Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 127/25318/17

провадження № 61-38918св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - комунальна установа «Калинівська центральна районна лікарня»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Калинівська районна рада Вінницької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу комунальної установи «Калинівська центральна районна лікарня» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 лютого

2018 року у складі судді Луценко Л. В. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 23 травня 2018 року у складі колегії суддів:

Голоти Л. О., Войтка Ю. Б., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року комунальна установа «Калинівська центральна районна лікарня» (далі - КУ «Калинівська центральна районна лікарня») звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Калинівська районна рада Вінницької області, про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 у період часу з 18 червня 2011 року по 25 квітня 2017 року працював на посаді головного лікаря

КУ «Калинівська центральна районна лікарня».

Перебуваючи на посаді головного лікаря ОСОБА_1 за своїм підписом видав наказ по КУ «Калинівська центральна районна лікарня» від 27 лютого 2017 року № 41-О, який носить наказову форму виконання підлеглими працівниками лікарні, у цьому випадку відділу бухгалтерського обліку та звітності, щодо нарахування йому щомісячної надбавки до посадового окладу за складність та напруженість в роботі у розмірі 50 % з 03 січня

2017 року, яка була йому виплачена у період часу з 03 січня 2017 року

по 25 квітня 2017 року на загальну суму 10 572 грн 16 коп.

Встановлення ОСОБА_1 собі вказаної надбавки вважала незаконним, оскільки відповідно до пункту 9.5.9 Статуту Калинівської центральної районної лікарні рішення щодо преміювання та встановлення стимулюючих надбавок головному лікарю є виключно прерогативою засновника Калинівської центральної районної лікарні - Калинівської районної ради Вінницької області.

Оскільки рішення Калинівської районної ради про встановлення надбавки ОСОБА_1 не приймалось і вказане питання взагалі не порушувалось перед сесією районної ради, вважала, що ОСОБА_1 неправомірно встановив собі надбавку за складність та напруженість в роботі у розмірі

50 % до посадового окладу.

Незаконне встановлення вищезазначеної надбавки також підтверджується змістом акту службової перевірки по КУ «Калинівська центральна районна лікарня».

Враховуючи викладене, КУ «Калинівська центральна районна лікарня» просила суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 10 572 грн 16 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 лютого

2018 року у задоволенні позову КУ «Калинівська центральна районна лікарня» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що уточнивши у судовому засіданні свої позовні вимоги позивач просив стягнути з відповідача кошти у сумі 10 572 грн 16 коп. на підставі статті 1212 ЦК України, однак враховуючи те, що наказ, на підставі якого була здійснена надбавка, не скасований, тому і відсутнє безпідставно набуте майно, яке б підлягало поверненню. Одночасно позивач не довів, що він є власником коштів, виплачених відповідачу, оскільки відповідно до письмових доказів та показань свідків, розпорядником спірних коштів є Калинівська районна державна адміністрація. Також судом було враховано, що при видачі наказу від 27 лютого 2017 року № 41-О ОСОБА_1 отримав погодження виплати 50 % щомісячної надбавки до посадового окладу від головного розпорядника бюджетних коштів Калинівської районної державної адміністрації, про що свідчить напис «погоджено» на самому зверненні. Суд також вважав, що позивачем не доведено встановлення службовою перевіркою факту незаконного отримання відповідачем 50 % щомісячної надбавки протягом 2017 року, оскільки акт службової перевірки, який міститься в матеріалах справи, не є розпорядчим документом, а лише фіксує думку членів комісії.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 23 травня 2018 року апеляційну скаргу КУ «Калинівська центральна районна лікарня» задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову КУ «Калинівська центральна районна лікарня» відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що оскільки наказ по Калинівській центральній районній лікарні від 27 лютого 2017 року № 41-О про виплату щомісячної надбавки до посадового окладу за складність та напруженість у роботі в межах фонду заробітної плати на 2017 рік у розмірі 50 % не скасований, підстав для задоволення вимог та стягнення коштів на підставі статті 1212 ЦК України немає.

Апеляційний суд зазначив, що поза увагою суду першої інстанції залишилась та обставина, що у позовній заяві позивач просив стягнути кошти на підставі статті 130 КЗпП України і від цих підстав позову, у порядку встановленому ЦПК України позивач не відмовлявся, рішення у цій частині судом не ухвалювалось. При видачі наказу по Калинівській центральній районній лікарні від 27 лютого 2017 року № 41-О в частині надання дозволу виплачувати щомісячні надбавки до посадового окладу за складність та напруженість у роботі в межах фонду заробітної плати на 2017 рік у розмірі 50 % з 03 січня 2017 року головному лікарю - ОСОБА_1 був порушений порядок, визначений пунктом 9.5.9 Статуту Калинівської центральної районної лікарні.

Наказом від 25 квітня 2017 року № 90-О про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнено з посади головного лікаря 24 квітня 2017 року. Таким чином, можливість стягнення суми з відповідача на підставі статті 127 КЗпП України позивачем втрачена. Однак, відповідно до частини четвертої статті 136 КЗпП України стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку проводиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу. Позивач - КУ «Калинівська центральна районна лікарня» не є вищестоящим органом в порядку підлеглості, а, отже, підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на їх користь суми в розмірі 10 572 грн 16 коп. колегія суддів не вбачала.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду,

КУ «Калинівська центральна районна лікарня»,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції. Клопотання КУ «Калинівська центральна районна лікарня» про зупинення виконання рішення суду задоволено. Зупинено виконання постанови Апеляційного суду Вінницької області від 23 травня 2018 року до закінчення касаційного провадження.

У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2020 року справу за позовом

КУ «Калинівська центральна районна лікарня» до ОСОБА_1 , третя

особа - Калинівська районна рада Вінницької області, про стягнення коштів призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, встановлюючи обставини та аналізуючи норми закону дійшов висновку, що між сторонами склались трудові правовідносини, які регулюються главою IX КЗпП України. Разом з тим, суд припустився помилки, посилаючись лише на частину четверту статті 136 КЗпП України, відповідно до якої, стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку проводиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу, при цьому не вказав на вищестоящий орган, а лише зазначив, що КУ «Калинівська центральна районна лікарня» не є вищестоящим органом в порядку підлеглості. Таким чином апеляційним судом неправильно була застосовна норма закону при прийнятті рішення.

Калинівською районною радою при затвердженні Статуту делеговані повноваження КУ «Калинівська центральна районна лікарня», якими вона керується. Статутом Калинівської центральної районної лікарні не зазначено «вищестоящого органу в порядку підлеглості», якому заклад охорони здоров`я підпорядковується і який наділений правом звернення до суду за захистом прав та інтересів лікарні.

Більша половина персоналу Калинівської центральної районної лікарні, в якій за штатним розписом 542 працівники, отримують мінімальну зарплату: санітарки та прибиральниці, сантехніки, підсобні працівники та інші, а ОСОБА_1 , як керівник, в той же час безпідставно отримував надбавку в січні місяці 4 030 грн 90 коп., в лютому місяці З 426 грн 33 коп. та в березні

3 114 грн 85 коп., загальна сума надбавки становить 10 572 грн 16 коп., тим самим заподіяв пряму дійсну шкоду лікарні.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з пунктом 2 рішення 5 сесії 6 скликання Калинівської районної ради Вінницької області від 17 червня 2011 року № 74 Калинівська районна рада Вінницької області вирішила призначити ОСОБА_1 на посаду головного лікаря Калинівської центральної районної лікарні з 17 червня 2011 року з випробувальним терміном три місяці (а. с. 14).

Наказом від 18 червня 2011 року № 197 від 18 червня 2011 року по Калинівській центральній районній лікарні ОСОБА_1 призначено на посаду головного лікаря Калинівської центральної районної лікарні з випробувальним терміном три місяці (а. с. 15).

Відповідно до наказу по Калинівській центральній районній лікарні

від 19 вересня 2011 року № 365 згідно статті 28 КЗпП України ОСОБА_1 з 19 вересня 2011 року пройшов випробувальний термін на посаді головного лікаря Калинівської центральної районної лікарні (а. с. 16).

У відповідності до наказу (розпорядження) Калинівської центральної районної лікарні від 25 квітня 2017 року № 90-0 про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнено з 24 квітня 2017 року з посади головного лікаря згідно пункту 9 статті 36 КЗпП України (підстави передбачені іншими законами) на підставі рішення 10 сесії 7 скликання Калинівської районної ради від 31 березня 2017 року № 233 (а. с. 77, 78).

ОСОБА_1 у період часу з 18 червня 2011 року по 24 квітня 2017 року включно працював на посаді головного лікаря Калинівської центральної районної лікарні.

Перебуваючи на посаді головного лікаря ОСОБА_1 видав наказ по Калинівській центральній районній лікарні від 27 лютого 2017 року № 41-0 щодо виплати щомісячних надбавок до посадових окладів за складність та напруженість у роботі в межах фонду заробітної плати на 2017 рік у розмірі 50 % з 03 січня 2017 року наступним особам: ОСОБА_1 - головному лікарю, ОСОБА_2 - заступнику головного лікаря з медичної частини, ОСОБА_3 - заступнику головного лікаря з дитинства та пологової допомоги, підстава: лист-погодження Калинівської районної державної адміністрації від 21 лютого 2017 року (а. с. 17).

Відповідно до довідки Калинівської центральної районної лікарні

від 18 вересня 2017 року № 06-1050 згідно наказу Калинівської центральної районної лікарні від 27 лютого 2017 року № 41-О ОСОБА_1 нарахована надбавка за складність та напруженість у розмірі 50 % посадового окладу. У березні 2017 року донараховано надбавку за січень 2017 року в сумі

4 030 грн 98 коп., за лютий 2017 року в сумі 3 426 грн 33 коп., у травні

2017 року донараховано надбавку за березень у сумі 3 114 грн 85 коп., загальна сума надбавки становить 10 572 грн 16 коп. (а. с. 20).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга КУ «Калинівська центральна районна лікарня» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною першою статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

Відповідно до статті 133 КЗпП України у відповідності з законодавством обмежену матеріальну відповідальність несуть: керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами працівникам, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям.

За змістом статті 136 КЗпП України покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

Розпорядження власника або уповноваженого ним органу, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу.

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, вказаних вимог закону не врахував та не перевірив доводів позивача про те, що при видачі наказу по Калинівській центральній районній лікарні від 27 лютого 2017 року № 41-О в частині надання дозволу виплачувати щомісячні надбавки до посадового окладу за складність та напруженість у роботі в межах фонду заробітної плати на 2017 рік у розмірі 50 % з 03 січня 2017 року головному лікарю -

ОСОБА_1 був порушений порядок, визначений пунктом 9.5.9 Статуту Калинівської центральної районної лікарні. При цьому дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для стягненню зазначених коштів, як матеріальної шкоди, завданої лікарні її працівником.

Посилаючись на те, що позивач обґрунтовував позовні вимоги з посиланням на статтю 130 КЗпП України і від цих вимог у встановленому законом порядку не відмовлявся, суд не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, не перевірив доводів, викладених у запереченнях позивача, у яких він також посилався на норми трудового законодавства, які регулюють порядок матеріальної відповідальності керівників підприємств, зокрема на норми статей 127 133 КЗпП України, та не зробив висновків про відхилення цих доводів сторін й не вирішив позов відповідно до його обґрунтування.

За змістом пункту 2 статті 133 КЗпП України у відповідності з законодавством обмежену матеріальну відповідальність несуть: керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами працівникам, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що «суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».

Крім того, апеляційний суд, розглядаючи позовні вимоги КУ «Калинівська центральна районна лікарня», які обґрунтовувались із посиланням на норми статей 133 КЗпП України та 136 КЗпП України не визначив розмір середнього заробітку позивача відповідно до вимог закону, який може бути покладений в основу судового рішення у разі визнання судом таких вимог обґрунтованими. Такі докази апеляційним судом не досліджені.

У зв`язку з наведеним оскаржувану постанову апеляційного суду не можна вважати законною й обґрунтованою.

Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості досліджувати докази, з`ясовувати обставини справи, необхідні для прийняття рішення, перешкоджає ухваленню нового судового рішення, а тому справа підлягає передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Відповідно до пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалена з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу комунальної установи «Калинівська центральна районна лікарня» задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Вінницької області від 23 травня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович