ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 124/11515/13-к

провадження № 51-3493км18

Верховний Суд колегією суддів

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_2,

суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5,

прокурора ОСОБА_6,

скаржника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_1 ,

адвоката (у режимі відеоконференції) ОСОБА_7,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу та доповнення до неї ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 січня 2014 року.

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Слідчий суддя Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим ухвалою від 23 грудня 2013 року відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність прокурора, що полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за його заявою про кримінальне правопорушення.

Не погоджуючись з указаним рішенням слідчого судді, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Суддя Апеляційного суду Автономної Республіки Крим ухвалою від 22 січня 2014 року на підставі п. 4 ч. 3 ст. 399 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) повернув апеляційну скаргу ОСОБА_1 з усіма доданими до неї матеріалами з мотивів того, що її подано поза межами строку на апеляційне оскарження і скаржник не порушує питання про поновлення йому цього строку.

Указані судові рішення ОСОБА_1 оскаржив у касаційному порядку.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ), який на той час діяв як суд касаційної інстанції, ухвалами від 03 і 04 березня 2014 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребував із Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим матеріали провадження за скаргою ОСОБА_1

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким, відповідно, внесено зміни до КПК і визначено, що судом касаційної інстанції є Верховний Суд, при цьому припинено діяльність ВССУ.

На виконання п. 4 параграфа 3 розділу 4 вказаного Закону касаційну скаргу ОСОБА_1 06 лютого 2018 року передано до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.

З моменту відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 до 19 вересня 2022 року (дати постановлення ухвали про закінчення підготовки та призначення касаційного розгляду) ВССУ і Верховний Суд вживали заходів щодо отримання матеріалів за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність прокурора (справа № 124/11515/13-к), однак у зв`язку з тимчасовою окупацією Автономної Республіки Крим витребувана справа не надійшла на адресу Верховного Суду до теперішнього часу.

Беручи до уваги значний час, що минув з моменту звернення ОСОБА_1 до суду касаційної інстанції, зміст питань, порушених у касаційній скарзі, й особливості процедури касаційного перегляду, а також те, що в матеріалах касаційного провадження наявні копії судових рішень, які оскаржуються, Верховний Суд дійшов висновку про можливість здійснення касаційного розгляду за документами і матеріалами, поданими ОСОБА_1 , оскільки в цьому конкретному випадку таких документів і матеріалів буде достатньо для ухвалення відповідного судового рішення.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала, та заперечення інших учасників провадження

У касаційній скарзі й доповненні до неї ОСОБА_1 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу слідчого судді та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у судах першої і апеляційної інстанцій.

Суть доводів у касаційній скарзі ОСОБА_1 зводиться до його вказівок про необґрунтованість висновку апеляційного суду стосовно того, що апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді було подано поза межами строку на апеляційне оскарження.

Вказує, що копію ухвали слідчого судді від 23 грудня 2013 року він отримав 14 січня 2014 року і наступного дня (15 січня 2014 року), тобто в межах строку на апеляційне оскарження, він відправив апеляційну скаргу.

На думку ОСОБА_1 , апеляційний суд не перевірив указаних обставин, не зважив на положення ч. 3 ст. 395 КПК, згідно з якими для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення, внаслідок чого безпідставно повернув його апеляційну скаргу.

Також ОСОБА_1 зазначає на незаконність ухвали слідчого судді й наводить доводи щодо необґрунтованості його засудження.

Заперечень на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні

ОСОБА_1 підтримав свою касаційну скаргу, водночас посилаючись на те, що суд касаційної інстанції має право вийти за межі касаційної скарги, просив переглянути судові рішення, за якими він був незаконно, на його думку, засуджений.

Адвокат ОСОБА_7 підтримав доводи та вимоги касаційної скарги ОСОБА_1 .

Прокурор указала, що не може підтримати касаційну скаргу чи заперечити проти її задоволення, оскільки, на її думку, за відсутності матеріалів провадження не можливо зробити об`єктивний висновок про законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 310 КПК оскарження ухвал слідчого судді здійснюється в апеляційному порядку.

Отже, сама по собі ухвала слідчого судді місцевого суду не може бути предметом перевірки касаційного суду, оскільки оскарження ухвал слідчого судді в касаційному порядку законом не передбачено, а тому Верховний Суд не розглядає доводів касаційної скарги в цій частині.

Також згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З огляду на зазначене, Верховний Суд не розглядає доводів ОСОБА_1 щодо необґрунтованого його засудження за вбивство, оскільки такі обставини не були предметом перегляду судів в оскаржених судових рішеннях. Передбачене у ст. 433 КПК право суду вийти за межі касаційної скарги не може тлумачитися як таке, що включає права суду касаційної інстанції на власний розсуд переглядати не тільки судове рішення, яке є предметом оскарження, але й будь-яке інше судове рішення.

Таким чином, відповідно до ч. 6 ст. 399 КПК предметом перевірки Верховного Суду є ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 та ч. 2 ст. 418 КПК ухвала суду апеляційної інстанції повинна бути законною, обґрунтованою і вмотивованою. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 395 КПК визначено, що апеляційна скарга може бути подана на ухвалу слідчого судді протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Частиною 3 вказаної норми процесуального закону передбачено, що для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Згідно зі ст. 116 КПК строк не вважається пропущеним для осіб, які тримаються під вартою, якщо скаргу або інший документ подано службовій особі відповідної установи до закінчення строку.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК апеляційна скарга повертається, якщо її подано після закінчення строку апеляційного оскарження і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або суд апеляційної інстанції за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.

Суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , дійшов висновку, що її подано 21 січня 2014 року, тобто з пропущенням п`ятиденного строку на апеляційне оскарження, і скаржник не порушив питання про поновлення йому цього строку.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що копію ухвали слідчого судді від 23 грудня 2013 року він отримав лише 14 січня 2014 року, апеляційну скаргу подав наступного дня, тобто 15 січня 2014 року, а тому визначений законом строк на апеляційне оскарження з урахуванням положень ч. 3 ст. 395 КПК ним не пропущений.

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 долучив до касаційної скарги копію супровідного листа Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим про направлення йому ухвали слідчого судді від 23 грудня 2013 року, на якому, серед іншого, міститься рукописний текст: «получил 14.01.2014 г. «підпис» ОСОБА_1».

Також ОСОБА_1 долучив свою апеляційну скаргу на згадану ухвалу слідчого судді та супровідний лист Замкової виправної колонії, за яким вказана апеляційна скарга була направлена до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим.

Згідно із зазначеним супровідним листом, апеляційна скарга ОСОБА_1 була відправлена до апеляційного суду 15 січня 2014 року, а відповідно до штампа вхідної кореспонденції Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, що міститься на апеляційній скарзі, вона надійшла до апеляційного суду 21 січня 2014 року.

За відсутності матеріалів провадження, Верховний Суд не знаходить підстав ставити під сумнів твердження ОСОБА_1 та достовірність інформації, що відображена в наданих ним документах, а тому Суд виходить із того, що копію ухвали слідчого судді Гогін В. І. отримав 14 січня 2014 року та 15 січня 2014 року, тобто в межах строку на апеляційне оскарження, подав на зазначене рішення слідчого судді апеляційну скаргу.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що апеляційний суд не перевірив указаних обставин, помилково ототожнив дату надходження апеляційної скарги до суду з датою її подання, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги з підстав порушення строку апеляційного оскарження.

Разом з тим не дивлячись на встановлені порушення вимог кримінального процесуального закону Верховний Суд, за обставин цієї справи, не знаходиться підстав вважати ці порушення істотними й такими, що зумовлюють необхідність скасовувати вказану ухвалу апеляційного суду, з огляду на нижченаведене.

Як зазначено вище, ОСОБА_1 подав до слідчого судді скаргу на бездіяльність прокурора, що полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР за його заявою про кримінальне правопорушення.

Розглянувши скаргу, слідчий суддя ухвалою від 23 грудня 2013 року відмовив у її задоволенні.

Частиною 3 ст. 307 КПК (у редакції, яка була чинною на момент постановлення оскаржуваного рішення слідчого судді) було визначено, що ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Тобто на момент подання ОСОБА_1 апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на бездіяльність прокурора, що полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР, норми процесуального закону не передбачали.

Рішенням Конституційного Суду України від 17 червня 2020 року № 4-р(ІІ)/2020 положення ч. 3 ст. 307 КПК щодо заборони оскарження ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення, визнано такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними).

Відповідно до ст. 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно до висновку, викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду від 15 лютого 2021 року у справі № 133/3337/19 (провадження № 51-453кмо20), оскарженню в апеляційному порядку підлягають ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, які постановлені після визнання неконституційними положень ч. 3 ст. 307 КПК, тобто з 17 червня 2020 року. Якщо така ухвала слідчого судді постановлена до 17 червня 2020 року і на час ухвалення Рішення Другого Сенату Конституційного Суду України від 17 червня 2020 року № 4-р(ІІ)/2020 та набрання ним чинності ще не закінчився встановлений у п. 3 ч. 2 і ч. 3 ст. 395 КПК строк апеляційного оскарження певною особою ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, то в такої особи виникає право апеляційного оскарження вказаної ухвали слідчого судді.

Ухвала слідчого судді Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим була постановлена 23 грудня 2013 року, і строки її апеляційного оскарження закінчилися до ухвалення та набрання чинності зазначеним вище рішенням Конституційного Суду України.

Таким чином, хоча апеляційний суд дійшов передчасного висновку про необхідність повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 з підстав пропущення ним строку на апеляційне оскарження, Верховний Суд зауважує, що скасування такої ухвали в будь-якому разі не призведе до перегляду оскарженого рішення слідчого судді та розгляду апеляційної скарги по суті у зв`язку з тим, що ухвала слідчого судді на час подання ОСОБА_1 апеляційної скарги не підлягала апеляційному оскарженню.

Така позиція Верховного Суду узгоджується з рішенням об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеним в ухвалі від 19 лютого 2019 року у справі № 569/17036/18, (провадження № 51-598кмо19), у якій об`єднана палата зазначила, що постановлення апеляційним судом судового рішення не тієї форми не є істотним порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки скасування такого рішення в будь-якому разі не призведе до перегляду оскарженого рішення слідчого судді, адже під час нового розгляду апеляційний суд все одно повинен буде або відмовити у відкритті апеляційного провадження, або закрити його.

Крім того, Верховний Суд зважає на таке.

У поданих доповненнях до касаційної скарги ОСОБА_1 указує, що 18 листопада 2013 року він звернувся до Генерального прокурора із заявою про службовий злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК. Цю заяву з Генеральної прокуратури було направлено для розгляду прокурору Автономної Республіки Крим, який відмовив у внесенні відомостей до ЄРДР.

Після цього ОСОБА_1 звернувся до слідчого судді зі скаргою на бездіяльність прокурора, за результатами розгляду якої слідчий суддя та апеляційний суд постановили рішення, які він оскаржив у 2014 році в касаційному порядку і про які йдеться в цій постанові.

Також ОСОБА_1 зазначає, що після його звернення у 2014 році з касаційною скаргою він 11 грудня 2018 року звернувся із заявою про службовий злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК, до Генерального прокурора, який направив його заяву для розгляду до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві.

Водночас ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 15 травня 2019 року (справа № 757/21363/19-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/81751526) було задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, що полягає в невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР за заявою від 11 грудня 2018 року про вчинення кримінального правопорушення, і зобов`язано компетентну особу зазначеного Територіального управління внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 11 грудня 2018 року та направити заявнику витяг із ЄРДР.

На виконання вказаної ухвали слідчого судді було внесено відомості за заявою ОСОБА_1 до ЄРДР за № 62019100000000666 і розпочато досудове розслідування.

Ці обставини ОСОБА_1 підтвердив у судовому засіданні в суді касаційної інстанції.

Таким чином, Верховний Суд вважає, що ОСОБА_1 реалізував своє право на звернення до правоохоронну органу з повідомленням (заявою) про вчинене кримінальне правопорушення і на здійснення досудового розслідування за таким повідомленням (заявою).

Враховуючи викладене, Верховний Суд не знаходить підстав для скасування ухвали апеляційного суду від 22 січня 2014 року.

З огляду на наведене та керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.

На цих підставах Верховний Суд ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 січня 2014 року - без зміни.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4