Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 127/21185/18

провадження № 61-5544св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2019 року у складі судді Федчишена С. А. та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Голоти Л. О., Денишенко Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання особистою приватною власністю.

Позов обґрунтовано тим, що 16 липня 1995 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено шлюб. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня 2017 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано. За час перебування у шлюбі сторони придбали житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 , який оформлений на відповідача ОСОБА_2 . Цей жилий будинок знаходиться на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , площею 0,0991 га, кадастровий номер 0510136600:02:022:0091. Зазначена земельна ділянка зареєстрована на праві власності за відповідачем, що підтверджується інформацією з державного земельного кадастру про право власності на земельну ділянку станом на 20 серпня 2018 року. Оскільки вимогою позивача є визнання права власності на 1/2 частки жилого будинку АДРЕСА_1 та виділення її в натурі, позивач має право і на визнання за ним права власності на 1/2 частки земельної ділянки площею 0,0991 га, кадастровий номер 0510136600:02:022:0091. Крім вищенаведеного житлового будинку, в період шлюбу позивач на підставі договору купівлі-продажу від 02 вересня 2004 року № 724601 серії ВВК за особисті кошти, отримані від підприємницької діяльності, придбав 51/100 частини будівель, які складаються з: магазину літ. «А», площею 141,1 кв. м; складів літ. «В» площею 231,7 кв. м; підсобного приміщення літ. «Г», по АДРЕСА_2 , які використовуються для здійснення підприємницької діяльності. В подальшому позивачем було продано 3/100 частини згаданого вище нерухомого майна. Згідно з інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка № 134346819), нині позивач має право власності на 48/100 частини вищезазначеного нерухомого майна.

З урахуванням уточнених позовних вимог в останній редакції, позивач просив суд: визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок літ. «А» з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки житлового будинку літ. «А» перший поверх, з господарськими будівлями і спорудами (1/2 частини ґанку, сарай літ. «Д», гараж літ. «Ж», погріб літ. «п/Ж», оглядова яма літ. «о/я», навіс літ. «К», частина огорожі № 3 довжиною 2,0 м, 1/2 частини хвіртки № 4, ворота № 5), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 виділивши ОСОБА_1 у натурі 1/2 частки житлового будинку літ. «А» перший поверх, з господарськими будівлями і спорудами (1/2 частини ґанку, сарай літ. «Д», гараж літ. «Ж», погріб літ. «п/Ж», оглядова яма літ. «о/я», навіс літ. «К», частина огорожі № 3 довжиною 2,0 м, 1/2 частини хвіртки № 4, ворота № 5), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до варіанта № 1 судової земельно-технічної, будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 19 червня 2019 року № 488, виготовленої Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський центр судових експертиз» (далі - ТОВ «Подільський центр судових експертиз»); визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 495,5 кв. м, що складає 1/2 частки земельної ділянки загальною площею 0,0991 га (кадастровий номер 0510136600:02:022:0091), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виділивши ОСОБА_1 в натурі земельну ділянку площею 495,5 кв. м, що складає 1/2 частки земельної ділянки загальною площею 0,0991 га (кадастровий номер 0510136600:02:022:0091) відповідно до варіанту № 1 судової земельно-технічної, будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 19 червня 2019 року № 488, виготовленої ТОВ «Подільський центр судових експертиз»; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 448,00 грн грошової компенсації за відхилення від ідеальної частки в житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 48/100 частини будівель, які складаються з: магазину літ. «А», площею 141,1 кв. м; складів літ. «В», площею 231,7 кв. м; підсобного приміщення літ. «Г», та знаходяться в по АДРЕСА_2 ; стягнути з ОСОБА_2 користь ОСОБА_1 20 786,00 грн судових витрат, з яких: 5 286,00 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору, 10 500,00 грн - на відшкодування витрат за проведення експертизи, 5 000,00 грн - на відшкодування витрат на правову допомогу.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок літ. «А» з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки житлового будинку літ. «А» перший поверх, з господарськими будівлями і спорудами (1/2 частини ґанку, сарай літ. «Д», гараж літ. «Ж», погріб літ. «п/Ж», оглядова яма літ. «о/я», навіс літ. «К», частина огорожі № 3 довжина 2,0 м, 1/2 частини хвіртки № 4, ворота № 5), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виділивши ОСОБА_1 в натурі 1/2 частки житлового будинку літ. «А» перший поверх, з господарськими будівлями і спорудами (1/2 частини ґанку, сарай літ. «Д», гараж літ. «Ж», погріб літ. «п/Ж», оглядова яма літ. «о/я», навіс літ. «К», частина огорожі № 3 довжиною 2,0 м, 1/2 частини хвіртки № 4, ворота № 5), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до варіанту № 1 судової земельно-технічної, будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 19 червня 2019 року № 488, виготовленої ТОВ «Подільський центр судових експертиз». Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 495,5 кв. м, що складає 1/2 частки земельної ділянки загальною площею 0,0991 га (кадастровий номер 0510136600:02:022:0091), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виділивши ОСОБА_1 в натурі земельну ділянку площею 495,5 кв. м, що складає 1/2 частки земельної ділянки загальною площею 0,0991 га (кадастровий номер 0510136600:02:022:0091) відповідно до варіанту № 1 судової земельно-технічної, будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 19 червня 2019 року № 488, виготовленої ТОВ «Подільський центр судових експертиз». Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 448,00 грн грошової компенсації за відхилення від ідеальної частки в житловому будинку, з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_1 48/100 частини будівель, які складаються з магазину літ. «А» площею 141,1 кв. м, складів літ. «В» площею 231,7 кв. м, підсобного приміщення літ. «Г», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20 786,00 грн судових витрат, з яких: 5 286,00 грн - на відшкодування витрат зі сплати судового збору, 10 500,00 грн -на відшкодування витрат за проведення експертизи, 5 000,00 грн - на відшкодування витрат на правову допомогу.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що житловий будинок по АДРЕСА_1 з господарськими будівлями і спорудами зведений сторонами за час шлюбу за спільні кошти, тому враховуючи його 100 % готовність, він може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між його сторонами з визначенням часток.

Також суд першої інстанції зазначив, що з огляду на поділ житлового будинку, який є спільною сумісною власністю подружжя, підлягає поділу і земельна ділянка, на якій знаходиться вказаний об`єкт нерухомості.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки 48/100 частини будівель, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , використовується позивачем в його підприємницькій діяльності та придбані за рахунок його особистих коштів, отриманих від підприємницької діяльності, тому це майно є особистою приватною власністю позивача.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2019 року скасовано в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким: визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки об`єкта незавершеного будівництва літ. «А» перший поверх, з господарськими будівлями і спорудами (1/2 частини ґанку, сарай літ. «Д», гараж літ. «Ж», погріб літ. «п/Ж», оглядова яма літ. «о/я», навіс літ. «К», частина огорожі № 3 довжина 2 м, 1/2 частини хвіртки № 4, ворота № 5), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виділивши ОСОБА_1 в натурі 1/2 частки житлового будинку літ. «А» перший поверх, з господарськими будівлями і спорудами (1/2 частини ґанку, сарай літ. «Д», гараж літ. «Ж», погріб літ. «п/Ж», оглядова яма літ. «о/я», навіс літ. «К», частина огорожі № 3 довжина 2,0 м, 1/2 частини хвіртки № 4, ворота № 5), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до варіанту № 1 судової земельно-технічної, будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 19 червня 2019 року № 488, виготовленої ТОВ «Подільський центр судових експертиз». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення, апеляційний суд виходив із того, що вказаний житловий будинок в експлуатацію не введений та відповідно не зареєстрований у передбаченому законом порядку, а тому його слід вважати об`єктом незавершеного будівництва, який підлягає поділу саме у такому вигляді.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині розгляду інших позовних вимог, колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції та виходила із того, що доводи апеляційної скарги не суттєві та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У березні 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не врахували, що визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) чи іншими нормативними актами не перебачено;

- вийшли за межі позовних вимог, визнаючи за позивачем право власності на 1/2 частки незавершеного будівництва;

- безпідставно задовольнили позовні вимоги про поділ земельної ділянки по АДРЕСА_1 ;

- не надали належну оцінку доводам відповідача про те, що 48/100 частини будівель, які складаються з магазину літ. «А», складу літ. «В», підсобного приміщення літ. «Г», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , є спільною сумісною власністю сторін та підлягають поділу між ними;

- не звернули увагу на те, що в матеріалах справи наявна нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 про надання згоди позивачу на продаж частини нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_2 , які знаходяться в спільній сумісній власності, та те, що інша частина вказаних нежитлових приміщень не використовується позивачем з метою отримання прибутку в підприємницькій діяльності, а здається в оренду;

- не врахували, що ОСОБА_2 є інвалідом ІІІ групи з діагнозом «розсіяний склероз», має атактичні та сенсорні розлади, порушення координації рухів, виражене порушення функції ходи, порушення функцій зору та порушення функцій тазових органів, а тому безпідставно виділили позивачу перший поверх спірного незавершеного будівництвом житлового будинку;

- в порушення норм процесуального права взяли до уваги уточнені позовні вимоги позивача без постановлення відповідної ухвали;

- проігнорували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19 березня 2018 року у справі № 2-4435/2008 та від 29 березня 2018 року у справі № 909/935/15;

- не звернули увагу на те, що в матеріалах справи відсутній акт наданих послуг, який міг би підтвердити обсяг наданих адвокатом позивачу послуг, розрахунок часу, витраченого на надання правової допомоги, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги;

- безпідставно стягнули із відповідача витрати на правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн, оскільки вони є недоведеними та не підтвердженими.

У червні 2020 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , у якому заявник, не погоджуючись із доводами касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 25 березня 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 у цій справі на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано матеріали справи № 127/21185/18 із суду першої інстанції; відмовлено у задоволенні клопотання заявника про зупинення дії оскаржуваних рішень; надано учасникам справи строк на подання відзиву на касаційну скаргу.

У квітні 2020 року матеріали справи № 127/21185/18 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року ОСОБА_1 продовжено строк на подання відзиву на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року; справу № 127/21185/18 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 16 липня 1995 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб (після реєстрації шлюбу прізвище дружини - « ОСОБА_2 »).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня 2017 року у справі 127/25183/16-ц шлюб між сторонами розірвано.

Відповідно до державного акта на право приватної власності на земельну ділянку від 26 грудня 2006 року серії ЯД № 371930, виданого на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради від 27 січня 2000 року № 45 та рішення міської ради від 14 липня 2006 року № 247, земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0,0991 га, кадастровий номер 0510136600:02:022:0091, перебуває у приватній власності ОСОБА_2 .

Відомості щодо земельної ділянки кадастровий номер 0510136600:02:022:0091 внесені до публічної кадастрової карти України.

Земельна ділянка в плані має форму прямокутника, рельєф рівний, має загальну площу 0,0991га та відповідно державного акта на право приватної власності на земельну ділянку від 26 грудня 2006 року серії ЯД № 371930, знаходиться в межах: від т. «А» до т. «Б» по АДРЕСА_3 - 5,64 м, 2,84 м, 10,71 м; від т. «Б» до т. «В» - землі гр. ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - 2,02 м, 2,52 м, 11,57 м, 0,70 м, 2,61 м, 30,79 м; від т. «В» до т. «Г» - землі гр. ОСОБА_8 - 20,08 м; від т. «Г» до т. «А» - землі гр. ОСОБА_9 , ОСОБА_10 - 26,21 м, 21,88 м, 1,92 м.

На земельній ділянці домоволодіння АДРЕСА_1 розташовані двоповерховий житловий будинок літ. «А», сарай літ. «Д», гараж літ. «Ж», лазня літ. «Ж1», погреб літ. «п/Ж», оглядова яма літ. «о/я», убиральня літ. «З», навіс літ. «К», огорожа № 3, ворота з хвірткою № 4, 5. Документ, що підтверджує готовність об`єкта до експлуатації на літ. «А», «Ж», «Ж1» станом на час проведення дослідження відсутній.

Відповідно до витягу з рішення Вінницької міської ради від 09 серпня 2007 року № 1820 «Про надання дозволу на реконструкцію приватних житлових будинків садибного типу», ОСОБА_2 надано дозвіл на реконструкцію приватного житлового будинку садибного типу згідно з розробленим проектом по АДРЕСА_1 .

Згідно з дозволом Управління інспекції по центральному регіону Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області Державної архітектурно-будівельної інспекції Міністерства регіонального розвитку та будівництва України № 121 на виконання будівельних робіт від 07 липня 2008 року громадянці ОСОБА_2 надано дозвіл на виконання будівельних робіт з реконструкції з надбудовою житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Проект реконструкції з надбудовою житлового будинку по АДРЕСА_1 розроблений на замовлення 35-07 суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_11 , що має ліцензію серії НОМЕР_1, видану Державним комітетом України з будівництва та архітектури 20 січня 2005 року.

Згідно з висновком експерта ТОВ «Подільський центр судових експертиз» за результатами оціночно-будівельної, будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 19 червня 2019 року № 488 (далі - Висновок), ступінь готовності житлового будинку домоволодіння АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 0,0991 га (державний акт на право приватної власності на землю від 26 грудня 2006 року серії ЯД № 371930) станом на час проведення дослідження становить 100 %. Аналізуючи планувальні рішення приміщень житлового будинку домоволодіння АДРЕСА_1 , порівнюючи їх з вимогами нормативно-правових актів, чинних в Україні в галузі будівництва, встановлено, що виділити в натурі по 1/2 частки спірного майна без відступу від зазначених часток не можливо. Провести розподіл майна, розташованого по АДРЕСА_1 , максимально наближеного до часток співвласників домоволодіння можливо тільки за умови зміни існуючих планувальних рішень. Таким чином, порівнюючи вимоги нормативно-правових актів чинних на території України в галузі будівництва, фактичне планування приміщень житлового будинку, можливі наступні варіанти розподілу в натурі житлового будинку, господарських будівель і споруд домоволодіння АДРЕСА_1 між співвласниками по 1/2 частини, з визначенням розміру компенсації співвласнику, частка якого буде менша після поділу, з рекомендаціями по проведенню будівельних та ремонтно-будівельних робіт з реконструкції, які описані в табл. 10, 11 дослідницької частини та зображені на додатках 1, 2, 3, 4, 5, 6 до даного висновку. Після проведеного огляду двоповерхового житлового будинку літ. «А» по АДРЕСА_1 , дослідження матеріалів цивільної та інвентаризаційної справи, розрахунку ступеня будівельної готовності можливо зробити висновок, що з технічної точки зору здійснити поділ житлового будинку літ. «А» з визначенням часток після такого поділу можливо. Щодо того чи технічно можливо довести до кінця будівництво ОСОБА_1 та ОСОБА_2 необхідно зазначити наступне, під час проведення огляду житлового будинку літ. «А» по АДРЕСА_1 встановлено, що усі несучі та огороджувальні елементи збудовані та не потребують закінчення будівництва. На розгляд суду пропонуються варіанти № 1, 2, 3, 4 поділу земельної ділянки площею 991,0 кв. м, кадастровий номер 0510136600:02:022:0091, домоволодіння АДРЕСА_1 між співвласниками, які описані в дослідницькій частині (таблиці № 12, 13, 14, 15) та графічно зображені на схемах в додатку № 7, № 8, № 9, № 10 до даного Висновку.

Станом на час проведення дослідження домоволодіння АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку не зареєстроване та має статус незавершеного будівництва.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та їх нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частиною першою статті 61 СК України визначено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

За правилами статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частина третя статті 368 ЦК України визначає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

За змістом норм статей 181 331 ЦК України новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

За позовом членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про визнання за позивачем права власності на 1/2 частки об`єкта незавершеного будівництва за вказаною адресою, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що спірний житловий будинок в експлуатацію не введений та відповідно не зареєстрований у передбаченому законом порядку, а тому його слід вважати об`єктом незавершеного будівництва та здійснити поділ зазначеного об`єкта спільної сумісної власності сторін саме у такому вигляді.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, визнаючи за позивачем право власності на 1/2 частки незавершеного будівництва, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що при уточненні позовних вимог позивач та його представник, хоча і ставили питання щодо поділу житлового будинку, фактично мали на увазі визнання права власності на 1/2 частки об`єкта незавершеного будівництва, про що й було наголошено представником позивача - адвокатом Глазуновою Л. М. в судовому засіданні від 31 жовтня 2019 року в суді першої інстанції.

Зазначене також прослідковується і по тексту уточненої позовної заяви від 09 липня 2019 року, яку ОСОБА_1 обґрунтовував нормами права, що регулюють питання щодо об`єкта незавершеного будівництва, та зазначив, що спірний житловий будинок був придбаний у період шлюбу та за спільні кошти подружжя, на даний час є об`єктом незавершеного будівництва, оскільки була здійснена перебудова житлового будинку та не введено його в експлуатацію.

Наведене дає підстави вважати, що ОСОБА_1 при поділі майна подружжя фактично просив визнати за ним право власності на 1/2 частки об`єкта незавершеного будівництва.

Тому Верховний Суд дійшов висновку, що вирішення апеляційним судом питання щодо визнання права власності на частину об`єкта незавершеного будівництва житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , не є виходом за межі позовних вимог. Крім того, позовні вимоги стосуються спільного майна подружжя.

Аргументи касаційної скарги про те, що визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, неприйнятий до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не перебачено, Верховний Суд також відхиляє, з огляду на те, що відповідно до змісту статей 181 331 ЦК України об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. За позовом членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Як вбачається із висновку експерта від 19 червня 2019 року № 488, що наявний у матеріалах справи, ступінь готовності спірного об`єкта незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , становить 100 %, що дає можливість визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво сторонами, а тому задоволення апеляційним судом позовних вимог про виділення позивачу 1/2 частки вказаного об`єкта незавершеного будівництва є обґрунтованим.

Доводи касаційної скарги щодо незгоди заявника з виділенням позивачу першого поверху будинку відповідно до варіанта № 1 судової земельно-технічної, будівельно-технічної та оціночної-будівельної експертизи від 19 червня 2019 року № 488 були предметом розгляду апеляційного суду і їм надана належна правова оцінка.

Зокрема апеляційний суд правильно зазначив, що сторони ще до розірвання шлюбу та після нього добровільно визначили порядок фактичного користування житловим будинком, зокрема відповідач обрала у своє користування другий поверх, а позивач користується першим.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно задовольнили позовні вимоги про поділ земельної ділянки по АДРЕСА_1 , є безпідставними з огляду на таке.

Земельна ділянка, одержана громадянином під час шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Водночас, якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди відповідно до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

З огляду на вказане вище, оскільки суди попередніх інстанцій дійшли висновку про поділ об`єкта незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який є спільною сумісною власністю подружжя, то правильним є висновок судів і про поділ земельної ділянки, на якій знаходиться вказаний об`єкт нерухомості.

Посилання заявника на те, що суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19 березня 2018 року у справі № 2-4435/2008 та від 29 березня 2018 року у справі № 909/935/15, є необґрунтованими, оскільки зазначені судові рішення ухвалені за наявності інших фактичних обставин у зазначених справах.

Водночас Верховний Суд вважає обґрунтованими твердження заявника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належну оцінку його доводам про те, що 48/100 частини будівель, які складаються з магазину літ. «А», складів літ. «В», підсобного приміщення літ. «Г», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , є спільною сумісною власністю сторін; не звернули увагу на те, що в матеріалах справи наявна нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 про надання згоди позивачу на продаж частини нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_2 , які знаходяться у спільній сумісній власності, та те, що інша частина вказаних нежитлових приміщень не використовується позивачем з метою отримання прибутку в підприємницькій діяльності, а здається в оренду, з огляду на таке.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Одним з видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.

Згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Отже, майно фізичної особи - підприємця, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна.

Таким чином, системний аналіз вищезазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи - підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1109цс15.

Разом з тим майно фізичної особи-підприємця, яке придбано за кошти від своєї діяльності підприємця і не в інтересах сім`ї та використовується в його підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до статті 57 СК України, а не як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання статей 60 61 СК України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до договору купівлі- продажу від 02 вересня 2004 року ОСОБА_1 є власником 51/100 частини будівель по АДРЕСА_2 .

Згідно зі свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем.

На підставі договору оренди землі від 05 червня 2008 року ОСОБА_1 прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування магазину - складу зернопродуктів, яка розташована на території Писарівської сільської ради по АДРЕСА_2 , в межах населеного пункту.

Відповідно до звітів суб`єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку ОСОБА_1 має виручку від реалізації товарів: за третій квартал 2003 року - 55 000,00 грн, за четвертий квартал 2003 року - 79 500,00 грн, за перший квартал 2004 року ОСОБА_1 - 14 700,00 грн, за другий квартал 2004 року - 16 400,00 грн, за третій квартал 2004 року - 17 750,00 грн.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого у цій частині погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що 48/100 частини будівель, які складаються з магазину літ. «А» площею 141,1 кв. м, склади літ. «В» площею 231,7 кв. м, підсобне приміщення літ. «Г» у по АДРЕСА_2 , використовуються в підприємницькій діяльності позивача та придбані за рахунок його особистих коштів, отриманих від підприємницької діяльності, а тому дійшов висновку про визнання вказаного майна особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

Однак, відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Всупереч вимогам статті 89 ЦПК України, суди першої та апеляційної інстанцій у процесі розгляду справи не надали належної оцінки усім наявним у справі доказам, зокрема:

- копії реєстраційного посвідчення на об`єкти нерухомого майна, які належать фізичним особам від 14 жовтня 2004 року, де зазначено, що магазин з складами та підсобним приміщенням (51/100 частини), що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_1 , як фізичною особою (а. с. 7, т. 1);

- копії договору купівлі-продажу від 02 вересня 2004 року 51/100 частини будівель, що знаходяться на АДРЕСА_2 , укладеного між ОСОБА_12 та ОСОБА_1 , як фізичними особами (а. с. 13-14, т. 1);

- копії нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_2 про надання згоди її чоловіку ОСОБА_1 на продаж придбаних у шлюбі 12/25 частини нежитлових будівель, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , від 01 жовтня 2018 року (а. с. 111, т. 1);

- копії договору купівлі-продажу частки нежитлових будівель від 22 січня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 як фізичною особою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мир-продуктів», у пункті 4.4 якого зазначено, що відчужувана частка нерухомості належить ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності та продається за згодою дружини ( ОСОБА_2 ) (а. с. 130-131, т. 1);

- копії нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_2 про надання згоди її чоловіку ОСОБА_1 на продаж 3/100 частини належної їм на праві спільної сумісної власності 51/100 частини нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , від 22 січня 2015 року (а. с. 147, т .1).

Також суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Тобто, немає значення, чи працювала дружина чи ні, майно, за умов, визначених СК України, є спільною сумісною власністю та підлягає поділу.

Тому Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про задоволенняпозовних вимог про визнання особистою приватною власністю ОСОБА_1 48/100 частини будівель, які складаються з магазину літ. «А» площею 141,1 кв. м, складів літ. «В» площею 231,7 кв. м, підсобного приміщення літ. «Г», що знаходяться по АДРЕСА_2 , та вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові рішення в цій частині та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій у нескасованій частині цих рішень та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх спростували. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Оскільки судом першої інстанції допущені порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення всіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи в частині розгляду позовних вимог про визнання особистою приватною власністю ОСОБА_1 48/100 частини будівель, які знаходяться по АДРЕСА_2 , суд апеляційної інстанції в межах наданих йому повноважень не усунув зазначені порушення, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, то касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у вказаній частині підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають залишенню без змін.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене, дослідити усі наявні у справі докази і дати їм належну оцінку, встановити, чи є об`єкти нерухомості по АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю сторін чи особистою власністю позивача, розглянути заявлені позивачем вимоги та заперечення сторін відповідно до норм чинного законодавства України.

Щодо судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, із розподілу судових витрат.

Розгляд справи щодо позовних вимог про визнання особистою приватною власністю ОСОБА_1 48/100 частини будівель, які знаходяться по АДРЕСА_2 , не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Разом з тим, оскільки касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в частині оскарження рішень судів щодо розгляду інших позовних вимог залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409 410 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року в частині розгляду позовних вимог про визнання особистою приватною власністю ОСОБА_1 48/100 частини будівель, які складаються з магазину літ. «А» площею 141,1 кв. м, складів літ. «В» площею 231,7 кв. м, підсобного приміщення літ. «Г», що знаходяться по АДРЕСА_2 , скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій нескасованій за результатами апеляційного перегляду частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник Г. І. Усик В. В. Яремко