Постанова

Іменем України

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 127/25053/17

провадження № 61-2388св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач -Вінницька міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Вінницької міської ради на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2018 року у складі судді Гриневича В. С. та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Рибчинського В. П., Голоти Л. О.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених позовних вимог

У листопаді 2017 року Вінницька міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилася спадщина, що складається з квартири АДРЕСА_1 . Місцем відкриття спадщини є місто Вінниця.

Посилаючись на відсутність у померлого ОСОБА_2 спадкоємців, Вінницька міська рада, та ураховуючи подану ОСОБА_1 заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини, позивач просив визнати квартиру АДРЕСА_1 відумерлою спадщиною та передати її у власність територіальної громади міста Вінниці в особі Вінницької міської ради.

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до Вінницької міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання спадкоємцем, визнання права власності на спадкове майно.

На обгрунтування зустрічних позовних вимог зазначала, що недієздатний

ОСОБА_2 був одинокою людиною. Починаючи з березня 2007 року вона з донькою та чоловіком почала проживати з ОСОБА_2 однією сім`єю, хоча сімейні відносини між ними склалися набагато раніше. Після погіршення його стану здоров`я неодноразово навідувала ОСОБА_2 у психоневрологічній лікарні, забирала на декілька днів на відпочинок на дачу, а після визнання його недієздатним та спроб відібрати у нього квартиру з одночасним поміщенням до інтернату для душевнохворих людей, вона, на підставі рішення Вінницького міськрайонного суду Вінницької області від 23 січня 2007 року визнана його опікуном. Після оформлення опіки, вони з чоловіком та донькою прийняли

ОСОБА_2 у свою сім'ю на правах братерства. Усі близькі родичі та знайомі сприймали ОСОБА_2 як їх родича, вони разом проводили сімейні свята, їздили відпочивати на дачу. З 06 жовтня 2009 року вона з донькою зареєстрували своє місце проживання у квартирі АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_2 , 22 квітня 2016 року вона звернулася до Третьої вінницької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини в порядку спадкування за законом як спадкоємець четвертої черги, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину їй відмовлено у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують ступінь родинних відносин зі спадкодавцем.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила встановити факт проживання її зі спадкодавцем ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю у період з 01 березня 2007 року до дня його смерті, визнати її спадкоємцем четвертої черги за законом, та визнати за нею право власності на спадкове майно, що складається з квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2018 року у задоволенні позову Вінницької міської ради відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю у період з 01 березня 2007 року до моменту смерті ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю факту постійного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім`єю у період з 01 березня

2007 року до дня смерті ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Наявними у матеріалах справи доказами, підтверджується, що ОСОБА_1 не тільки належним чином виконувала свої обов`язки опікуна ОСОБА_2 , зокрема здійснювала догляд за ним, створювала йому належні побутові умови, контролювала проходження ним своєчасного лікування, укладала в його інтересах договори про реструктуризацію заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, вживала заходи щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного шляхом відновлення документів на квартиру та прийняття ним спадщини після смерті матері, а й окрім виконання своїх обов`язків як опікуна, витрачала власні кошти для відновлення документів ОСОБА_2 , організовувала святкування його дня народження, дарувала подарунки, створювала умови за яких ОСОБА_2 почував себе членом сім`ї ОСОБА_1 . Представник Вінницької міської ради не надав доказів на спростування того, що у сім`ї ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ставилися як до члена родини, вели з ним спільний побут, мали спільний бюджет. Установивши факт проживання зі спадкодавцем однією сім`єю понад п`ять років, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення її вимоги про визнання за нею права власності на спадкове майно - квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_2 , та відсутність підстав для задоволення позову Вінницької міської ради про визнання спадщини відумерлою. Ураховуючи, що встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем, усуває спір про визнання ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги, позовна вимога про визнання її спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року апеляційну скаргу Вінницької міської ради задоволено частково, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Вінницької міської ради.

Узагальнені доводи касаційної скарги та відзиву на неї

У січні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Вінницької міської ради, у якій заявник просив скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2018 року і постанову Вінницького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року, та ухвалити нове судове рішення, яким позов Вінницької міської ради задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовити повністю,посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог Вінницької міської ради, та частково задовольняючи вимоги ОСОБА_1 за зустрічним позовом, суди першої та апеляційної інстанцій підмінили поняття «опікуна» та «члена сім`ї», не урахували, що відповідач ОСОБА_1 , як особа, що звернулася до нотаріальної контори з приводу прийняття спадщини померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 є виключно опікуном спадкодавця на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 січня 2007 року та, що чинне законодавство не передбачає, що опікун спадкує за підопічним. ОСОБА_1 було призначено опікуном ОСОБА_2 для здійснення управління та охорони його майнових і немайнових прав, та забезпечення його належним доглядом, а тому суди помилково прийняли докази належного виконання ОСОБА_1 обов`язків опікуна, як підтвердження факту її проживання однією сім`єю зі спадкодавцем. Крім того, згідно з Правилами опіки та піклування, затвердженими наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України

від 26 травня 1999 року № 34/166/131/88, як правило, опікун (піклувальник) повинен проживати разом з підопічним і може бути прописаний на житловій площі останнього на період виконання своїх обов`язків. У спірних правовідносинах Вінницька міська рада за відсутності спадкоємців, як орган місцевого самоврядування має право на визнання спадщини відумерлою, про що було відомо опікуну ОСОБА_1 з часу встановлення опіки над ОСОБА_2 .

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 08 листопада 2019 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 30 вересня 2004 року, яке набрало законної сили 01 листопада 2004 року, ОСОБА_2 було визнано недієздатним.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 січня 2007 року

ОСОБА_1 було призначено опікуном ОСОБА_2 .

Після оформлення ОСОБА_1 опіки, ОСОБА_2 з 01 березня 2007 року був виписаний з Комунального закладу «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня імені академіка О. І. Ющенка», у якому знаходився на стаціонарному лікуванні, додому у супроводі опікуна ОСОБА_1 .

Згідно з довідкою Міського комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора № 10» (далі - МКП «ЖЕК-10») від 16 лютого 2007 року

№ 86а, ОСОБА_2 проживав у квартирі АДРЕСА_1 один. Відповідно до довідок Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 02 лютого 2018 року № № 5179, 5180, 5187 про реєстрацію місця проживання, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 2009 року зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 - з 2016 року. Згідно з актами від 01 березня

2007 року та 01 листопада 2007 року, складеними сусідами та затвердженими

МКП «ЖЕК-10», ОСОБА_2 проживає у квартирі АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на майно, що складається з двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , що належить спадкодавцеві на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Третьої вінницької державної нотаріальної контори

Березовською В. С., зареєстрованого у реєстрі за № 2-2320.

Спадкоємці за законом першої, другої та третьої черги відсутні.

Станом на момент відкриття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_1 була зареєстрована та проживала разом зі спадкодавцем у квартирі АДРЕСА_1 .

22 квітня 2016 року вона звернулася до Третьої вінницької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак у зв`язку з відсутністю документів на підтвердження родинних відносин зі спадкодавцем їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Допитані у суді першої інстанції, як свідки: ОСОБА_5 (друг сім`ї

ОСОБА_1 ), ОСОБА_6 (подруга сім`ї ОСОБА_1 ), ОСОБА_7 (сусідка по дачі), ОСОБА_8 (сусідка за місцем проживання), ОСОБА_9 (сусідка за місцем проживання), ОСОБА_10 (колишня сусідка за місцем проживання), пояснювали, що ОСОБА_1 створила такі умови проживання ОСОБА_2 у своїй сім`ї, за яких він почував себе членом її родини, до нього ставилися як до брата. Під час опікунства ОСОБА_1 , ОСОБА_2 завжди виглядав охайно та доглянуто, для нього придбавалися подарунки до свят, він їздив відпочивати разом з сім`єю ОСОБА_1 до неї на дачу. На похороні

ОСОБА_2 була присутня уся сім'я ОСОБА_1 , крім того вона організувала поминальні заходи (дев'ять днів, сорок днів).

Свідок ОСОБА_11 (завідувач поліклініки) підтвердив, що після оформлення опіки над ОСОБА_2 , між ним та ОСОБА_1 склалися дуже гарні відносини, ОСОБА_2 був доглянутий, перебування у сім`ї ОСОБА_1 позитивно відобразилося на стані його самопочутті. Після визнання ОСОБА_2 недієздатним питання пошуку для нього опікуна, зокрема серед сторонніх для підопічного осіб (не родичів), постало у зв`язку з тим, що єдиний його родич - рідна тітка похилого віку не цікавилася станом його здоров`я та не навідувала його у лікарні.

Свідки ОСОБА_12 (двоюрідна тітка ОСОБА_1 ), ОСОБА_13 (мати ОСОБА_1 ), ОСОБА_14 (чоловік ОСОБА_1 ) пояснювали, що товариські відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склалися ще у дитинстві, вони познайомилися у дворі, дітьми разом гралися. Після того, як ОСОБА_2 потрапив до лікарні, у якій ОСОБА_1 на той час працювала бухгалтером, вона його регулярно навідувала, а після смерті матері ОСОБА_2 та визнання його недієздатним, оформила опіку та забрала його у свою сім'ю на правах братерства. ОСОБА_2 брали з собою, коли їздили на дачу, бюджет сім'ї був єдиним.

ОСОБА_2 виконував нескладні побутові завдання: підмітав квартиру, витріпував половики.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга Вінницької міської ради не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частиною першою статті 1221 ЦК України передбачено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Звертаючись до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю понад п`ять років, ОСОБА_1 вказувала, що з 01 березня 2007 року до моменту смерті ОСОБА_2 вони проживали однією сім'єю, до ОСОБА_2 у сім'ї ставилися як до її брата, вони вели спільне господарство та мали єдиний бюджет, оскільки пенсії ОСОБА_2 як інваліда ІІ групи не вистачало для задоволення його потреб, у тому числіналікування, оплату житлово-комунальних послуг.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За правилами статей 12 81 ЦПК України обов'язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 надала достатні докази на підтвердження того, що між нею та померлим ОСОБА_2 під час здійсненню нею опіки склалися усталені стосунки, що вийшли за межі простого виконання обов`язків опікуна, а саме переросли у відносини братерства, у яких ОСОБА_2 почував себе членом сім`ї ОСОБА_1 , та до нього ставилися, відповідно, як до члена сім`ї, а не виключно як до підопічного, тоді як Вінницька міська рада не довела, що ОСОБА_1 здійснювала догляд за ОСОБА_2 лише в межах обов`язків опікуна та, що ставлення у cім`ї ОСОБА_1 до ОСОБА_2 було як до сторонньої особи, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про необгрунтованість заявлених Вінницькою міською радою позовних вимог та наявність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 про встановлення факту проживання її як спадкоємця зі спадкодавцем ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю у період з 01 березня 2007 року до моменту його смерті, та визнання за нею у порядку спадкування за законом права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Сам про собі факт того, що згідно з рішенням Ленінського районного суду

м. Вінниці від 23 січня 2007 року ОСОБА_1 було призначено опікуном

ОСОБА_2 , та вона до моменту його смерті виконувала обов`язки опікуна у зв`язку з чим, у тому числі проживала з підопічним та була зареєстрована разом з ним у квартирі АДРЕСА_1 , не спростовує висновків судів попередніх інстанцій, які повно та всесторонньо з`ясувавши обставини справи, дійшли переконання про те, що відносини між ОСОБА_1 , як опікуном, та ОСОБА_2 , як підопічним, вийшли за межі опікунських, трансформувалися у відносини братерства, у яких до ОСОБА_2 ставилися як до члена сім'ї ОСОБА_1 , а він, відповідно, вважав себе членом такої сім'ї.

Доводи касаційної скарги Вінницької міської ради у наведеній частині є ідентичними аргументам, що були викладені заявником у апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України. Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Вінницької міської ради.

Керуючись статтями 400 401 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Вінницької міської ради залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко