№ 127/12175/21 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

08 червня 2022 року

м. Київ

справа № 127/12175/21

провадження № 61-1151св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Ліквідаційна комісія УМВС України у Вінницькій області, Міністерство внутрішніх справ України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 вересня 2021 року в складі судді: Романюк Л. Ф. та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Войтка Ю. Б., Сопруна В. В. у справі за заявою ОСОБА_1 , за участі заінтересованих осіб: Ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області, Міністерства внутрішніх справ України, про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

В травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є ветераном органів внутрішніх справ (посвідчення від 27 лютого 2003 року № 090200 в графі по батькові « ОСОБА_2 »).

З 28 лютого 2019 року заявнику було встановлено ІІІ групу інвалідності (виписка з акту огляду від 20 березня 2019 року МСЕК № 1). З 27 жовтня 2020 року ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності (виписка з акту огляду МСЕК від 18 листопада 2020 року № 1), причина інвалідності захворювання, пов`язанні з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

ОСОБА_1 звернувся до Міністерства внутрішніх справ із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності. Листом МВС України від 03 лютого 2021 року № 4144/15-2021 зазначену заяву було повернуто до ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області на доопрацювання у зв`язку із невідповідністю окремих поданих документів паспортним даним заявника. У зв`язку з тим, що виправлення зазначених недоліків виходить за межі компетенції ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області, листом від 15 лютого 2021 року № 42/22-2021 подані документи було повернуто ОСОБА_1 .

Зважаючи на те, що в довідці від 12 квітня 2001 року № 9 наявна помилка в прізвищі, імені та по батькові заявника, а військово - лікарська комісія ДУ «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Вінницькій області» не вбачає підстав для виправлення вказаної помилки, то такі обставини позбавляють ОСОБА_1 можливості реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням інвалідності, адже даний документ є одним із обов`язкових для розгляду питання про виплату такої компенсації.

У зв`язку із зазначеним заявник просив суд встановити юридичний факт про те, що довідка № 9, видана 12 квітня 2001 року військово - лікарською комісією УМВС України у Вінницькій області на ім`я ОСОБА_3 належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 14 грудня 2021 року, заяву задоволено.

Встановлено юридичний факт, що довідка № 9, видана 12 квітня 2001 року військово - лікарською комісією УМВС України у Вінницькій області на ім`я ОСОБА_3 належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 .

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що факт належності правовстановлюючого документа, що підлягає встановленню має юридичне значення, тобто від нього залежить виникнення майнових прав заявника; іншого порядку встановити даний факт законодавством не передбачено; у заявника немає іншої можливості підтвердити факт належності вище вказаної довідки.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У січні 2022 року Міністерство внутрішніх справ України в особі представника Колганова І. В. засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 вересня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 грудня 2021 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 01 лютого 2018 року в справі № 760/19921/16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 161/853/19 (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що в даному випадку встановлення юридичного факту пов`язується з подальшим вирішенням спору про право, оскільки, як зазначає сам заявник, помилка в довідці позбавляє його можливості реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням інвалідності, адже даний документ є одним із обов`язкових для розгляду питання про виплату такої компенсації.

Крім того, заявник посилається на те, що відмова військово-лікарської комісії ДУ «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Вінницькій області» про внесення змін до довідки від 12 квітня 2001 № 9 могла бути оскаржена в судовому порядку, що заявником зроблено не було.

Також заявник вважає, що суд першої інстанції зобов`язаний був залучити до участі у справі в якості заінтересованої особи - ДУ «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Вінницькій області», для надання пояснень, що судом першої інстанції зроблено не було, що стало наслідком винесення необґрунтованого, протиправного та такого, що підлягає скасуванню рішення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано із Вінницького міського суду Вінницької області цивільну справу.

У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є ветераном органів внутрішніх справ (посвідчення від 27 лютого 2003 року № 090200 в графі по батькові « ОСОБА_2 »).

З 27 березня 2019 року заявнику було встановлено ІІІ групу інвалідності (виписка з акту огляду МСЕК № 1) (а. с. 12).

З 27 жовтня 2020 року ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності (виписка з акту огляду МСЕК від 18 листопада 2020 року № 1н), причина інвалідності - захворювання, пов`язанні з проходженням служби в органах внутрішніх справ (а. с. 40).

У зв`язку з тим, що виправлення зазначених недоліків виходить за межі компетенції ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області, листом від 15 лютого 2021 року № 42/22-2021 подані документи було повернуто ОСОБА_1 (а. с. 10).

Відповідно до паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Олександрівка Вінницького району Вінницької області (а. с. 6).

Довідка від 12 квітня 2001 року № 9 видана на ім`я ОСОБА_3 , 1944 року народження (а. с. 19).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦПК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження визначений главами 1 і 6 розділу IV ЦПК України.

Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).

Визначений у частині першій статті 315 ЦПК України перелік фактів, які можуть встановлюватися судом, не є вичерпним, оскільки згідно з частиною другою зазначеної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

При цьому суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо:

згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав;

чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення;

заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та іншої мети - ні.

Відповідно до частини першої статті 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Звертаючись до суду із заявою в порядку окремого провадження з посиланням на статті 293 315 ЦПК України, заявник просив встановити факт належності йому довідки № 9, виданої 12 квітня 2001 року військово - лікарською комісією УМВС України у Вінницькій області на ім`я ОСОБА_3 . Заявник вказував те, що військово - лікарська комісія ДУ «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Вінницькій області» не вбачає підстав для виправлення вказаної помилки, що позбавляє ОСОБА_1 можливості реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням йому інвалідності, адже даний документ є одним із обов`язкових для розгляду питання про виплату такої компенсації.

На момент подання позивачем заяви про виплату грошової допомоги, у зв`язку з установленням інвалідності, діяв Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 (далі - Порядок № 850).

Відповідно до підпункту 2 пункту 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Відповідно до пункту 7 Порядку № 850 працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов`язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).

Відповідно до пункту 8 Порядку № 850 керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги.

Пунктом 9 Порядку № 850 передбачено, що в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Отже, саме на МВС України покладено обов`язок вирішення питання про виплату одноразової грошової допомоги на підставі документів, направлених керівником органу внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції.

Врахувавши документи, наявні в матеріалах справи, Верховний Суд зробив висновок, що заявник звернувся до суду з метою підтвердження причинного зв`язку отриманого захворювання (інвалідності) з проходженням служби в органах МВС на час звільнення, у зв`язку з відмовою йому у виплаті одноразової грошової допомоги, у зв`язку з невідповідністю окремих поданих документів, а саме у зв`язку з допущеною помилкою в написанні його прізвища в отриманій довідці від 12 квітня 2001 року № 9.

Як зазначалося, встановлення юридичного факту належності ОСОБА_1 довідки від 12 квітня 2001 року № 9 є потрібним заявникові для отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності, причина інвалідності - захворювання внаслідок проходження служби в органах внутрішніх справ.

Проте такі доводи заявника спростовуються правилами Порядку № 850, відповідно до якого встановлено перелік документів необхідних для отримання грошової допомоги. Такі документи наявні у заявника та долучені ним до матеріалів справи.

Крім того, законодавством, чинним на момент звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про встановлення факту належності йому довідки, було передбачено позасудовий порядок визначення статусу осіб, які отримали інвалідність внаслідок проходження служби в органах внутрішніх справ, який надає право на передбачені законом пільги у разі виникнення спірних питань, а рішення щодо визначення такого статусу чи відмови підлягає оскарженню у встановленому законом порядку.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини першої цієї статті).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Ліквідаційна комісія УМВС України у Вінницькій області, Міністерство внутрішніх справ України є суб`єктами владних повноважень, наділеними владними управлінськими функціями у сфері соціального захисту населення, здійснюваного державою.

Верховний Суд враховує, що підставою звернення до суду із заявою про встановлення факту належності довідки ОСОБА_1 є рішення МВС про повернення ОСОБА_1 документів, поданих заявником для отримання одноразової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності, у зв`язку з тим, що окремі подані документи не відповідали паспортним даним заявника, а виправлення зазначених недоліків виходить за межі компетенції ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області. Отже, відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), ОСОБА_1 має право на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, яким є Ліквідаційна комісія УМВС України у Вінницькій області, Міністерство внутрішніх справ України.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2022 року в справі № 539/4118/19 (провадження № 61-10777сво20) викладено такий висновок: «встановити факт належності архівної довідки на підтвердження тих чи інших обставин можливо винятково під час розгляду справи у суді адміністративної юрисдикції у зв`язку з оскарженням рішення суб`єкта владних повноважень про відмову у видачі (заміні) посвідчення особи, […]. В адміністративній справі встановлення такого факту не є самостійною метою, а є передумовою задоволення адміністративного позову».

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20, пункт 39) конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши таке. На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Застосувавши наведені правові висновки колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що спірні правовідносини та правовідносини у справах № 287/167/18 (провадження № 14-505цс19) та № 539/4118/19 (провадження № 61-10777сво20) хоча і не є тотожними, проте за своїм змістом є подібними, а тому правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду підлягають застосуванню у справі, яка переглядається.

Визначаючи релевантність до спірних правовідносин зазначених правових висновків колегія суддів врахувала, що спірні правовідносини як у справі, що переглядається, так і у справах, які розглянуті Великою Палатою Верховного Суду та Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, стосуються соціального захисту осіб, у зв`язку з наявністю невідповідностей (помилок, описок) у документах, потрібних для підтвердження статусу таких осіб. У обох наведених справах з`ясовано, що існує позасудовий порядок встановлення фактів, які надають право особам на передбачені законом пільги, а отже, правомірним порядком захисту є саме оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, якими порушуються права цих осіб, що віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Визначаючи, чи пов`язується з встановленням зазначеного факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов`язків, суд застосовує положення статті 1 ЦК України. За змістом частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.

Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.

Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.

Вимоги заявника у цій справі, пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за ними певного соціально-правового статусу, не пов`язані з будь-якими цивільними права та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявників з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Тож у спірних правовідносинах суд повинен врахувати правову мету звернення заявника до суду, яка полягає у підтвердженні його певного соціального статусу. Такий статус має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення.

Верховний Суд, врахувавши визначені законом завдання цивільного судочинства, визнає недопустимим ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим.

Крім того вирішуючи заяву по суті, суди першої та апеляційної інстанцій застосували правила пункту 6 частини першої статті 315 ЦПК України, відповідно до яких суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

Водночас довідка від 12 квітня 2001 року № 9, видана військово - лікарською комісією УМВС України у Вінницькій області, не є правовстановлюючим документом, а тому цей факт не може бути встановлений на підставі пункту 6 частини першої статті 315 ЦПК України.

Верховний Суд звертає увагу на те, що у порядку окремого провадження підлягає встановленню факт належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеними у свідоцтві про народження або в паспорті, а не у будь-яких документах.

Аналогічні висновки містяться у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2022 року в справі № 539/4118/19 (провадження № 61-10777сво20).

Також Верховний Суд враховує, те що у справі, яка переглядається, заявник не надав доказів, що він звертався до військово - лікарської комісії УМВС України у Вінницькій області з приводу виправлення зазначення його прізвища у довідці, виданій йому 12 квітня 2001 року за № 9, так само не звертався за видачею йому нової довідки із правильним зазначенням прізвища.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Отже, ухвалюючи судові рішення у цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що заявлені ОСОБА_1 вимоги в цілому не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, тому рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 вересня 2021 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 14 грудня 2021 року підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно із частиною другою статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Наведеними положеннями процесуального закону визначено, що суд касаційної інстанції, виявивши допущені судом першої та/або апеляційної інстанції порушення норм процесуального права щодо правил предметної юрисдикції, скасовує такі рішення та закриває провадження у справі відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України незалежно від наявності та обґрунтованості доводів касаційної скарги.

У касаційній скарзі МВС України навело доводи про порушення правил предметної юрисдикції, допущене під час розгляду судами цієї справи, проте не навело належних підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначені недоліки не перешкоджають суду касаційної інстанції відповідно до положень частини третьої статті 400 ЦПК України їх усунути, оскільки, виявивши такі порушення норм процесуального права, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).

Отже, суди зробили помилкові висновки про задоволення вимог заяви ОСОБА_1 , оскільки зазначений спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, його належить розглянути виключно у порядку адміністративного судочинства, у зв`язку з чим провадження у справі потрібно закрити.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Керуючись статтями 255 256 400 409 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 вересня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 грудня 2021 року скасувати.

Провадження в справі за заявою ОСОБА_1 , за участі заінтересованих осіб: Ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області, Міністерства внутрішніх справ України, про встановлення факту, що має юридичне значення, - закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук