Постанова

Іменем України

24 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 127/14841/17-ц

провадження № 61-48819св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Жмудя О. О. від 27 серпня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду

від 28 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Стадника І. М., Войтка Ю. Б.

Короткий зміст позовних вимог

В липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що він та його батько ОСОБА_3 з 2002 року були власниками житлового будинку індивідуального житлового фонду АДРЕСА_1 . Згідно із відмітками у технічному паспорті на вказаний будинок власниками були самовільно збудовані сарай «Г» (1984 р.), «В» (1971 р.), сіни «а4» (1968 р.), а також самовільно переобладнані кухня «1-1» та кімната «1-2».

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. За життя він не встиг оформити свідоцтво про право власності на перелічені самовільно збудовані будівлі та переобладнані приміщення. Після смерті ОСОБА_3 перелічені будівлі та приміщення не ввійшли до складу спадщини, як нерухоме майно. Вважав, що він та ОСОБА_2 набули у спадщину в рівних частках майнові права на будівельні матеріали та виконані роботи, право власності на які не підлягає державній реєстрації. Земельна ділянка, на якій розміщені перелічені самочинно збудовані та переобладнані будівлі й приміщення, належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної власності на підставі державних актів.

Згідно з наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24 травня 2001 року індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року, не належать до самочинного будівництва. На підставі вищезазначеної норми, з перелічених побудованих будівель та переобладнаних приміщень було знято статус самочинного будівництва, що підтверджується технічним паспортом на садибний житловий будинок АДРЕСА_1 від 15 вересня 2014 року. Таким чином, єдина ознака самочинного будівництва, що була перешкодою для реєстрації права власності на нерухоме майно, перестала існувати. ОСОБА_1 вказав, що бажає здійснити державну реєстрацію права власності на вказане майно, проте для цього потрібна згода іншого співвласника земельної ділянки та об`єктів нерухомого майна. ОСОБА_2 відмовляється надавати письмову заяву про розподіл часток у спільній власності на перелічені спірні об`єкти, чим порушує законні права позивача на частку у нерухомому майні.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив визнати за ним право спільної часткової власності на 1/2 частку нерухомого майна, а саме: сарай «Г» площею 25,0 кв. м, сарай «В» площею 7,6 кв. м, прибудову «а4» площею 15,9 кв. м, коридор «1-2» площею 7,5 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 серпня 2018 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 подав нотаріусу заяву про відмову від прийняття спадкового майна після смерті батька. При цьому він мав усвідомлювати, що відмовляється від всього спадкового майна, зокрема і від нерухомого майна (приміщень), право власності на яке не оформлене відповідно до вимог законодавства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 28 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 серпня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи із того, що до спадкоємця переходять лише права власності на житловий будинок, земельну ділянку, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду. У той же час ОСОБА_1 подав до нотаріальної контори заяву від 04 грудня 2003 року про відмову від спадщини після смерті ОСОБА_3 на користь брата ОСОБА_2 , отже безумовно і беззастережно відмовився від права на спадщину після смерті батька, незалежно від складу спадкового майна, в тому числі від майнових прав на спірні приміщення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 серпня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 листопада 2018 року і прийняти нове рішення по суті позовних вимог, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при розгляді справи суди залишили поза увагою, що сторони у справі є співвласниками будинковолодіння АДРЕСА_1 , а самочинно збудовані та переобладнані приміщення, побудовані батьками, не увійшли до складу спадщини. ОСОБА_1 вважає, що він успадкував майнові права на будівельні матеріали після смерті матері. При застосуванні норм матеріального права суди не звернули уваги на редакцію Цивільного кодексу, яка регулює питання спадкування. Заявник вважає, що суди неправильно оцінили докази у справі, не навели належних мотивів відхилення доводів позивача.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

У січня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвами про народження від 15 червня 1963 року НОМЕР_1 , від 01 червня 1968 року серії НОМЕР_2 , свідоцтвом про укладення шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від 24 грудня 1996 року.

Відповідно до свідоцтва про право приватної власності на будівлі № 1652 від 27 березня 1974 року 100 % домоволодіння, яке розташоване в АДРЕСА_1 , належало на праві приватної власності ОСОБА_3 .

Рішенням Староміського районного народного суду м. Вінниці від 16 жовтня 1986 року у справі № 2-194-1986 було розірвано шлюб, зареєстрований 19 липня 1959 року виконкомом Комарівської сільради народних депутатів Вінницького району між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 . Розподілено будинок АДРЕСА_1 . Присуджено на праві приватної власності ОСОБА_8 13/50 будинку, до складу якого входять приміщення 1-3. Присуджено на праві приватної власності ОСОБА_3 37/50 будинку, до складу якого входять приміщення 1-1, 1-2, сарай «Б». Дане рішення суду набрало законної сили 26 жовтня 1986 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 13 серпня 1990 року.

З матеріалів спадкової справи, заведеної щодо майна померлої ОСОБА_4 , встановлено, що спадщину після смерті матері прийняв ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 28 січня 1992 року, виданим старшим державним нотаріусом Другої вінницької державної нотаріальної контори Старковою Л. А., зареєстрованим в реєстрі за № 2-421.Спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається з 13/50 частин будинковолодіння з відповідною часткою господарських будівель, розташованого по АДРЕСА_1 . На земельній ділянці розташовані: будинок з прибудовою, житловою площею 25,5 кв. м, позначений на плані літ. «А», сарай «Б», сарай з (прибудовою) погріб «Д», огорожа № 1, вбиральня «Ж». Самочинно збудовані приміщення в склад спадщини не включені.

Інші спадкоємці ОСОБА_4 - діти ОСОБА_9 та ОСОБА_5 - спадщину не прийняли.

В довідці-характеристиці № 3204 від грудня 1991 року, виданій КП «Вінницьке ООБТІ» вказано, що будинковолодіння під номером АДРЕСА_1 містить самочинно збудовані будівлі, тамбур «а1» , сарай «Г», «В», вбиральню. Аналогічні відомості містяться в довідці-характеристиці № 7026 від 07 липня 2004 року, виданій КП «Вінницьке ООБТІ», в якій крім іншого зазначено, що самочинно збудованими приміщеннями є сараї «Г», «В», «д», вбиральня «У», сіни «а4».

Відповідно до технічного паспорта на житловий будинок індивідуального житлового фонду АДРЕСА_1 , виготовленого 27 березня 2002 року КП «Вінницьке ООБТІ», його співвласниками були: батько позивача ОСОБА_3 - 37/50 часток та позивач ОСОБА_1 - 13/50 часток. Згідно із відмітками у вказаному технічному паспорті власниками були самовільно збудовані: сарай «Г» (1984 р.), «В» (1971 р.), сарай «д» (1996 р.), сіни «а4», а також самовільно переобладнані кухня «1-1» (що на схематичному плані позначено як «а4»), кімната «1-2» (що на схематичному плані позначено як «А1»).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 серпня 2004 року, виданого державним нотаріусом Другої вінницької державної нотаріальної контори Малою Н. С., зареєстрованого в реєстрі за № 2-3514, ОСОБА_2 є спадкоємцем 37/50 часток будинковолодіння з відповідною часткою господарських будівель АДРЕСА_1 після смерті батька ОСОБА_3 . Самовільно зведені житловий будинок «К» (2003 р.), гараж «З», три сараї «Г», «В», «д», вбиральня «У», сіни «а4» та самовільно переобладнане приміщення 1-2, площею 7,5 кв. м, до свідоцтва про право на спадщину не включені (а.с.10).

Право власності зареєстроване за ОСОБА_2 в реєстрі 13 серпня 2014 року.

З матеріалів спадкової справи № 414/2003, заведеної до майна померлого ОСОБА_1 , слідує, що інші спадкоємці за законом ОСОБА_1 та ОСОБА_9 спадщину після смерті батька не прийняли, зокрема ОСОБА_1 подав нотаріально посвідчену заяву від 04 грудня 2003 року про відмову від спадщини на користь брата ОСОБА_2

Позивачу ОСОБА_1 та відповідачу ОСОБА_2 на праві спільної власності належить земельна ділянка площею 0, 0800 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в АДРЕСА_1 , що посвідчується державними актами на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 509948 та серії ЯА № 509947, виданими 11 липня 2005 року на підставі рішення Вінницької міської ради від 22 грудня 2004 року № 960.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого Другою вінницькою державною нотаріальною конторою 28 січня 1992 року № 2-421, ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності № 4067 від 09 вересня 2009 року на 23/25 часток домоволодіння, яке розташоване в АДРЕСА_1 . Відповідно до свідоцтва про право власності домоволодіння складається з двох житлових будинків з господарськими будівлями. У власності ОСОБА_1 перебуває житловий будинок літ. «А» з прибудовами: тамбур 2-1, кухня 2-2, кімната 2-3, загальною площею 27,1 кв. м., в тому числі житловою 9,2 кв. м., в житловому будинку літ. «К»: веранда 3-1, кухня 3-2, санвузол 3-3, кімнати 3-4, 3-5, 3-6, коридор 3-7, загальною площею 91,4 кв.м, в тому числі житловою 55,0 кв. м, гараж літ. «З»; сарай діт. «Д», погріб літ. «п/Д», убиральня літ. «Ж».

Право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_1 29 вересня 2009 року.

Відповідно до технічного паспорта, виготовленого КП «Вінницьким МБТІ» 15 вересня 2014 року на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , його співвласниками є ОСОБА_2 37/50 часток та ОСОБА_1 23/25 часток.

Водночас відмітки про самочинно збудовані будівлі: сарай «Г» (1984 р.), сарай «В» (1971 р.), прибудови «а4» (1992 р.), в цьому технічному паспорті відсутні.

Судами встановлено, що у 2002-2003 роках ОСОБА_1 самовільно добудував на земельній ділянці площею 0, 0800 га по АДРЕСА_1 другий житловий будинок. Відповідно до акту від 05 квітня 2004 року, затвердженого рішенням виконкому Вінницької міської ради № 695 від 13 квітня 2004 року, житловий будинок загальною площею 91,4 кв. м, житловою площею 55,0 кв. м, що збудований забудовником ОСОБА_1 самовільно, був прийнятий до експлуатації.

За спільною заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 17 липня 2009 року про перерахунок часток в зв`язку з прийняттям нового будинку до експлуатації КП «Вінницьке МБТІ» був проведений відповідний перерахунок і 27 серпня 2009 року виконком Вінницької міської ради прийняв рішення № 1872 про затвердження зміни часток.

Згідно з пунктом 1.3 рішення в зв`язку зі зведенням сіней «а2», тамбуру «а3», сараю «Д», погребу «п/Д», убиральні «Ж», житлового будинку «К», гаража «З» та прийняттям їх в експлуатацію актом прийняття в експлуатацію від 23 січня 1990 року, затвердженим рішенням виконкому Староміської райради від 21 березня 1990 року № 80, та актом прийняття до експлуатації індивідуального житлового будинку та господарських споруд від 05 квітня 2004 року, затвердженим рішенням виконкому Вінницької міської ради від 13 квітня 2004 року № 695:

- у власність ОСОБА_1 перейшли 23/25 часток житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, у будинку «А» з прибудовами: тамбур 2-1, кухня 2-2, кімната 2-3, загальною площею 27,1 кв. м, в тому числі житловою 9,2 кв. м; в житловому будинку «К» веранда 3-1, кухня 3-2, санвузол 3-3, кімнати 3-4, 3-5, 3-6, коридор 3-7, загальною площею 91,4 кв. м, в тому числі житловою 55,0 кв.м; гараж «З», убиральня «Ж», сарай «Д», погріб «п/Д».

- у власність ОСОБА_2 перейшли 2/25 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, у будинку «А» з прибудовами: кімната 1-3 площею 16,3 кв. м, в тому числі житловою - 16,3 кв. м, сарай «Б».

ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на 2/25 часток будинковолодіння не отримав і право власності не зареєстрував.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 жовтня 2016 року у справі № 127/27167/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 14 грудня 2016 року, частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та визначено розмір часток ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у праві спільної власності на земельну ділянку, площею 0,0800 га, кадастровий номер 0510100000:03:027:0004, що розташована по АДРЕСА_1 по 1/2. У задоволенні позовних вимог про визначення часток у праві спільної власності на домоволодіння та виділ ОСОБА_1 23/25 частки та у задоволенні вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на 23/25 часток земельної ділянки відмовлено.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою-другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відносини щодо права власності на нерухоме майно, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України від 2004 року, регулюються Цивільним кодексом Української РСР від 1963 року.

Відповідно до частини першої статті 105 ЦК УРСР громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найм тощо).

У відповідності до статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (в редакції, чинній на час розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Згідно із статтею 28 Кодексу про шлюб та сім`ю України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Статтями 1216 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною першою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно частини першої статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частина друга вказаної статті визначає, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Аналіз наведеної норми дозволяє виділити наступні ознаки самочинного будівництва: об`єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку; відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва; створення об`єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частиною другою статті 331 ЦК України визначено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту прийняття його до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення таких відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частинами першою, другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Встановивши фактичні обставини справи на підставі доказів, яким надано належну оцінку, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача, який просив визнати за ним право часткової власності на споруди і приміщення, що були самочинно побудовані й перебудовані власниками на земельній ділянці по АДРЕСА_1 і на які (як вказав сам позивач) його батько ОСОБА_3 не встиг оформити право власності, до задоволення не підлягають, оскільки ОСОБА_1 відмовився від спадщини після смерті свого батька ОСОБА_3 , а самочинно побудовані споруди та переобладнані приміщенні не входили до складу спадщини ані після смерті його матері, ані після смерті його батька.

Вказані вище та інші доводи касаційних скарг (які є подібними до доводів апеляційної скарги і відхилення яких було належним чином мотивовано судом апеляційної інстанції) не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а значною мірою зводяться до необхідно дослідження доказів, проведення їх переоцінки та встановлення обставин, що згідно частини першої статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Судові рішення є достатнім чином вмонтованими, містять оцінку основних доводів сторін.

У відповідності до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З урахуванням наведеного, підстави для скасування оскаржених судових рішеньвідсутні.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 серпня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович