ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 року

м. Київ

справа № 127/10203/16-ц

провадження № 61-4860св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач -Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (під час розгляду справи змінило назву на акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»),

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 та її представника - адвоката Семенюка Івана Васильовича, на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2016 року у складі судді Гриневича В. С. та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Матківської М. В., Сопруна В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що між Закритим акціонерним товариством комерційним банком (далі - ЗАТ КБ) «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 01 березня 2007 року укладено кредитний договір № VIH0GK02021219, відповідно до умов якого банк надав останньому кредит у розмірі 47 200 доларів США на термін до 01 березня 2027 року, а боржник зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку встановленому кредитним договором.

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором у той самий день між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки.

Банк свої зобов`язання за кредитномим договором щодо надання відповідачу кредиту виконав. Однак, відповідачі належно не виконують взятих на себе зобов`язань, на вимоги не реагували, а тому станом на 05 квітня 2016 року виникла заборгованість у розмірі 38 812,67 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 31 490,71 доларів США, заборгованість за процентами за користування кредитом - 3 763,33 доларів США, заборгованість з комісії за користування кредитом - 800 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 901,25 доларів США, а також штраф (фіксована частина - 9,62 доларів США та 1 847,76 доларів США - штраф (процентна складова).

Ураховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на свою користь вказаний розмір кредитної заборгованості.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2016 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 27 лютого 2024 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 01 березня 2007 року № VIH0GK02021219 у розмірі 38 717,99 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на день ухвалення судом рішення еквівалентно 1 002 408,76 грн, з яких: сума заборгованості за кредитом - 31 490,71 доларів США, 3 763,33 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 800 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 901,25 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань, 1 762,70 доларів США - штраф (процентна складова).

У задоволенні решти вимог позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судові рішення мотивовано тим, що банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши позичальнику обумовлену суму кредиту, а позичальник та поручитель не виконують належно своїх зобов`язань з повернення кредитних коштів, у наслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 38 717,99 доларів США, з яких: 31 490,71 доларів США - заборгованість за кредитом, 3 763,33 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 800 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, а також 1 762,70 доларів США штрафу (процентна складова). Суд зменшив заявлений розмір штрафу відповідно до умов договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 та її представник - адвокат Семенюка І. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2016 року, постанову Вінницького апеляційного суду від 27 лютого 2024 року скасувати та закрити провадження у справі, або залишити позов без розгляду, або передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно стягнули заборгованість за кредитним договором, оскільки кредит було в повному обсязі повернуто боржником банку.

Також вказує на те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» є неналежним позивачем у справі, оскільки кредитний договір було укладено із ЗАТ КБ «ПриватБанк», а позивачем не було надано доказів переходу права вимоги за кредитним договором до нього.

Зазначає, що суд першої інстанції належно не повідомив її про розгляд справи, а суддя Гриневич В. С. не мав повноважень судді та, відповідно, не мав права розглядати справу.

Відзив на касаційну скаргу позивач до суду не подав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2024 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

05 червня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2024 року клопотання ОСОБА_2 та її представника - адвоката Семенюка І. В., задоволено частково, зупинено виконання заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2016 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявники вказують порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною першою статті 411 ЦПК України, оскільки справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належно не повідомлених про дату, час і місце судового засідання та те, що суди прийняли рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_2 та її представника - адвоката Семенюка І. В., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частини перша статті 554 ЦК України).

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши, що банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши боржнику обумовлену сторонами суму коштів у кредит, а відповідачі (позичальник та поручитель) належно не виконували своїх зобов`язань з повернення кредиту, на вимоги не реагували, відсотків та інших передбачених кредитним договором платежів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог банку, навівши свій розрахунок заборгованості, який банком не оскаржувався.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували, що кредит було в повному обсязі повернуто боржником банку, є безпідставними та спростовується встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, заявником доведені не були, що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12 81 ЦПК України, не надано судам відповідних доказів сплати грошових коштів у повному обсязі, у тому числі відсотків, неустойки, відповідно до умов кредитного договору.

Не заслуговують на увагу посилання заявника на те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» є неналежним позивачем у справі, оскільки кредитний договір було укладено із ЗАТ КБ «ПриватБанк», а позивачем не було надано доказів переходу права вимоги за кредитним договором до нього, оскільки ЗАТ КБ «ПриватБанк» не відчужувало свого права вимоги, а ПАТ КБ «ПриватБанк» є правонаступником всіх його прав та обов`язків, так як лише змінило назву.

Доводи заявника про те, що суддя, який ухвалив оскаржуване судове рішення суду першої інстанції, є неповноважним та не мав повноважень судді на час ухвалення рішення, є безпідставними, оскільки Указом Президента України «Про призначення суддів» від 18 жовтня 2013 року № 570/2013 року ОСОБА_3 було призначено на посаду судді Вінницького міського суду Вінницької області строком на п`ять років, тобто до 18 жовтня 2018 року та вказаний Указ доступний у вільному доступі на сайті Президента України.

Не обґрунтованими є доводи заявників про те, що місцевий суд розглянув справу без належного повідомлення ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи, оскільки в матеріалах справи наявне відповідне зворотне повідомлення з поштової установи про отримання нею особисто відповідної повістки (том 1, а. с. 51в).

Отже, доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та встановленим судом обставинам, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявників доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400 401 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та її представника - адвоката Семенюка Івана Васильовича, залишити без задоволення.

Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2016 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 лютого 2024 року залишити без змін.

Поновити виконання заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник