Постанова

Іменем України

05 березня 2020 року

м. Київ

справа № 127/16325/18ц

провадження № 61-11485св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 лютого 2019 року у складі судді Короля О. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 травня 2019 року у складі колегії суддів: Якименко М. М., Ковальчука О. В., Шемети Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 23 серпня 2006 року між нею та відповідачем був укладений шлюб, у якому народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сімейне життя з відповідачем не склалося, відносини між ними фактично припинені, спільного господарства не ведуть, а з осені 2017 року вони з донькою проживають окремо. Між сторонами постійно виникали конфліктні ситуації, сварки та непорозуміння. Вважала, що примирення та подальше збереження шлюбу неможливе та суперечитиме її інтересам.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 21 травня 2019 року, позов задоволено. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 23 серпня 2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис № 2120, розірвано. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи вимоги про розірвання шлюбу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що спільне життя між сторонами не склалося через відсутність взаєморозуміння між ними, та те, що подружні відносини між ними припинені, шлюб існує формально, а тому подальше існування шлюбу буде суперечити їхнім інтересам, а також інтересам їхньої дитини. Суд зазначив, що шлюб ґрунтується на вільній згоді, як жінки так і чоловіка, примушування до шлюбу не допускається.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У червні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не встановили усіх фактичних обставин справи, не з`ясували взаємовідносин сторін, дійсних причин позову про розірвання шлюбу, інших обставин життя подружжя, а також не зазначили мотиви, з яких вони визнали подальше збереження сім`ї неможливим. Суд першої інстанції не розглянув його заяви про надання сторонам строку на примирення, тобто не вжив заходів щодо збереження сім`ї. Також суд не дотримався принципу рівності сторін та після закриття підготовчого провадження безпідставно прийняв заяву позивача від 20 грудня 2018 року та лист про її звернення до правоохоронних органів.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 23 серпня 2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З 2017 року сторони проживають окремо, подружніх стосунків не підтримують, шлюб носить формальний характер.

Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Згідно з частиною першою статті 24 Сімейного кодексу України (далі - СК України) шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до частини першої статті 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина 1 статті 110 СК України).

Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

За змістом указаної норми примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.

Встановивши, що сторони разом не проживають, сімейні стосунки не підтримують, шлюб існує формально, збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, суди зробили правильний висновок про наявність правових підстав для розірвання шлюбу в порядку, передбаченому статтею 112 СК України.

Доводи касаційної скарги про те, що суд не задовольнив клопотання відповідача про відкладення розгляду справ та не надав додаткового строку для примирення, колегія суддів відхиляє. У справі встановлено, що суд першої інстанції не визначав строку для примирення сторін, проте з огляду на тривале знаходження справи в судах першої та апеляційної інстанцій сторони мали можливість досягти примирення.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що спільне життя між сторонами не склалося через відсутність взаєморозуміння між ними, подружні відносини між сторонами припинені, шлюб існує формально, а тому подальше існування шлюбу суперечило б інтересам позивача.

Такі висновки судів є правильними з ними погоджується й Верховний Суд.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до власного тлумачення норм матеріального та процесуального права, а також до незгоди з встановленими фактичними обставинами в справі, оцінкою певних доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Устименко проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За наслідками розгляду касаційної скарги встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права. Отже, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, оскільки відсутні підстави для їх скасування.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 лютого 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик