ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2025 року

м. Київ

справа № 127/38592/24

провадження № 61-6091св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Лариса Сергіївна,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Акціонерний комерційний банк «Мрія» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Лариси Сергіївни на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 25 лютого 2025 року в складі судді Дернової В. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 квітня 2025 року в складі колегії суддів: Панасюка О. С., Берегового О. Ю., Ковальчука О. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Лариси Сергіївни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Акціонерний комерційний банк «Мрія» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про зняття заборони з нерухомого майна, виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про обтяження,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень суду першої інстанції

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Л. С. (далі - приватний нотаріус Безпалюк Л. С.), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Акціонерний комерційний банк «Мрія» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просила зняти заборону відчуження нерухомого майна і виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про обтяження нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві приватної власності (підстава обтяження: іпотечний договір від 27 вересня 2005 року № 3461, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Л. С., реєстраційний номер обтяження 2431854).

14 лютого 2025 року ОСОБА_1 подала заяву про залишення позову без розгляду.

Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 17 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 залишив без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Короткий зміст заяви приватного нотаріуса Безпалюк Л. С. про ухвалення додаткового рішення

17 лютого 2025 року представник приватного нотаріуса Безпалюк Л. С. Сопрун В. В. подав до суду першої інстанції заяву про компенсацію судових витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до якої просив стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного нотаріуса Безпалюк Л. С. понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.

В обґрунтування заяви адвокат Сопрун В. В. зазначав, що відповідач у справі понесла витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн, на підтвердження чого надав: договір про надання правничої допомоги від 12 грудня 2024 року № 654/38; детальний опис робіт (наданих послуг) від 17 лютого 2025 року; акт передачі-прийняття наданих послуг (виконаних робіт) від 17 лютого 2025 року; платіжну інструкцію від 17 лютого 2025 року № 38. Відповідач, посилаючись на частину п`яту статті 142 ЦПК України, а також на те, що дії позивача є недобросовісними та необґрунтованими у зв`язку з поданням завідомо безпідставної позовної заяви та відсутності мети поновлення цивільних прав у межах цього судового процесу, просив стягнути зазначені витрати на правову допомогу з позивача на його користь.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 25 лютого 2025 року відмовив у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції керувався тим, що позов ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України у зв`язку із поданням до початку розгляду справи по суті (у підготовчому засіданні) заяви про залишення позову без розгляду, що є диспозитивним правом позивача та не містить ознак необґрунтованих, неправильних дій або зловживання процесуальними правами.

Вінницький апеляційний суд постановою від 03 квітня 2025 року апеляційну скаргу адвоката приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Л. С. Сопруна В. В. залишив без задоволення, а ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 25 лютого 2025 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для компенсації судових витрат на професійну правничу допомогу, а також зазначив, що звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також її дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання нею своїми процесуальними правами, а тому вони не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрат на правову допомогу.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У травні 2025 року Сопрун В. В. , який діє в інтересах приватного нотаріуса Безпалюк Л. С., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 25 лютого 2025 року і постанову Вінницького апеляційного суду від 03 квітня 2025 року та задовольнити заяву відповідача у повному обсязі.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 1 та абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суди порушили норми процесуального права, а також не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14 травня 2024 року в справі № 916/3278/21, від 15 вересня 2021 року в справі № 902/136/21.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що під час вручення позивачу постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії (зняття обтяження з її нерухомого майна) відповідач роз`яснила порядок та ефективний спосіб судового захисту її прав. Однак, незважаючи на надані відповідачем роз`яснення, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача, у якій визначила завідомо неправильний та неефективний спосіб судового захисту цивільного права, а також подала позов до неналежного відповідача, на що приватний нотаріус Безпалюк Л. С. звертала увагу, зокрема у відзиві на позовну заяву.

Після подання відзиву на позовну заяву, ОСОБА_1 подала до суду пояснення, в яких підтримала позовну заяву, а у подальшому подала заяву про залишення її позову без розгляду.

Заявник вважає дії позивача недобросовісними та необґрунтованими у зв`язку з поданням завідомо безпідставної позовної заяви та відсутністю мети поновлення цивільних прав у межах цієї справи.

Зазначені дії позивача призвели до необхідності укладенню відповідачем договору з адвокатом, у зв`язку з чим відповідач поніс матеріальні затрати.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 15 травня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Вінницького міського суду Вінницької області

У травні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2025 році ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, та такими, що не спростовують висновків судів. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Акціонерний комерційний банк «Мрія» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про зняття заборони з нерухомого майна, виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про обтяження.

Ухвалою від 03 грудня 2024 року Вінницький міський суд Вінницької області прийняв заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

20 грудня 2024 року представник приватного нотаріуса Безпалюк Л. С. Сопрун В. В. подав до суду відзив на позовну заяву.

21 січня 2025 року ОСОБА_1 подала до суду додаткові пояснення.

14 лютого 2025 року ОСОБА_1 , до початку розгляду справи по суті, подала заяву про залишення позову без розгляду.

Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 17 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 залишив без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частиною першою статті 4 ЦПК України.

У частині першій статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Порядок розподілу витрат у разі залишення позову без розгляду визначено нормами статті 142 ЦПК України.

У частинах п`ятій, шостій статті 142 ЦПК України зазначено, що в разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У випадках, встановлених частинами третьою-п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову в зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Відповідно до частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Положення частин п`ятої, шостої статті 142 ЦПК України ідентичні нормам частин п`ятої, шостої статті 130 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України.

Верховний Суд у постанові від 04 травня 2023 року в справі № 910/5911/22 зазначив, що в разі, зокрема, залишення позову без розгляду, суд зобов`язаний виходити з положень частини п`ятої статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною (пункт 8.11); при застосуванні частини п`ятої статті 130 ГПК України суд має встановити наявність/відсутність саме необґрунтованих дій позивача. Такі критерії встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин (пункт 8.12).

Також Верховний Суд у пункті 6.5 постанови від 06 березня 2024 року в справі № 905/1840/21 сформулював висновок, що відповідно до частини п`ятої статті 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені під час розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема, чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Тобто стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, в разі залишення позову без розгляду можливе лише в випадку встановлення необґрунтованості дій позивача (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, також постановах Верховного Суду від 20 червня 2023 року в справі № 925/1372/21, від 11 травня 2023 року в справі № 921/811/21, від 25 квітня 2023 року в справі № 924/341/22).

У постановах від 14 травня 2024 року в cправі № 916/3278/21 (на яку, зокрема посилається заявник в касаційній скарзі), від 25 квітня 2024 року в справі № 903/1079/23 Верховний Суд вказав, що ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під цими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, частина п`ята статті 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин. Поняття «необґрунтованість дій позивача» не є тотожнім таким поняттям як «зловживання правом», «неправомірність дій» або ж «встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача».

Верховний Суд зазначив, що «необґрунтовані дії позивача» не тотожні поняттю «необґрунтований позов», адже законодавець свідомо визначив саме підставу як дію позивача і яка / які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору - позов.

Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи висловлення явної неповаги до суду чи учасників справи (постанова Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 761/27076/19).

Згідно з частинами першою та другою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Виходячи із системного тлумачення положень частин п`ятої, шостої статті 142, частини дев`ятої статті 141 ЦПК України, необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних із розглядом справи, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами (постанова Верховного Суду від 26 липня 2024 року в справі № 736/1209/20).

Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені під час розгляду справи, та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16 (провадження № 61-24189св18), від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18 (провадження № 61-10254св20).

У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16, зазначено, що саме собою подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.

У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 741/1681/17 (провадження № 61-48179св18), Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу у зв`язку із закриттям провадження у справі, вказав, що законодавець, гарантуючи особам право на звернення до суду за захистом та право на позов, передбачив компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача (частина п`ята статті 142 ЦПК України). При цьому звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55 124 Конституції України, та є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову, а добросовісні дії позивача спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист. Таким чином, саме собою звернення з позовом до суду не свідчить про необґрунтованість дій позивачів, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивачів, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача під час звернення до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, не встановив підстав для визнання дій ОСОБА_1 необґрунтованими, а також зловживання позивачем своїми процесуальними правами. Крім того, суди не встановили необґрунтованих дій позивача стосовно відповідача приватного нотаріуса Безпалюк Л. С.

Колегія суддів звертає увагу на те, що звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також її дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання нею своїми процесуальними правами, а тому вони не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрат на правову допомогу.

Звертаючись до суду з заявою про стягнення судових витрат у розмірі 8 000,00 грн, пов`язаних із правничою допомогою, сторона відповідача не довела, які дії позивача у цій справі були необґрунтованими та недобросовісними і в чому вони полягали, що є підставою для компенсації витрат, пов`язаних з розглядом справи у зв`язку із залишенням позову без розгляду.

Надавши оцінку обставинам справи, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, врахувавши те, що заява про залишення позову без розгляду подана позивачем ще у підготовчому судовому засіданні, а також врахувавши те, що відповідач не довів необґрунтованість дій позивача, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення на позивача витрат відповідача на правову допомогу на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18)).

Водночас колегія суддів, проаналізувавши наведені заявником постанови Верховного Суду, дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що суди не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки висновки, зроблені судами під час розгляду цієї справи, відповідають правовим висновкам, зробленим Верховним Судом у справах, на які посилається заявник. Тому заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не знайшла свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, тобто є необґрунтованою.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Лариси Сергіївни залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 25 лютого 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко