П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2022 року

м. Київ

справа №127/14139/16-к

провадження № 51-4343км21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 07 червня 2021 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вінниця, громадянина України, який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 ,

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Тетріцкаро Республіки Грузія, громадянина України, який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_2 ,

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Вінниця, громадянина України, який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_3 ,

виправданих у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189 КК, і

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 04 липня 2019 року ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 визнано невинуватими та виправдано у зв`язку з недоведеністю в їх діях складів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189 КК.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07 червня 2021 року вказаний вирок місцевого суду залишено без змін, а в задоволенні апеляційної скарги прокурора відмовлено.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що вступивши у попередню змову з ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, та іншими невстановленими особами, переслідуючи корисливий мотив, направлений на протиправне заволодіння чужим майном та звернення його на свою користь, 03березня 2016 року через соціальну мережу призначили зустріч ОСОБА_10 від імені його знайомого ОСОБА_11 . Приблизно о 22:30 потерпілий прийшов на автостоянку і невстановлена особа примусово посадила його до салону автомобіля з д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, окрім якої у салоні знаходився ОСОБА_9 та ще одна невстановлена особа. Після цього шляхом залякування та постійних погроз, пов`язаних із заподіянням фізичної шкоди, демонстрації ножа незаконно позбавили ОСОБА_10 волі та можливості вільно пересуватись на власний розсуд, вимагаючи при цьому незаконно передати їм грошові кошти в розмірі одного мільйона гривень. Потерпілого перевезли за межі м. Вінниці, де за попередньою домовленістю зустрілися з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які приїхали на автомобілі з д.н.з. НОМЕР_2 . В подальшому всі вказані особи продовжували залякувати ОСОБА_10 , незаконно його утримуючи та вимагаючи гроші у нього, перевозили його на автомобілях до 02:00 04 березня 2016 року. Потерпілий сприйняв погрози фізичної розправи як реальні та погодився на незаконні вимоги про передачу грошей, повідомивши, що має 10000 доларів за місцем проживання у батьків вдома. Після цього приблизно о 02:30 ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , домовившись із особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, і ОСОБА_9 зустрітись вранці, відвезли потерпілого до готелю «Вагнес» в смт. Стрижавка Вінницького району, де замкнули в одному з номерів та незаконно утримували до ранку 04 березня 2016 року.

Орієнтовно о 10:00 04 березня 2016 року до вказаного готелю приїхала особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, та ОСОБА_9 , які продовжили незаконно утримувати ОСОБА_10 в автомобілях та відвезли спільно з ОСОБА_7 і ОСОБА_8 в с. Станилівка Погребищенського району, де були затримані працівниками поліції.

За таких фактичних обставин дії ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 органом досудового розслідування було кваліфіковано за ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст.189КК.

Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала та заперечень на неї

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає про відсутність порушень правил ст. 216 КПК з боку органу досудового розслідування. Стверджує, що суд апеляційної інстанції залишив поза належною увагою протокол огляду домоволодіння від 04 березня 2016 року. Прокурор вважає, що апеляційний суд, визнавши помилковими висновки місцевого суду про проведення огляду транспортних засобів неуповноваженими особами, проігнорував відомості, які були встановлені в ході цих слідчих дій. На думку сторони обвинувачення, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою показання потерпілого, свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 . Прокурор не погоджується із висновками про те, що протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 08 квітня 2016року не відповідає ч. 1 ст. 228 КПК, оскільки потерпілий розповів обставини, за яких він бачив ОСОБА_9 . Наголошує, що суд апеляційної інстанції проігнорував дані, які містяться у протоколах слідчих експериментів з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Прокурор вказує, що апеляційний суд здійснив вибірковий підхід до оцінки доказів та не дотримався положень ст. 94 КПК. На думку сторони обвинувачення, ухвала апеляційного суду не відповідає положенням ст. 419 КПК.

Потерпілий надіслав до суду заперечення на касаційну скаргу прокурора, в яких вказав про те, що вважає судові рішення щодо виправданих законними та обґрунтованими.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні:

- прокурор підтримав вимоги касаційної скарги, просив її задовольнити;

- захисник заперечував проти касаційної скарги і просив відмовити у її задоволенні.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не прибули.

Мотиви суду

Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

На переконання прокурора, суд апеляційної інстанції допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону під час постановлення оскаржуваного судового рішення, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 370 КПК встановлено вимоги до судових рішень. Зокрема, вони повинні бути законними, обґрунтованими та вмотивованими.

Разом з тим ч. 1 ст. 412 КПК визначає, які саме істотні порушення вимог кримінального процесуального закону є такими за своєю суттю і тягнуть за собою обов`язкове скасування рішення суду. Йдеться про такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

У цьому кримінальному провадженні сторона обвинувачення поставила під сумнів рішення суду першої інстанції, а тому апеляційному суду належало ретельно перевірити доводи апеляційної скарги та ґрунтовно дослідити кожний аргумент апеляційної скарги. Адже завдання апеляційної перевірки того чи іншого рішення місцевого суду полягає насамперед у тому, аби у відповідній формі з дотриманням засад кримінального провадження належно встановити або спростувати аргументи, наведені в апеляційних скаргах. Крім цього КПК надає апеляційним судам для цього відповідні процесуальні механізми, серед яких важливе місце посідає повторне дослідження доказів за наявності для цього підстав.

Однак у цьому кримінальному провадженні наведених положень судом апеляційної інстанції дотримано не було.

Так, у своїй апеляційній скарзі прокурор наводив доводи про незгоду з висновками місцевого суду про порушення правил підслідності, визначених ст.216 КПК.

Оцінюючи їх, апеляційний суд вказав, що місцевий суд правильно звернув увагу на відсутність у матеріалах цього кримінального провадження доказів на підтвердження підстав у СУ ГУНП у Вінницькій області на здійснення досудового розслідування.

Разом з тим з оскаржуваної ухвали вбачається, що судом апеляційної інстанції хоча й було досліджено низку процесуальних документів та рішень, які стали підставою не лише для внесення відомостей до ЄРДР, але й для проведення досудового розслідування конкретними особами, однак на їх правове значення цей суд уваги не звернув. У матеріалах справи містяться:

- витяг з ЄРДР, з якого вбачається, що 04березня 2016 року відомості до ЄРДР було внесено за ч. 2 ст. 189 КК, а 05 березня 2016 року за ч. 2 ст. 146 КК за заявою потерпілого ОСОБА_10 від 04 березня 2016 року;

- постанова заступника начальника СУ ГУНП у Вінницькій області начальника СВ ОСОБА_14 про створення групи слідчих від 04 березня 2016 року, до якої було включено слідчих СУ ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та слідчого Погребищенського ВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_23 ;

- доручення на проведення досудового розслідування від 04 березня 2016 року, згідно з яким заступник начальника СУ ГУНП у Вінницькій області начальник СВ ОСОБА_14 доручив слідчому СУ ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_20 проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12016020000000088 за ч. 2 ст. 189 КК;

- доручення заступника начальника СУ ГУНП у Вінницькій області начальника СВ ОСОБА_14 слідчому СУ ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_20 про проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12016020000000089 за ч. 2 ст. 146 КК, внесеному до ЄРДР 05 березня 2016року;

- повідомлення про початок досудового розслідування, згідно з яким слідчий СУ ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_20 повідомляє першого заступника прокурора Вінницької області ОСОБА_24 про внесення відомостей до ЄРДР за ч. 2 ст. 189 КК;

- повідомлення про початок досудового розслідування від 05 березня 2016 року, згідно з яким слідчий СУ ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_20 повідомляє першого заступника прокурора Вінницької області ОСОБА_24 про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні №12016020000000089 за заявою ОСОБА_10 про факт незаконного позбавлення волі;

- постанова про об`єднання матеріалів досудового розслідування від 05 березня 2016 року, відповідно до якої матеріали досудового розслідування у кримінальних провадженнях №12016020000000088 (ч. 2 ст. 189 КК) та №12016020000000089 (ч. 2 ст. 146 КК) об`єднано в одне провадження та присвоєно один номер 12016020000000088, а досудове розслідування в об`єднаному кримінальному провадженні доручено слідчому відділу СУ УМВС України у Вінницькій області.

Констатуючи відсутність повноважень на розслідування злочинів, апеляційний суд також послався на досліджені цим судом: рапорт від 04 березня 2016 року №376 на ім`я начальника Погребищенського відділення поліції Хмільницького ВП ГУНП у Вінницькій області, який зареєстрований у журналі обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події в Погребищенському ВП та заяву ОСОБА_10 №381 про вчинення щодо нього злочину, яка була прийнята слідчим Погребищенського відділення поліції Хмільницького ВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_23 04 березня 2016року о 15:15.

Однак, яким чином той факт, що провадження було зареєстровано на підставі заяви ОСОБА_10 , а не вищевказаного рапорта вплинув на визначення органу, якому підслідні злочини, що передбачені ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст.189 КК, апеляційний суд не вказав.

Натомість аргументацію своєї позиції цей суд обмежив формальною вказівкою на постанову об`єднаної палати ККС ВС від 24 травня 2021 року у справі №640/5023/19 навіть без врахування того, що у наведеному судовому рішенні суду касаційної інстанції було проаналізовано матеріали, в яких досудове розслідування кримінального провадження здійснювалося органом, якому не були підслідні відповідні злочини за змістом положень ст. 216 КПК.

У цьому кримінальному провадженні виправданим було інкриміновано злочини, що передбачені ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189 КК, розслідування яких належить до компетенції слідчих органів Національної поліції.

Матеріали касаційної перевірки свідчать, що досудове розслідування як у розпочатих кримінальних провадженнях №12016020000000088 (ч. 2 ст. 189 КК) та №12016020000000089 (ч. 2 ст. 146 КК), так і в об`єднаному №12016020000000088 здійснювалося СУ ГУНП у Вінницькій області, оскільки злочини було вчинено саме на території Вінницької області, що не суперечить і положенням ст. 218 КПК.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою той факт, що норма ч. 5 ст.36КПК покликана вирішити питання фактично про передоручення досудового розслідування у випадку, коли воно здійснюється неефективно. Однак це не означає, що слідчий підрозділ вищого рівня в межах одного органу, якому підслідне кримінальне провадження, не вправі проводити досудове розслідування відразу після внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.

Колегія суддів вважає, що висновок апеляційного суду про те, що у цьому кримінальному провадженні було порушено правила підслідності є необґрунтованим, а це твердження апеляційної скарги прокурора потребує повторної апеляційної перевірки з урахуванням норм статей 216 218 КПК.

З огляду на наведене висновки апеляційного суду про проведення низки слідчих дій неуповноваженими особами потребують повторного дослідження з урахуванням того, що у цьому провадженні обидва злочини підслідні саме слідчим органам Національної поліції.

Як видно з матеріалів провадження, досудове розслідування у цій справі здійснювалося на підставі заяви потерпілого про вчинення щодо нього злочинів. Тобто з витягу з ЄРДР, дослідженого у тому числі апеляційним судом, слідує, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №12016020000000088 здійснювалося на підставі власноручно написаної заяви ОСОБА_10 .

Також Суд зазначає, що оскаржувана ухвала апеляційного суду за своїм змістом містить відомості щодо іншого кримінального провадження, яке не стосується обставин, викладених в обвинувальному акті щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в частині оцінки апеляційних доводів прокурора щодо початку досудового розслідування, оскільки з її тексту слідує, що судом апеляційної інстанції було здійснено аналіз внесення відомостей до ЄРДР «за епізодом крадіжки майна з церкви 15 грудня 2018 року», а не за ч. 2 ст. 146, ч.2 ст.189КК.

На думку сторони обвинувачення, під час оцінки протоколу огляду місця події від 04 березня 2016 року суд першої інстанції, з яким необґрунтовано погодився і апеляційний суд, припустився помилкового висновку про порушення слідчим положень ч. 1 ст. 167, ч. 3 ст. 168, ч. 5 ст. 171 КПК в ході вилучення мобільного телефону матері потерпілого.

Суди попередніх інстанцій вказали про те, що цей мобільний телефон є тимчасово вилученим майном, про арешт якого слід було звернутися до слідчого судді, чого зроблено не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.

Однак суттєве значення для висновку про дотримання положень КПК у цьому випадку має те, що у цьому кримінальному провадженні мобільний телефон був добровільно наданий матір`ю потерпілого, яка не заперечувала щодо його видачі і підтвердила це власноручно написаною заявою. Мати потерпілого ініціювала й перегляд смс-листування із сином, зміст якого стосувався викрадення та незаконного позбавлення волі останнього.

Ціллю статей 170 171 КПК є забезпечення прав власника чи законного володільця майна від втручання сторонніх осіб у здійснення ними повноважень власника чи володільця такого майна. Тобто вони покликані захистити інтереси власника чи законного володільця.

Застосовувати ці положення КПК всупереч інтересам законного власника чи володільця майна, які не вважають свої права порушеними, вочевидь не можна.

ОСОБА_12 (власниця телефону, мати потерпілого) виявила бажання, щоб зміст смс-повідомлень на її телефоні був досліджений працівниками правоохоронних органів, оскільки з їх змісту вбачався факт підтвердження викрадення потерпілого (її сина), про що було складено відповідний протокол від 04 березня 2016 року.

Наведене було проігноровано апеляційним судом, а відповідні аргументи прокурора в цій частині залишилися без вмотивованої аргументації з боку цього суду і, як наслідок, безпідставно потягнули за собою визнання недопустимим похідного доказу висновку експерта від 21 квітня 2016 року, в якому було встановлено зміст смс-повідомлень потерпілого на мобільний телефон його матері ОСОБА_12 .

Серед іншого слід наголосити і на невмотивованості висновку апеляційного суду про відсутність даних, які би підтверджували належність мобільного телефону ОСОБА_12 .

Також, як видно з матеріалів касаційної перевірки, поза належною процесуальною увагою суду апеляційної інстанції залишилися й інші доводи апеляційної скарги прокурора, що стосувалися доказування винуватості осіб, обвинувальний акт щодо яких було скеровано до суду.

Так, сторона обвинувачення наголошує на безпідставному неврахуванні судом апеляційної інстанції показань потерпілого ОСОБА_10 , який детально та послідовно розповідав обставини вчинюваних щодо нього злочинів, вказував на обстановку, в якій все відбувалося, про вимагання у нього грошових коштів виправданими та про те, що змушений був перебувати із ними всупереч своїй волі, оскільки під загрозою було його життя та здоров`я.

Залишаючи вирок місцевого суду без змін, суд апеляційної інстанції вказав, що лише свідчення потерпілого не можуть бути беззаперечним доказом вини обвинувачених за відсутності їх взаємозв`язку з іншими доказами.

Натомість з оскаржуваної ухвали видно, що уся сукупність наданих органом досудового розслідування доказів взагалі не співставлялася та належним чином цим судом не оцінювалася, що свідчить про порушення норм статей 84 91 94 КПК.

Так, колегія суддів звертає увагу на те, що у своїй апеляційній скарзі сторона обвинувачення як на підтвердження своїх апеляційних вимог покликалася на низку доказів, зокрема, показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 ; протоколи: оглядів місця події, транспортних засобів, слідчого експерименту з потерпілим, свідком, пред`явлення для впізнання за фотознімками; висновки експертів, які залишилися поза належною увагою суду апеляційної інстанції.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги прокурора, він вказував про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги протокол пред`явлення для впізнання за фотознімками від 08 квітня 2016 року, згідно з яким потерпілий впізнав особу, зображену на фотознімку №3 як ОСОБА_9 .

Під час оцінки цих аргументів сторони обвинувачення апеляційний суд зазначив, що названий протокол не відповідає ч. 1 ст. 228 КПК, оскільки у ОСОБА_10 не з`ясовувалось чи зможе він впізнати ОСОБА_9 , не опитано про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких він бачив цю особу.

Відповідно до ч. 7 ст. 228 КПК фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню, пред`являється особі, яка впізнає, разом з іншими фотознімками, яких повинно бути не менше трьох. Фотознімки, що пред`являються, не повинні мати різких відмінностей між собою за формою та іншими особливостями, що суттєво впливають на сприйняття зображення. Особи на інших фотознімках повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.

Матеріали касаційної перевірки вказують на те, що у протоколі пред`явлення для впізнання за фотознімками від 08 квітня 2016 року зазначено, що потерпілий вказував за яких обставин він бачив особу та ознаки, за якими зможе її впізнати, зокрема він зазначав, що зможе впізнати особу за загальними рисами обличчя.

Також оскаржувана ухвала апеляційного суду містить непослідовну й взаємосуперечливу позицію щодо ідентифікації осіб, які були зображені на камерах відеоспостережень, які були надані органом досудового розслідування як доказова база.

Окрім цього, апеляційним судом було допущено формальну перевірку протоколу слідчого експерименту з потерпілим від 07 квітня 2016року, що суперечить вимогам ч. 1 ст.240КПК, згідно з якою з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

Проведений з ОСОБА_10 слідчий експеримент був спрямований на відтворення потерпілим обставин його викрадення та вимагання у нього грошових коштів особами, яких було ідентифіковано у цьому кримінальному провадженні.

Також, як вбачається зі змісту апеляційної скарги прокурора, сторона обвинувачення вказувала на те, що у вироку немає аргументів про відсутність у діях виправданих складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК, оскільки органом досудового розслідування в обвинувальному акті ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 інкримінували вчинення двох злочинів: ч. 2 ст. 146 КК та ч. 2 ст. 189 КК. Однак жодного правового аналізу названих аргументів прокурора оскаржувана ухвала не містить, що свідчить про грубе порушення та невиконання положень ст.419КПК судом апеляційної інстанції.

Незрозумілою залишилися позиція суду апеляційної інстанції про висновки суду першої інстанції щодо такої ознаки об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 146 КК, як місце вчинення злочину. Колегія суддів наголошує, що важливим для встановлення ознак складу злочину, передбаченого ст. 146 КК, є констатація того, що особу змушують перебувати в певному місці поза її волею. Таким місцем може бути не лише певний об`єкт нерухомості, а й, для прикладу, транспортний засіб, тощо. Якщо за обставинами справи очевидно у якому місці (яких місцях) потерпілий перебував поза його волею, то цей факт слід брати до уваги, констатуючи наявність або відсутність у діях особи складу відповідного злочину.

Таким чином колегія суддів вважає, що в ході апеляційної перевірки суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку щодо правильності позиції суду першої інстанції про недоведеність у діях ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 складу інкримінованих злочинів, адже оскаржувана ухвала апеляційного суду не містить переконливих мотивів, за наявності яких слід було дійти висновку про залишення вироку місцевого суду без змін.

Судом встановлено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає нормам статей 370 419 КПК, а тому воно підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду кримінального провадження апеляційному суду необхідно врахувати висновки, наведені у цій постанові, та з дотриманням правил оцінки доказів, ґрунтовним аналізом доводів апеляційної скарги прокурора прийняти законне та вмотивоване судове рішення.

Керуючись статтями 433 436-438 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 07 червня 2021 року щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3