Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 127/16445/16-ц

провадження № 61-2645св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 жовтня 2018 року у складі судді Гуменюка К. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Якименка М. М., Сала Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про розподіл спільних грошових коштів.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що у період із 28 квітня 1998 року до 08 жовтня 2013 року сторони перебували у шлюбі, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 жовтня 2013 року розірваний. Рішення набрало законної сили 19 жовтня 2013 року. Під час перебування у шлюбі відповідач користувалась спільними коштами на власний розсуд, приховувала їх та зберігала на особистих банківських рахунках, а саме: № НОМЕР_1 у ПАТ КБ «ПриватБанк» - 39 960,26 дол. США; № НОМЕР_2 у ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» - 18 496,56 Євро; № НОМЕР_3 у ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» - 1 252,62 Євро; № НОМЕР_4 у ПАТ КБ «ПриватБанк» - 7 437,52 Євро; № НОМЕР_5 у ПАТ КБ «ПриватБанк»: депозитний договір № 176247, за яким на рахунку перебувало 110 095,68 грн (із яких сума вкладу - 30 000,00 грн та нараховані проценти 80 095,68 грн) та депозитний договір № 179548, за яким на рахунку перебувало 52 705,20 грн (52 000 грн сума вкладу та 705, 20 грн сума процентів ).

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , із урахуванням уточнених вимог, просив стягнути з відповідача на його користь 1/2 частини коштів, що зберігались на депозитних рахунках ОСОБА_2 , а саме: 88 857,34 грн; 19 980,13 дол. США (еквівалентно 523 263,02 грн), 13 593,35 Євро (еквівалентно 415 521,51 грн).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що після розірвання шлюбу 19 жовтня 2013 року, сторони продовжили ведення спільного господарства, спільно несли витрати, та придбавали майно у інтересах сім`ї, зокрема і до березня 2015 року, отже, грошові кошти у розмірі 15 000,00 Євро, 30 000,00 грн та 52 000,00 грн, які зняті відповідачем у зазначений період, є спільною сумісною власністю. Натомість, доказів про те, що вказані грошові кошти витрачені відповідачем одноособово на власні потреби, суду не надано, а навпаки встановлено, що сторони продовжували вести спільне господарство і після розірвання шлюбу. Відповідно до виписки по рахунку № НОМЕР_1 ПАТ КБ «Приватбанк», 22 серпня 2013 року ОСОБА_2 внесено грошові кошти у сумі 39 900,00 дол. США. 22 вересня 2013 року банком зараховано проценти у розмірі 213,32 дол. США. 17 жовтня 2013 року договір достроково розірвано, ОСОБА_2 отримано вклад у розмірі 40 103,32 дол. США. Таким чином, грошові кошти, які належали сторонам на праві спільної сумісної власності, зняті з рахунку 17 жовтня 2013 року, тобто ще під час перебування сторін у шлюбі. Крім того, відповідно до листа ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» від 18 грудня 2017 року, наданого на виконання ухвали суду про витребування доказів, починаючи з 2010 року ОСОБА_2 відкрито 9 депозитних рахунків. Депозитний рахунок за № НОМЕР_3 не відкривався. Позивач помилково ототожнює поняття «депозитний рахунок» та «картковий рахунок». За своє природою картковий рахунок є поточним рахунком, на якому лише обліковуються операції за платіжними картками, а рух коштів здійснюється безпосередньо за основним банківським рахунком, з яким пов`язана платіжна карта. Отже, твердження позивача про наявність грошових коштів у розмірі 1 252,62 Євро, які підлягають поділу між сторонами є помилковим, адже виписка за картковим рахунком № НОМЕР_3 не підтверджує наявність вказаної позивачем суми грошових коштів навіть станом на 19 жовтня 2013 року (тобто до розірвання шлюбу).

Постановою Вінницького апеляційного суду від 27 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що за інформацією, отриманою з банків, встановлено, що частина грошей, про які заявив позивач, зняті під час перебування позивача та відповідача в шлюбі, а частина коштів зняті хоч і через певний час після офіційного розірвання шлюбу, проте під час спільного проживання позивача та відповідача однією сім`єю, що встановлено показаннями свідка та при розгляді справи про стягнення аліментів на дітей. Той факт, що наразі ОСОБА_1 це заперечує, свідчить лише про те, що він використовує твердження про спільне проживання однією сім`єю після офіційного розірвання шлюбу залежно від того, яку мету переслідує: ця обставина його влаштовувала, коли йшлося про утримання дітей, наразі ж він її заперечує та стверджує, що ОСОБА_2 приховала спільні грошові кошти. Тому немає підстав вважати невірними висновки суду першої інстанції про момент припинення спільного ведення господарства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Спір про поділ спільного майна подружжя між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вирішено, про що постановлено заочне рішення Вінницького міського суду від 07 липня 2015 року у справі № 127/0203/14-ц. Це рішення оскаржувалось, у тому числі ОСОБА_1 та було предметом розгляду судів вищих інстанції неодноразово, остаточно ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19 липня 2017 року вказане заочне рішення залишено без змін (точка доступу URL http://reyestr.court.gov.ua/Review/67891043). При оскарженні заочного рішення ОСОБА_1 жодного разу не наводив як аргумент апеляційної чи касаційних скарг ту обставину, що судом не встановлено повний обсяг спільно нажитого майна та не розділено грошові кошти, які знаходились на рахунках ОСОБА_2 . При цьому ОСОБА_1 у судовому засіданні Вінницького апеляційного суду, яке відбулося 27 грудня 2018 року, на запитання суду чітко відповів, що йому було завжди відомо про існування рахунків із грошовими коштами, відкритих на ім`я ОСОБА_2 . Все це в сукупності також дає підстави стверджувати про законність рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 жовтня 2018 року, ухвалене у цій справі.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У січні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 жовтня 2018 рокута постанову Вінницького апеляційного суду від 27 грудня 2018 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що обставина нібито спільного проживання є згадуваною в іншому судовому рішенні, яке набрало законної сили (в описовій частині), але на той момент їй судом не надавалося правової оцінки, оскільки справа слухалась із іншим предметом спору, та з інших підстав. Факт спільного проживання осіб без реєстрації шлюбу є фактом, що має юридичне значення. Отже, подібний факт підлягає обов`язковому встановленню в судовому порядку у спосіб, передбачений цивільно-процесуальним законом. Суди у своїх рішеннях посилаються на показання свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які ніби то повідомляли суду про те, що він та відповідач у 2014 році спільно святкували річницю свого весілля та він проголошував тости. Суди вийшли за межі судового розгляду, додаткового встановивши факт проживання однією сім`єю без укладання шлюбу, хоча про це він суд не просив у своєму позові. Він заявляв клопотання щодо долучення до матеріалів справи письмових доказів. Вказані докази подавалися з метою спростування факту проживання однією родиною після розірвання шлюбу. Проте судом ці докази відхилено, як такі, що не відносяться до предмета доказування. Враховуючи, що відповідачем не доведено факту витрачання нею грошових коштів у сумі 40 103,32 дол. США в інтересах родини, він може припустити, що ці кошти на момент розірвання шлюбу або зберігалися у ОСОБА_2 в готівковій формі або витрачені нею у власних цілях, але аж ніяк не в інтересах подружжя.

У березні 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що встановлення судом тієї обставини, що вона з ОСОБА_1 станом на 17 березня 2015 року ведуть спільне господарство та спільно утримують дітей і стало підставою для відмови їй у позові про стягнення аліментів на дітей. На той період часу ОСОБА_1 вигідно наполягати саме на цій обставині і доводити її у суді. Наразі, коли ця обставина не дозволяє провести поділ майна у той спосіб, на якому наполягає ОСОБА_1 , він став її категорично заперечувати.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини встановлені судами

Із 25 квітня 1998 року сторони у справі перебували у шлюбі, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 жовтня 2013 року розірвано, рішення набрало законної сили 19 жовтня 2013 року.

12 квітня 2012 року ОСОБА_2 у ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» відкрито договір строкового банківського вкладу, депозитний рахунок № НОМЕР_2 , на який у цей же день внесені 15 000,00 Євро, 06 листопада 2013 року депозитний рахунок поповнено на суму 3 000,00 Євро, 12 травня 2014 року депозит закрито, а грошові кошти у розмірі 18 000,00 Євро знято відповідачем, що підтверджується випискою із рахунку за період із 01 січня 2010 року по 31 грудня 2014 року.

У ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2 відкрито рахунки:

- № НОМЕР_5, на який 07 лютого 2013 року відповідачем внесені 30 000,00 грн згідно з договором депозиту № 176247, які повернуті 04 листопада 2013 року (виписка за період із 01 січня 2010 року по 31 грудня 2014 року);

- № НОМЕР_5, на який 27 лютого 2013 року відповідачем внесені 52 000,00 грн згідно з договором депозиту № 179548 та зняті 27 листопада 2013 року (виписка за період із 01 січня 2010 року по 31 грудня 2014 року);

- № НОМЕР_1, на який 22 серпня 2013 року внесені грошові кошти у сумі 39 900,00 дол. США, 22 вересня 2013 року банком зараховано проценти у розмірі 213,32 дол. США, а 17 жовтня 2013 року договір достроково розірвано ОСОБА_2 та отримано 40 103,32 дол. США;

-№ НОМЕР_4, на якому перебувало 7 437,52 Євро, остання операція здійснена 07 жовтня 2013 року, станом на 19 жовтня 2013 року коштів на рахунку не було (виписка за період із 02 листопада по 19 жовтня 2012 року).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 березня 2015 року у цивільній справі № 127/25456/14-ц, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх доньок. Також відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх доньок. Рішення суду набрало законної сили 06 квітня 2015 року.

Заявляючи позовні вимоги про стягнення аліментів за зустрічним позовом від 02 лютого 2015 року ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтовував тим, що проживає разом із ОСОБА_2 та двома доньками у будинку АДРЕСА_1 , здійснює витрати на утримання родини, дітей і спільного майна. В поясненнях суду ОСОБА_1 зазначив, що він, діти та колишня дружина ОСОБА_2 живуть в одному будинку, ведуть спільне господарство, спільно харчуються, купляють необхідні речі та продукти, а діти перебувають на їхньому спільному утриманні. За наведених пояснень, судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом із дітьми проживають в одному будинку, ведуть господарство, спільно харчуються і несуть витрати на сім`ю після розірвання шлюбу.

Під час розгляду справи № 127/25456/14-ц про стягнення аліментів допитані неповнолітні діти сторін, які підтвердили, що вони всі разом проживають однією сім`єю, тому суд у своєму рішенні від 17 березня 2015 року, встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом із дітьми проживають в одному будинку, ведуть господарство, спільно харчуються і несуть витрати на сім`ю. Ця обставина сторонами при оскарженні рішення про стягнення аліментів не була предметом апеляційного оскарження.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:1) час набуття майна;2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв`язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Саме про таке застосування норм статей 57, 60 СК України зазначено у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після розірвання шлюбу і до березня 2015 року продовжували проживати однією сім`єю, вести спільне господарство, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки грошові кошти, зняті ОСОБА_2 з рахунків, відкритих на її ім`я, хоча і є спільною сумісною власністю подружжя, проте поділу не підлягають, так як позивач не надав доказів, що вказані грошові кошти витрачені відповідачем одноособово на власні потреби, а навпаки, встановлено, що сторони продовжували вести спільне господарство і після розірвання шлюбу, витрачали спільно гроші як на ведення спільного господарства, так і на утримання дітей.

Суди під час розгляду цієї справи, визначивши момент припинення спільного ведення господарства у березні 2015 року, виходячи з положень Глави 8 СК України щодо спільного майна подружжя, встановивши момент зняття коштів із рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_2 , дійшли правильного висновку, що грошові кошти на вказаних рахунках зняті в період спільного ведення господарства, а доказів протилежного, як то використання їх особисто відповідачем у власних інтересах, позивачем не надано, а тому такі грошові кошти не підлягають поділу.

При цьому суди також встановили, що грошові кошти на рахунках у ПАТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 у розмірі 39 900,00 дол. США та № НОМЕР_4, на якому знаходилися 7 437,52 Євро, зняті 17 та 07 жовтня 2013 року відповідно, тобто у період перебування сторін у шлюбі.

Твердження заявника про те, що суди вийшли за межі судового розгляду, додаткового встановивши факт проживання сторін однією сім`єю без укладання шлюбу, хоча про це він суд не просив у своєму позові, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки суди, вирішуючи спір між сторонами, у порядку статті 81 ЦПК України надавали оцінку запереченням ОСОБА_2 щодо заявленого ОСОБА_1 позову.

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені заявником у його апеляційній скарзі, та є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 жовтня 2018 рокута постанову Вінницького апеляційного суду від 27 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик