Постанова

Іменем України

15 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 127/5163/19

провадження № 61-7858св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Вінницької міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 листопада 2019 року у складі судді Дернової В. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 березня 2020 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Ковальчука О. В., Якименко М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визнання договорів купівлі-продажу недійсними.

Позовну заяву обґрунтовувано тим, що він з дружиною ОСОБА_6 та малолітнім сином ОСОБА_2 проживали у житловому будинку на АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_3

11 травня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

23 травня 2017 року цей житловий будинок та земельну ділянку ОСОБА_4 відчужила за договорами купівлі-продажу на користь ОСОБА_5 .

Позивач вважає, що оскільки на момент укладення договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 попередня згода органів опіки та піклування на його укладення не надавалася, то ці договори підлягають визнанню недійсними відповідно до частини третьої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства», статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статей 203 215 ЦК України.

Договори купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, укладені 23 травня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , також підлягають визнанню недійсними.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недійсними з моменту укладення договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, укладені 11 травня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчені приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Плахотнюк О. В. та зареєстровані в реєстрі за № 1261 та № 1262;

- визнати недійсними з моменту укладення договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, укладені 23 травня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчені приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Загороднюк О. С. та зареєстровані в реєстрі за № 630.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 10 березня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що із системного аналізу норм статті 177 СК України, статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» слідує, що попередній дозвіл органу опіки та піклування при відчуженні нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина, надається лише в разі, коли власниками відчужуваного майна є батьки або особи, які їх замінюють.

Як встановлено судами, продавець ОСОБА_3 є бабою малолітнього ОСОБА_2 , який проживав у спірному будинку, а тому для укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки згоди органу опіки і піклування не потребувалося.

Судами попередніх інстанцій враховано правові позиції Верховного Суду, сформульовані у постановах від 4 липня 2018 року у справі № 285/1564/15-ц (провадження № 61-2742св18) та від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12 (провадження № 61-6301св18).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

06 травня 2020 року ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , звернувся доВерховного Суду з касаційною скаргою на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 листопада 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 березня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що на час укладення оскаржуваних договорів купівлі-продажу позивач з дружиною та малолітнім ОСОБА_2 проживали у спірному будинку.

Суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин норми статті 11, частини третьої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства», статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» і дійшли помилкових висновків про те, що для вчинення оскаржуваних договорів не була потрібна згода органу опіки та піклування.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у червні 2020 року, представник ОСОБА_5 адвокат Пунько І. В. вказувала, що ОСОБА_5 є добросовісним набувачем домоволодіння, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 листопада 2019 року і постанова Вінницького апеляційного суду від 10 березня 2020 року є законними і обґрунтованими, тому просила залишити їх без змін.

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у липні 2020 року, ОСОБА_4 заперечувала проти доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , просила його касаційну скаргу залишити без задоволення.

У відповіді на відзив представника ОСОБА_5 адвоката Пунько І. В., ОСОБА_1 підтримав доводи своєї касаційної скарги, наполягав на скасуванні рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 листопада 2019 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 10 березня 2020 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , витребувано із Вінницького міського суду Вінницької області цивільну справу № 127/5163/19.

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Згідно з договором дарування житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, укладеним 27 листопада 2009 року і посвідченим приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Король О. М. за реєстровим № 2199, ОСОБА_3 є власником житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 9, 10, т. 1).

На підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЯ № 519500 ОСОБА_3 належала на праві власності земельна ділянка, площею 0,0679 га, кадастровий номер 0510137000:03:043:0264, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 11, т. 1).

11 травня 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Плахотнюк О. В., зареєстрований в реєстрі за № 1261 (а. с. 16, т. 1).

Також 11 травня 2017 року року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0679 га, кадастровий номер 0510137000:03:043:0264, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Плахотнюк О. В., зареєстрований в реєстрі за № 1262 (а. с. 17, т. 1).

23 травня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Загороднюк О. С., зареєстрований в реєстрі за № 630 (а. с. 14, т. 1).

Також 23 травня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0679 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0510137000:03:043:0264, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Загороднюк О. С., зареєстрований в реєстрі за № 629 (а .с. 15, т. 1).

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 29 вересня 1992 року серії НОМЕР_1 (а. с. 6, т. 1).

Малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 05 травня 2015 року серії НОМЕР_2 (а. с. 13, т. 1), та є онуком ОСОБА_3 .

До укладення 11 травня 2017 року договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , однак 10 травня 2017 року знята з реєстрації до нового місця проживання, що підтверджується довідкою Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 27 лютого 2019 року № 12976 (а. с. 55, т. 1).

Згідно з довідками Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 31 січня 2019 року № 6568 та від 29 липня 2019 року № 43386, ОСОБА_1 з 16 серпня 2008 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , однак 25 лютого 2019 року знятий з реєстрації до нового місця проживання (а. с. 8, т. 1, а. с. 2, т. 2).

Згідно з довідкою Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 29 липня 2019 року № 43385 ОСОБА_6 (дружина позивача) була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , однак 01 квітня 2019 року знята з реєстрації до нового місця проживання (а. с. 3, т. 2).

Зі змісту повідомлення Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 06 серпня 2019 року № 04-00-0011-39328 відомо, що в Реєстрі Вінницької міської об`єднаної територіальної громади відсутня інформація про реєстрацію місця проживання малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 1, т. 2).

Відповідно до довідки квартального комітету «Поділля» від 11 травня 2017 року у житловому будинку на АДРЕСА_1 зареєстровані особи відсутні, діти до вісімнадцяти років відсутні (а. с. 221, т. 1).

Згідно з актом від 02 лютого 2019 року, складеним жителями квартального комітету «Поділля», у житловому будинку на АДРЕСА_1 проживають: з 1992 року по теперішній час - ОСОБА_1 ; з 2014 року по теперішній час - ОСОБА_6 ; з 2015 року по теперішній час - ОСОБА_2 (а. с. 7, т. 1).

Проживання ОСОБА_2 , 2015 року народження, та ОСОБА_6 у будинку АДРЕСА_1 без реєстрації також підтверджується довідкою квартального комітету «Поділля» від 01 лютого 2019 № 130 (а. с. 18, т. 1).

З історії № 15/04 розвитку дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , карти профілактичних щеплень № 15/04 дитини ОСОБА_2 , повідомлення КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5 м. Вінниці» від 03 травня 2019 № 01-7/577 місцем проживання малолітнього ОСОБА_2 зазначено адресу: АДРЕСА_1 (а. с. 140-143, т. 1).

Допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтвердили факт проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року (провадження № 6-396цс15), від 21 січня 2016 року (провадження № 6-1560цс15) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах вимог касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 листопада 2019 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 10 березня 2020 року відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно з частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частин першої та шостої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Згідно з частиною третьою статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, здійснювати відчуження житла.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 177 СК України.

Аналіз змісту статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей», статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дає підстави для висновку, що дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини та осіб, які їх замінюють, вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Відповідно до частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

У постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12 (провадження № 61-6301св18), від 07 грудня 2020 року у справі № 201/3817/18 (провадження 61-22364св19) та від 20 вересня 2021 року у справі № 727/1556/19 (провадження № 61-10149св21) викладено такий правовий висновок щодо застосування статті 177 СК України: вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.

Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину, не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

ОСОБА_1 , обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на те, що оскаржувані договори купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку було укладено з порушенням вимог закону, оскільки була відсутня попередня згода органу опіки і піклування.

Суди встановили, що ОСОБА_3 є бабою ОСОБА_2 , на час укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу належного їй на праві власності житлового будинку і земельної ділянки не була ні його усиновлювачем, ні його опікуном.

Малолітній ОСОБА_2 не був співвласником проданих ОСОБА_3 житлового будинку і земельної ділянки.

Також судами встановлено та не спростовується матеріалами справи, що малолітній ОСОБА_2 не мав зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, установивши, що ОСОБА_3 не була ні усиновлювачем, ні опікуном ОСОБА_2 , а є його бабою, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що для укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки згода органу опіки і піклування не потрібна.

Водночас, на виконання вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України суди обґрунтовано врахували правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12 (провадження № 61-6301св18), правовідносини в якій є подібними із тими, що виникли у цій справі, оскільки також стосуються відчуження власником майна, право на користування яким має онук власника, без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Подібні за змістом правові висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 385/1598/18 (провадження № 61-12954св19) та від 08 червня 2021 року у справі № 607/8145/18 (провадження № 61-6249св20).

При цьому колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача на постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі

№ 6-1560цс15 та від 01 липня 2015 року у справі № 6-396цс15 щодо необхідності попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, оскільки у цих справах на відміну від справи, яка переглядається, правочини стосовно нерухомого майна вчинялися одним із батьків.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 є аналогічними тим, що викладені в апеляційній скарзі, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують. Колегія суддів не вважає за необхідне надавати повторну оцінку тим самим аргументам позивача.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі надавати оцінку чи переоцінювати докази у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року). Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 листопада 2019 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 10 березня 2020 року прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 листопада 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк