ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 січня 2025 року
м. Київ
справа № 127/5134/17
провадження № 61-2389св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Сенс банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2017 року у складі судді Прокопчук А. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2024 року у складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Матківської М. В., Стадника І. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 16 травня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ СР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 057/38-166, за умовами якого остання отримала у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 60 000 доларів США зі сплатою 13 % річних та з кінцевим терміном повернення до 10 травня 2022 року.
Відповідно до умов договору кредиту відповідачка зобов`язалась повернути в повному обсязі кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями у термін, визначений цим договором.
Однак, в порушення умов договору, ОСОБА_1 не виконала належним чином зобов`язання за вказаним договором, що призвело до виникнення у неї перед банком заборгованості, розмір якої станом на 14 лютого 2017 року становить 74 974,79 доларів США, з яких: 43 145,20 доларів США - заборгованість за кредитом; 31 829,59 доларів США - заборгованості за відсотками.
Посилаючись на те, що у добровільному порядку відповідачка вказаний борг не погашає, банк просив суд стягнути на свою користь зазначену вище суму.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2017 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість в розмірі 74 974,79 доларів США, а саме: суму заборгованості за кредитом - 43 145,20 доларів США, суму заборгованості за відсотками - 31 829,59 доларів США.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачка належним чином не виконувала свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку із чим у неї виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь кредитора.
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції із заявою про перегляд вказаного заочного рішення.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27 жовтня 2023 року заяву про перегляд заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2023 року залишено без задоволення.
Не погодившись з указаним заочним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2017 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
15 лютого 2024 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2017 рокута постанову Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2024 року.
В касаційній скарзі заявниця просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення у справі, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2017 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2024 року ухвалені судами з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2024 року зупинено виконання заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2017 року, залишеного без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2024 року, до закінчення касаційного провадження.
20 березня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що 16 травня 2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 057/38-166, за умовами якого банк зобов`язався надати відповідачці у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 60 000 доларів США зі сплатою 13 % річних з кінцевим терміном повернення - 10 травня 2022 року на умовах, визначених цим договором.
За умовами договору позичальник зобов`язаний, зокрема, сплачувати проценти за використання кредиту в порядку визначеному п.п. 2.4, 2.5 цього договору (п.п. 3.3.7 договору кредиту), своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному п. 1.1. цього договору (п. 3.3.8 договору кредиту), та достроково повернути кредит, погасити нараховані проценти та сплатити можливі штрафні санкції у випадках, визначених п.п. 2.6.3, 3.2.3, 4.4, 4.5, 5.4 цього договору (п. 3.3.9 договору кредиту).
Відповідно до п. 4.5. договору кредиту у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених п.п. 3.3.7., 3.3.8. цього договору, протягом більше ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та можливі нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Пунктом 7.4 договору кредиту передбачено, що у разі настання обставин, визначених п.п. 3.2.3, 4.4., 4.5, 5.4 цього договору, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний погасити кредит, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції.
16 травня 2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін № 057/38-327 до договору кредиту № 057/38-166 від 16 травня 2007 року, яким внесено зміни до порядку погашення кредиту.
У пункті 1 договору про внесення змін сторони домовились внести зміни в підпункт 1.1.1. пункту 1.1. договору кредиту № 057/38-166 від 16 травня 2007 року та викласти його в наступній редакції: «п. 1.1.1. Погашення кредиту буде здійснюватися в наступному порядку до 10 числа (включно) кожного місяця, з кінцевим терміном повернення заборгованості по 10 травня 2022 року на умовах, визначених цим договором».
Позивач виконав умови договору та надав відповідачці кошти в сумі 60 000 доларів США (еквівалентно на момент видачі 303 000 грн).
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором станом на 14 лютого 2017 року заборгованість відповідачки перед банком за кредитом становить 74 974,79 доларів США, яка складається з: 43 145,20 доларів США - заборгованості за кредитом; 31 829,59 доларів США - заборгованості за відсотками.
Установлено, що останній платіж на погашення кредиту відповідачкою здійснено 10 квітня 2012 року.
Позивачем на адресу ОСОБА_1 надсилався лист з вих. № 78544 від 22 лютого 2017 року з вимогою щодо усунення договірних порушень та погашення заборгованості.
Згідно зі свідоцтвом про укладання шлюбу Серія НОМЕР_1 від 29 січня 2013 року ОСОБА_1 після державної реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 змінила прізвище на « ОСОБА_1 ».
У подальшому, відповідно до Свідоцтва про зміну імені серія НОМЕР_2 від 28 серпня 2021 року, ОСОБА_1 змінила прізвище на « ОСОБА_1 ».
Встановлено, що, звертаючись до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2017 року, а у подальшому - з апеляційною скаргою на вказане заочне рішення суду, ОСОБА_1 заявляла клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності (а. с. 127, 154).
Згідно з рішенням № 5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року АТ «Укрсоцбанк» припинено шляхом приєднання до АТ «Альфа-банк». В пункті 1.2 вказаного рішення зазначено, що правонаступником всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк» з 15 жовтня 2019 року є АТ «Альфа-банк».
12 серпня 2022 року АТ «Альфа-Банк» змінило найменування з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», що підтверджується протоколом № 2/2022 позачергових загальних зборів акціонерів Акціонерного товариства «Альфа-Банк» від 12 серпня 2022 року та Статутом Акціонерного товариства «Сенс Банк».
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
За змістом частин першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Установлено, що умовами договору кредиту № 057/38-166 від 16 травня 2007 року визначений кінцевий термін повернення основної заборгованості - до 10 травня 2022 року (пункт 1.1.1 пункту 1.1.).
Пунктом 1 договору про внесення змін сторони домовились внести зміни в підпункт 1.1.1. пункту 1.1. договору кредиту № 057/38-166 від 16 травня 2007 року та викласти його в наступній редакції: «п. 1.1.1. Погашення кредиту буде здійснюватись в наступному порядку до 10 числа (включно) кожного місяця, з кінцевим терміном повернення заборгованості по 10 травня 2022 року на умовах, визначених цим договором».
За умовами договору кредиту позичальник зобов`язаний, зокрема, сплачувати проценти за використання кредиту в порядку визначеному п.п. 2.4, 2.5 цього договору (п.п. 3.3.7 договору кредиту), своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному п. 1.1. цього договору (п. 3.3.8 договору кредиту).
Відповідно до пунктів 4.5 та 7.4 договору кредиту, вбачається, що сторони узгодили між собою, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків щодо своєчасного та в повному обсязі погашенню кредиту із нарахованими процентами, сплати процентів в порядку визначеному договором, протягом більше ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
У справі, яка переглядається, встановлено, що відповідачкою було допущено невиконання обов`язків, визначених підпунктами 3.3.7, 3.3.8 договору кредиту щодо своєчасного та в повному обсязі погашення кредиту із нарахованими процентами за фактичний час його використання, більше ніж 60 календарних днів.
Встановлено, що останній платіж на погашення заборгованості за кредитним договором № 057/38-166 від 16 травня 2007 року відповідачкою було здійснено 10 квітня 2012 року.
Таким чином, в силу умов договору кредиту (підпункти 4.5, 7.4), у зв`язку із невиконанням позичальником обов`язків, визначених підпунктами 3.3.7, 3.3.8, щодо своєчасного та в повному обсязі погашення кредиту із нарахованими процентами за фактичний час його використання, протягом більше ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив.
У зв`язку із вказаним, ОСОБА_1 протягом одного робочого дня - 10 червня 2012 року була зобов`язана погасити кредит в повному обсязі та сплатити проценти за фактичний час використання кредиту.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року в справі № 138/240/16-ц (провадження № 61-14987св19) вказано, що якщо сторони договору визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, то така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України.
З огляду на наведене, строк користування кредитом за кредитним договором № 057/38-166 від 16 травня 2007 року був змінений у відповідності до положень кредитного договору і частини другої статті 1050 ЦК України та вважається таким, що сплив 10 червня 2012 року.
Звертаючись до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2017 року, а у подальшому - з апеляційною скаргою на вказане заочне рішення суду, ОСОБА_1 заявляла про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
У пункті 73 постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила: «якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції».
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.
Установлено, що в силу умов договору кредиту (підпункти 4.5, 7.4), внаслідок неналежного виконання позичальником обов`язків щодо своєчасного та в повному обсязі погашенню кредиту із нарахованими процентами, сплати процентів в порядку визначеному договором, протягом більше ніж 60 календарних днів, строк виконання основного зобов`язань був змінений з 10 травня 2022 року на 10 червня 2012 року, у зв`язку із чим до вказаної дати відповідачка зобов`язана була погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Тобто, починаючи з 11 червня 2012 року у банка виникло право на звернення до суду із позовом до ОСОБА_1 для захисту своїх порушених прав.
Разом із цим, банк звернувся з позовом до суду до позичальника лише у березні 2017 року, тобто з пропуском загальної позовної давності, яка передбачена статтею 257 ЦК України.
При таких обставинах у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» необхідно відмовити у повному обсязі з підстав спливу строку позовної давності.
Суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та дійшли помилкового висновку про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної
чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У підпункті «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України зазначено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Відповідно до частин першої, другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» з 01 січня 2017 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 1 600,00 грн.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подачу позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При зверненні до суду з позовною заявою банком було сплачено судовий збір у сумі 30 338,44 грн.
Відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Згідно платіжної інструкції № 0.0.3322821919.1 від 23 листопада 2023 року за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду ОСОБА_1
було сплачено судовий збір в розмірі 45 507,66 грн.
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2024 року зменшено ОСОБА_1 розмір судового збору за подання касаційної скарги до 10 746,44 грн.
Відповідно до квитанції № 0.0.3508730495.1 від 05 березня 2024 року за подання до суду касаційної скарги на постанову суду відповідачкою було сплачено судовий збір в розмірі 10 746,44 грн.
Ураховуючи, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2017 рокута постанова Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2024 року підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне стягнути з позивача АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 45 507,66 грнна відшкодування судових витрат у вигляді судового збору, сплаченого відповідачкою за подання апеляційної скарги, та за подання касаційної скарги - 10 746,44 грн, а всього - 56 254,10 грн.
Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2017 рокута постанову Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2024 року скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення.
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-банк», яке змінило найменування на Акціонерне товариство «Сенс Банк»,до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 56 254 (п`ятдесят шість тисяч двісті п`ятдесят чотири) грн 10 копна відшкодування судових витрат у вигляді судового збору, сплаченого відповідачкою за подання апеляційної та касаційної скарг.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов