Постанова

Іменем України

25 жовтня 2022року

м. Київ

справа № 127/13354/18

провадження № 51- 1396км 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_7.,

суддів ОСОБА_8., ОСОБА_9.,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_10.,

прокурора ОСОБА_11.,

захисника ОСОБА_12. (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_13. на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 17 листопада 2021 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 10 лютого 2022 року за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Рудницького Піщанського району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Вінницького районного суду Вінницької області від 11 березня 2021 року за частинами 2, 3 ст. 185 КК із застосуванням ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, звільненого на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 17 листопада 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією належного йому на праві власності майна.

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 11 березня 2021 року щодо ОСОБА_1 , яким він був засуджений за частинами 2, 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та на підставі ст. 75 КК звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, ухвалено виконувати самостійно.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_1 строк попереднього ув`язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі з 02 по 13 квітня 2018 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 матеріальну та моральну шкоду в розмірі - 1 013,72 грн та 5 000 грн, відповідно.

Згідно з вироком, 25 березня 2018 року близько 19.00 год ОСОБА_1 , маючи умисел на незаконне проникнення до чужого житла з метою вчинення нападу поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу та незаконного заволодіння чужим майном, через незачинені вхідні двері, проник до квартири АДРЕСА_2 , в якій проживав ОСОБА_2 . Далі, ОСОБА_1 , перебуваючи у одній із житлових кімнат даної квартири, де на ліжку спав ОСОБА_2 , завдав потерпілому удари руками та ногами по голові й тулубу. Після чого, ОСОБА_1 відламав від дерев`яного стільця ніжку, якою завдав ОСОБА_2 ще декілька ударів по голові, заподіявши потерпілому ОСОБА_2 легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я та відкрито заволодів майном ОСОБА_2 на загальну суму 3 665,60 грн.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 10 лютого 2022 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_13.просить змінити судові рішення щодо ОСОБА_1 , перекваліфікувати його дії з ч. 3 ст. 187 КК на ч. 2 ст. 185 та ч. 2 ст. 125 КК та призначити ОСОБА_1 покарання в межах санкцій даних статей. Свої вимоги мотивує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості. На обґрунтування своїх доводів зазначає про неправильну кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_1 за ознакою «проникнення», оскільки судами не було встановлено, що ОСОБА_1 при вході в квартиру потерпілого мав умисел саме на заволодіння його майном, а не з метою повернення власних речей. Також, захисник вважає, що судами не було враховано, що умисел в засудженого на заволодіння речами потерпілого виник не заздалегідь, а вже під час перебування в квартирі потерпілого і майно потерпілого ОСОБА_1 взяв лише в якості заставиза неповернуті йому речі та грошові кошти. Заперечує, що мотивом завдання тілесних ушкоджень потерпілому було подолання його опору, оскільки удари потерпілому ОСОБА_1 став наносити через неприязні стосунки. Вказує на те, що апеляційний розгляд відбувся з порушенням вимог статті 404 КПК, а ухвала апеляційного не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні заперечив щодо задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_13. і просив судові рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а виходить з обставин, установлених цими судами.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

За встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 187 КК кваліфіковано правильно, висновок суду про доведеність його винуватості у вчиненні вказаного кримінального правопорушення зроблено з дотриманням вимог КПК, на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 КПК.

В основу вироку суд обґрунтовано поклав показання самого засудженого ОСОБА_1 , який не заперечував, що побив потерпілого ОСОБА_2 в його квартирі та заволодів речами останнього, показання потерпілого ОСОБА_2 щодо обставин завдання йому тілесних ушкоджень ОСОБА_1 та викрадення належного йому майна, показання свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про обставини вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, а також дані протоколу огляду місця події від 25 березня 2018 року, дані висновку експерта № 466/473 від 26 березня 2018 року, дані протоколу пред`явлення особи для впізнання по фотознімкам від 28 березня 2018 року, дані протоколу огляду місця події від 28 березня 2018 року за місцем проживання ОСОБА_1 , дані протоколів слідчого експерименту від 07 та 23 травня 2018 року та дані висновку судово-товарознавчої експертизи № 2467-2471/18-21, 2632/18-21 від 10 травня 2018 року. Вказані докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та не протирічать один одному.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази, надавши їм належну оцінку, в тому числі, оцінивши їх сукупність на предмет достатності та взаємозв`язку для ухвалення вироку, суд першої інстанції з наведенням докладних мотивів дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК. Вирок в цілому відповідає вимогам статей 370 374 КПК.

Оцінюючи правильність постановлених щодо ОСОБА_1 судових рішень з огляду на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність та дотримання вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів вважає, що висновки суду про доведеність вини засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, є обґрунтованими, а доводи сторони захисту щодо відсутності в діях засудженого кваліфікуючої ознаки цього злочину - «проникнення до житла», є безпідставними.

Так, проникнення як кваліфікуюча ознака розбою передбачає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). При цьому незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому під час розбою. Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки «проникнення» не має.

При вирішенні питання про застосування кваліфікуючої ознаки «проникнення у житло, інше приміщення чи сховище» в складі кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 187 КК, вирішальне значення мають режим доступу до приміщення (вільний/обмежений) під час вчинення розбою та наявність у особи умислу на незаконне входження (потрапляння) до приміщення або незаконне перебування в ньому з метою заволодіння чужим майном.

Також важливим для кваліфікації за ч. 3 ст. 187 КК є факт усвідомлення особою незаконності входження (потрапляння) у відповідне приміщення або перебування в ньому під час вчинення розбою. Вчиняючи розбій, поєднаний з проникненням, особа повинна усвідомлювати протиправність входження (потрапляння) у приміщення або перебування в ньому під час вчинення розбою.

Така позиція, зокрема викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року (провадження № 13-14кс18) щодо застосування такої норми права, як кваліфікуюча ознака «проникнення у житло, інше приміщення чи сховище» в складі кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.187 КК.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, засуджений ОСОБА_1 познайомився з потерпілим ОСОБА_2 з приводу оренди кімнати в квартирі останнього, однак під час конфлікту потерпілий вигнав ОСОБА_1 з квартири і дозволу в подальшому зайти або перебувати в своєму житлі засудженому не надавав. Отже, ОСОБА_1 достовірно знаючи про те, що діє з метою заволодіння чужим майном незаконно проник у житло потерпілого, тобто беззаперечно усвідомлював протиправність своїх дій щодо входження в житло потерпілого та перебування в ньому.

Таким чином, конкретні обставини вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, безсумнівно указують те, що ОСОБА_1 вчинив розбійний напад з метою заволодіння майном потерпілого ОСОБА_2 , поєднаний із насильством, небезпечним для здоров`я потерпілого та з проникненням у житло. Тобто, закон України про кримінальну відповідальність судами першої та апеляційної інстанцій було застосовано правильно.

Також, під час дослідження матеріалів кримінального провадження касаційним судом встановлено, що суд апеляційної інстанції, дотримуючись вимог статей 404 405 407 412-414 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 за апеляційною скаргою захисника, перевіривши зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді та зазначив в ухвалі підстави, через які визнав такі доводи необґрунтованими.

Зокрема, апеляційний суд проаналізував встановлені фактичні обставини та кваліфікацію дій засудженого, тобто надав оцінку доводам захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

При цьому за результатом апеляційного розгляду апеляційний суд не встановив істотних порушень кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Тобто, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги захисника в порядку апеляційної процедури, відповідно до вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд надав таким доводам належну оцінку та з наведенням відповідних мотивів обґрунтував прийняте рішення.

Таким чином, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370 419 КПК, а тому підстав для її скасування або зміни колегія суддів не вбачає.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК,

ухвалив:

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 17 листопада 2021 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 10 лютого 2022 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_13. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню

не підлягає.

Судді:

ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9