№ 127/31036/21 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

22 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 127/31036/21

провадження № 61-7604св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 квітня 2022 року у складі судді Іщук Т. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 липня 2022 року у складі колегії суддів: Берегового О. Ю., Панасюка О. С., Шемети Т. М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у листопаді 2021 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 21 вересня 2021 року № 192-ос виданий Виробничим підрозділом Козятинський загін воєнізованої охорони регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») та наказ по особовому складу № 260-ос від 01 листопада 2021 року про внесення змін до наказу № 192-ос від 24 вересня 2021 року про звільнення його за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України;

- поновити його на посаді начальника групи стрілецької команди станції Вінниця Виробничого підрозділу Козятинський загін воєнізованої охорони регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» з 01 листопада 2021 року;

- стягнути з АТ «Українська залізниця» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з дати звільнення до дня поновлення на роботі;

- стягнути з АТ «Українська залізниця» на його користь моральну шкоду в розмірі 10 000 грн;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення його на посаді начальника групи стрілецької команди станції Вінниця Виробничого підрозділу Козятинський загін воєнізованої охорони регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця».

Зазначений позов мотивований тим, що він з 2016 року працює в структурі відповідача, а з липня 2018 року - обіймав посаду начальника групи стрілецької команди станції Вінниця виробничого підрозділу «Козятинський загін воєнізованої охорони».

Його було попереджено 21 липня 2021 року про наступне вивільнення з посади та запропоновано посаду стрільця 4 розряду стрілецької команди станції Вінниця, від якої він відмовився, оскільки зазначена посада не відповідає його рівню кваліфікації, передбачала значно нижчу заробітну плату та суттєво змінює і погіршує умови праці.

Він направив на адресу відповідача заперечення на попередження, вказуючи, що потрібно врахувати його переважне право залишення на роботі, оскільки на нього поширюється Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також зазначав, що йому не запропоновані всі вакантні посади. На своє звернення ним отримана відповідь про наявність вакантної посади в структурі загону лише посади стрільця та вказано, що в разі наявності нових вакантних посад його буде повідомлено.

З 24 вересня 2021 року до 29 жовтня 2021 року він хворів та в цей час йому стало відомо про наявність вакантної посади - начальника групи виробничого підрозділу «Козятинський загін воєнізованої охорони» стрілецької команди станції Вінниця, у зв`язку з чим він звернувся з відповідним листом, однак відповіді не отримав.

01 листопада 2021 року він вийшов на роботу і йому було вручено наказ № 192-ос від 21 вересня 2021 року про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України та наказ № 260-ос від 01 листопада 2021 року, в якому зазначено, що днем звільнення слід вважати 01 листопада 2021 року.

Вважає своє звільнення незаконним, оскільки йому не запропоновані наявні вакантні посади, які він міг обійняти. Він є особою з інвалідністю ІІ групи і має пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни - інвалідів війни.

Внаслідок незаконного звільнення він зазнав приниження, душевного болю та переживань про втрачений заробіток, працевлаштування за спеціальністю та стабільну роботу, у зв`язку з чим погіршився стан його здоров`я, він втратив сон та лікувався.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 27 квітня 2022 року позов задовольнив частково.

Визнав незаконним та скасував наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 21 вересня 2021 року № 192-ос та наказ по особовому складу № 260-ос від 01 листопада 2021 року, видані Виробничим підрозділом Козятинський загін воєнізованої охорони регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця».

Поновив ОСОБА_1 на посаді начальника групи стрілецької команди станції Вінниця Виробничого підрозділу Козятинський загін воєнізованої охорони регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» з 02 листопада 2021 року.

Стягнув з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 66 025,17 грн (без вирахування податків та зборів), а також 3 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В решті вимог відмовив.

Стягнув з АТ «Українська залізниця» на користь держави 1 816 грн судового збору.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника групи стрілецької команди станції Вінниця Виробничого підрозділу Козятинський загін воєнізованої охорони регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» з 02 листопада 2021 року допустив до негайного виконання.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що в Козятинському загоні мала місце ліквідація стрілецької групи санаторію «Медичний центр реабілітації залізничників» та введення до стрілецької команди станції Вінниця посади, яка раніше була скорочена, а саме «начальника групи». На вказану посаду переведений начальник стрілецької групи санаторію «Медичний центр реабілітації залізничників» ОСОБА_2 у зв`язку з ліквідацію даного структурного підрозділу та відповідно виведення зі штатного розпису його посади.

Відповідач скористався правом на проведення перестановки (перегрупування) в межах однорідних посад шляхом переведення більш кваліфікованого працівника посада, якого скорочується на іншу посаду, звільнивши з неї з цієї підстави менш кваліфікованого працівника, а тому суд не вбачає підстав для застосування положень статті 42 КЗпП України та не бере до уваги позицію позивача про його переважне право на залишення на роботі.

АТ «Українська залізниця» з моменту попередження позивача про його вивільнення до дня розірвання трудового договору з метою виконання вимог статті 49-2 КЗпП України зобов`язана була повідомити про наявні вакантні посади в АТ «Українська залізниця» та запропонувати їх позивачу, однак вказані дії не були вчинені.

Позивачу порушенням прав його при звільненні було завдано моральної шкоди. Таке порушення призвело до душевних страждань, особа втратила роботу, що змусило прикладати додаткові зусилля для відновлення своїх порушених прав.

Визначаючи розмір моральної шкоди суд врахував характер порушень, ступінь та істотність вимушених змін у житті та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав, вимоги розумності та справедливості.

Вінницький апеляційний суд постановою від 18 липня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» залишив без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 квітня 2022 року залишив без змін.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які б призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від АТ «Українська залізниця» у серпні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 квітня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 липня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суди попередніх інстанцій дали оцінку обом працівникам та дійшли правильного висновку про відсутність підстав для застосування положень статті 42 КЗпП України, а саме про наявність у позивача переважного права на залишення на роботі.

Разом з тим вважали, що відповідач неправомірно обмежився пропозицією працевлаштування лише по структурному підрозділу, однак цю обставину на порушення норм процесуального права не досліджували, не мотивували врахування чи відхилення доказів відповідача.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19, власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Отже, власник не може пропонувати працівнику вакантні посади, які працівник не може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, тому товариство виконало обов`язки, передбачені статтею 49-2 КЗпП України, запропонувавши позивачу вакансію, що відповідала роботі, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду.

У матеріалах справи відсутні докази наявності вакантних посад, які існували на підприємстві та відповідали б освіті, кваліфікації, досвіду позивача, але не були запропоновані з часу ознайомлення з наказом про скорочення і до звільнення.

Суди не врахували об`єктивні обставини, які є істотними для цієї справи - об`єктивну відсутність у відповідача вакантних посад, які б відповідали кваліфікаційному рівню позивача, його освіті, досвіду та правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08 червня 2022 року у справі № 465/5654/16-ц, від 10 червня 2022 року у справі № 500/4430/19, 14 червня 2022 року у справі № 465/7570/18, від 23 червня 2022 року у справі № 761/43507/19, від 27 червня 2022 року у справі № 227/2755/20, від 29 червня 2022 року у справі № 461/2102/20, від 30 червня 2022 року у справі № 755/15477/20, від 20 липня 2022 року у справі № 695/2568/18.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Паламарчук О. А. у вересні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що вакантні посади існували, зокрема в межах філії та в інших регіональних філіях, однак про них позивача не повідомляли та йому їх не запропонували.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що саме на відповідача покладено обов`язок повідомити працівника про наявні посади на підприємстві і запропонувати їх, звільнення позивача було проведено без згоди профспілкового комітету.

Оскаржувані судові рішення ухвалені на підставі повно і всебічного з`ясування всіх обставин справи, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з додержанням вимог матеріального та процесуального права, є законними і обґрунтованими.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 17 серпня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Вінницького міського суду Вінницької області.

Справа № 127/31036/21 надійшла до Верховного Суду 06 вересня 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з липня 2018 року працював на посаді начальника групи стрілецької команди станції Вінниця Виробничого підрозділу Козятинський загін воєнізованої охорони регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» (далі - Козятинський загін).

17 червня 2021 року наказом виконавчого директора регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» № 205-Н «Про реорганізацію підрозділів воєнізованої охорони» визначено, зокрема, що в термін до 25 вересня 2021 року вилучити 1 штатну одиницю за посадою «начальник груп», 3 штатні одиниці за посадою «стрілець 4 розряду» та одну штатну одиницю за посадою «старший стрілець 5 розряду» зі штатного розпису стрілецької команди станції Вінниця Козятинського загону воєнізованої охорони та запровадити 5 штатних одиниць за посадою «старший стрілець 5 розряду» до штатного розпису стрілецької команди на станції Київ-Товарний Київського загону воєнізованої охорони».

Керівником регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» затверджений новий штатний розпис по Козятинському загону, який вводиться в дію з 01 червня 2021 року із змісту якого слідує, що по підрозділу - Стрілецькій команді станції Вінниця Козятинського загону затверджені такі посади: начальник команди - 1 штатна одиниця, заступник начальника команди - 1 штатна одиниця, старший інспектор з протипожежної профілактики - 1 штатна одиниця, начальник відділення - 4 штатних одиниці, начальник групи - 1 штатна одиниця (до 25 вересня 2021 року), старший стрілець 5 розряду - 11 штатних одиниць (до 25 вересня 2021 року), старший стрілець 5 розряду - 10 штатних одиниць (з 25 вересня 2021 року), стрілець 4 розряду (до 25 вересня 2021 року) - 49 штатних одиниць, стрілець 4 розряду (з 25 вересня 2021 року) - 46 штатних одиниць.

Профспілковий комітет первинної профспілкової організації Козятинського загону 23 червня 2021 року надав згоду на скорочення посад, серед яких посада начальника групи стрілецької команди станції Вінниця (протокол № 9 від 23 червня 2021 року).

ОСОБА_1 21 липня 2021 року був попереджений про наступне вивільнення із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із вилученням його посади та йому запропоновано посаду стрільця 4 розряду стрілецької команди станції Вінниця.

ОСОБА_1 від вказаної пропозиції відмовився, при цьому 18 серпня 2021 року направив на адресу відповідача заперечення на попередження та просив врахувати його переважне право на залишення на роботі як особи з інвалідністю на якого поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

У відповідь на звернення регіональна філія «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» повідомила, що у штатному розписі стрілецької команди станції Вінниця Козятинського загону вакантні посади лише стрільця 4 розряду та вказано, що до відділу кадрів Козятинського загону буде направлений перелік вакантних посад по АТ «Українська залізниця» для вирішення питання працевлаштування за межами підрозділу та повідомлено, що в разі появи нових вакантних посад по виробничому підрозділу Козятинський загін воєнізованої охорони стрілецької команди станції Вінниця буде повідомлено додатково (лист від 09 вересня 2021 року № НАО-36/К-186).

Наказом першого заступника начальника Козятинського загону від 21 вересня 2021 року № 192-ос «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 , начальника групи стрілецької команди станції Вінниця, звільнено 24 вересня 2021 року у зв`язку зі скороченням штату за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

ОСОБА_1 з 24 вересня до 29 жовтня 2021 року перебував на лікарняному. Листки непрацездатності в електронній формі надійшли до Козятинського загону.

Згідно з наказом начальника служби Воєнізованої охорони регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 21 вересня 2021 року № 170-03/41 «Про внесення змін до штатного розпису служби воєнізованої охорони» до штатного розпису Козятинського загону внесені зміни та, зокрема, з 17 вересня 2021 року знову введено посаду «начальника групи стрілецької команди станції Вінниця» з місцезнаходженням начальника групи безпосередньо в місті Хмільнику.

Вказане також підтверджується протоколом профспілкового комітету первинної профспілкової організації Козятинського загону від 18 квітня 2022 року № 5.

Судами також встановлено та не заперечувалося сторонами, що штатним розписом Козятинського загону, який введений в дію з 01 грудня 2021 року, стрілецька група санаторію «Медичний центр реабілітації залізничників» виведена зі штату та наразі збільшена кількість штатних одиниць по стрілецькій команді станції Вінниця (до 80 одиниць), в тому числі й введена посада начальника групи стрілецької команди станції Вінниця.

На вказану посаду переведений ОСОБА_2 , який займав посаду начальника стрілецької групи санаторію «Медичний цент реабілітації залізничників», що визнається сторонами.

Наказом начальника Козятинського загону від 01 листопада 2021 року № 260-ос у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 внесено зміни до наказу № 192-ос від 24 вересня 2021 року та зазначено вважати днем звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України - 01 листопада 2021 року.

ОСОБА_1 не з`явився до відділу кадрів Козятинського загону для одержання трудової книжки, про що складений відповідний акт від 01 листопада 2021 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Встановивши, що 17 червня 2021 року наказом виконавчого директора регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» № 205-Н «Про реорганізацію підрозділів воєнізованої охорони» визначено, зокрема, що в термін до 25 вересня 2021 року вилучити 1 штатну одиницю за посадою «начальник груп», 3 штатні одиниці за посадою «стрілець 4 розряду» та одну штатну одиницю за посадою «старший стрілець 5 розряду» зі штатного розпису стрілецької команди станції Вінниця Козятинського загону воєнізованої охорони та запровадити 5 штатних одиниць за посадою «старший стрілець 5 розряду» до штатного розпису стрілецької команди на станції Київ-Товарний Київського загону воєнізованої охорони», суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про проведення підприємством скорочення чисельності штату працівників.

Як зазначено вище, ОСОБА_1 21 липня 2021 року був попереджений про наступне вивільнення із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із вилученням його посади та йому запропоновано посаду стрільця 4 розряду стрілецької команди станції Вінниця.

Відповідно до вимог статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.

Як встановлено судами, відповідач дав оцінку обом працівникам, як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 , що підтверджується відомостями, викладеними в біографічних довідках та з урахуванням того, що ОСОБА_2 має вищу повну освіту за спеціальністю «інженер-технолог», стаж на залізниці - з жовтня 2008 року, на керівних посадах - з квітня 2016 року, в той час коли ОСОБА_1 має неповну вищу освіту за спеціальністю «технік-теплотехнік», стаж на залізниці - з листопада 2016 року, а на керівній посаді - з грудня 2016 року, дійшов висновку, що ОСОБА_2 має вищий рівень кваліфікації, більший стаж роботи як на підприємстві, так на керівній посаді.

Отже, відповідач скористався правом на проведення перестановки (перегрупування) в межах однорідних посад шляхом переведення більш кваліфікованого працівника посада, якого скорочується на іншу посаду, звільнивши з неї з цієї підстави менш кваліфікованого працівника, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для застосування положень статті 42 КЗпП України - наявність у позивача переважного права на залишення на роботі.

Встановивши, що вакантні посади існували, зокрема в межах філії та/або інших регіональних філій, відповідач обмежився лише пропозицією по структурному підрозділу, інших посад з липня 2021 року і до дня звільнення позивачу запропоновано не було, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про недоведення відповідачем виконання приписів частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП України та законність звільнення позивача.

Відповідно до частини другої статті 252 КЗпП України, частини другої

статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є.

Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» є спеціальним законом, що визначає особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок.

Системний аналіз вказаних норм дозволяє зробити висновок, що попередня згода чи незгода на притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника, який є членом профспілкової організації, з боку профспілкової організації є засобом захисту прав працівника і це право на захист не може бути обмежено.

Аналогічна позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 01 жовтня 2013 року у справі № 21-319а13 та від 25 березня 2014 року у справі № 21-44а14.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що АТ «Українська залізниця» було обізнано про те, що ОСОБА_1 є членом Профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Козятинського загону.

Згідно із витягу із протокола Профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Козятинського загону від 23 червня 2021 року № 9, який вказаний як підстава для звільнення позивача, на вказаному засіданні вирішувалось питання про скорочення 43 посад та за результатом розгляду прийнято рішення, яким надано дозвіл на їх скорочення, результат голосування за - 5, проти - 0, утрималось - 0.

Отже, відповідач до профспілкової організації за отриманням згоди саме на звільнення ОСОБА_1 із займаної посади не звертався, тому суди дійшли правильного висновку про невиконання роботодавцем вимог частини третьої статті 252 КЗпП України.

Встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду. Аналогічним чином вирішується спір про поновлення на роботі, якщо згоду профспілкового органу на звільнення визнано такою, що не має юридичного значення. Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

Отже як при звільненні члена профспілкової організації без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (стаття 43 КЗпП України), так і при звільненні члена виборного профспілкового органу без отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки (стаття 252 КЗпП України) суд має зупинити провадження по справі та запитати відповідний орган щодо згоди на звільнення. Відсутність такого рішення при час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, висловленим у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16 (провадження № 61-30894сво18).

Виконуючи вимоги частини дев`ятої статті 43 КЗпП України, місцевий суд ухвалою від 07 квітня 2022 року витребував з Профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Козятинського загону воєнізованої охорони регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» згоду (відмову) на звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Протоколом № 5 від 18 квітня 2022 року Профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Козятинського загону воєнізованої охорони регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» надано згоду на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 , оскільки працівник не надав згоду щодо запропонованої йому раніше посади стрільця 4-го розряду стрілецької команди станції Вінниця.

Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено, що рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.

Обґрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України).

Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів її відмови.

Встановивши на підставі матеріалів, здобутих в ході розгляду цієї справи, про невиконання відповідачем приписів частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про незаконність звільнення позивача та наявність підстав для його поновлення на роботі.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши те, що середньоденна заробітна плата позивача становить 536,79 грн, кількість робочих днів у період з 02 листопада 2021 року до 27 квітня 2022 року з урахуванням роз`яснень Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства від 12 серпня 2020 року № 3501-06/219 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік» та Міністерства економіки України від 12 серпня 2021 року № 47-03/520 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2022 рік» становить в: листопаді 2021 року - 21, грудні 2021 року - 22, січні 2022 року - 19, лютому 2022 року - 20, березні - 22, квітні - 19, всього 123 робочих дні, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає задоволенню в розмірі 66 025,17 грн.

Крім того, відповідно до частини першої статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Для настання цивільно-правової відповідальності необхідна наявність наступних елементів: протиправність дій, винність дій особи, яка завдала шкоди, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між винними діями та наслідками, що настали.

Під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Крім того, згідно з частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати чим підтверджується факт завдання моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони завдані, в якій грошовій сумі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Встановивши, що ОСОБА_1 внаслідок його незаконного звільнення (порушення права на працю) завдано моральної шкоди, яка виразилася у душевних стражданнях через позбавлення його роботи і заробітної плати як джерела для існування, суди попередніх інстанцій, врахувавши характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, взявши до уваги вимоги розумності, виваженості та справедливості, дійшли обґрунтованого висновку, що визначений ними розмір відшкодування відповідатиме інтересам позивача.

Доводи касаційної скарги про неврахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 08 червня 2022 року у справі № 465/5654/16-ц, від 10 червня 2022 року у справі № 500/4430/19, від 14 червня 2022 року у справі № 465/7570/18, від 23 червня 2022 року у справі № 761/43507/19, від 27 червня 2022 року у справі № 227/2755/20, від 29 червня 2022 року у справі № 461/2102/20, від 30 червня 2022 року у справі № 755/15477/20, від 20 липня 2022 року у справі № 695/2568/18, суд касаційної інстанції відхиляє, з огляду на таке.

У постанові від 08 червня 2022 року у справі № 465/5654/16-ц Верховний Суд зробив висновок про те, що … [державне підприємство у встановлений частиною першою статті 49-2 КЗпП України строк персонально попередило позивача про її наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та з часу ознайомлення з наказом про скорочення (10 травня 2016 року) до моменту звільнення пропонувало усі наявні посади на підприємстві. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі доказів наявності вакантних посад, які існували на підприємстві, але не були запропоновані позивачу з часу ознайомлення з наказом про скорочення і до звільнення, тому апеляційний суд правильно виходив з того, що звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України є законним].

Верховний Суд у постанові від 10 червня 2022 року у справі № 500/4430/19 виклав висновок про те, що … [державне підприємство виконало інші обов`язки, передбачені статтею 49-2 КЗпП України, запропонувавши позивачу усі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам (професії чи спеціальності позивача, іншу роботу), які існували у філіях цього підприємства. Своєї згоди на переведення на запропоновані посади позивач не надала].

У постанові від 14 червня 2022 року у справі № 465/7570/18 Верховний Суд зробив висновок, що … [суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок, що оскільки скорочена одна посада заступника генерального директора - головного інженера, на якій працював позивач, тому немає підстав для оцінки застосування переважного права позивача залишення на роботі відповідно до статті 42 КЗпП України].

Верховний Суд скасовуючи постанову апеляційного суду і залишаючи в силі рішення суду першої інстанції у постанові від 23 червня 2022 року у справі № 761/43507/19 виклав висновок про те, що …[установивши факт дотримання товариством норм трудового законодавства при звільненні позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, встановивши факт дотримання роботодавцем вимог статті 49-2 КЗпП України (стосовно обов`язку відповідача запропонувати всі вакансії, які існують на підприємстві), статті 42 КЗпП України (стосовно наявності у позивача переважного права на залишення на роботі), суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу].

У постанові від 27 червня 2022 року у справі № 227/2755/20 Верховний Суд виклав висновок, що … [судами правильно відхилено доводи позивача щодо переважного права на залишення на роботі, оскільки позивач займав посаду інженера з продажу систем змащення, тобто мав назву професії, яка чітко визначена контрактом, права та обов`язки регламентувалися посадовою інструкцією, з якими він був ознайомлений (під підпис), та відповідно його посада була скорочена; інших осіб, які б займали таку ж посаду на час його звільнення не було. Отже у даному випадку суди дійшли обґрунтованого висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин статті 42 КЗпП України].

Верховний Суд у постанові від 29 червня 2022 року у справі № 461/2102/20 скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення місцевого суду зробив висновок, що … [отець у період з 02 грудня 2019 року до 07 лютого 2020 року обіймав посаду комірника в економічно-господарському відділі Курії ЛА УГКЦ, на яку був прийнятий в порядку сумісництва, що свідчить про неможливість запропонувати роботодавцем цю посаду позивачу на виконання вимог норми частини третьої статті 49-2 КЗпП України. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що в структурі Курії ЛА УГКЦ були відсутні вакантні посади, які відповідач міг запропонувати позивачу для збереження посади секретаря економічно-господарського відділу та уникнення її звільнення. Матеріали справи не містять підтвердження, що позивач мала відповідні освіту, кваліфікацію та досвід, які б дозволяли їй виконувати іншу роботу в Курії ЛА УГКЦ].

У постанові від 30 червня 2022 року у справі № 755/15477/20 Верховний Суд зробив висновок про те, що … [встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, суди першої та апеляційної інстанцій, установивши наявність обставин, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, зробили правильний висновок, що звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства. Під час розгляду справи судом не встановлено ознак зловживання правом в діях роботодавця].

Верховний Суд у постанові від 20 липня 2022 року у справі № 695/2568/18 виклав висновок, що … [звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням положень частини другої статті 40, статей 43 49-2 КЗпП України, ураховуючи те, що позивач був своєчасно повідомлений про наступне вивільнення, йому було запропоновано наявну вакантну посаду, яку б він міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації, від переведення на яку він відмовився, а профспілкова організація, членом якої він є, надала свою згоду на його звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України].

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать практиці Верховного Суду, викладеній у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що питання про поновлення на роботі вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи. Судами попередніх інстанцій встановлено всі фактичні обставини справи, враховано доводи сторін, надано належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосовано вищезазначені норми КЗпП України.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не надали оцінку стосовно належного повідомлення позивача про всі вільні вакансії на підприємстві, у зв`язку з чим роботодавець не дотримався свого обов`язку щодо працевлаштування позивача стосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 квітня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров