№ 120/821/21-а - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 120/821/21-а

провадження № К/9901/20909/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Смоковича М. І.,

суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.

розглянув у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни, з участі третьої особи: акціонерного товариства «Перший український міжнародний Банк», про визнання протиправними і скасування постанов, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року (суддя Заброцька Л. О.) і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року (судді Сушко О. О., Залімський І. Г., Мацький Є. М.),

встановив:

1. У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко О. Л., у якому просила:

1) визнати протиправною і скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 21 грудня 2020 року ВП № 63960909;

2) визнати протиправною і скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко О. Л. про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у ВП № 63960909 від 30 грудня 2020 року.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не має майна у місті Києві, що у значенні частини другої статті 24 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) є однією з необхідних умов для прийняття приватним виконавцем, виконавчим округом якого є це місто, до виконання виконавчого документа. Водночас, місце проживання, перебування позивача (боржника у виконавчому провадженні) теж є поза межами виконавчого округу міста Києва. У цій ситуації, на переконання позивачки, відповідач не мав підстав для відкриття виконавчого провадження і вчинення виконавчих дій щодо неї.

3. Суди попередніх інстанцій встановили, що 01 грудня 2020 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. вчинила виконавчий напис № 39298 про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - АТ «ПУМБ», Банк) кредитної заборгованості на загальну суму 13970,88 грн.

4. 18 грудня 2020 року АТ «ПУМБ» подало приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Юхименко О. Л. заяву про примусове виконання виконавчого напису від 01 грудня 2020 року № 39298 про стягнення з ОСОБА_1 коштів в сумі 13970,88 грн.

5. На цій підставі приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Юхименко О.Л. постановою від 21 грудня 2020 року відкрила виконавче провадження ВП № 63960909 щодо примусового виконання виконавчого напису від 01 грудня 2020 року № 39298 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованості в розмірі 13720,88 грн, сума за ВД - 13970,88 грн. Відтак винесла постанову від 30 грудня 2020 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

6. Суди попередніх інстанцій зазначили, що приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Юхименко О.Л., ухвалюючи постанову про відкриття виконавчого провадження серії ВП № 63960909 від 21 грудня 2020 року, взяла до уваги ту обставину (повідомлену стягувачем - АТ «ПУМБ»), що позивач має рахунок в АТ «ПУМБ» № НОМЕР_1 , на якому станом на 18 грудня 2020 року були кошти в сумі 01,00 грн, що відповідач розцінила як наявність у боржника майна [на території міста Києва]. Зважаючи на те, що Банк (заодно і стягувач у виконавчому провадженні) розташований на території виконавчого округу міста Києва (м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4), відповідач дійшла висновку, що позивач має «майно» в цьому виконавчому окрузі (цим майном, у розумінні відповідача, є кошти на рахунку в АТ «ПУМБ»), що власне і було мотивом для прийняття виконавчого документа (виконавчого напису від 01 грудня 2020 року № 39298) до виконання та вжиття заходів щодо його примусового виконання.

7. Позивачка, вважаючи зазначені рішення відповідача протиправними, звернулася до суду з цим позовом.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій

8. Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 29 березня 2021 року позовні вимоги задовольнив; визнав протиправною і скасував постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко О. Л. про відкриття виконавчого провадження серії ВП № 63960909 від 21 грудня 2020 року; визнав протиправною і скасував постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко О.Л. про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у виконавчому провадженні № 63960909 від 30 грудня 2020 року; стягнув з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко О.Л. до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в сумі 1816,00 грн; стягнув з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко О. Л. на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500,00 грн.

9. Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 11 травня 2021 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.

10. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що наявність рахунку в банку не породжує цивільних прав і обов`язків; банківський рахунок не є власністю громадянина і призначений для зберігання грошових коштів і здійснення розрахунково-касових операцій. Водночас, як зауважив цей суд, майном, на яке може бути звернено стягнення, є, зокрема, кошти, а не рахунки у банку.

11. Додав також, що наявність у боржника банківського рахунку, відкритому в Банку, на якому станом на 18 грудня 2020 року були кошти в сумі 01,00 грн, не свідчить про наявність у боржника майна у цьому банку і не є таким майном, оскільки із наявних в матеріалах адміністративної справи доказів неможливо встановити чи є відповідний рахунок поточним рахунком позивача, на якому акумулюються її кошти як вкладника.

12. Водночас, за текстом рішення суду, у випадку, якщо такий рахунок призначений для надходження коштів для погашення кредитної заборгованості за кредитним договором, тоді такі кошти не можуть вважатися майном особи. За відсутності доказів, які б підтверджували джерело походження коштів в сумі 01,00 грн на банківському рахунку позивача, зокрема чи є ці кошти власними коштами останньої або невикористаним нею лімітом овердрафту, не можна вважати ці кошти майном у значенні цивільного законодавства.

13. На підставі наведеного суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що у відповідача не було законних підстав для відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого напису від 01 грудня 2020 року № 39298. Принагідно суди попередніх інстанцій зазначили, що зареєстрованим місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи ОСОБА_1 , як і місцем її роботи, є смт Оратів Вінницької області.

Касаційне оскарження

14. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

15. Касаційну скаргу подано з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

16. Заявник пояснила, що наразі немає правового висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 24 Закону № 1404-VIII у зіставленні з пунктом 3 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5), яким цю Інструкцію доповнено наказом Міністерства юстиції України від 01 червня 2020 року № 1825/5 «Про внесення змін до Інструкції з організації примусового виконання рішень»), в аспекті відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження за місцезнаходження майна боржника.

17. Крім того, на думку відповідача, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки такому доказу як виписка по рахунку, відповідно до якої на момент відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження у боржника було наявне майно у межах виконавчого округу приватного виконавця. У цьому зв`язку наголосила, що визначальним при відкритті виконавчого провадження за місцем знаходження майна боржника є наявність доказу, який підтверджує, що на рахунку боржника є грошові кошти, а не сам «картковий рахунок».

18. З посиланням на статтю 109 Цивільного кодексу України, на положення статей 6, 7 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон № 2346-ІІІ) відповідач підкреслила, що грошові кошти у формі запису на рахунку є майном і об`єктом права власності, тому суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги боржника на тій підставі, що банківський рахунок не є майном, неправильно застосували норми матеріального права, порушивши таким чином заодно і норми процесуального права, адже не надали належної правої оцінки згаданому доказу.

19. Відповідач пояснила також, що 18 грудня 2020 року до неї звернулося АТ «ПУМБ» (стягувач) із заявою № 176479 про примусове виконання рішення, в якій просило відкрити за місцем знаходження майна (грошових коштів) виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису від 01 грудня 2020 року № 39298. У цій заяві стягувач зазначив, що боржник має майно у місті Києві (грошові кошти), а саме - рахунок, відкритий в АТ «ПУМБ», який розташований за адресою: м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4.

20. До заяви про примусове виконання рішення було додано довідку про відкритий рахунок, а також оригінал виписки по рахунку, відповідно до якої на рахунку НОМЕР_1 , який належить боржнику, станом на 18 грудня 2020 року були кошти в сумі 01,00 грн.

21. На цій підставі відповідач, покликаючись на частину другу статті 24 Закону № 1404-VIII, виснувала, що позаяк майно боржника (тобто кошти) знаходиться у межах виконавчого округу міста Києва, а правом вибору місця виконання [виконавчого документа] наділений стягувач, то є підстави для прийняття згаданого виконавчого документа до виконання.

22. Ухвалою від 24 червня 2021 року Верховний Суд відкрив у цій справі касаційне провадження з указаних вище підстав.

23. У визначений судом строк відзиву на касаційну скаргу не надійшло. Водночас скаржник надіслав клопотання про розгляд справи за його участі.

Релевантні джерела права

24. Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

25. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону № 1404-VIII).

26. Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1404-VIII приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

27. Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1404-VIII виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

28. За частиною п`ятою статті 24 Закону № 1404-VIII у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.

29. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України.

30. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.

31. Відповідно до статті 4 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII) діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 5) обов`язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

32. Державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність (частина друга статті 4 Закону № 1403-VIII).

33. Відповідно до частин першої, другої статті 25 Закону № 1403-VIII виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.

Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

34. За частиною шостою статті 25 Закону № 1403-VIII виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

35. Відповідно до частини першої статті 48 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

36. За абзацом першим частини другої статті 48 Закону № 1404-VIII стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

37. За частиною п`ятою статті 48 Закону № 1404-VIII у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

38. За текстом пункту 3 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 (яким Інструкцію було доповнено згідно з наказом Міністерства юстиції України від 01 червня 2020 року № 1825/5), заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа. У заяві про примусове виконання рішення зазначаються такі відомості: <…> реквізити рахунку, відкритого у банку або в іншій фінансовій установі, для отримання стягнутих з боржника грошових сум (за наявності).

У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо).

У разі пред`явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцем проживання чи перебування боржника - фізичної особи, місцезнаходженням боржника - юридичної особи, адреса якого відрізняється від адреси, зазначеної у виконавчому документі, до заяви про примусове виконання рішення стягувач має додати документ/копію документа, який підтверджує, що місцезнаходженням боржника - юридичної особи або адресою проживання чи перебування боржника - фізичної особи є територія, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або територія виконавчого округу приватного виконавця.

39. За текстом статті 2 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III): банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків; банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів; клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку; кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

40. Відповідно до частини першої статті 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

41. Відповідно до частин першої, другої статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

42. За текстом частини першої-третьої статті 1067 Цивільного кодексу України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Банк зобов`язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами.

Висновки Верховного Суду

43. Аналізуючи наведені положення законодавства у зіставленні з фактичними обставинами цієї справи і доводами сторін колегія суддів хотіла б зауважити передусім таке.

44. Банківський рахунок і грошові кошти є різними правовими категоріями, які не слід ототожнювати. «Майном» (у цивільно-правовому значенні) можуть бути грошові кошти, а не банківський рахунок. Суди попередніх інстанцій слушно звернули увагу на необхідності з`ясовувати вид банківського рахунку, на якому розміщено грошові кошти, адже від цього залежать умови їх використання. Утім, у вимірі обставин цієї справи і суті правовідносин, які виникли у зв`язку із винесенням спірних постанов, цей аспект, на думку колегії суддів, не є визначальним. Не без того, що на практиці можуть виникнути ситуації, коли стягнення коштів (у рамках виконавчого провадження) з певного виду банківського рахунку може спричинити спір щодо правомірності рішень/дій виконавця. Однак у цій справі ситуація дещо інакша, позаяк мова йде не про спосіб задоволення вимог кредитора, а про те, чи міг приватний виконавець, виконавчим округом якого є місто Київ, приймати до примусового виконання виконавчий документ (виконавчий напис нотаріуса), за яким боржник (у цій справі - ОСОБА_1 ) має у банку відкритий картковий рахунок, на якому (на дату звернення із заявою про примусове виконання рішення) були кошти, а сам банк як юридична особа (ним у цій справі є АТ «ПУМБ», який водночас є стягувачем у виконавчому провадженні), тобто, по суті, будівля, в якій розміщена ця фінансова установа (юридична особа), знаходиться у місті Києві [вул. Андріївська, 4]. Між тим, нагадаємо, зареєстрованим місцем проживання (фактичного теж) боржника є смт Оратів Вінницької області; там само, тобто у Вінницькій області (с. Криштопівка Іллінецького району), як з`ясовано у справі, позивач також і працює, адже заборгованість (на підставі виконавчого напису від 01 грудня 2020 року № 39298) виконавець погашає, зокрема, за рахунок її заробітної плати (ця постанова теж є предметом оскарження в цій справі).

45. Отож, на думку колегії суддів, для правильного вирішення цього спору потрібно зосередитися не стільки на правовому режимі банківського рахунка й наявних на ньому коштів, скільки змістити акцент на «місцезнаходженні» коштів (на банківському рахунку) як «майна», тобто відповісти на запитання про те, чи можна стверджувати про наявність у божника такого «майна» за адресою будівлі банку, у якому відкрито банківський рахунок, і, якщо так, пов`язувати це із наявністю майна на території виконавчого округу як умову для прийняття приватним виконавцем до виконання виконавчого документа у значенні частини другої статті 24 Закону № 1404-VIII.

46. Як можна зрозуміти зі змісту як касаційної скарги, так і судових рішень, які переглядаються у цьому касаційному провадженні, саме наявність у боржника (позивача у справі) коштів на банківському рахунку (в сумі 01,00 грн) у банку, місцезнаходженням якого є місто Київ, слугувала приводом для того, щоб приватний виконавець, виконавчим округом якого теж є місто Київ, прийняв виконавчий документ до виконання (винісши спірну постанову про відкриття виконавчого провадження).

47. Відповідач, подаючи цю касаційну скаргу, зазначив про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, про що написано вище, та воднораз - про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування статті 24 Закону № 1404-VIII у зіставленні з пунктом 3 розділу III Інструкції № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 01 червня 2020 року № 1825/5 «Про внесення змін до Інструкції з організації примусового виконання рішень») в аспекті відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження за місцезнаходження майна боржника.

48. Під час підготовки справи до касаційного розгляду колегія суддів з`ясувала, що за схожих фактичних обставин Верховний Суд уже висловив свою позицію щодо застосування частини другої статті 24 Закону № 1404-VIII через призму написаних вище положень пункту 3 розділу ІІІ Інструкції № 512/5. Зокрема, 31 серпня 2021 року Верховний Суд ухвалив (у порядку адміністративного судочинства) постанову у справі № 420/10502/20 за позовом ОСОБА_2 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків Т. Л., третя особа - АТ «Банк Форвард», про визнання протиправною і скасування постанови про відкриття виконавчого провадження.

49. Фактичні обставини тієї справи є схожими з тими, які встановлено у справі, судові рішення у якій є предметом касаційного перегляду, а однією із підстав для касаційного оскарження [судового рішення апеляційного суду у справі № 420/10502/20] теж зазначено пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС, тобто відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 24 Закону № 1404-VIII у площині вирішення питання про відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження за місцем знаходження майна боржника з урахуванням пункту 3 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 (яким цю Інструкцію було доповнено згідно з наказом Міністерства юстиції № 1825/5 від 01 червня 2020 року), відповідно до якого приватний виконавець має правові підстави для відкриття виконавчого провадження за місцем знаходження майна боржника на підставі документа, який підтверджує, що майно боржника перебуває в межах виконавчого округу приватного виконавця.

50. Зважаючи на наведене можемо констатувати, що межі касаційного перегляду постанови суду апеляційної інстанції від 10 березня 2021 року у справі № 420/10502/20 збігаються із тими, які, у значенні статті 341 КАС, витікають також з підстав для касаційного оскарження, заявлених у цій справі (№ 120/821/21).

51. Щодо фактичних обставин справи № 420/10502/20, то, виходячи зі змісту судових рішень у вказаній справі, стило позначимо таке: спірну постанову приватний виконавець (відповідач у тій справі), виконавчим округом якого є місто Київ, виніс на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса про стягнення з особи (позивачки у тій справі) на користь банку (АТ «Банк Форвард») кредитної заборгованості на суму 17078,12 грн. До приватного виконавця (відповідача у тій справі) звернувся саме банк, на користь якого видано цей виконавчий напис, і з яким особа укладала кредитний договір (за яким і виникла вказана заборгованість), прохаючи відкрити виконавче провадження за місцезнаходженням майна боржника, а саме - грошових коштів. Приватний виконавець прийняв до виконання згаданий виконавчий напис на тій підставі, що (відповідно до наданої тим самим банком довідки) особа/боржник (позивачка у тій справі) має грошові кошти на рахунку, відкритому в АТ «Банк Форвард», який, своєю чергою, зареєстрований (і знаходиться) за адресою: вул. Саксаганського, 105, м. Київ.

52. Тобто, з погляду приватного виконавця і стягувача теж, особа/боржник має на території міста Києва майно - грошові кошти, які є на рахунку в банку, розташованого у місті Києві. Іншими словами, наявність в особи/боржника банківського рахунку й грошових коштів на ньому свідчить про наявність в цієї особи/боржника майна за тією самою адресою, за якою зареєстровано банківську установу (чи іншу фінансову установу) як юридичну особу, з якою ця особа/боржник перебуває у договірних відносинах і в якій має відкриті банківські рахунки. Спираючись на наведені мотиви, приватний виконавець, виконавчим округом якого є місто Київ, дійшов висновку, що наданий йому виконавчий документ (виконавчий напис) може бути прийнятий до примусового виконання за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника (яким відповідач і стягувач вважають місто Київ), що, на його думку, цілком узгоджується з приписами частини другої статті 24 Закону № 1404-VIII у поєднанні з пунктом 3 розділу ІІІ Інструкції № 512/5.

53. Зважаючи на фактичні обставини справи № 420/10502/20, предмет спору, суб`єктний склад спірних правовідносин, їхню суть, характер і нормативно-правове регулювання, колегія суддів вирішила, що правовий висновок, який висловив Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2021 року за наслідками касаційного розгляду тієї справи, є застосовним при вирішенні цієї справи теж і за описаної ситуації колегія суддів повинна його враховувати.

54. Отож, Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2021 року у справі № 420/10502/20 дійшов такого висновку: «<…> Банківський рахунок це власність банку, інструмент для фінансових операцій клієнта. Тому якщо на такому рахунку відсутні кошти - він не може слугувати підставою для стягнення заборгованості саме за місцем реєстрації банку.

Тому наявність у боржника відкритого кредитного банківського рахунку, без власних коштів боржника, не є його майном у такому банку.

Гроші банку на кредитних рахунках не можна ототожнювати із власними коштами божника.

При цьому наявність банківського рахунку в місті Києві не гарантує, що на цьому рахунку є грошові кошти, зокрема, у розмірі 0,88 грн, які належать боржнику, а не банку.

Сама по собі наявність карткового рахунку, відкритого для обліку поточної заборгованості позивача по кредитній угоді не свідчить про наявність у боржника майна у вигляді власних грошових коштів на території м. Києва.

При цьому, майном на яке може бути звернено стягнення є, зокрема, кошти, а не рахунки в банку. Відтак, наявність у боржника банківських рахунків не свідчить про наявність у боржника майна в такому банку та не є таким майном.

<…>

Колегія суддів приходить до висновку, що наявність рахунку у банку, місцезнаходження якого зареєстровано у м. Києві не є тотожнім місцезнаходженню майна боржника.

При цьому, за висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 25 червня 2021 року у справі № 905/2214/14/908/5734/14 у виконавця є підстави для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника лише за наявності документального підтвердження відомостей про наявність такого майна у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця. Зокрема відомостей про відкриті на ім`я боржника рахунки в банках або інших фінансових установах, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби або у межах виконавчого округу приватного виконавця. Сама лише констатація стягувачем у заяві про примусове виконання рішення про наявність у боржника певних рахунків у банківських та / або фінансових установах, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або у межах виконавчого округу приватного виконавця, за відсутності доданих до заяви доказів у підтвердження цих обставин, не є достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника.

Таким чином, твердження відповідача про те, що виконавчий документ прийнято ним до виконання за місцезнаходженням майна боржника не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому є безпідставними».

55. Резюмуючи написане колегія суддів зазначає, що за встановлених обставин справи і правового регулювання спірних правовідносин відповісти на поставлене скаржником запитання, вказане як підстава для касаційного оскарження судових рішень у цій справі, стисло можна так: наявність в особи/боржника банківського рахунку у банку (й грошових коштів на ньому), місцезнаходженням якого є місто Київ, не доводить, що ця особа/боржник має майно на території цього виконавчого округу.

56. Тож якщо приватний виконавець, виконавчим округом якого є місто Київ, (відповідач) прийняв до примусового виконання виконавчий документ тільки на цій підставі, винесена ним постанова про відкриття виконавчого провадження не ґрунтується на законі.

57. Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

58. Згідно з частинами першою-третьою статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4 - 7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

59. Зважаючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які переглядаються у рамках цього касаційного провадження, узгоджуються із правозастосовними висновками Верховного Суду, висловленим у постанові від 31 серпня 2021 року № 420/10502/20, і спір по суті у цій справі теж вирішено правильно, колегія суддів, спираючись на написані вище мотиви, дійшла висновку, що у вимірі встановлених фактичних обставин немає підстав повторно висловлювати правову позицію щодо застосування положень частини другої статті 24 Закону № 1404-VIII через призму пункту 3 розділу ІІІ Інструкції № 512/5, як і для відступу від уже висловленого касаційним судом підходом до застосування указаних норм за схожої правової ситуації.

60. З приводу підстави для касаційного оскарження, встановленої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС, яку автор касаційної скарги теж вказав поряд із пунктом 3 частини четвертої згаданої статті, то тут треба зазначити, що наведені заявником аргументи в цій частині (щодо необхідності дослідження виписки по рахунку, відповідно до якої, за твердженнями заявника, позивач має кошти на рахунку, а значить і майно на території міста Києва) опираються на його доводи про «пов`язаність» грошових коштів на банківському рахунку (боржника) з місцезнаходженням банку, що, власне, вимагало правового висновку суду касаційної інстанції. Виокремлювати зазначену підставу для касаційного оскарження як самостійну (для її окремого процесуального розгляду) у контексті обставин цієї справи немає сенсу, адже (не)дослідження доказів, про які мовить відповідач, доцільно і правильно розглядати саме через призму застосування частини другої статті 24 Закону № 1404-VIII (в аспекті такого критерію як місцезнаходження майна боржника), яке, як з`ясувалося, вже отримало відповідь під час касаційного розгляду іншої справи і цілком проектується на спірні правовідносини в цій справі.

61. З урахуванням написаного, колегія суддів, керуючись положеннями статей 340 350 КАС вважає, що судові рішення у справі ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни залишити без задоволення.

2. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді Н. А. Данилевич

Н. В. Шевцова