Постанова

Іменем України

21 червня 2023 року

м. Київ

справа № 127/10585/21

провадження № 61-1763св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О.,

Дундар І. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

за участю Органу опіки та піклування Вінницької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 вересня 2022 року у складі судді Іщук Т. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Медвецького С. К., Денишенко Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 15 вересня 2007 року між ОСОБА_2 і її донькою ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) був зареєстрований шлюб, від якого мають сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Через деякий час після одруження подружжя почало проживати окремо.

Починаючи з 2013 року ОСОБА_6 разом із сином ОСОБА_5 проживали однією сім`єю з ОСОБА_7 на АДРЕСА_1 . Дитина ОСОБА_5 вважав

ОСОБА_7 своїм батьком.

Судовим наказом Вінницького міського суду Вінницької області від 31 липня 2020 року у справі № 127/15128/20 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму і не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 16 липня 2020 року.

Проте аліменти відповідач не сплачував, в зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 01 березня 2021 року становила 22 505,59 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 вересня

2020 року шлюб між ОСОБА_6 і ОСОБА_2 розірвано.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла, після смерті якої ОСОБА_5 почав проживати разом із позивачкою, яка є його бабусею, на АДРЕСА_2 .

З 2011 року до дня її звернення до суду ОСОБА_2 участі у вихованні дитини не брав, не піклувався про його фізичний та духовний розвиток, не цікавився його навчанням, матеріально не забезпечував сина та повністю ухилявся від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини.

ОСОБА_2 зловживає спиртними напоями та веде аморальний спосіб життя, а з 2017 року до 2020 року перебував у місцях позбавлення волі.

Стверджувала, що вона має бажання разом із чоловіком опікуватись своїм онуком і має для цього можливості.

У зв`язку з наведеним просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 вересня

2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що передбачені статтею 164 СК України підстави позбавлення батьківських прав відповідача відсутні, оскільки ОСОБА_1 не надала належних, достатніх і допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків по вихованню дитини. Висновок органу опіки і піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача не є підставою для такого позбавлення, оскільки він є недостатньо обґрунтованим і не містить встановлених фактичних обставин, достатніх підстав та аргументів, що свідчать про ухилення відповідачем від виконання своїх батьківських обов`язків. Тимчасове перебування відповідача за кордоном, наявність у нього судимості і заборгованості зі сплати аліментів не є підтвердженням ухилення від виховання сина відповідача та його винної поведінки, а тому також не можуть бути підставами для позбавлення його батьківських прав. Крім того, на диспансерному обліку у КЗ ВОНД «Соціотерапія» та у Вінницькій обласній психоневрологічній лікарні ім. акад.

О. І. Ющенка з приводу хронічного алкоголізму, наркоманії, токсикоманії відповідач не перебував, під час його огляду ознак хронічного алкоголізму, наркоманії чи токсикоманії не виявлено. Відповідач можливо і не в повній мірі реалізує свої батьківські права та не завжди відповідально підходить до виконання свої батьківських обов`язків щодо виховання сина, однак заперечує проти позбавлення його батьківських прав, вказує, що не втратив інтересу до дитини і має намір на відновлення відносин із ним, що свідчить про його зацікавленість у прийнятті участі в житті дитини. Та обставина, що на час розгляду справи дитина проживає разом із позивачем та її вихованням і розвитком займається остання, не свідчить про те, що батько дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками по відношенню до сина, і не є підставою для позбавлення його батьківських прав.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 12 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 вересня 2022 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що за життя і до 12 березня

2021 року колишня дружина ОСОБА_6 до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав не зверталась, тобто не вбачала наявність підстав для такого звернення, а для висновку про винність ОСОБА_2 в ухиленні від виховання дитини повинен пройти певний час, під час якого може мати місце таке ухилення і якого у позивача не було, оскільки з цим позовом до суду ОСОБА_1 звернулась через місяць після смерті доньки. Звернення позивача до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав у місячний термін після смерті матері дитини не свідчить про наявність підстав для такого позбавлення, оскільки є передчасним. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не взяв до уваги показання свідків з боку позивача: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , які пояснили, що в період з 2011-2014 роки вони щоденно бачились із померлою ОСОБА_6 та часто спілкувались з її сином ОСОБА_5 , але жодного разу не бачили відповідача поряд із сином, є безпідставними. Показання свідків зі сторони позивача ґрунтуються на повідомленнях померлої матері дитини, яку неможливо допитати в судовому засіданні, а тому на підставі частини другої статті 90 ЦПК України показання цих свідків не можуть бути допустимими доказами ухилення відповідача від виконання ним своїх батьківських обов`язків. Доводи апеляційної скарги про те, що поза увагою суду залишились суперечливі пояснення свідків з боку відповідача ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 і ОСОБА_16 також не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються технічним аудіозаписом судових засідань, в яких були допитані зазначені свідки та аналізом їх пояснень. Крім того, суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача з огляду те, що цей висновок є недостатньо обґрунтованим, у ньому не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав. Позивачка не надала допустимих, достовірних та достатніх доказів умисного ухилення відповідача від виконання ним своїх батьківських обов`язків, винної поведінки батька і свідомого нехтування цими своїми обов`язками, які б давали підстави для застосування до нього крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 . За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також враховуючи те, що батько дитини заперечує проти позбавлення його батьківських прав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Аргументи учасників

У лютому 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що всі показання свідків з боку відповідача не можуть бути допустимими доказами у справі, оскільки не підтверджуються іншими доказами у справі, є суперечливими та такими, що не відповідають дійсності. Відмовляючи у задоволенні позову, суди не врахували, що в судовому засіданні неповнолітній ОСОБА_5 зазначив, що з п`ятирічного віку його виховував ОСОБА_7 , якого він і вважає своїм батьком, а його біологічний батько ОСОБА_2 ніколи його життям не цікавився, не допомагав фінансово та морально, тому він не сприймає його як батька, у нього немає до нього родинних почуттів, у зв`язку з чим просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав. Відповідач не скористався своїм правом на призначення психологічної судової експертизи для аналізу батьківсько-дитячих відносин з метою встановлення наявності чи відсутності її (позивачки) впливу на ставлення дитини до батька. В оскаржених рішеннях не зазначено і не обґрунтовано, які саме конкретні інтереси дитини будуть порушені у випадку позбавлення відповідача батьківських прав (з огляду на ухвалення рішення всупереч думці дитини). Висновок про те, що несплата аліментів не може бути підставою для відмови у позбавленні батьківських прав, є помилковим, оскільки утримання дитини є безпосереднім обов`язком батька. Відповідач свідомо ухиляється від сплати аліментів, що підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, наданим Першим відділом ДВС у місті Вінниця Центрально-Західного МУМЮ

(м. Хмельницький), від 31 грудня 2022 року, згідно з яким борг зі сплати аліментів становить 98 579,34 грн. Висновок суду про те, що відповідач не втрачає інтерес до навчання сина, ґрунтується виключно на одному дзвінку ОСОБА_2 до класного керівника перед судовим засіданням. Більше того, відповідачу було відомо про тяжкі життєві обставини сина - хворобу, а в подальшому смерть матері, однак він не вжив ніяких заходів на забезпечення догляду за сином, який був позбавлений будь-якого батьківського піклування. ОСОБА_2 умисно виїхав за межі України з метою ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків та уникнення участі у розгляді цієї справи про позбавлення батьківських прав. Відповідач не надав доказів того, що він сумлінно виконував обов`язки відносно сина.

У квітні 2023 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_2 надійшов відзив, у якому він посилається на обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачкою факту умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини. Висновок опіки та піклування про доцільність позбавлення його батьківських прав має рекомендаційний характер і очевидно суперечить інтересам дитини. Погоджується з висновками судів про те, що тимчасове перебування за кордоном, наявність судимості, заборгованість зі сплати аліментів не є підтвердженням ухилення від виховання сина та винної поведінки батька, а тому не можуть бути підставою для задоволення позову. Поданий позивачкою розрахунок заборгованості зі сплати аліментів не відображає фактичних обставин, оскільки 12 травня 2021 року виконавче провадження, за яким з нього на користь матері дитини стягувалися аліменти, було закрите у зв`язку зі смертю стягувача, проте в кінці 2022 року адвокат Сидорчук Н. М., діючи від імені ОСОБА_5 , подав до суду заяву про заміну стягувача у провадженні, а саме з ОСОБА_6 на ОСОБА_5 . Тому така заборгованість зі сплати аліментів виникла з поважних причин. Не зважаючи на те, що виконавче провадження було закрите, відповідач час від часу перераховував аліменти сину.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц, від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, судове рішення ухвалено з порушенням пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_18 (т. 1, а. с. 10).

З 2013 року до 12 березня 2021 року ОСОБА_5 проживав разом із матір`ю ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Судовим наказом Вінницького міського суду Вінницької області від 31 липня 2020 року у справі № 127/15128/20 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50 % від прожиткового мінімуму і не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 16 липня 2020 року (т. 1, а. с. 12).

Заборгованість відповідача зі сплати аліментів за період із 16 липня 2020 року до 01 березня 2021 року становить 22 505,59 грн (т. 1, а. с. 26).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 вересня 2020 року у справі № 127/15131/20 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 розірвано (т. 1, а. с. 13-14).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла (т. 1, а. с. 15), після смерті якої ОСОБА_5 декілька днів проживав разом із відповідачем, а в подальшому почав проживати із ОСОБА_1 .

З 13 вересня 2008 року ОСОБА_5 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_3 , де проживає на цей час разом із ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 11, 29).

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_19 (т. 1, а. с. 19) та бабою ОСОБА_5

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 , є пенсіонеркою та отримує пенсію по інвалідності (т. 1, а. с. 23).

ОСОБА_2 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_4 .

21 листопада 2017 року Первомайським районним судом міста Пенза росія відповідача було засуджено за частиною третьої статті 30, частиною п`ятою статті 288.1 КК рф до шести років позбавлення волі з відбуванням покарання у виправній колонії суворого режиму.

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 30 липня 2018 року вказаний вирок приведено у відповідність до ОСОБА_2 , визнано його засудженим за частиною третьою статті 307 КК України до 6 років позбавлення волі без конфіскації майна.

Ухвалою Літинського районного суду Вінницької області від 23.03.2020 року ОСОБА_2 умовно-достроково звільнено від відбування покарання строком на 01 рік 4 місяці 26 днів (т. 1, а. с. 90).

Постановою Літинського районного суду Вінницької області від 31 березня 2020 року у справі № 137/375/20 встановлено адміністративний нагляд відносно ОСОБА_2 строком на один рік, а також на час адміністративного нагляду застосовано для нього обмеження у виді: заборони виходити з будинку (квартири) за місцем його проживання з 22 год до 06 год наступного дня; заборони виїзду в особистих справах за межі міста Вінниці без дозволу ОВС; реєстрації в ОВС два рази на місяць (т. 1, а. с. 91).

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 30 вересня

2020 року зменшено обмеження адміністративного нагляду, встановлені постановою Літинського районного суду Вінницької області від 31 березня 2020 року, та встановлено ОСОБА_2 обмеження у виді зобов`язання з`являтись для реєстрації до службового приміщення Вінницького ВП ГУ НП у Вінницькій області на вулиці Пирогова, 4 у місті Вінниці в останню середу кожного місяця з 17 до 19 год та заборони відвідувати місця масового відпочинку людей, ресторани, кафе, бари та заклади, де дозволено проводити продаж спиртних напоїв на розлив (т. 1, а. с. 93).

ОСОБА_2 був встановлений статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми. Він має статус потерпілого в кримінальному провадженні № 120016250000000100 від 25 березня 2016 року за частинами першою і другою статті 149 КК України, порушеному за фактом вербування шляхом обману людей під приводом працевлаштування кур`єром у росії та переміщення з метою експлуатації зі втягненням у злочинну діяльність, пов`язану з розповсюдженням наркотичних засобів на території рф (т. 1, а. с. 88, 89).

З 21 квітня 2020 року ОСОБА_2 перебував на обліку в Вінницькому міському центрі зайнятості, як безробітній (т. 1, а. с. 81).

На диспансерному обліку у КЗ ВОНД «Соціотерапія» з приводу хронічного алкоголізму, наркоманії, токсикоманії ОСОБА_2 не перебував ,під час його огляду ознак хронічного алкоголізму, наркоманії, токсикоманії не виявлено. За наркологічною допомогою і медичною допомогою до лікаря-нарколога КНП «ЦТЗ «Соціотерапія» не звертався (т. 1, а. с. 82). Не перебував ОСОБА_2 і на обліку в Вінницькій обласній психоневрологічній лікарні ім. акад. О. І. Ющенка (т. 1, а. с. 83).

За характеристиками, наданими ТОВ «ЖЕО» та ВВП ГУНП у Вінницькій області, відповідач характеризується з позитивної сторони, скарг та заяв на нього не надходило.

Постановою державного виконавця Центрального відділу ДВС у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Хмельницький) від 12 травня 2021 року виконавче провадження з примусового виконання судового наказу № 127/15125/20 від 31 липня 2020 року про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_20 закінчено в зв`язку зі смертю стягувача. Скасовано арешт, накладений на майно відповідача, та інші заходи примусового виконання судового рішення (т. 1, а. с. 160-161).

З початку липня 2021 року ОСОБА_2 перебуває в Республіці Польща.

Після смерті ОСОБА_6 він оформив виплату сину пенсії по втраті годувальника та ці кошти перераховував ОСОБА_1 . Згодом банківська картка по цим виплатам була передана синові ОСОБА_5 .

Також відповідач перераховував позивачу аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , зокрема, в серпні 2021 року - 1 000,00 грн; у вересні 2021 року - 1 500,00 грн; у жовтні 2021 року - 1 500,00 грн; у листопаді 2021 року - 1 500,00 грн.

Згідно з характеристикою неповнолітнього ОСОБА_5 - учня 7-Д класу, наданої Комунальним закладом «Загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №13 Вінницької міської ради», останній навчається в школі з третього класу. Мати ОСОБА_6 приділяла належну увагу навчанню та вихованню сина, підтримувала зв`язок із класним керівником та батьківським комітетом, систематично відвідувала батьківські збори. Після смерті матері ОСОБА_5 проживає з бабусею ОСОБА_1 , яка займається навчанням та вихованням ОСОБА_5 , підтримує контакт з класним керівником. Батько ОСОБА_2 батьківських зборів не відвідував, з класним керівником стосовно навчання та виховання ОСОБА_5 не спілкувався, участі в житті класу та школи не приймав (т. 1, а. с. 27).

ОСОБА_2 у телефонному режимі в березні-травні 2021 року звертався до класного керівника та повідомляв його, що після смерті матері буде піклуватися про сина, про успішність та досягнення сина розмова не велася, отримав довідку від 31 березня 2021 року про навчання сина в школі (т. 1, а. с. 136).

26 вересня 2021 року ОСОБА_2 телефонував класному керівнику свого сина ОСОБА_23 , цікавився навчанням сина та його адаптацією в класному колективі (т. 1, а. с. 159).

Надалі ОСОБА_2 підтримував зв`язок із класним керівником ОСОБА_23 через Viber Messenger і в повідомленнях від 10 жовтня 2021 року та 25 листопада 2021 року цікавився навчанням свого сина ОСОБА_5 і його спілкуванням із учителями та однолітками (т. 1, а. с. 196).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Вінницької міської ради від 30 червня 2021 року № 01-00-011-44758 ОСОБА_5 на засіданні комісії з питань захисту прав дитини повідомив, що вони з матір`ю протягом останніх восьми років проживали окремо від батька, який майже не брав участі у його вихованні, мало спілкувався з ним, не цікавився його життям та навчанням. Після смерті матері він проживав разом із батьком лише декілька днів, оскільки той зловживав спиртними напоями. Зазначив, що бажає проживати разом із бабою ОСОБА_1 , а до батька повертатись наміру не має. ОСОБА_1 на засіданні комісії підтримала свій позов про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина, оскільки протягом восьми років він ухилявся від виконання батьківських обов`язків, не цікавився життям та утриманням сина та зловживав спиртними напоями. Зі слів ОСОБА_2 він любить свого сина, намагається підтримувати із ним родинні зв`язки, проте в період із 2017 року до 2020 року не міг спілкуватись з дитиною, оскільки перебував у місцях позбавлення волі. Крім того, ОСОБА_2 підтвердив, що після смерті колишньої дружини він дійсно вживав спиртні напої, оскільки перебував у стресовому стані. Просив не позбавляти його батьківських прав та зазначив, що має намір надалі утримуватись від таких вчинків. Враховуючи вищезазначене, думку дитини і неналежне виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків по вихованню та утриманню сина орган опіки та піклування вважав доцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позиція Верховного Суду

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1)-6) частини першої статті 164 СК України).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що:

«ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б могли бути законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно доньки, позивачем не надано».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц (провадження № 61-40224св18) вказано, що:

«позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року у справі

№ 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначено, що:

«заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 посилався на те, що позивач не надала доказів того, що він умисно ухилявся від своїх батьківських обов`язків щодо виховання доньки. Його колишня дружина не зверталася ні до суду, ні до нього щодо способів виконання ним обов`язку утримувати дитину. Після розлучення вони усно погодили з позивачем, що він буде проживати разом батьками, а вона разом з донькою. Крім того, ОСОБА_1 просила його не втручатися у духовний і емоційний стан розвитку доньки, оскільки вона проживає з іншим чоловіком, з яким домовилися створити сім`ю. Зазначав, що позивач отримувала аліменти на дитину від держави і він не вчиняв винних дій щодо неучасті у вихованні дитини.

Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_4 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої доньки, позивачем не надано.

За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім`ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав.

Висновок органу опіки та піклування в особі Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області від 05 лютого 2016 року, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України)».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що з 2011 року ОСОБА_2 зовсім не цікавиться життям сина, не бере участі у вихованні дитини, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, зловживає спиртними напоями та веде аморальний спосіб життя, з 2017 року до 2020 року перебував у місцях позбавлення волі, не виконує свого обов`язку щодо утримання дитини - станом на 01 березня 2021 року має заборгованість за аліментами у розмірі 22 505,59 грн.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із недоведеності того, що відповідач свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків по вихованню дитини. Суди вказали, що тимчасове перебування відповідача за кордоном, наявність у нього судимості та заборгованості зі сплати аліментів не є підтвердженням ухилення від виховання сина відповідача і його винної поведінки. На диспансерному обліку у КЗ ВОНД «Соціотерапія» та у Вінницькій обласній психоневрологічній лікарні ім. акад. О. І. Ющенка з приводу хронічного алкоголізму, наркоманії, токсикоманії відповідач не перебував, під час його огляду ознак хронічного алкоголізму, наркоманії чи токсикоманії не виявлено. Суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідач заперечує проти позбавлення його батьківських прав, вказує, що не втратив інтересу до дитини і має намір на відновлення відносин з ним, що свідчить про його зацікавленість у прийнятті участі в житті дитини.

Колегія суддів погоджується з таким висновком і відхиляє довід касаційної скарги про те, що при ухваленні рішення суди попередніх інстанцій не врахували висновку виконавчого комітету Вінницької міської ради від 30 червня 2021 року про доцільність позбавлення батьківських прав. При дослідженні цього висновку суди вказали, що він є недостатньо обґрунтованим, у ньому не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав. Цей висновок не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків. Суди оцінили означений висновок у сукупності з іншими доказам і сам по собі він не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення відповідача батьківських прав.

Аргумент касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 ніколи не цікавився життям сина, не допомагав йому фінансово та морально, через що дитина не сприймає відповідача як батька, спростовується матеріалами справи - листами Комунального закладу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 13 Вінницької міської ради» про те, що відповідач періодично телефонував класному керівнику з приводу навчання сина, довідкою ГУ ПФ України у Вінницькій області про призначення ОСОБА_5 пенсії у зв`язку з втратою годувальника за заявою батька ОСОБА_2 , за судовим наказом Вінницького міського суду Вінницької області від 31 липня 2020 року у справі № 127/15128/20 сплачував аліменти на дитину.

Щодо посилання в касаційній скарзі на розрахунок Першого відділу ДВС у місті Вінниця Центрально-Західного МУМЮ (м. Хмельницький) від 31 грудня 2022 року, згідно з яким борг зі сплати аліментів становить 98 579,34 грн, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд касаційної інстанцій перевіряє правильність застосування норм матеріального права та дотримання норм процесуального права лише в межах тих обставин, які існували на час розгляду судом першої інстанції. Оскільки цей розрахунок складений після ухвалення рішення судом першої інстанції, відсутні підстави для перевірки і дослідження вказаного розрахунку.

Аргумент касаційної скарги про умисний виїзд відповідача за межі України з метою ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків є необґрунтованим.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц за позовом про визнання незаконним вивезення дитини за кордон, визначення місця її проживання та відібрання дитини, на яку міститься посилання в касаційній скарзі, є нерелевантною.

Висновки, викладені в оскарженій постанові суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина перша статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права. У зв`язку з цим касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду в оскарженій частині - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 вересня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

І. О. Дундар