ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2022 року

м. Київ

справа № 127/108/15-ц

провадження № 61-20522св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в інтересах яких діє ОСОБА_4 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Вінницької міської ради,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на постанову Вінницького апеляційного суду від 3 жовтня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Оніщука В. В., Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося з позовом до ОСОБА_7 про виселення.

В обґрунтування позову вказувало, що 27 квітня 2007 року АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7 укладено кредитний договір № VIH0G100001313, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати останньому кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 14 155 доларів США строком до 25 квітня 2022 року.

Належне виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором забезпечено іпотекою квартири

АДРЕСА_1 відповідно до укладеного ОСОБА_7 та АТ КБ «ПриватБанк» договору іпотеки, посвідченого

27 квітня 2007 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В. за № 2232.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 5 серпня 2011 року в справі № 2-1036/11 звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалами Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого

та 25 серпня 2015 року залучено до участі у справі співвідповідачів

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , в інтересах яких діє ОСОБА_4 .

Банк вказував, що після ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Банк направляв на адресу відповідачів письмові вимоги про добровільне звільнення жилого приміщення, однак такі вимоги не виконані.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20 липня 2016 року позовні вимоги в частині виселення ОСОБА_7 залишено без розгляду.

З урахуванням уточнених позовних вимог, АТ КБ «ПриватБанк» просило виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з квартири

АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 липня 2016 року, ухваленим у складі судді Жмудя О. О., позов задоволено.

Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_6 та ОСОБА_5 з квартири

АДРЕСА_1 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанцій вказав, що майно, яке є предметом іпотеки, було придбане за кредитні кошти. Мешканці добровільно не звільнили житлове приміщення, на яке звернено стягнення рішенням суду, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя, тому відповідачі підлягають виселенню із жилого приміщення.

Справа переглядалась в апеляційному порядку неодноразово.

Останньою постановою Вінницького апеляційного суду від 3 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 липня 2016 року і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована недоведенням позивачем того, що квартира АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_7 за кредитні кошти, оскільки кредитний договір не містить положень про цільове надання кредиту на придбання спірної квартири. Апеляційний суд врахував, що ОСОБА_7 користувався вказаною квартирою з 2004 року та зареєстрував право власності на неї до укладення кредитного договору.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, які її подала

У листопаді 2019 року АТ КБ «ПриватБанк», в інтересах якого діє його представник Крилова О. Л., подало до Верховного Суду касаційну скаргу у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 3 жовтня 2019 року і залишити в силі заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 липня 2016 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що частина друга статті 109 ЖК України не покладає на банк обов`язок надати тимчасове житло відповідачам чи зазначати його у позові. Надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої ради віднесено до компетенції виконавчого комітету міської ради.

Апеляційний суд не з`ясував, до чиєї компетенції належить обов`язок надавати житло у разі виселення відповідачів; не перевірив, чи є вільні приміщення з фондів житла для тимчасового проживання. Крім того, питання надання відповідачам іншого житла має вирішуватися на стадії виконання рішення суду. Матеріали справи не містять доказів щодо відсутності у відповідачів іншого житла.

На думку заявника, суд апеляційної інстанції не врахував висновок щодо застосування частини другої статті 109 ЖК України, викладений Верховним Судом України у постанові від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15.

Позиція інших учасників справи

У червні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на безпідставність її доводів та відповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права, просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 20 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 27 квітня 2007 року

АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7 укладено кредитний договір № VIH0G100001313, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати ОСОБА_7 кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 14 155 доларів США строком до 25 квітня 2022 року.

Зі змісту пункту 7.1 кредитного договору суди встановили, що кредит надано для придбання нерухомого майна.

Належне виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором забезпечено іпотекою квартири

АДРЕСА_1 відповідно до укладеного ОСОБА_7 та АТ КБ «ПриватБанк» договору іпотеки, посвідченого

27 квітня 2007 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В. за № 2232.

Судами встановлено, що квартира

АДРЕСА_1 належала ОСОБА_7 на підставі укладеного з Центральним спеціалізованим будівельним управлінням договору купівлі-продажу

від 25 квітня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк В. І.

З пунктів 33.3, 33.4 договору іпотеки судами встановлено, що його предметом є квартира АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_7 на праві власності; обумовлена сторонами цього договору ціна предмета іпотеки становить 89 357 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 5 серпня 2011 року в справі № 2-1036/11 звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 .

Зі змісту довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне об`єднання» № 4617 від 15 липня 2015 року суди встановили, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з червня 2007 року,

ОСОБА_3 - з вересня 2007 року, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - з жовтня 2010 року.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк»на постанову Вінницького апеляційного суду від 3 жовтня 2019 рокуздійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК України.

За загальним правилом, визначеним частиною другою статті 109 ЖК України, громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення.

Прикінцевими положеннями Закону України «Про іпотеку», який набрав чинності з 1 січня 2004 року, внесено зміни до ЖК України, зокрема, статтю 109 викладено у новій редакції та в частині другій цієї статті, як виключення, спростовано зазначене загальне правило для громадян, яких виселяють при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічні норми містяться в частині третій статті 109 ЖК України.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

При вирішенні питання щодо надання мешканцям жилого приміщення, з якого вони підлягають виселенню, іншого жилого приміщення важливо встановити факт придбання житла за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 7 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Таким законом є стаття 109 ЖК України, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.

Обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статті 109 ЖК України та статті 40 Закону України «Про іпотеку» є передбачуваними.

Визначення того, чи здійснюється виселення з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, або придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, має суттєве значення для правильного вирішення справи та застосування судом відповідної норми статті 109 ЖК України.

У разі встановлення, що в іпотеку передано нерухоме майно, придбане не лише за кредитні кошти, а й за особисті кошти іпотекодавця, неможливо виселити осіб, які проживають в жилому приміщенні, переданому в іпотеку, без надання іншого жилого приміщення.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції, встановивши недоведення позивачем обставин придбання ОСОБА_7 квартири АДРЕСА_1 виключно за кредитні кошти, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову про виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення.

Висновок апеляційного суду узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 квітня 2022 року у справі № 752/18354/20 (провадження № 61-17769св21).

Колегія суддів враховує, що вартість квартири згідно з договором купівлі продажу від 25 квітня 2007 року складала 89 357,76 грн, що за курсом Національного банку України на час його укладення еквівалентно

17 693,41 доларів США. При цьому розмір отриманих ОСОБА_7 грошових коштів за кредитним договором на купівлю нерухомості складав 14 155 доларів США. Вказані обставини спростовують посилання банку про придбання квартири виключно за кредитні кошти та підтверджують висновок апеляційного суду у цій справі.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18

(провадження № 61-16820сво19) зазначено, що в разі встановлення, що в іпотеку передано нерухоме майно, придбане не лише за кредитні кошти, а й за особисті кошти іпотекодавця, неможливо виселити відповідачів без надання іншого жилого приміщення.

Доводи касаційної скарги про те, що рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої ради приймають органи місцевого самоврядування, а не банк, не впливають на законність оскаржуваного судового рішення, оскільки відповідно до статей 33 36 119 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час звернення з позовом, на позивача покладено обов`язок визначати співвідповідачів у справі і суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

Звернувшись із позовом про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з іпотечної квартири, придбаної не за рахунок кредитних коштів, позивач не заявляв клопотання залучення до участі у справі органу місцевого самоврядування для вирішення питання надання відповідачам іншого постійного житла і не наводив правого обґрунтування покладення такого обов`язку на іншу, відмінну від іпотекодержателя, особу. Суд позбавлений процесуальної можливості залучати осіб до участі у справі за власною ініціативою.

Такого висновку, відхиляючи аналогічні доводи касаційної скарги, дійшов Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 487/6678/15-ц (провадження № 61-19838св18).

Не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційного суду і доводи касаційної скарги про невстановлення цим судом обставин щодо наявності у відповідачів іншого житла, оскільки кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи. Зокрема, позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. У справі, що переглядається, АТ КБ «ПриватБанк» не обґрунтовувало позов наявністю у відповідачів іншого житла (крім спірного), не подавало доказів на підтвердження таких обставин та не просило виселити відповідачів у будь-яке інше жиле приміщення.

Також підлягають відхиленню посилання заявника про неврахування апеляційним судом висновку Верховного Суду України, викладеноого у постанові від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, оскільки застосування судом апеляційної інстанції статті 109 ЖК України повністю узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у вказаній постанові.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК

України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, судове

рішення апеляційного суду підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказує.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про

захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки цей суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 3 жовтня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моментуїї прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук