ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 127/29308/19

провадження № 61-13911 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Крата В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 23 червня 2020 року в складі судді Романюк Л. Ф. та на постанову Вінницького апеляційного суду від 13 серпня 2020 року в складі колегії суддів Панасюка О. С., Берегового О. Ю., Шемети Т. М.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

28 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , за яким просив:

- визнати об`єктом спільної власності подружжя автомобіль Toyota Land Cruiser, білого кольору, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

- в порядку поділу майна стягнути з ОСОБА_2 на його користь Ѕ частину вартості цього автомобіля, відчуженого за договором купівлі-продажу від 16 квітня 2016 року, у розмірі 375 000,0 грн.

Мотивував позов так: 16 червня 2014 року під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 вона придбала у ОСОБА_3 автомобіль Toyota Land Cruiser, білого кольору, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Того ж дня позивач видав ОСОБА_3 розписку про те, що автомобіль придбав він за ціною 53 500 доларів США, з яких 11 300 доларів США сплатив при укладенні договору купівлі-продажу, а решту суми в розмірі 44 200 долари США зобов`язувався сплатити до 16 вересня 2015 року; 16 квітня 2016 року ОСОБА_2 продала цей автомобіль ОСОБА_4 за 750 000,0 грн, але грошей від продажу автомобіля до сімейного бюджету не внесла, у зв`язку з чим позивач просить стягнути на його користь половину вартості автомобіля.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 23 червня 2020 року провадження у справі закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 квітня 2018 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про поділ майна, визнання угод частково недійсними. Предметом спору за цим позовом були, зокрема, й грошові кошти, виручені від продажу автомобіля Toyota Land Cruiser в розмірі 45 000 доларів США, які залишились у сейфі в будинку, де після розірвання шлюбу між сторонами 07 липня 2016 року залишилась проживати ОСОБА_2 . Рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 про поділ рухомого майна набрало законної сили.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 23 червня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та на підставі належних і допустимих доказів дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України. Оскільки при зверненні до суду із позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя в грудні 2016 року ОСОБА_6 серед іншого зазначав також гроші, отримані від продажу автомобіля Toyota Land Cruiser як спільного сумісного майна подружжя, яке підлягало поділу, а тому предмет спору у цій справах є тим самим.

Аргументи учасників справи

У липні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 23 червня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 серпня 2020 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилався на порушення судами норм процесуального права.

Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції постановив ухвалу про закриття провадження у справі без дослідження оригіналу позовної заяви, який знаходиться у справі № 127/26398/16, чим порушив норми процесуального права, а апеляційний суд указаних порушень не виправив.

Вказує, що апеляційний суд під час апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції не застосував висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 липня 2018 року в справі № 904/8549/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року в справі № 569/907/18 щодо порядку засвідчення копій документів.

З інших підстав судові рішення позивач не оскаржує.

12 листопада 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Семенчук О. А., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на касаційну скаргу позивача, в якій вона просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Мотивує відзив тим, що аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій взяли до уваги копію позовної заяви ОСОБА_1 у справі № 127/26398/16, чим порушили норми процесуального права, не заслуговують на увагу, оскільки провадження у справі, що переглядається, закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Зазначає, що з урахуванням положень ЦПК України представник відповідача ознайомилася з матеріалами справи № 127/26398/16, зробила відповідні фотокопії позову в цій справі та надала суду завірену адвокатом копію позовної заяви ОСОБА_1 .

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи ОСОБА_1 містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права).

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зроблено висновок, що: «згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зроблено висновок, що: «необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».

Суди встановили, що при звернені до суду із позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя в грудні 2016 року ОСОБА_6 серед іншого зазначав також гроші, отримані від продажу автомобіля Toyota Land Cruiser, як спільне сумісне майно подружжя яке підлягає поділу, то предмет спору у цих справах є тим самим. На ті ж самі обставини він посилався як на підставу позову - зазначав, що отримані за продаж автомобіля гроші не були використані в інтересах сім`ї. Сторони спору щодо поділу спільного сумісного майна подружжя є очевидно тими самими, незалежно від загального складу осіб, які брали участь у справі № 127/26398/16.

Аргументи касаційної скарги позивача зводяться до того, що суд з порушенням норм процесуального права долучив до матеріалів справи копію його позовної заяви без відповідного її посвідчення та огляду в судовому засіданні справи № 127/26398/16 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ТОВ «Будмонтажпроект» про поділ майна подружжя, визнання угод частково недійсними.

Указані доводи касаційної скарги не мають правового значення для вирішення питання про закриття провадження у справі, що переглядається, оскільки підставою для закриття провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України є наявність судового рішення, що набрало законної сили, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржених судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права. З урахуванням меж касаційного оскарження, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржені судові рішення без змін. Судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 23 червня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Крат

М. М. Русинчук