ухвали суду про забезпечення позову, а також її чинність на момент розгляду земельного питання, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що у відповідача не було іншого правомірного варіанту, як відмовити позивачці у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у власність, яка охоплюється заходами забезпечення позову у справі № 128/2833/17.

Також колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості застосування до обставин цієї справи правового підходу, сформованого Верховним Судом у справі № 240/6035/18 за схожих правовідносин.

У той же час, об`єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав у сфері публічно-правових відносин. Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити чи є відповідне право або інтерес порушеним, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. При цьому, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності в тому числі належності обраного способу судового захисту.

Тобто, обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій правильно звернули увагу на те, що до моменту вирішення справи № 128/2833/17 по суті, навіть після розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, позивачка буде позбавлена можливості безпосередньо отримати у власність цю земельну ділянку, тобто очікування та затрати останньої будуть невиправданими, так як ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2018 у справі № 128/2833/17 Агрономічній сільській раді заборонено вчиняти юридичні дії щодо розпорядження, відчуження та передачі у приватну власність 474,6783 га земель сільськогосподарського призначення, тим самим відповідач буде також позбавлений можливості затвердити розроблену документацію у порядку статті 186-1 ЗК України.

Водночас приведена позивачкою судова практика не може бути застосована до спірних правовідносин, позаяк сформована за неподібних фактичних обставин у справі. Зокрема у жодній із переліку справ, наведених в доводах касаційної скарги, не вирішувалося питання надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка охоплюється вжитими судом заходами забезпечення позову.

Одночасно суди попередніх інстанцій констатували наявність процедурних порушень при розгляді земельного питання, проте правильно зазначили, що у контексті розглядуваних правовідносин такі носять формальний характер та не впливають на суть ухваленого відповідачем рішення.

Вищевикладеним спростовуються доводи касаційної скарги позивачки.

Інші доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судами першої та апеляційної інстанцій. Водночас касаційна скарга не містить належних обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в позовній заяві та апеляційній скарзі та яким судам вже надана оцінка встановленим обставинам справи.

Також касаційна скарга не містить об`єктивних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які визначені законом в якості підстав для скасування рішень.

VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на результат касаційного оскарження, судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 345 350 355 356 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15.02.2021 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2021 у справі №120/7708/20-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

Я. О. Берназюк

В. М. Шарапа