Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 127/27711/15-ц

провадження № 61-46563св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Вінницька міська рада, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Державне підприємство «Поділлягеодезкартографія»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 липня 2018 рокув складі судді Короля О. П. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 26 вересня 2018 року в складі колегії суддів: Медяного В. М., Денишенко Т. О., Матківської М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Вінницької міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Державного підприємства «Поділлягеодезкартографія» та з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати недійсною технічну документацію на виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку; визнати недійсним державний акт серії ЯЛ № 2555063, виданий 28 вересня 2010 року на ім`я ОСОБА_2 на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 ; та скасувати його реєстрацію, про що повідомити Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області для виконання.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 20 серпня 2007 року вона придбала домоволодіння АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_2 є власником сусіднього будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 .

Їхні будинки знаходяться на земельній ділянці, яка раніше належала одному власнику і тому мають спільний двір. Попередні власники намагалися розділити земельну ділянку, але не змогли, в зв`язку з чим фактично меж між їхніми земельними ділянками не встановлено. До її будинку проїзду немає, є лише прохід.

Зазначала, що ОСОБА_2 постійно створює їй перешкоди в належному використанні її будинку (проїзду), оскільки фактично без її згоди, самовільно, з порушенням державних будівельних норм побудував на спільній території житловий будинок і весь час намагається на свій розсуд поставити паркан.

Як їй пізніше стало відомо, не отримавши її згоди, як суміжного землекористувача, ОСОБА_2 замовив технічну документацію із землеустрою та в 2010 році отримав державний акт про право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 .

Вважала, що на момент оформлення документів на приватизацію, виготовлення технічної документації для отримання державного акта ОСОБА_2 не були виконані передбачені законодавством вимоги, а саме: межі між земельними ділянками з нею не погоджувалися, не виносилися ділянки в натурі, не складався акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання відповідно до додатку 2 до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками.

Також зазначала, що технічна документація виготовлена із порушеннями вимог статей 197 198 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Крім того, в документації неправильно зазначено проїзд до належного їй будинку, про що свідчать первинні інвентарні документи та висновок судової будівельно-технічної експертизи ТОВ «Подільський центр судових експертиз».

У висновку зазначено, що проїзд до її земельної ділянки не влаштований, а існує лише прохід, при цьому не огороджений жодним парканом, і є посилання на те, що відповідно до інвентарних справ № 19758 та 726 будинковолодінь частина земельної ділянки шириною 11, 0 м, довжиною 6, 55 м належить будинковолодінням АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , а отже є земельною ділянкою спільного користування.

Таким чином, креслення в кадастровому плані земельної ділянки ОСОБА_2 є такими, що не відповідають дійсності, а тому державний акт, виготовлений на цих технічних документах, не може вважатися дійсним.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 26 вересня 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що належних та допустимих доказів на підтвердження невідповідності вимогам нормативно-правових актів розробленої технічної документації позивач не надала, до того ж відповідно до вимог закону технічна документація не є розпорядчим документом, на підставі якого виникають права, а тому немає підстав для задоволення позовних вимог про визнання її недійсною.

Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на землю, суди вважали, що оскільки право власності на земельну ділянку в ОСОБА_2 набуто відповідно до рішення Вінницької міської ради від 30 жовтня 2009 року № 2556, яке є чинним, визнання недійним державного акта, виданого на підставі цього рішення, без визнання недійсним самого рішення, є порушенням норм закону.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 26 вересня 2018 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не дослідили і не надали належної оцінки доказам, на які вона посилалась в своєму позові, зокрема, не дослідили рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 24 жовтня 1985 року, відповідно до якого встановлено, що земельна ділянка, на якій знаходиться двір їхніх будинковолодінь, була і залишається в їхньому з відповідачем спільному користуванні. Також вважає, що в судів не було законних підстав не приймати до уваги висновок експерта № 376 від 13 листопада 2017 року, який підтверджує, що в них з відповідачем існує двір спільного користування, оскільки такий відповідає вимогам статті 102 ЦПК України.

Разом з тим зазначає, що виготовлена на замовлення ОСОБА_2 технічна документація з землеустрою є незаконною, оскільки при її виготовленні з нею, як суміжним землекористувачем, не були погоджені межі земельної ділянки, акт погодження меж не складався.

Окрім цього вважає, що не відповідає чинному законодавству висновок судів про те, що нею обрано неправильний спосіб захисту свого порушеного права, так як відповідно до вимог статті 5 ЦПК України вона має право обрати ефективний спосіб захисту порушеного права, що в даному випадку вона й зробила.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

04 грудня 2018 року справа № 127/27711/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Представники Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Вінницької міської ради та ОСОБА_2 надіслали відзиви на касаційну скаргу, в яких просять залишити її без задоволення.

Ухвалою Верховного Судувід 20 серпня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 20 серпня 2007 року.

Відповідач ОСОБА_2 є власником будинковолодіння АДРЕСА_1 , про що свідчить договір купівлі-продажу від 04 липня 1986 року.

Рішенням Вінницької міської ради № 2556 від 30 жовтня 2009 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 767 кв.м по АДРЕСА_1 та передано йому безоплатно у власність цю земельну ділянку для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 25 червня 2010 року, складеного державним інспектором контролю за використанням та охороною земель Вінницької області Макогоном В. В., при обстеженні земельної ділянки по АДРЕСА_1 порушень норм земельного законодавства з боку ОСОБА_2 виявлено не було.

Установлено, що рішенням Вінницької міської ради від 19 серпня 2011 року було задоволено протест прокурора міста Вінниці та скасовано рішення міської ради № 2556 від 30 жовтня 2009 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 767 кв.м по АДРЕСА_1 та передачі йому цієї земельної ділянки у власність.

Разом з тим, постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2012 року, яка набрала законної сили, зазначене вище рішення Вінницької міської ради від 19 серпня 2011 року визнано протиправним та скасовано.

Тобто, рішення Вінницької міської ради № 2556 від 30 жовтня 2009 року, яким затверджено технічну документацію та передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку, залишається чинним.

Також суди встановили, що позивач ОСОБА_1 вже зверталась до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні двором спільного користування шляхом знесення самочинного будівництва. Рішенням Ленінського районного суду міста Вінниці від 16 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 20 квітня 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 20 липня 2011 року, в задоволенні її позову було відмовлено. Вказаними судовими рішеннями встановлено відсутність порушень прав ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою, право на яку перейшло до неї, та встановлені обставини щодо створення проїзду згідно з рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради № 293 від 13 серпня 1987 року.

Окрім цього, цими судовими рішеннями встановлено, що двір спільного користування між будинковолодіннями позивача та відповідача відсутній, оскільки рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 24 травня 1985 року, на яке посилається позивач як на підтвердження наявності двору спільного користування, було скасоване постановою президії Вінницького обласного суду від 03 серпня 1998 року.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Аналогічні за змістом положення містить частина третя статті 61 ЦПК України 2004 року (в редакцій на час пред`явлення позову).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 16 травня 2016 року в цій справі була призначена судова земельно-технічна експертиза, проведення якої доручено ТОВ «Подільський центр судових експертиз».

Згідно з висновком експерта № 376 від 13 листопада 2017 року, проїзд до земельної ділянки позивача не влаштований, а існує лише прохід, при цьому не огороджений жодним парканом, і є посилання на те, що відповідно до інвентарних справ будинковолодінь № 19758 та 726, частина земельної ділянки шириною 11, 0 м, довжиною 6, 55 м належить будинковолодінням АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , а отже є земельною ділянкою спільного користування.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частин першої, другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено частиною першою статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (частина перша статті 123 ЗК України).

Статтею 126 ЗК України передбачено, що державний акт є документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, надану у власність відповідним рішенням.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (частина перша статті 391 ЦК України).

У частині другій статті 90 ЗК України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічні положення містить частина перша статті 60 ЦПК України 2004 року (в редакції на час пред`явлення позову).

Установивши, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження порушення її прав та невідповідності вимогам земельного законодавства виготовленої на замовлення ОСОБА_2 технічної документації з землеустрою щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку, а також урахувавши, що рішення міської ради, на підставі якого видано цей державний акт, є чинним і позивачем у цій справі не оскаржується, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

При цьому суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги висновок експерта № 376 від 13 листопада 2017 року, оскільки в такому експерт надав варіант можливого місця розташування проїзду загального користування посередині ділянки, яка належить на праві власності ОСОБА_2 , мотивуючи наявністю в матеріалах інвентарної справи плану поточних змін, який складений 06 травня 1985 року. Однак, посилань на нормативно-правові акти, згідно яких експерт вирішив, що цей план поточних змін з інвентаризаційної справи, на якому техніком нанасено проїзд загального користування (ескіз), являється документом, що в відповідності до вимог законодавства підтверджує створення проїзду, висновок експерта не містить.

Разом з тим, як правильно зазначив апеляційний суд, технічний паспорт та ескіз, на якому нанесено проїзд, який відображений експертом у своєму висновку, є лише фактичним відображенням угідь (фактичного використання) станом на 1985 рік, а відтак не є правовстановлюючим документом, що підтверджує створення проїзду.

Крім того, колегія суддів ураховує, що експерт не взяв до уваги рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради № 293 від 13 серпня 1987 року, яким було утворено проїзд загального користування в іншому місці.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що технічна документація є незаконною, з огляду на те, що при її виготовленні з нею, як суміжним землекористувачем, не були погоджені межі земельної ділянки, акт погодження меж не складався, колегія суддів не бере до уваги, оскільки підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18).

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанції правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні в справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 26 вересня 2018 року без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 26 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. КузнєцовСудді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов