Постанова

Іменем України

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 127/15530/17

провадження № 61-48805св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Департамент архітектурно-будівельного контролю, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, у складі судді Вохмінової О. С., від 21 вересня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Зайцева А. Ю., Панасюка О. С., Шемети Т. М., від 29 листопада 2018 року.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Департаменту архітектурно-будівельного контролю, ОСОБА_2 про визнання права власності.

Свої вимоги позивач мотивувала тим,що ОСОБА_3 був власником будинковолодіння АДРЕСА_1 , яке було розташоване на земельній ділянці, площею 1430 кв. м. 26 квітня 1991 року позивач придбала у ОСОБА_3 будинок «А», житловою площею 29,3 кв. м, вбиральню «В», теплицю «Г», паркан № 1, що розташовані на земельній ділянці, площею 600 кв. м. У позові також посилалася на те, що з попереднім власником вони встановили порядок користування земельною ділянкою.

З метою економії часу та будівельних матеріалів у 1994 році ОСОБА_4 та ОСОБА_1 домовились, що будівництво нового спільного будинку на два окремих входи буде здійснене на місці її теплиці «Г». ОСОБА_4 було виділене окреме домоволодіння АДРЕСА_1 а, і усно один одному вони надали згоду на будівництво. В 1997 році зовнішні будівельні роботи були завершені. Сім`я ОСОБА_5 раніше закінчила оздоблювальні роботи і здала свою частину будинку до експлуатації, а потім продала ОСОБА_2 .

Позивач вказала, що у подальшому будівельних робіт не проводила. В 2011 році приватизувала земельну ділянку, на якій розташована її частина будинку.

В 2016 році ОСОБА_2 без її згоди почав над своєю частиною зводити другий поверх, у зв`язку із чим, дощові води потрапляють на її дах і руйнують її частину будинку.

ОСОБА_1 зазначила, що у 2016 році завершила оздоблювальні роботи своєї частини і звернулась до компетентних органів із заявою про прийняття її частини будинку до експлуатації, проте комісія відмовила у цьому, оскільки ОСОБА_2 не надав згоди.

Вважає, що будівництво хоча і є самочинним, проте проведене з дотриманням будівельних норм і правил, а тому на підставі статей 328, 331, частини п`ятої статті 376, статті 392 ЦК України просила суд визнати за нею право власності на самочинно збудований будинок «Д» з мансардою «м/Д», загальною площею 91,9 кв. м, у тому числі житловою площею 62,6 кв. м, прибудову «а1», площею 6,2 кв. м, веранду «а2», площею 3,5 кв. м, сараї «а3», «Е».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 вересня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що належних, допустимих і достатніх доказів для визнання за позивачем права власності на самочинно збудований будинок «Д» з мансардою «м/Д», прибудовою «а1», верандою «а2» матеріали справи не містять. Також відсутні правові підстави відповідно до статті 376 ЦК України для визнання права власності на сараї «а3», «Е», оскільки вони зведені після набуття ОСОБА_1 права власності на будинок «А».

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 29 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 вересня 2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не доведено, що самочинно збудоване нерухоме майно відповідає архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, визначеним законом. Самочинно збудований будинок «Д» зблокований із сусіднім будинком «А», що належить на праві власності відповідачу. Таке зблокування очевидно порушує права власника суміжного будинку, оскільки здійснено впритул його будинку без дотримання пожежної відстані між будинками, позбавлення можливості його обслуговування, в порушення будівельних норм та правил, що унеможливлює визнання права власності на такий об`єкт на підставі частини п`ятої статті 376 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 вересня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 листопада 2018 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що у ході розгляду справи достеменно встановлено, що позивач є власником земельної ділянки, на якій вона здійснила самочинне будівництво житлового будинку під літ. «Д». У прийнятті об`єкта до експлуатації було відмовлено незаконно. Під час проведення будівельних робіт позивачем, як забудовником було дотримано будівельні норми, державні стандарти і правила у сфері містобудівної діяльності, а з початком будівництва жодних заяв, претензій чи скарг на адресу позивача від будь-яких осіб не надходило, що свідчить про відсутність порушення прав ОСОБА_2 , свобод та інтересів інших осіб самочинним будівництвом. При вирішенні спору районним судом не було залучено до участі у справі комунальне підприємство «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації».

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

22 грудня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту архітектурно-будівельного контролю, ОСОБА_2 про визнання права власності призначено до судового розгляду у складі п`яти суддів.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 посилається на те, що суди попередніх інстанцій об`єктивно та всебічно дослідили усі матеріали справи та надали їм правову оцінку, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача. Доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті висновків судів попередніх інстанцій.

У поданому відзиві на касаційну скаргу ДАБК Вінницької міської ради посилається на те, рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими. Позивачем при розгляді справи не порушувалося клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, про що судами першої та апеляційної інстанцій наголошувалося. Судами правильно вирішено спір на підставі поданих сторонами доказів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником домоволодіння АДРЕСА_1 . На підставі договору купівлі-продажу від 26 квітня 1991 року у її власність перейшли цілий житловий будинок «А», житловою площею 29,3 кв. м, з господарськими будівлями, вбиральня «В», теплиця «Г», паркан № 1. Домоволодіння розташоване на земельній ділянці, площею 600 кв. м.

07 жовтня 2011 року ОСОБА_1 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку ЯЛ № 752632, площею 600 кв. м, по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 є власником домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 05 червня 1996 року. Відповідно до договору купівлі-продажу у власність останнього перейшли цілий житловий будинок «А» з прибудовою, 1994 року побудови, жилою площею 42,9 кв. м, огорожа № 1 , криниця «К», вбиральня «В». ОСОБА_2 здійснює реконструкцію другого поверху будинку «А» на підставі будівельного паспорта, виданого ДАМтК Вінницької міської ради 23 грудня 2015 року, та повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

На підставі матеріалів інвентаризаційних справ будинок «А», який належить на праві власності ОСОБА_2 та самочинно збудований будинок «Д» на земельній ділянці ОСОБА_1 , фактично є зблокованими, спільної стіни будинки не мають. Будинки побудовані на місці теплиці «Г». Згідно матеріалів інвентаризаційної справи по будинковолодінню АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , станом на 1997 рік був окремим будинком. Відміток про його зблокування немає.

Згідно матеріалів інвентаризаційної справи по будинковолодінню АДРЕСА_1 , технічного паспорту на домоволодіння, будинок «Д» є самочинно збудованим, 1997 року побудови, зблокований із сусіднім будинком «А», що належить на праві власності ОСОБА_2

Будівництво здійснено ОСОБА_1 без відповідного документа, що дає право виконувати будівельні роботи і без належно затвердженого проекту. Дозволу на будівництво будинку, на його зблокування ОСОБА_2 не давав.

09 листопада 2015 року за результатами перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил при будівництві ОСОБА_1 житлового будинку АДРЕСА_1 головним інспектором будівельного нагляду ДАБІ у Вінницькій області Сорокою Д. В. був складений акт № 1069-ПП. Виходом на місце встановлено, що ОСОБА_1 не виконала припис від 15 серпня 2014 року щодо приведення об`єкту будівництва до вимог чинного законодавства і не оформила документацію на будівництво житлового будинку, чим порушила пункт 3 частини четвертої статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Інспектором був складений протокол відносно ОСОБА_1 за частиною першою статті 188-42 КУпАП та 13 листопада 2015 року на підставі постанови № 401 на останню було накладене стягнення у виді штрафу у розмірі 5 100, 00 грн.

06 червня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до КП «Вінницьке МБТІ» з заявою про винесення на розгляд комісії по прийняттю в експлуатацію збудованого нею будинку «Д» з прибудовою «а1» та господарськими будівлями.

В 2017 році КП «ВМБТІ» надало звіт про проведення технічного обстеження, відповідно до якого за результатами проведення технічного обстеження об`єкта житлового будинку, прибудови, веранди, мансарди, сараїв по АДРЕСА_1 встановлено відповідність вимогам надійності і безпечної експлуатації і можливість його безпечної експлуатації.

31 травня 2017 року вказаний звіт був розглянутий ГУ Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Вінницькій області на предмет дотримання вимог пожежної та техногенної безпеки при будівництві і експлуатації. Позивачу по справі надана відповідь, що при експлуатації житлового будинку «Д» з мансардою «м/Д» та прибудовою по АДРЕСА_1 необхідно дотримуватись регламенту проведення робіт технічного обслуговування конструктивних елементів та інженерних мереж. До початку експлуатації житлового будинку привести систему опалення та вентиляції вказаного житлового будинку у відповідність до вимог ДБН В.2.5-67:2013 «Опалення, вентиляція та кондиціонування».

26 липня 2017 року ГУ ДСНС України у Вінницькій області надана повторна відповідь, що лист від 31 травня 2017 року не дає права ОСОБА_1 на експлуатацію самовільно збудованих об`єктів з порушенням чинних будівельних норм та правил.

12 червня 2017 року на засіданні комісії про прийняття в експлуатацію об`єктів нерухомого майна за заявою ОСОБА_1 було вирішено відмовити в прийнятті до експлуатації житлового будинку «Д» з мансардою «м/Д», загальною площею 91,9 кв. м, у тому числі житловою 62,6 кв. м, прибудови «а1», площею 6,2 кв. м, веранди «а2», площею 3,5 кв. м, сараїв «а3», «Е». Підставою відмови стало те, що відсутня заява власника межуючого будинку АДРЕСА_1 про надання згоди на прийняття об`єктів до експлуатації.

ОСОБА_2 неодноразово звертався до компетентних органів щодо порушення його прав і вжиття заходів відносно самочинного будівництва ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального України (тут і надалі у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до частини першої-третьої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього кодексу, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації, а державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц (провадження № 14-483цс19).

За змістом частин першої та другої статті 376 ЦК Українижитловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно частини п`ятої статті 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Виходячи зі змісту статей 331 375 376 380 ЦК України, правовою підставою визнання судом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на підставі частини п`ятої статті 376 ЦК України може бути не лише відсутність порушення прав інших осіб таким визнанням, а й встановлення судом відповідності такого об`єкта архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, враховуючи вказані норми матеріального права, обґрунтовано виходив із того, що позовні вимоги, у спосіб, обраний позивачем, до задоволення не підлягають, оскільки позивачем не було доведено, що самочинно збудоване нерухоме майно відповідає архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, визначеним законом.

За порушення вимоги статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності.

При вирішенні спору судами надано належну оцінку поданим сторонами спору доказам, встановлено, що ОСОБА_2 неодноразово звертався до компетентних органів щодо порушення його прав і необхідність вжиття заходів відносно самочинного будівництва ОСОБА_1 .

Як встановлено судами, самочинно збудований будинок «Д» зблокований із сусіднім будинком «А», що належить на праві власності відповідачу.

Враховуючи позицію відповідача, який заявляє про порушення його прав самочинно збудованим будинком, на який позивач просить визнати право власності, враховуючи, що будівництво позивачем здійснено впритул до будинку відповідача, без дотримання протипожежних вимог, за відсутності проектної й дозвільної документації, будівництво проведено у порушення будівельних норм та правил, підстави для задоволення позовних вимог позивача шляхом визнання за нею права власності на такий об`єкт самочинного будівництва на підставі частини п`ятої статті 376 ЦК України відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до правовідносин сторін норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, об`єктивно встановивши обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вказані вище та інші доводи касаційної не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції винесені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться у значній мірі до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 вересня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович