ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 121/4838/13-к
провадження № 51-3574км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 і його захисника ОСОБА_7 на вирок Ялтинського міського суду АР Крим від 05 серпня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду
АР Крим від 08 жовтня 2013 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013130430000879 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який народився та проживає в АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз - 12 травня 2009 року вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, звільненого 18 грудня 2012 року умовно-достроково з
невідбутим строком покарання 2 роки 2 місяці,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186,
Вступ
26 березня 2013 року приблизно о 01:00 ОСОБА_6 перебував у м. Ялті, де побачив трьох невідомих дівчат. Діючи з раптово виниклим злочинним умислом, спрямованим на напад з метою заволодіння чужим майно, він застосував до потерпілої ОСОБА_8 насильство, небезпечне для її життя та здоров`я, і заволодів її майном. У результаті нападу ОСОБА_6 заподіяв ОСОБА_8 тілесні ушкодження, які належать до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.
Разом з тим, ОСОБА_6 в ході нападу на вказану вище потерпілу відкрито вирвав у потерпілої ОСОБА_9 її сумку, однак свій злочинний намір не зміг довести до кінця, оскільки, втікаючи втратив її. Після цього ОСОБА_6 був затриманий випадковими свідками із сумкою потерпілої ОСОБА_8 .
Суд першої інстанції визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187 КК України, і засудив із застосуванням статей 70 71 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією всього належного йому майна.
Апеляційний суд після розгляду апеляційних скарг засудженого та його захисника скасував вирок місцевого суду, закрив кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості останнього у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України, і вичерпанням можливості їх отримати й виключив із резолютивної частини вироку рішення суду щодо призначення йому покарання із застосуванням ст. 70 КК України.
У поданих касаційних скаргах засуджений та його захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, просять скасувати оскаржувані судові рішення і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в порядку касаційного розгляду має відповісти на доводи щодо:
- наявності підстав для закриття кримінального провадження відповідно до
п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України;
- постановлення судових рішень у цьому кримінальному провадженні з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону;
- невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ялтинського міського суду АР Крим від 05 серпня 2013 року засуджено ОСОБА_6 до покарання у виді позбавлення волі:
- за ч. 2 ст. 187 КК України -на строк 8 років із конфіскацією всього належного йому майна;
- за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України - на строк 4 роки.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк
8 років із конфіскацією всього належного йому майна.
Згідно зі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2009 року і за сукупністю вироків призначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією всього належного йому майна.
Цим же вироком вирішено долю речових доказів у цьому кримінальному провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він 26 березня 2013 року приблизно о 01:00 у м. Ялті, побачивши трьох невідомих дівчат, діючи з раптово виниклим злочинним умислом, спрямованим на відкритий напад з метою заволодіння чужим майно, підійшов до ОСОБА_8 ззаду та, застосувавши до неї насильство, небезпечне для її життя та здоров`я, а саме завдавши удару ногою в ділянку литкового м`яза, став виривати її сумку. Втративши рівновагу, ОСОБА_8 впала на землю, тоді нападник відкрито вирвав з її рук сумку вартістю 300 грн, з грошовими коштами 400 грн.
У результаті нападу ОСОБА_6 заподіяв ОСОБА_8 тілесні ушкодження у вигляді закритого косопоперечного перелому дистальної фаланги 3-го пальця правої кисті, що належить до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.
Крім того, ОСОБА_6 в ході нападу на ОСОБА_8 та бійки, виниклої між ним, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , побачив у ОСОБА_9 в руці сумку вартістю 100 грн, де лежали грошові кошти в сумі 300 грн та мобільний телефон «НТС» вартістю 2000 грн. Маючи злочинний намір на заволодіння цією сумкою, ОСОБА_6 шляхом ривка, відкрито вирвав її і почав тікати з місця події. Однак свій злочинний намір на викрадення сумки потерпілої ОСОБА_9 не зміг довести до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки, тікаючи втратив сумку потерпілої ОСОБА_9 . Через декілька хвилин після вчинення злочинів ОСОБА_6 був затриманий випадковими свідками із сумкою потерпілої ОСОБА_8 недалеко від місця події.
Апеляційний суд АР Крим ухвалою від 08 жовтня 2013 року скасував вирок міського суду та постановив закрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України, у зв`язку з
невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді й вичерпанням можливості їх отримати.
Також виключив із резолютивної частини вироку рішення суду про призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 70 КК України.
У решті вирок суду залишив без змін.
Вимоги касаційних скарг й узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах, які є аналогічними за своїм змістом, засуджений та його захисник посилаються на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, просять скасувати оскаржувані судові рішення і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
При цьому, надаючи свою оцінку доказам та фактичним обставинам у цьому кримінальному провадженні, касатори стверджують, що висновки суду про винуватість ОСОБА_6 ґрунтуються, зокрема на сумнівних і суперечливих показаннях свідків та неправдивому висновку судово-медичного експерта щодо виявлених у потерпілої ОСОБА_8 тілесних ушкоджень.
Указують, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а ухвалений вирок - вимогам ст. 370 КПК України.
Також стверджують, що матеріали кримінального провадження для ознайомлення не були надані стороні захисту ні на стадії досудового розслідування до його завершення, ні в порядку ст. 290 КПК України, що призвело до порушення права засудженого на захист.
Крім того, зазначають, що досудове розслідування було здійснено з порушеннями КПК України, оскільки не було проведено необхідних слідчих дій та експертиз з метою встановлення наявності у засудженого тілесних ушкоджень, завданих йому потерпілими і свідками.
Також, на думку касаторів, пред`явлення засудженого для впізнання було проведено без дотримання вимог ст. 228 КПК України, оскільки існувала відмінність зовнішніх ознак осіб, за якими потерпілі мали впізнати
ОСОБА_6 , від зовнішніх ознак засудженого.
При цьому вказують, що суди безпідставно не долучили як доказ куртку засудженого зі слідами крові з подальшим призначенням експертизи для встановлення належності крові засудженому, чим порушили положення ст. 98 КПК України.
Ухвалу апеляційного суду вважає такою, що не відповідає приписам ст. 419 КПК України, оскільки цей суд не надав належної оцінки доводам поданих апеляційних скарг, зокрема тим, які є аналогічними викладеним вище доводам касаційних скарг, та доказам у справі.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечення на касаційні скарги
засудженого та його захисника не надходили.
У судовому засіданні прокурор заперечував щодо задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника.
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Зі змісту скарг касаторів убачається, що вони, крім іншого, посилаються на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано в статтях 410 та 411 КПК України, просять доказам у справі дати іншу оцінку, ніж та, яку дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, установлених судами попередніх інстанцій.
Крім того, відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу без задоволення в разі відсутності підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для його скасування або зміни.
Як визначено ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положеннями п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України регламентовано, що вирок суду першої інстанції повинен містити, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства та з урахуванням особливостей, передбачених
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, за своїм змістом вона має відповідати вимогам ст. 419 КПК України.
Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
За правилами ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Згідно з ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається, зокрема якщо встановлена відсутність у діянні складу кримінального правопорушення.
За статтею 84 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню; процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши наявні матеріали кримінального провадження, наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги засудженого та його захисника не підлягають задоволенню з таких підстав.
Стосовно наявності обставин для закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Колегія суддів зазначає, що за змістом п. 2 ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити, зокрема, чи містить діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений, чи є підстава для притягнення особи до кримінальної відповідальності згідно з приписами ст. 2 КК України.
Юридична оцінка інкримінованого діяння є обов`язком суду, який у цій частині не тільки перевіряє правильність кваліфікації дій стороною обвинувачення, а й констатує, з огляду на таку оцінку, наявність підстав для визнання особи винуватою у вчиненні інкримінованого злочину.
Колегія суддів звертає увагу на те, що кваліфікація кримінального правопорушення - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального правопорушення, передбаченому КК України, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
Склад кримінального правопорушення - це сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретне кримінальне правопорушення.
У свою чергу колегія суддів зазначає, що з об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 187 КК України, розбій вчиняється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.
Під нападом у складі розбою слід розуміти раптову, несподівану для потерпілого, короткочасну, агресивну, насильницьку дію, спрямовану на протиправне заволодіння майном.
Розбій вважається закінченим злочином з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я, незалежно від того, заволодів майном злочинець чи ні.
Небезпечне для життя чи здоров`я насильство - це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров`я в момент їх вчинення.
Із суб`єктивної сторони розбій характеризується прямим умислом та корисливим мотивом. Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони цього злочину є мета, з якою здійснюється напад, - заволодіння чужим майном.
Повертаючись до матеріалів цього кримінального провадження, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, даючи кримінально-правову оцінку діянням засудженого, дійшов правильного висновку про вчинення засудженим розбійного нападу на потерпілу ОСОБА_8 з метою заволодіння її майном.
Суд першої інстанції, безпосередньо дослідивши докази, дійшов правильного висновку про наявність у діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, попри те, що засуджений не визнав своєї винуватості у скоєному та стверджував, що не вчиняв будь-яких насильницьких дій щодо зазначеної потерпілої, а, навпаки, був побитий як потерпілою, так і свідками подій.
Суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку показання потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_10 , отримані безпосередньо в суді, про те, що 26 березня 2013 року приблизно о 01:00 вони разом йшли по м. Ялті. Помітили чоловіка, який йшов за ними, як пізніше вони дізналися, це був ОСОБА_6 ОСОБА_10 та ОСОБА_9 йшли попереду на відстані метра від ОСОБА_8 . Під час ходи остання раптово відчула удар ззаду по ногах, від якого втратила рівновагу і впала на землю; побачила ОСОБА_6 , який почав бити її ногами та виривати її сумку, яку вона тримала в руці. ОСОБА_10 і ОСОБА_9 почали заступатися за неї, однак ОСОБА_6 став їх бити руками, при цьому ударив
ОСОБА_10 по обличчю. У ході бійки ОСОБА_6 продовжував виривати сумку в ОСОБА_8 , а вона стала ще міцніше її тримати.
ОСОБА_6 вдарив її ногою по руці, завдавши сильного болю.
ОСОБА_6 вирвав сумку і став тікати у провулок. ОСОБА_8 почала кликати на допомогу. ОСОБА_10 та ОСОБА_9 побігли за ОСОБА_6 , а вона залишилася на місці, бо через ушкоджені ноги не могла встати. На її крик прибігли дві дівчини та два хлопці. ОСОБА_8 попросила їх допомогти своїм подругам, які побігли за нападником. Двоє хлопців побігли допомогти ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , а дівчата залишилися з нею. Через декілька хвилин ОСОБА_9 повернулася із сумкою ОСОБА_8 та повідомила, що нападника затримали. У результаті розбійного нападу ОСОБА_6 зламав ОСОБА_8 палець.
Також у судовому засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_11 ,
ОСОБА_12 , ОСОБА_13 пояснили, що 26 березня 2013 року приблизно
о 01:00 вони разом гуляли в м. Ялті та почули крики дівчат про допомогу. Тоді вони побігли на крик та побачили, як якийсь чоловік (як потім дізналися -
ОСОБА_6 ) біжить від дівчат із сумкою в руках. Хлопці наздогнали і затримали його у дворі одного з будинків.
Варто зазначити, що допит потерпілих та свідків місцевим судом було проведено відповідно до вимог КПК України, зокрема попереджено про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і завідомо неправдиві показання.
Зазначені вище показання відтворюють події вчинення засудженим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, узгоджуються між собою та з іншими дослідженими судом доказами, а можливі розбіжності не мають істотного характеру і пояснюються особливостями суб'єктивного сприйняття подій особами, що перебувають у стресовій ситуації, та збігом часу з дня вчинення зазначеного вище злочину і до дня допиту відповідних осіб судом першої інстанції.
При цьому, які саме суперечності в показаннях свідків, що є визначальними для кваліфікації дій засудженого і виключають його винуватість у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, а також впливають на законність та обґрунтованість прийнятих судових рішень, у касаційних скаргах засудженого та захисника не наведено.
У свою чергу апеляційний суд під час апеляційного перегляду цього кримінального провадження не знайшов підстав сумніватися в правдивості показань зазначених вище осіб на підтвердження винуватості засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України. Із цим погоджується і колегія суддів.
Твердження касаторів про те, що винуватість засудженого ґрунтується на сумнівних і суперечливих показаннях свідків, не відповідає дійсності, оскільки вони повністю підтверджуються іншими, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду доказами, та доповнюють один одного.
Разом з тим суд першої інстанції на доведення винуватості засудженого обґрунтовано врахував дані, які містяться у висновку судово-медичного експерта від 26 березня 2013 року № 177 та у протоколах складених за результатами проведених у цьому кримінальному провадженні слідчих дій.
Таким чином, кримінально-правова кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 2
ст. 187 КК України як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу, є правильною.
Отже, установивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 187 КК України, з таким висновком погоджується і колегія суддів.
Отже, доводи касаційних скарг засудженого та його захисника про протилежне є безпідставними, а тому колегія суддів відхиляє доводи стосовно неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Крім того, колегія суддів зазначає, що доводи касаторів про проведення такої слідчої дії, як пред`явлення засудженого для впізнання з порушенням, про які йдеться в поданих касаційних скаргах, не заслуговують на увагу, оскільки суди попередніх інстанцій не встановили недотримання процедури проведення впізнання засудженого потерпілими та свідками, тож ці слідчі дії проведено з додержанням норм кримінального процесуального законодавства, з чим погоджується і колегія суддів.
До того ж стосовно твердження засудженого та його захисника про неправдивість висновку судово-медичного експерта щодо виявлених у потерпілої ОСОБА_8 тілесних ушкоджень колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 КПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи. Вимоги до змісту висновку експерта закріплені у ст. 102 КПК України.
Разом з тим колегія суддів зазначає, що судово-медична експертиза з метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться судово-медичним експертом шляхом медичного обстеження потерпілих; проведення цієї експертизи тільки за медичними документами (історії хвороби, індивідуальній карті амбулаторного хворого тощо) допускається у виняткових випадках і лише за наявності справжніх повноцінних документів, що містять вичерпні дані про характер ушкоджень, їх клінічний перебіг та інші необхідні відомості.
До того ж судово-медичний експерт, оцінюючи строки порушення анатомічної цілості тканини та органів і їх функцій, виходить із звичайної їх тривалості, навіть у тих випадках, коли потерпілий не звертався за медичною допомогою. Якщо тривалість цього порушення, що зазначена в наявних медичних документах, не відповідає характеру тілесного ушкодження і не підтверджується об`єктивними відомостями, судово-медичний експерт відзначає цю обставину і встановлює ступінь тяжкості, виходячи зі звичних термінів.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до висновку судово-медичного експерта ОСОБА_14 від 26 березня 2013 року № 177 у потерпілої
ОСОБА_8 були виявлені такі ушкодження: закритий
косо-поперечний перелом дистальної фаланги 3-го пальця правої кисті, підтверджений рентгенологічним методом дослідження; синець 3-го пальця правої кисті. Ці ушкодження утворилися в результаті деформації
здавлювання - кручення, що підтверджується їх характером. Виявлені ушкодження належать до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, які спричинили тривалий розлад здоров`я та могли бути отримані 26 березня
2013 року.
До того ж допитаний в судовому засіданні судово-медичний експерт ОСОБА_14 повністю підтвердив наданий ним висновок та пояснив суду, що тілесні ушкодження у вигляді закритого косо-поперечного перелому дистальної фаланги 3-го пальця правої кисті, синця 3-го пальця правої кисті, виявлені в потерпілої ОСОБА_8 , утворилися в результаті деформації здавлювання - кручення, тобто не виключено, що саме в результаті нападу ОСОБА_6 на неї та завдання потерпілій удару при цьому. Ці ушкодження належать до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, які спричинили тривалий розлад здоров`я.
Таким чином, суд першої інстанції надав відповідну оцінку висновку
судово-медичного експерта ОСОБА_14 від 26 березня 2013 року № 177 з точки зору належності, допустимості і достовірності, висновок експерта аргументований із наукової точки зору та не суперечить іншим доказам у цьому кримінальному провадженні. З таким висновком суду першої інстанції погодився апеляційний суд і погоджується колегія суддів.
Також доводи, наведені у скаргах, про те, що суди безпідставно не долучили як доказ куртку засудженого зі слідами крові з подальшим призначенням експертизи для встановлення належності крові засудженому, чим порушили положення ст. 98 КПК України, є голослівними, адже суди мотивували таке рішення і зазначили, що ця річ не містить на собі відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин у цьому кримінальному провадженні, як це передбачено положеннями ст. 84, ч. 1 ст. 98 КПК України.
Колегія суддів нагадує, що згідно зі ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Також відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Тож колегія суддів вважає, що під час розгляду кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій розглянули всі клопотання учасників процесу відповідно до вимог КПК України. Тому протилежні доводи касаторів
є безпідставними.
За таких обставин, у цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дослідив і з`ясував усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Крім того, доводи про те, що досудове розслідування було здійснено з порушеннями КПК України у зв`язку з тим, що не було проведено необхідних слідчих дій та експертиз для встановлення наявності тілесних ушкоджень у засудженого, які йому завдали потерпілі та свідки, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки наявність у ОСОБА_6 будь-яких тілесних ушкоджень не спростовує його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Колегія суддів акцентує на тому, що версія сторони захисту про те, що насправді потерпілі та свідки напали на засудженого не знайшла свого підтвердження під час судового провадження, оскільки є такою, що спрямована на уникнення засудженим відповідальності за вчинення ним зазначеного кримінального правопорушення і повністю спростовується встановленими судами обставинами та дослідженими доказами.
Водночас колегія суддів зазначає, що твердження засудженого і його захисника про те, що матеріали кримінального провадження для ознайомлення стороні захисту як на стадії досудового розслідування до його завершення, так і в порядку ст. 290 КПК України не були надані, що призвело до порушення права засудженого на захист, є необґрунтованими, адже судами першої та апеляційної інстанцій
у цьому кримінальному провадженні не констатовано порушень приписів ст. 290 КПК України з підстав, зазначених у поданих касаційних скаргах.
До того ж з урахуванням положень ст. 221 КПК України сторона захисту наділена правом звертатися до слідчого та прокурора з відповідним клопотанням про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення. Обставин перешкоджання такому їх праву в означеному випадку встановлено
не було.
Щодо призначення засудженому покарання, яке має відповідати ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі.
Що стосується призначення покарання, то згідно з вимогами статей 50 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Варто зазначити, що в правовій державі покарання передусім є виправним та превентивним засобом, у ній мають використовуватися не надмірні, а лише необхідні й зумовлені метою заходи примусу.
На реалізацію принципу, встановленого ч. 2 ст. 61 Конституції України, згідно з яким юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, спрямовані положення ст. 65 КК України. Цей принцип, зокрема, конкретизовано в положеннях КК України щодо системи покарань, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, у тому числі призначення більш суворого покарання. Керуючись загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК України), суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання. Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки кримінального правопорушення, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
Виходячи з мети покарання і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Тобто кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, застосоване до особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, а саме таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.
Вирішуючи питання про призначення засудженому покарання за вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України (санкція зазначеної норми передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від
7 до 10 років із конфіскацією майна), суд першої інстанції, а надалі й апеляційний суд, урахували, зокрема, характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що віднесено до категорії тяжкого, дані про особу засудженого, який до кримінальної відповідальності притягується не вперше, відсутність обставин, що пом`якшують покарання, і наявність обставини, яка його обтяжує - рецидиву злочину, й обґрунтовано призначив засудженому покарання в межах санкції ч. 2 ст. 187 КК України, а саме у виді позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією всього належного йому майна, при цьому застосував ст. 71КК України і, як результат, визначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією всього належного йому майна.
На переконання колегії суддів, таке покарання є справедливим і буде сприяти виправленню засудженого, тому доводи касаторів у цій частині колегія суддів вважає безпідставними.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційних скаргах засудженого та його захисника, і тим, які є аналогічними зазначеним доводам у їх касаційних скаргах, обґрунтовано спростував їх, навів підстави, з яких дійшов такого рішення.
З урахуванням наведеного доводи касаційних скарг засудженого та його захисника про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону судами першої та апеляційної інстанцій є безпідставними.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Вирок суду відповідає положенням статей 370 374 КПК України, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для скасування судових рішень та підстав для закриття кримінального провадження під час касаційного перегляду колегія суддів
не встановила.
Призначене засудженому ОСОБА_6 покарання відповідає приписам
статей 50 65 71 КК України. Таке покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційні скарги засудженого і його захисника мають бути залишені без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями 433 434 436 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Ялтинського міського суду АР Крим від 05 серпня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду АР Крим від 08 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 і його захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3