Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 125/314/19

провадження № 61-12297св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Супівська сільська рада Барського району Вінницької області,

особа, що подала апеляційну скаргу,- прокурор Жмеринської місцевої прокуратури

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 02 липня

2020 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Рибчинського В. П.,

Денишенко Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Супівської сільської ради Барського району Вінницької області про встановлення юридичного факту та визнання права власності на спадкове майно за законом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба - ОСОБА_2 , з якою вона разом проживала до дня смерті. Вона є єдиним спадкоємцем і прийняла спадщину, що залишилась після смерті баби, однак

не може оформити спадщину у нотаріуса через відсутність документів,

що підтверджують родинні відносини між нею та покійною. Просила встановити факт, що ОСОБА_2 є її бабою, та визнати за нею право власності на спадкове майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 05 квітня 2019 року позов задоволено, встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_1

та ОСОБА_2 , визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на земельну частку (пай) площею 3,7 га в умовних кадастрових одиницях без визначення меж в натурі (на місцевості), яка розташована

на території Супівської сільської ради Барського району Вінницької області

по Колективному сільськогосподарському підприємству «За мир» (далі -

КСП «За мир») (сертифікат на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач позов визнав у повному обсязі, факт родинних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підтверджується показами свідка та доведений належними і допустимими доказами, як і прийняття спадщини позивачем після смерті баби, оскільки інших спадкоємців померлої немає, а територіальна громада на спадщину

не претендує.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 02 липня 2020 року рішення Барського районного суду Вінницької області від 05 квітня 2019 року скасовано,

у задоволенні позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не надала доказів, які підтверджували б родинний зв`язок між ОСОБА_2 і кимось із її батьків та причини відсутності спадкування ними спадщини після її смерті, а надані докази щодо проживання

на момент смерті разом із спадкодавцем не є достатніми, оскільки не містять відомостей, які б дозволили перевірити факт проживання ОСОБА_1

зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Крім того, суд першої інстанції не врахував відсутність обґрунтованої постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, зокрема у видачі свідоцтва про право на спадщину, а також не перевірив наявність інших спадкоємців, які мають право на спадкове майно, а тому дійшов передчасного висновку про задоволення позову в частині визнання права власності на майно в порядку спадкування.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня

2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), від 15 січня

2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19), відповідно

до яких, звертаючись до суду за захистом інтересів держави, прокурор має дотримуватись порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», згідно з яким, зокрема, якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся

до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що заступник прокурора Вінницької області тільки

в день подання апеляційної скарги повідомив сільську раду про наявність підстав для представництва, тим самим позбавивши її можливості оскаржити такі підстави.

Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 391/375/15-ц (провадження

№ 61-730цс18), від 22 липня 2020 року у справі № 682/1051/17 (провадження

№ 61-10238цс18), від 20 липня 2020 року у справі № 735/1521/18 (провадження № 61-44234цс18), відповідно до яких відносини спадкування регулюються нормами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема ЦК Української РСР, проте суд апеляційної інстанції, всупереч наведеному, неправильно застосував статті 1216 1217 1223 1258 1259 1261-1265 1268 1270 ЦК України 2004 року.

Також указувала, що суд апеляційної інстанції порушено статтю 354 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2020 року Вінницька обласна прокуратура подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити її без задоволення,

а постанову апеляційного суду - без змін.

У січні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду письмові пояснення,

у яких зазначила, що повідомлення про представництво було подано у день подання апеляційної скарги. Крім того, матеріали справи не містять доказів надсилання цього повідомлення на адресу Супівської сільської ради.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 125/314/19, витребувано її з Барського районного суду Вінницької області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що внаслідок смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, яка складається з права на земельну частку (пай) площею 3,7 га в умовних кадастрових одиницях без визначення меж в натурі (на місцевості),

що розташована на території Супівської сільської ради Барського району Вінницької області по КСП «За мир» (сертифікат на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1).

Останнім місцем проживання, місцем смерті спадкодавця та місцем відкриття спадщини відповідно до статті 526 ЦК Української РСР є с. Супівка Барського району Вінницької області, що підтверджується довідкою Супівської сільської ради Барського району Вінницької області від 28 січня 2019 року № 26.

Згідно з Випискою з погосподарських книг по Супівській сільській раді

від 22 лютого 2019 року № 81 протягом 1991-1995 років ОСОБА_2 проживала разом із ОСОБА_1 на одному погосподарському номері і саме позивач, відповідно до статей 548, 549 ЦК Української РСР прийняла спадщину після смерті баби шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном, оскільки спільно проживала зі спадкодавцем в одному будинку.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи

та постановусуду апеляційної інстанції, крім судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів,

а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (частини перша, друга статті 354 ЦПК України).

У статтях 127 357 358 ЦПК України не визначено конкретного переліку причин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Проте суд апеляційної інстанції, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, повинен надати оцінку наведеним особою, яка подає апеляційну скаргу, обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним

та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження

не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін про прийняті рішення

в їх справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип остаточності судового рішення.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження

№ 61-14230сво18) зроблено правовий висновок про те, що тлумачення норм національного законодавства, з урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні, не є належним мотивуванням поновлення строку

на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Проте, право на ефективний судовий захист передбачає, що сторони цивільного судочинства повинні мати змогу реалізувати право подати апеляцію з того моменту, коли вони фактично поінформовані про самі судові рішення, що можуть порушувати їх законні права чи інтереси.

У справі, що переглядається, під час судового засідання у суді першої інстанції, що відбулося 05 квітня 2019 року, було проголошено лише вступну

та резолютивну частину рішення Барського районного суду Вінницької області. Відповідач у судовому засіданні та під час оголошення судового рішення не був присутній.

Відповідно до частини третьої статті 272 ЦПК України у разі проголошення

в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складання -

в електронній формі у порядку, встановленому законом (у випадку наявності

в особи офіційної електронної адреси), або рекомендованим листом

з повідомленням про вручення - якщо така адреса в особи відсутня.

Оскільки відомостей про направлення копії судового рішення Супівській сільській раді як стороні у справі матеріали справи не містять, то суд першої інстанції не виконав свого процесуального обов`язку, визначеного частиною третьою статті 272 ЦПК України.

Прокурор Жмеринської місцевої прокуратури, який звернувся до суду апеляційної інстанції не як самостійний процесуальний учасник, а в інтересах держави в особі Супівської сільської ради, ознайомився з матеріалами судової справи лише 20 січня 2020 року, про що свідчить відмітка на листі від 01 січня 2020 року № 33-134 вих-20 (а. с. 26). Крім того, за інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення Барського районного суду Вінницької області від 05 квітня 2019 року суд надіслав до реєстру 30 квітня 2019 року, оприлюднено в реєстрі 06 травня 2019 року.

Отже, суд першої інстанції не виконав обов`язку щодо надіслання копії судового рішення учасникам справи, а частиною другою статті 354 ЦПК України встановлено право особи на поновлення пропущеного процесуального строку

на апеляційне оскарження у випадку, якщо учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (суд може відмовити у відкритті апеляційного провадження в разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року

з дня складення повного тексту судового рішення).

Апеляційну скаргу на рішення Барського районного суду Вінницької області

від 05 квітня 2019 року направила прокуратура Вінницької області засобами поштового зв`язку 18 лютого 2020 року. В апеляційній скарзі міститься клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

У справі «Bellet v. France» («Белле проти Франції», рішення від 04 грудня

1995 року), ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Оскільки у справі, яка переглядається, прокуратура Вінницької області подала апеляційну скаргу до спливу одного року з дня складення місцевим судом повного рішення, то апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України.

Разом з тим колегія суддів вважає помилковими мотиви поновлення судом апеляційної інстанції строку на апеляційне оскарження, що вказані в ухвалі про відкриття провадження, із тих підстав, що прокуратуру не було повідомлено про розгляд справи у суді першої інстанції. Проте помилковість мотивів

це не свідчить про безпідставність поновлення такого строку на апеляційне оскарження, оскільки суд апеляційної інстанції застосував частину другу статті 358 ЦПК України забезпечуючи право особи на доступ до суду. З огляду

на зазначене перегляд судового рішення суду першої інстанції в такому випадку не порушує принцип остаточності судового рішення і буде спрямовано

на дотримання судами права особи на доступ до суду.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про недотримання прокурором визначеної частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» попередньої процедури щодо обов`язку попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень, який погодився на таке представництво.

Приєднане до апеляційної скарги повідомлення прокуратури Вінницької області від 17 лютого 2020 року № 05/3-45 про здійснення представництва інтересів Супівської сільської ради в суді шляхом апеляційного оскарження рішення суду апеляційний суд вважає належним виконанням вимог закону, оскільки таке повідомлення мало місце 17 лютого 2020 року, а саму апеляційну скаргу прокуратура подала до суду 21 лютого 2020 року.

З урахуванням обставин справи колегія суддів вважає, що прокурор обґрунтував підстави для представництва інтересів держави в особі територіальної громади, яка представлена Супівською сільською радою, зокрема порушення інтересів держави та неналежне здійснення компетентним органом захисту інтересів держави (територіальної громади). Крім того, наявність підстав для представництва може бути оскаржена органом місцевого самоврядування, проте Супівська сільська рада, яка є відповідачем у справі, не оскаржила рішення суду першої інстанції та, як вбачається із матеріалів справи, не заперечувала проти задоволення позову.

Отже, звернувшись до відповідного компетентного органу в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надав йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (територіальної громади), зокрема шляхом оскарження рішення суду першої інстанції в установленому законом порядку.

Відповідно до статті 525 ЦК Української РСР (далі - ЦК УРСР) часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений у статті 21 цього Кодексу.

Спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті (стаття 526 ЦК УРСР).

Згідно статті 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві

за законом їх померлому родителю.

Відповідно до статті 530 ЦК УРСР при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати

і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

У частині першій та другій статті 549 ЦК УРСР передбачено, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Звертаючись до суду із указаним позовом, ОСОБА_1 просила встановити факт родинних відносин із спадкодавцем, ОСОБА_2 , яка є її бабою,

на підтвердження чого надала копію свого паспорта, відповідно до якого

ОСОБА_1 08 липня 1984 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 , та копію свідоцтва про народження від 10 жовтня 1964 року, згідно з яким ОСОБА_4 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками якої є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо встановлення факту родинних відносин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те,

що позивач не довела належними та допустимими доказами родинний зв`язок між ОСОБА_2 і кимось із батьків ОСОБА_1 та причини відсутності спадкування ними спадщини після її смерті. Помилкове посилання суду апеляційної інстанції на норми Цивільного кодексу України 2004 року

не спростовує правильність висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що судом апеляційної інстанції не застосовано правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду

від 30 січня 2018 року у справі № 391/375/45-ц, від 22 липня 2020 року у справі № 682/1051/17, від 20 липня 2020 року у справі № 735/1521/18 від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19), від 25 березня 2020 року у справі № 219/10482/16-ц (провадження № 61-10487св19),

від 28 квітня 2020 року у справі № 677/1893/18 (провадження № 61-1258св20), від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у зазначених постановах.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, апеляційний суд правильно визначився

з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази

і надав їм належну оцінку, дійшовши обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено без додержання норм матеріального

і процесуального права, та значною мірою зводяться до переоцінки доказів

у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне

по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 410 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції правильно встановив фактичні обставини справи

та вирішив справа із застосуванням норм матеріального і процесуального права, які підлягали застосуванню, у зв`язку з чим колегія суддів вважає,

що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційні скарги залишені без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку

з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 02 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков В. С. Жданова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко