ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23грудня 2024 року
м. Київ
справа № 127/24558/23
провадження № 61-13821св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Рудик Людмила Вікторівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 , від імені якої діє адвокат Драчук Тамара Миколаївна, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Бессараб Н. М. від 10 липня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Сала Т. Б., Ковальчука О. В., від 19 вересня 2024 року,і виходив з наступного.
Основний зміст позовних вимог
1. У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Рудик Л. В., про визнання заповіту недійсним.
2. Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_6 , яка за життя 23 березня 2020 року склала заповіт, яким на випадок своєї смерті заповіла: квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 ; квартиру АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_7 ; будинок з прибудовами, господарськими спорудами АДРЕСА_4 та земельну ділянку площею 0,1000 га кадастровий номер 0520686303:02:001:0072 за адресою: АДРЕСА_5 , ОСОБА_4 .
3. Зазначала, що уже зверталася до суду з позовом про визнання заповіту недійсним з тих підстав, що мати на момент складення заповіту не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. Проте рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 грудня 2021 року у справі
№ 127/19978/20 у його задоволенні їй було відмовлено, оскільки висновком судово-психіатричної експертизи не встановлено абсолютної неспроможності особи в момент вчинення правочину 23 березня 2020 року розуміти значення своїх дій та керувати ними, а у висновку вказано, що експерту недостатньо даних для категоричного висновку.
4. Відповідач ОСОБА_4 також звертався до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до неї, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , про усунення від права на спадкування за законом, у задоволенні якого рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 грудня 2021 року у справі № 127/19978/20 йому було відмовлено.
5. Після цього 27 січня 2022 року вона звернулася до органів прокуратури із заявою про вчинення кримінального правопорушення та 28 січня 2022 року Вінницькою окружною прокуратурою внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 42022022110000013 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 Кримінального кодексу України.
6. ОСОБА_1 зазначала, що в ході розслідування у кримінальному провадженні було проведено експертизи:
- згідно з висновком експертів за результатами проведення судової технічної та почеркознавчої експертизи від 12 вересня 2022 року № 5229/5230/5231/22-21, підпис від імені ОСОБА_6 у заповіті від 23 березня 2020 виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів. Від імені ОСОБА_6 підпис та рукописний текст у заповіті від 23 березня
2020 року виконаний самою ОСОБА_6 . Від імені ОСОБА_6 підпис та рукописний текст у заповіті від 23 березня 2020 року виконаний під впливом на процес письма тимчасових збиваючих факторів природнього характеру (до яких, зокрема, можуть відноситись його хворобливий стан, що впливає на письмово-рухові функції організму, тощо).
- згідно з висновком судово-психіатричного експерта № 3 від 13 лютого 2023 року, проведеного медичною комісією КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради», ОСОБА_6 на час складання нею заповіту від 23 березня 2020 року виявляла тяжкий психічний розлад внаслідок ушкодження та дисфункції головного мозку, що ускладнилось соматичною хворобою (F06.8). ОСОБА_6 внаслідок наявного у неї психічного захворювання під час складання нею заповіту
від 23 березня 2020 року була позбавлена здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
7. Відтак позивачка стверджувала, що мати, хворіючи на тяжке, небезпечне для життя онкологічне захворювання, внаслідок важких обставин, перебуваючи в безпорадному стані, потребуючи постійної сторонньої допомоги, догляду, піклування, переслідуючи особистий намір просто вижити у складній ситуації, не могла чітко усвідомлювати наслідки укладання правочину, а тому її волевиявлення щодо складання заповіту під час небезпечної для життя хвороби та внаслідок важких обставин не було вільним і не відповідало її волі.
8. З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик Л. В. від 23 березня 2020 року та зареєстрований у реєстрі за № 799, оскільки він складений під час небезпечної для життя хвороби спадкодавця та внаслідок важких обставин.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
9. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня
2024 року позовні вимоги залишено без задоволення.
10. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щопозивачкою не надано належних доказів на підтвердження того, що заповіт був складений ОСОБА_6 під впливом тяжкої для неї обставини. Позивачкою не доведено належними доказами, що наявне у ОСОБА_6 онкологічне захворювання було поштовхом для складання заповіту на користь відповідачів.
11. По справі не встановлено будь-яких вкрай невигідних умов для
ОСОБА_6 при складанні заповіту, оскільки внаслідок складання заповіту для неї нічого не змінилося, вона залишалася власником майна, яке заповіла відповідачам по справі, та до дня своєї смерті проживала в одній із належних їй на праві власності квартир, де їй надавали усю необхідну допомогу, догляд та лікування відповідачі по справі. ОСОБА_6 мала можливість скасувати чи змінити свій заповіт від 23 березня 2020 року до дня своєї смерті, однак вона цього не зробила.
12. Суд першої інстанції вказав, що висновок судово-психіатричного експерта № 3 від 13 лютого 2023 року про те, що ОСОБА_6 внаслідок наявного у неї психічного захворювання під час складання нею заповіту від 23 березня
2020 року була позбавлена здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, не доводить заявлені позовні вимоги, оскільки за
статтею 233 ЦК України передбачається, що особа при вчиненні правочину повинна мати дефекти волі. Суд акцентував, що позивачка вже зверталася до суду з позовом про визнання заповіту недійсним з тих підстав, що ОСОБА_6 на час складення 23 березня 2020 року заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, проте рішенням суду, яке набрало законної сили, у задоволенні позову було відмовлено. Тому в силу статті 82 ЦПК України ці обставини доказуванню не підлягають.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
13. Постановою Вінницького апеляційного суду від 19 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня 2024 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення щодо оцінки висновку судово-психіатричного експерта № 3 від 13 лютого 2023 року та вказівку на преюдиційну силу рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 грудня 2021 року у справі
№ 127/19978/20 в редакції цієї постанови. В іншій частині вказане рішення залишено без змін.
14. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання спірного заповіту недійсним. Позивачкою при розгляді справи не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що заповіт складений 23 березня 2020 року ОСОБА_6 під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах. Самі по собі обставини того, що ОСОБА_6 на час складення заповіту досягла похилого віку та хворіла на важку хворобу не спілкувалася з донькою та уникала її, не можуть бути підставою для визнання заповіту недійсним на підставі статті 233 ЦК України.
15. Змінюючи мотиви рішення суду першої інстанції щодо оцінки висновку судово-психіатричного експерта № 3 від 13 лютого 2023 року та вказівки на преюдиційну силу рішення у справі № 127/19978/20, апеляційний суд вказав, що відсутність підстав для задоволення позову про визнання заповіту недійсним на підставі статті 233 ЦК України не давала суду першої інстанції за встановлених обставин щодо волевиявлення ОСОБА_6 на момент складення заповіту виснувати про те, що ОСОБА_6 мала можливість скасувати чи змінити свій заповіт від 23 березня 2020 року до дня своєї смерті, однак, вона цього не зробила, і цей факт свідчить про наявність у ОСОБА_6 волевиявлення для складення заповіту саме на користь відповідачів по справі. Такий висновок суду визнано таким, що суперечить експертному висновку про неспроможність ОСОБА_6 в момент складання заповіту усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. За наявності висновку судово-психіатричного експерта № 3 від 13 лютого 2023 року, який був зроблений після прийняття рішення у справі № 127/19978/20, суд першої інстанції неправильно та безпідставно виснував, що в силу статті 82 ЦПК України цей факт (його відсутність) доказуванню не підлягає.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
16. 07 жовтня 2024 року ОСОБА_9 , від імені якої діє адвокат Драчук Т. М., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 вересня 2024 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
17. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-551цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 2-1201/2005, від 16 січня 2019 року
у справі № 461/4980/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 462/1992/15-ц,
від 20 березня 2019 року у справі № 758/463/15-ц, від 03 квітня 2019 року
у справі № 362/3878/16?ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 308/3593/17, від 25 березня 2020 року справі № 307/624/17, від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17, від 18 грудня 2020 року у справі № 541/2898/18, від 16 травня 2022 року у справі № 127/8183/19, від 27 травня 2022 року у справі № 752/5238/16?ц, від 03 серпня 2022 року у справі № 363/4381/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої
18. Згідно з доводами касаційної скарги, суди попередніх інстанцій не врахували, що при вирішенні спору щодо недійсності заповіту підлягають застосуванню, як положення статті 1257 ЦК України, так і положення статті 235 ЦК України, яка є спеціальною нормою права у правовідносинах щодо правочину, в якому існували вади волі однієї з його сторін.
19. Заявниця зазначає, що у позовній заяві вона посилалася саме на спеціальну норм ЦК України та стверджувала, що її мати в момент складання заповіту 23 березня 2020 року не усвідомлювала значення своїх дій щодо призначення своїми спадкоємцями сторонніх людей - відповідачів у справі, а також не могла керувати цими діями, оскільки перебувала у прямій залежності від них, та які скористалися важким психологічним станом та важкою хворобою померлої.
20. Позивачка звертає увагу на те, що ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та
ОСОБА_4 не є особами кровної спорідненості з померлою, а ОСОБА_4 , як він сам зазначає, був другом померлої протягом 20 років, ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_4 , а ОСОБА_2 винаймала квартиру у померлої.
21. Вказує, що під час вирішення спору судами попередніх інстанцій не надана належна оцінка висновку експертів за результатами проведення судової технічної та почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні
№ 42022022110000013 від 12 вересня 2022 року № 5229/5230/5231/22-21, яким, зокрема, встановлено, що від імені ОСОБА_6 підпис та рукописний текс у заповіті від 23 березня 2020 року виконаний під впливом на процес письма тимчасових збиваючих факторів природнього характеру (до яких, зокрема, можуть відноситись його хворобливий стан, що впливає на письмово-рухові функції організму, тощо), а також висновку судово-психіатричного експерта № 3 від 13 лютого 2020 року, відповідно до якого ОСОБА_6 на час укладення нею заповіту від 23 березня 2020 року виявляла тяжкий психічний розлад внаслідок ушкодження та дисфункції головного мозку, що ускладнилось соматичною хворобою. ОСОБА_6 внаслідок наявного у неї психічного захворюванням під час складання нею заповіту від 23 березня 2020 року була позбавлена здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
22. Стверджує, що в межах цієї справи вона не мала доводити суду чи знала вона де знаходиться її онкохвора мати, який її стан здоров`я та потреби. Вказані обставини були предметом дослідження у справі № 127/12452/22 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення останньої від права на спадкування за законом, за наслідками розгляду якої у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
23. Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 127/24558/23.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24. ОСОБА_6 , 23 березня 2020 року склала заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик Л. В. та зареєстрований в реєстрі за № 799, яким на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: всю належну їй квартиру
АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; всю належну їй квартиру АДРЕСА_2 та всю належну їй квартиру АДРЕСА_3 заповіла ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; весь належний їй житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_4 та всю належну їй земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 0520686303:02:001:0072 за адресою: АДРЕСА_5 , заповіла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
25. Своїм підписом та власноручно написаним текстом ОСОБА_6 підтвердила, що текст заповіту прочитано нею особисто вголос, його зміст та умови відповідають дійсним її намірам. Нотаріусом було роз`яснено заповідачу зміст статей 1233-1241 1307 ЦК України. Особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено.
26. Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 .
27. У лікарському свідоцтві про смерть № 219 від 04 червня 2020 року зазначено причину смерті ОСОБА_6 : - рак правої молочної залози ІV ст.,
ІV кл. гр. метастази в кістки.
28. Відповідно до спадкової справи № 221/2020, заведеної 02 липня 2020 року до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , із заявами про прийняття спадщини звернулися: 02 липня 2020 року дочка ОСОБА_1 ,
07 липня 2020 року спадкоємці за заповітом ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та
ОСОБА_4 .
29. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 грудня
2021 року у справі № 127/19978/20, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 21 квітня 2022 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Рудик Л. В., про визнання заповіту недійсним.
30. 28 січня 2022 року Вінницькою окружною прокуратурою за заявою ОСОБА_1 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 42022022110000013 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України.
31. В ході досудового розслідування у кримінальному провадженні
№ 42022022110000013 була проведена судова технічна та почеркознавча експертиза від 12 вересня 2022 року № 5229/5230/5231/22-21, за висновками якої підпис від імені ОСОБА_6 у заповіті від 23 березня 2020 року виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів. Від імені ОСОБА_6 підпис та рукописний текст у заповіті від 23 березня
2020 року виконаний самою ОСОБА_6 . Від імені ОСОБА_6 підпис та рукописний текст у заповіті від 23 березня 2020 року виконаний під впливом на процес письма тимчасових збиваючих факторів природнього характеру (до яких, зокрема, можуть відноситись його хворобливий стан, що впливає на письмово- рухові функції організму, тощо).
32. Відповідно до судово-психіатричної експертизи № 3 від 13 лютого
2023 року, проведеної у вказаному кримінальному провадженні, ОСОБА_6 на час складання нею заповіту від 23 березня 2020 року виявляла тяжкий психічний розлад внаслідок ушкодження та дисфункції головного мозку, що ускладнилось соматичною хворобою (F06.8). ОСОБА_6 внаслідок наявного у неї психічного захворюванням під час складання нею заповіту
від 23 березня 2020 року була позбавлена здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Позиція Верховного Суду
33. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
34. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу.
35. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
36. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
37. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
38. Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
39. Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
40. Згідно із частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
41. Згідно частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
42. Відповідно до частини першої статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
43. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю (частина перша статті 1234 ЦК України).
44. За змістом частини першої статті 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
45. На підставі частини першої статті 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому.
46. Стаття 1257 ЦК України передбачає перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій зазначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України.
47. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21 вказано, що свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.
48. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
49. У частині першій статті 215 ЦК України зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України.
50. За частиною першою статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
51. Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але змушена це зробити через тяжкі обставини, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.
52. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.
53. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
54. Необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених вище, є доведення в судовому процесі нерозривного причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення або зменшення тяжких обставин.
55. Заповіт є одностороннім правочином, який може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила, а тому посилання на те, що заповіт вчинено під впливом тяжкої обставини на вкрай невигідних для заповідача умовах слід визнати безпідставними.
56. Подібні висновки висловлено у постанові Верховного Суду
від 01 квітня 2019 року у справі № 487/1316/18.
57. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
58. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
59. Суд першої інстанції, з висновками якого в незміненій за результатами апеляційного перегляду частині погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи сторін спору та подані ними докази, в сукупності з іншими доказами, дійшов достатньо обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання спірного заповіту недійсним, оскільки позивачкою не доведено наявності тяжкої обставини у заповідача, що примусила її скласти заповіт, а посилання на невигідність умов заповіту, як одностороннього правочину, є безпідставними.
60. Доводи позивачки про те, що ОСОБА_6 на час складення заповіту досягла похилого віку, хворіла на важку онкологічну хворобу, у зв`язку з чим потребувала сторонньої допомоги, не спілкувалася з нею та уникала її, не можуть бути підставою для визнання заповіту недійсним на підставі статті 233 ЦК України.
61. Не є такими обставинами і посилання заявниці на те, що відповідачі не є особами кровної спорідненості з померлою.
62. Заповіт є одностороннім безоплатним правочином, який може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Спадкоємець, якого визначив заповідач, не має перед останнім будь-яких зобов`язань матеріального характеру, тому відсутня друга обов`язкова складова - вкрай невигідні умови, наявність якої разом з тяжкими обставинами, може бути підставою визнання правочину недійсним за статтею 233 ЦК України.
63. Висновок судово-психіатричної експертизи № 3 від 13 лютого 2023 року, проведеної у кримінальному провадженні, яким встановлено, що ОСОБА_6 на час укладання нею заповіту від 23 березня 2020 року виявляла тяжкий психічний розлад внаслідок ушкодження та дисфункції головного мозку, що ускладнилось соматичною хворобою (F06.8), внаслідок наявного у неї психічного захворюванням під час складання нею заповіту від 23 березня 2020 року була позбавлена здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог з підстав, заявлених позивачкою (стаття 233 ЦК України).
64. Слід також зазначити, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 грудня 2021 року у справі № 127/19978/20, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 21 квітня 2022 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним з посиланням на положення статті 1257 ЦК України, на які позивачка посилається і у цій справі.
65. Виходячи з викладеного, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про визнання недійсним заповіту за недоведеністю заявлених позовних вимог, правильно застосувавши до спірних правовідносин приписи статей 233 1257 ЦК України.
66. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції в незміненій за результатами апеляційного перегляду частині та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права.
67. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
68. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які послалася заявниця у касаційній скарзі, з урахуванням обставин, встановлених у цій справі.
69. Враховуючи наведене, встановивши у межах доводів касаційної скарги відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_5 , від імені якої діє адвокат Драчук Тамара Миколаївна, залишити без задоволення.
2. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня
2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян В. В. Шипович