№ 127/4368/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

місто Київ

справа № 127/4368/18

провадження № 61-1258св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Стадника І. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у лютому 2018 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на квартиру.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 27 вересня 2017 року ОСОБА_2 , з однієї сторони, та ОСОБА_1 , з другої, попередньо ознайомлені нотаріусом із загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, уклали договір про попереднє погодження умов договору купівлі-продажу, згідно з яким відповідач передає у власність (продає) позивачу належну їй на праві власності квартиру під АДРЕСА_1 , а позивач приймає її у власність та сплачує за неї грошову суму згідно з умовами цього договору, та встановили строк для укладання основного договору - не пізніше 15 листопада 2017 року.

Між сторонами також визначено ціну купівлі-продажу квартири, що еквівалентна 6 000, 00 дол. США за офіційним курсом Національного банку України станом на день посвідчення договору. На момент укладення попереднього договору позивачем на забезпечення виконання свого обов`язку укласти основний договір передано грошову суму в розмірі 158 280, 00 грн, що еквівалентно 6 000, 00 дол. США за офіційним курсом НБУ станом на 27 вересня 2017 року.

На час укладення основного договору відповідач зобов`язалася подати документи, що підтверджують право власності на нерухомість, що відчужується, експертну оцінку, технічний паспорт, довідку про склад сім`ї та про зареєстрованих у зазначеній квартирі (форма № 3), та зняти з реєстрації місця проживання малолітніх/неповнолітніх осіб і надати форму № 3, у якій зазначено про відсутність зареєстрованих осіб у цій квартирі.

15 листопада 2017 року ОСОБА_2 для укладення основного договору купівлі-продажу не з`явилася і в подальшому позивачу в телефонному режимі повідомила про те, що не має можливості з`явитися, а також зазначила, що продала йому вже квартиру, отримала кошти і не має намір витрачати час на поїздки до міста.

Позивач вважав, що такі дії відповідача порушують права позивача, у зв`язку із чим ОСОБА_1 не має можливості здійснити реєстрацію права власності квартири, яку фактично набув на підставі попереднього договору купівлі-продажу, у зв`язку із небажанням відповідача нотаріально посвідчити його.

Посилаючись на зазначене, просив визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який укладено на підставі нотаріально посвідченого попереднього договору 27 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виконаним та дійсним. Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач позов визнала, не заперечував проти його задоволення.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який укладений на підставі нотаріально посвідченого попереднього договору 27 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Дослідивши матеріали справи, суд першої інстанції вважав, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню, оскільки відповідно до статті 220 ЦК України якщо сторони домовилися про всі істотні умови договору та відбулося повне або часткове його виконання, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд вправі на вимогу сторони, яка виконала договір, визнати його дійсним.

ОСОБА_3 , яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, вважаючи, що ухваленим рішенням суду першої інстанції порушені її права та права неповнолітніх дочок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулася до апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 31 жовтня 2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 .

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 22 листопада 2018 року цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 прийнято до провадження.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 травня 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції не звернув увагу, що договір купівлі-продажу, який позивач просив визнати укладеним та дійсним, відповідно до положень статті 639 ЦК України є неукладеним, оскільки в матеріалах справи відсутній письмовий договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , а тому такий висновок суду є безпідставним, оскільки не може бути визнано дійсним правочин, який не вчинено.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у січні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку наявному у матеріалах справи договору купівлі-продажу, не врахував, що ОСОБА_2 визнала позов. Також вважає, що апеляційний суд залучив до участі у справі особу, прав та інтересів якої не стосується рішення у справі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_4 просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін, оскільки рішення суду першої інстанції, постановлене у цій справі, порушує права та інтереси неповнолітніх дітей, які проживають у спірній квартирі, та її особисто.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у січні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 27 вересня 2017 року уклали договір про попереднє погодження умов договору купівлі-продажу, згідно з умовами якого ОСОБА_2 передає у власність (продає) ОСОБА_1 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 приймає її у власність та сплачує за неї грошову суму згідно з умовами цього договору. Строк для укладання основного договору - не пізніше 15 листопада 2017 року.

Однокімнатна квартира, загальною площею 35, 3 кв. м, у тому числі житловою - 17, 8 кв. м, що є предметом основного договору, належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу 2622, посвідченого Третьою вінницькою державною нотаріальною конторою 31 липня 1992 року, за реєстровим № 1-2950, дублікат якого виданий Державним нотаріальним архівом Вінницької області 25 вересня 2007 року, за реєстровим № 189, право власності на яку зареєстровано Комунальним підприємством «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» 17 жовтня 2007 року і записано в книзі № 58 за реєстровим № 656.

Між сторонами також визначено ціну купівлі-продажу квартири, що еквівалентна 6 000, 00 дол. США за офіційним курсом Національного банку України станом на день посвідчення договору. На момент укладення попереднього договору позивачем як забезпечення виконання свого обов`язку укласти основний договір передано грошову суму в розмірі 158 280, 00 грн, що еквівалентно 6 000, 00 дол. США за офіційним курсом НБУ станом на 27 вересня 2017 року.

За умовами договору ОСОБА_2 фактично передала у володіння ОСОБА_1 квартиру, яка є предметом договору, а позивач сплатив відповідачу купівельну ціну та прийняв у власність квартиру.

За змістом укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 попереднього договору сторони зобов`язалися у майбутньому, в строк не пізніше 15 листопада 2017 року укласти основний договір купівлі-продажу зазначеної квартири.

У пункті 10 попереднього договору сторони визначили, що у разі неукладення основного договору у зазначений у пункті 1 цього договору строк з вини сторони 1 ( ОСОБА_2 ), вона зобов`язується сплатити на користь сторони 2 ( ОСОБА_1 ) штраф у подвійному розмірі забезпечувального платежу, а згідно з підпунктом 10.1 - у разі неукладення основного договору у зазначений пунктом 1 цього договору строк з вини сторони 2 забезпечувальний платіж стороні 2 не повертається.

Підпунктом 10.2 попереднього договору встановлено, що зобов`язання про укладення основного договору, встановлене цим договором, припиняється, якщо жодна зі сторін не звертається до другої сторони з пропозицією про підписання основного договору протягом 3 днів від дати, зазначеної у пункті 1 цього договору.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). За правилами частини першої статті 292 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Системний аналіз наведених процесуальних норм дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю.

У справі, яка переглядається, із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції звернулася особа, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, вважаючи, що рішення суду порушує її права та права її неповнолітніх дітей, які проживають у спірній квартирі.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, встановивши порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права по суті позовних вимог, самостійно не встановив та не вирішив таке процесуальне питання як те, чи вирішив суд першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу на таке рішення.

Вирішення такого питання є першочерговим завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції не дослідив питання, чи стосується прав та інтересів ОСОБА_4 оскаржене рішення суду першої інстанції, не надав оцінку доводам та доказам особи, яка подала апеляційну скаргу, не мотивував свого рішення про порушення прав та інтересів особи, яка подала апеляційну скаргу, а тому висновки про скасування рішення суду першої інстанції є передчасними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на нездійснення дослідження наявних у матеріалах справи доказів, а також нездійснення перевірки, чи порушені права ОСОБА_4 рішенням суду першої інстанції, суд апеляційної інстанцій передчасно зробив висновок про наявність підстав для розгляду апеляційної скарги особи, яка її подала, та скасування рішення суду першої інстанції.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для перегляду рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у розгляді справи у суді першої інстанції, апеляційний суд зобов`язаний був виконати вимоги частини першої статті 352 та пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, а тому відсутність правильних та обґрунтованих висновків про порушення прав та інтересів особи, яка подала апеляційну скаргу, ухваленим рішенням суду першої інстанції виключає можливість залишення оскаржуваної постанови апеляційного суду без змін.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо клопотання про затвердження мирової угоди

ОСОБА_1 у квітні 2019 року звернувся до Верховного Суду із заявою про затвердження мирової угоди.

Верховний Суд дійшов висновку, що у затвердженні мирової угоди між сторонами необхідно відмовити з огляду на таке.

За змістом статті 408 ЦПК України незалежно від того, за касаційною скаргою кого з учасників справи було відкрито касаційне провадження, у суді касаційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони мають право укласти між собою мирову угоду з додержанням правил цього Кодексу, що регулюють порядок і наслідки вчинення цих процесуальних дій. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам

статей 206 і 207 цього Кодексу, суд визнає нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно закриває провадження у справі.

Відповідно до статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: 1) умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або 2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, апеляційним судом не вирішено питання, чи стосується рішення у цій справі прав та інтересів ОСОБА_4 , мирова угода ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підлягає затвердженню відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 207 ЦПК України, оскільки умови мирової угоди на момент вирішення питання про її затвердження можуть порушувати права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, що має бути з`ясовано під час нового апеляційного розгляду.

Керуючись статтями 207 400 408 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У визнанні та затвердженні мирової угоди, укладеної між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко