Постанова

Іменем України

01 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 127/21463/19

провадження № 61-5915св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Управління Служби безпеки України у Вінницькій області,

треті особа: Державна казначейська служба України, ОСОБА_2 , прокуратура Вінницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2019 року під головуванням судді Сичука М. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г.,

Рибчинського В. П., Оніщука В. В.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до управління Служби безпеки України у Вінницькій області, треті особи: Державна казначейська служба України, ОСОБА_2 , прокуратура Вінницької області, про визнання права власності на майно та витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позов обґрунтований тим, що 03 серпня 2016 року в рамках кримінального провадження № 12015020000000220 від 06 червня 2015 року, що здійснюється відносно її чоловіка - ОСОБА_2 , начальником 2 відділення слідчого відділу УСБУ у Вінницькій області Федоровським В. Л. проведено обшук в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , де вона тимчасово проживала з сім`єю. Під час обшуку вилучено грошові кошти в сумі 50 000,00 грн, які нібито належать її чоловіку. Зазначила, що вказані кошти їй подарували батьки для проходження курсу лікування і вони належать виключно їй. При цьому вказувала, що вона неодноразово зверталась з клопотаннями про повернення вказаних коштів до начальника 2 відділення слідчого відділу УСБУ у Вінницькій області Федоровського В. Л., однак їй було відмовлено.

Посилаючись на те, що досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні закінчено і обвинувальний акт разом з матеріалами кримінального провадження направлено для розгляду до суду, однак вилучені кошти не долучені до його матеріалів, просила визнати за нею право власності на майно, а саме грошові кошти в розмірі 50 000,00 грн та витребувати їх із чужого незаконного володіння.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2019 року закрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до управління Служби безпеки України у Вінницькій області, треті особи: Державна казначейська служба України, ОСОБА_2 , прокуратура Вінницької області, про визнання права власності на майно та витребування майна із чужого незаконного володіння. Роз`яснено позивачу її право на звернення до суду в порядку кримінального судочинства.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 27 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2019 року - залишено без змін.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновком суду про те, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства, оскільки чинним кримінальним процесуальним Кодексом передбачено способи захисту прав власника або володільця майна, який не є учасником кримінального провадження, такий порядок захисту прямо передбачений нормами КПК України, однак чинним цивільно-процесуальним законом не передбачена можливість такого захисту у порядку цивільного судочинства.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду

ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що кошти в сумі 50 000, 00 грн не були передані до суду, а тому при розгляді кримінального провадження суд, не маючи в розпорядженні відповідних документів, позбавлений можливості переглянути законність застосування заходів забезпечення щодо вилученого в неї майна.

Крім того, заявник вказує, що до суду вона звернулася з вимогою про визнання за нею права власності на вилучені під час обшуку грошові кошти, оскільки відповідач не визнає за нею такого права, а в силу статті 392 ЦК України та статті 19 ЦПК України розгляд такого спору належить до юрисдикції загальних судів та здійснюється в порядку цивільного судочинства.

Судами попередніх інстанцій не встановлено обставини справи в повному обсязі та не надано цим обставинам належної оцінки.

Також, скаржник звернув увагу на те, що кримінальне провадження не може бути перешкодою звернення до суду в порядку цивільного судочинства для вирішення судом спору про право власності, незалежно від визнання майна речовим доказом.

Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що 03 серпня 2016 року, на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду від 26 липня 2016 року, начальником 2 відділення слідчого відділу УСБУ у Вінницькій області Федоровським В. Л. в рамках кримінального провадження № 12015020000000220 від 06 червня 2015 року щодо ОСОБА_2 , проведено обшук в орендованій ним квартирі за адресою: АДРЕСА_1

Під час обшуку вилучено грошові кошти в сумі 50 000,00 грн.

Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду від 22 серпня 2016 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність органу досудового розслідування, в рамках кримінального провадження № 12015020000000220, яка полягає у неповерненні грошових коштів, вилучених під час обшуку

03 серпня 2016 року, відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 30 серпня 2016 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на зазначену ухвалу слідчого судді.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 07 листопада

2016 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність начальника 2 відділення слідчого відділу УСБУ у Вінницькій області Федоровського В. Л., що полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, також відмовлено.

У судовому засіданні 23 грудня 2019 року управління Служби безпеки України у Вінницькій області подало клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту першого частини 1 статті 255 ЦПК України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Аналогічна за змістом норма закріплена у статті 19 ЦПК України.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Завданням кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний (стаття 2 КПК України).

У частині першій статті 170 КПК України (у редакції, чинній на час виникнення даних правовідносин) арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Частиною п`ятою статті 171 КПК України визначено, що клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.

Згідно із частиною першою статті 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно (частина друга статті 174 КПК України).

Прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові (частини третя та четверта статті 174 КПК України).

Зазначені вимоги співпадають з положеннями частини четвертої статті 21 КПК України, згідно з якою, здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час кримінального провадження порушуються її права, гарантовані

Конституцією України та міжнародними договорами України.

Тобто, чинним кримінальним процесуальним законом передбачено способи захисту прав власника або володільця майна, який не є учасником кримінального провадження. Разом з тим, чинним цивільно-процесуальним законом не передбачена можливість такого захисту у порядку цивільного судочинства.

У разі, якщо арешт на майно накладено у порядку, передбаченому КПК України, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право власності, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право оскаржити такі дії та звернутися до суду про скасування арешту лише у порядку кримінального судочинства. І такий порядок захисту прямо передбачений нормами КПК України і є ефективним.

Такий висновок узгоджується з правовими позиціями, висловленими Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2018 року у справі

№ 202/5044/17 (провадження № 14-119цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 636/959/16-ц (провадження № 14-366цс18) та від 12 грудня 2018 року у справі № 640/17552/16-ц (провадження № 14-418цс18).

Посилання ОСОБА_1 на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції суд вважає помилковим тому, що указана постанова регулює інші відносини, оскільки арешт на майно було накладено під час дії КПК України 1960 року та в справі винесено вирок.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому позивачу суд роз`яснив право на судовий захист у порядку кримінального судочинства.

Отже, вказаний спір підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства.

Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги, що судами попередніх інстанцій не встановлено обставини справи в повному обсязі та не надано цим обставинам належної оцінки, оскільки закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суди попередніх інстанцій не здійснювали розгляд справи по суті спору та закрили провадження у справі.

Отже, правильним є висновок про віднесення цього спору до юрисдикції кримінальних судів.

Крім того, ОСОБА_1 порушує клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення судами попередніх інстанцій правил предметної юрисдикції.

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Разом з тим, підстави для направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до вимог статті 403 ЦПК України з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції відсутні з огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду вже висловила свою думку стосовно таких правовідносин у постановах вказаних вище, де визначила, що такі правовідносини вирішуються в порядку кримінального судочинства.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук