№ 127/6148/20 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

09 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 127/6148/20

провадження № 61-5677св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,третя особа - Перша Вінницька державна нотаріальна контора,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Чернілевська Руслана Віталіївна, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 січня 2022 року, постанову Вінницького апеляційного суду від 12 травня 2022 року та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 25 травня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 , третя особа - Перша Вінницька державна нотаріальна контора, про зміну черговості одержання права на спадкування, скасування свідоцтв про право на спадщину за законом, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та стягнення витрат на поховання.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла

ОСОБА_4 - рідна тітка ОСОБА_2 та двоюрідна тітка ОСОБА_1 .

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на нерухоме

майно - квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 листопада 2019 року у справі № 127/15052/18 за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування, встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Усунуто ОСОБА_2 від права на спадкування за законом за спадкодавцем ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлено факт родинних відносин, а саме те, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була тіткою ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті тітки ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Постановою Вінницького апеляційного суду від 20 лютого 2020 року у справі № 127/15052/18 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні таких позовних вимог. В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 листопада 2019 року залишено без змін.

28 лютого 2020 року державний нотаріус Першої Вінницької державної нотаріальної контори видав Мельник Л. М. свідоцтва про право

на спадщину за законом на спадкове майно після смерті ОСОБА_4

на квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 за реєстровими № 4-663 та № 4-666.

ОСОБА_1 вказувала, що вона протягом тривалого часу, а саме з 2011 року, опікувалася ОСОБА_4 , забезпечувала її потреби, займалася її лікуванням, надавала іншу допомогу, оскільки остання через похилий вік та внаслідок травми ноги потребувала постійної сторонньої допомоги й перебувала у безпорадному стані.

Крім того, саме ОСОБА_1 займалася похованням ОСОБА_4 та витратила на поховання останньої особисті кошти у розмірі 6 133,21 грн.

25 березня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_3 купила квартиру АДРЕСА_3 .

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 16 липня 2020 року залучено до участі у справі співвідповідача ОСОБА_3 .

Позивач вказувала, що в разі визнання за нею права на спадкування разом зі спадкоємцем другої черги, їй належить спадщина з моменту відкриття, тому ОСОБА_2 не мала права відчужувати всю квартиру, а могла відчужити лише Ѕ її частину.

Посилаючись на вищевказане та з урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила суд: змінити черговість одержання права на спадкування після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визнати право ОСОБА_1 на спадкування за законом разом з спадкоємцем другої черги ОСОБА_2 ; визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані 28 лютого 2020 року ОСОБА_2 , в частині розміру частки у спадщині та внести в них зміни, зазначивши, що спадкоємцями указаного у свідоцтвах майна ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по Ѕ частці кожна; внести зміни до запису про право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зазначивши розмір частки Ѕ; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 25 березня 2020 року, предметом якого є квартира АДРЕСА_3 в частині продажу Ѕ частки квартири; внести зміни до запису про право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зазначивши розмір частки Ѕ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 Ѕ частини витрат на поховання у розмірі 3 066,60 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 січня

2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Змінено черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Визнано за ОСОБА_1 право на спадкування за законом разом зі спадкоємцем другої черги - ОСОБА_2 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_2 28 лютого 2020 року Першою Вінницькою державною нотаріальною конторою за реєстровим № 4-663 в частині розміру частки у спадщині (1 ціла), та внесено у нього зміни, зазначено, що спадкоємцями указаного в цьому свідоцтві майна ОСОБА_4 , померлої

ІНФОРМАЦІЯ_1 , є племінниця ОСОБА_2 - Ѕ частка та племінниця

ОСОБА_1 - Ѕ частка.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_2 28 лютого 2020 року Першою Вінницькою державною нотаріальною конторою за реєстровим № 4-666 в частині розміру частки у спадщині (1 ціла), та внесено у нього зміни, зазначено, що спадкоємцями указаного в цьому свідоцтві майна ОСОБА_4 , померлої

ІНФОРМАЦІЯ_1 , є племінниця ОСОБА_2 - Ѕ частка та племінниця

ОСОБА_1 - Ѕ частка.

Внесено зміни до запису про право власності ОСОБА_2 на квартиру

АДРЕСА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зазначено розмір частки Ѕ.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , посвідчений 25 березня 2020 року

за реєстровим № 1720 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А. в частині продажу (передачі та прийняття у власність) Ѕ частини квартири.

Внесено зміни до запису про право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зазначивши розмір частки Ѕ.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 Ѕ частину витрат на поховання ОСОБА_4 у розмірі 3 066,60 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач довела належними та допустимими доказами вимоги щодо зміни черговості одержання права на спадкування на підставі частини другої

статті 1259 ЦК України та надання їй права на спадкування разом зі спадкоємцем другої черги ОСОБА_2 , а тому оспорювані свідоцтва про право на спадщину за законом в частині визначеного розміру частки у спадщині 1 (одна ціла) порушують право спадкоємця ОСОБА_1 на спадкування за законом спадкового майна разом із спадкоємцем другої черги ОСОБА_2 .

Встановлені у справі обставини також дають підстави для задоволення позовних вимог про внесення змін до записів про право власності.

Оскільки у ОСОБА_1 виникло право на спадкування частини спадкового майна, в тому числі і частини квартири АДРЕСА_3 , відповідач ОСОБА_2 відчужила спірну квартиру після звернення ОСОБА_1 із цим позовом до суду, тому ОСОБА_2 не мала права відчужувати всю квартиру АДРЕСА_3 , а лише її частку. У зв`язку з цим наявні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу цієї квартири в частині Ѕ відчуженої частки.

Позивач довела на підставі належних та допустимих доказів понесення нею витрат на поховання, тому наявні підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_2 Ѕ частини таких витрат. При цьому ОСОБА_2 проти задоволення таких вимог не заперечувала.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 12 травня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Чернілевської Р. В. задоволено частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 січня 2022 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , посвідченого 25 березня 2020 року за реєстровим № 1720 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А., в частині продажу (передачі та прийняття у власність) Ѕ частини квартири та внесення змін до запису про право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

В решті рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 січня 2022 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції правильно встановив, що за життя ОСОБА_4 потребувала постійного стороннього догляду. Догляд за нею, медикаментозне забезпечення, приготування їжі, забезпечення її харчування, придбання необхідних речей, прибирання за останньою та сплату комунальних послуг здійснювала позивач ОСОБА_1 .

Також суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спадкодавець ОСОБА_4 перебувала у безпорадному стані починаючи з 2007 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 й потребувала сторонньої допомоги.

На підставі встановленого місцевий суд дійшов правильного висновку про надання ОСОБА_1 права на спадкування після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із спадкоємцем другої черги, змінивши черговість одержання права на спадкування, як передбачено положеннями статті 1259 ЦК України.

З огляду на викладене, в силу статей 203 1301 ЦК України, а також врахувавши, що у разі внесення змін до свідоцтва про прав на спадщину за законом в частині розміру частки спадкоємця до Державного реєстру прав вноситься запис про зміну розміру частки у праві власності на нерухоме майно, суд попередньої інстанції прийшов до правильного висновку щодо задоволення позовних вимог про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом в частині розміру частки у спадщині та внесення до них змін у зв`язку зі зміною розміру частки у спадщині, оскільки такі є похідними від вказаної частини основних позовних вимог, які були задоволені.

Разом з тим, позивач не довела наявність підстав для визнання договору купівлі-продажу від 25 березня 2020 року, предметом якого є квартира АДРЕСА_3 , недійсним у зв`язку з недодержанням сторонами в момент його вчинення вимог, передбачених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Зазначені ОСОБА_1 підстави для визнання спірного правочину недійсним, зокрема, можливе визнання за нею права на спадкування разом зі спадкоємцем другої черги та належність їй цієї спадщини з моменту відкриття, не є підставами у розумінні статті 203 ЦК України, з якими закон пов`язує визнання оспорюваного правочину недійсним.

Оскільки підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25 березня 2020 року не має, тому не підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги про внесення змін до запису про право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення Ѕ частини витрат на поховання в апеляційному порядку не оскаржувалося, тому апеляційним судом не переглядалося.

Додатковою постановою Вінницького апеляційного суду від 25 травня 2022 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору пропорційно задоволеним вимогам в розмірі 4 203,50 грн за подання позовної заяви.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по оплаті судового збору пропорційно задоволеним вимогам у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції в сумі 2 522,15 грн.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що приймаючи постанову від 12 травня 2022 року апеляційний суд не вирішив питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у червні 2022 року, ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Чернілевська Р. В., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Також заявник просить скасувати додаткову постанову апеляційного суду про розподіл судових витрат, посилаючись на те, що розподіл судових витрат буде проведений судом першої інстанції під час ухвалення судового рішення при новому розгляді справи.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає

пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) - суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) та у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року № 758/824/17 (провадження № 61-22164св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 910/23428/17, від 18 лютого 2019 року у справі № 569/18047/17 (провадження № 61-40302св18), від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17 (провадження № 61-11757св19), від 09 жовтня 2019 року у справі № 552/8452/17 (провадження № 61-48561св18), 10 квітня 2020 року у справі № 522/22023/16-ц (провадження № 61-11419св18), від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18 (провадження № 61-14692св19), від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц (провадження № 61-35423св18), від 27 серпня 2020 року у справі № 266/2391/16 (провадження № 61-1300св20), від 17 вересня 2020 року у справі № 755/14155/16-ц (провадження № 61-23350св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 592/1045/18-ц (провадження № 61-820св20), від 01 березня 2021 року у справі № 233/5990/18 (провадження № 61-19232св19), від 17 березня 2021 року у справі № 200/12980/14 (провадження № 61-14159св19), від 01 липня 2021 року у справі № 917/549/20.

Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах) як на підставу оскарження судових рішень. Заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положення частини третьої

статті 89 ЦПК України (щодо наслідків невиконання судом обов`язків оцінювати кожен доказ або мотивувати його відхилення).

Разом з тим, у касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про доведеність позивачем факту перебування спадкодавця на її матеріальному забезпеченні та як наслідок задоволення усіх позовних вимог.

Позивач не надала жодних доказів, які б підтверджували наявність сукупності всіх умов, необхідних для задоволення позову на підставі частини другої статті 1259 ЦК України.

Суди не дослідили всі докази у справі, які б підтверджували факт матеріального забезпечення спадкодавця саме ОСОБА_1 та дійшли висновку, що ОСОБА_1 матеріально забезпечувала спадкодавця, який є припущенням.

В матеріалах справи також відсутні докази проведення позивачем ремонту у квартирі спадкодавця, надання спадкодавцю рекомендованої медичної допомоги, а саме: санаторного лікування, придбання спеціалізованого взуття.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Натомість суди дійшли висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина постанови апеляційного суду не містить опису обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, виходячи з доводів апеляційної скарги та мотивів прийняття чи відхилення кожного аргументу, викладеного заявником в апеляційній скарзі.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення витрат на поховання в апеляційному суді не оскаржувалось, тому перегляду в касаційному порядку на підлягає.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій

є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

У вересні 2022 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 ,

що підтверджується свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_1 , виданим Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області

19 грудня 2017 року (т. 1, а. с. 8).

Згідно з довідкою державного нотаріуса Першого вінницької державної нотаріальної контори від 11 червня 2018 року № 1892/02-14, після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведена спадкова справа № 20/2018; спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняли племінниця ОСОБА_2 та племінниця ОСОБА_1 ; відомостей про інших спадкоємців немає (т. 1, а. с. 10).

Згідно з рішенням Лікарсько-консультативної комісії (далі - ЛКК) міської поліклініки міста Вінниці № 3 від 21 червня 2007 року ОСОБА_4 встановлено діагноз коксартроз зліва ІІІ ступеня, вкорочення лівої кінцівки на 3-4 см (т. 1, а. с. 12).

Відповідно до довідки Вінницької медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 02 жовтня 2007 року ОСОБА_4 встановлено безтерміново І групу інвалідності та підтверджено 80 % втрати професійної працездатності, визначено потребу в санаторному лікуванні з супроводом, ортопедичному взутті та сторонньому постійному догляді (т. 1, а. с. 11).

В амбулаторній картці на ім`я хворого ОСОБА_4 в Комунальному закладі «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 6»

(далі - КП «ЦПМСД № 6») містяться записи лікаря від 19 червня 2007 року (ходить за допомогою двох милиць, значно припадає на ліву кінцівку, рухи

в лівому кульшовому суглобі значно обмежені з болем) та від 16 січня

2014 року (скарги на сильні болі в лівому кульшостегновому суглобі, суглобах кистей рук, плечових суглобах, головокружіння, загальну втому, нездужання). У 1960 році ОСОБА_5 перенесла перелом в лівому суглобі ноги, в 2012 році - перелом лівого стегна, перенесла перелом на правій руці; ліва нога коротша на 8 см.

Згідно з випискою з медичної карти стаціонарного хворого неврологічного відділення Міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги Депатрамента охорони здоров`я Вінницької міської ради від 13 грудня 2017 року ОСОБА_4 перебувала на стаціонарному лікуванні з 05 до 13 грудня 2017 року з діагнозом - інфаркт мозку неуточнений з гіпертензією, хронічною ішемічною хворобою серця неуточненою з гіпертензією, гіперглікемією неуточненою.

Відповідно до довідки про причину смерті від 19 грудня 2017 року № 386 ОСОБА_4 померла у віці 86 років від хронічної серцевої недостатності, ішемічної хвороби серця (т. 1, а. с. 13).

Актом ТОВ «ЖЕО» від 26 грудня 2017 року № 7881, складеного зі слів сусідів, встановлено, що ОСОБА_4 постійно проживала на день смерті з ОСОБА_1 і вела спільне господарство (т. 1, а. с. 17).

Згідно з актом ТОВ «ЖЕО» від 06 липня 2018 року, складеного зі слів сусідів, ОСОБА_1 до дня смерті ОСОБА_4 допомагала їй, готувала їжу, годувала її, купувала необхідні речі, оплачувала лікування в лікарні, відвідувала її, сплачувала комунальні послуги з кінця 2011 року.

Також зі слів сусідів ОСОБА_4 вказувала, що з рідних у неї лише племінниця - ОСОБА_1 , і що вона її доглядає, піклується, стежить за здоров`ям і побутом (т. 1, а. с. 16).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 травня

2019 року у справі № 127/12954/18 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Перша Вінницька державна нотаріальна контора, Служба у справах дітей Вінницької міської ради,

про визнання недійсною заяви ОСОБА_4 від 12 липня 2016 року,

яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування заповіту від 23 жовтня 2015 року за реєстровим № 1-2005 (усе майно заповідано ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в рівних частках).

Вказаним рішенням суду встановлено, що підставою звернення до суду ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 з таким позовом стало те, що з травня 2000 року до травня 2010 року вони проживали в квартирі АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_4 . В цей період батько ОСОБА_7 разом з дітьми ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та дружиною доглядали за ОСОБА_4 , допомагали по господарству, оплачували комунальні послуги за неї, забезпечували продуктами та всім необхідним для проживання.

Згідно з довідкою Комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня імені Академіка О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» від 16 березня 2020 року № 88 ОСОБА_1 працювала у Комунальному некомерційному підприємстві «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня імені Академіка О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» з 17 липня 2012 року до 08 лютого 2018 року. У період з 15 до 22 грудня 2017 року перебувала у відпустці без збереження заробітної плати 8 календарних днів (т. 1, а. с. 146).

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу форми

ОК-5 ОСОБА_1 мала стабільний дохід у період з 01 січня 2011 року до 31 грудня 2017 року (т. 1, а. с. 143 - 145).

Згідно з випискою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») від 06 травня 2020 року

ОСОБА_1 отримувала грошові перекази від ОСОБА_9 , ОСОБА_10 за період часу з 10 лютого 2014 року до 09 квітня 2015 року у розмірі

7 000 дол. США та 12 000 російських рублів.

Також матеріали справи містять квитанції та чеки про придбання медичних препаратів та ліків за 06 та 08 грудня 2020 року; письмові документи, що підтверджують витрати на поховання та організацію поминального обіду померлої ОСОБА_4 , понесені ОСОБА_1 .

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 листопада 2019 року у справі № 127/15052/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування, встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Усунуто ОСОБА_2 від права на спадкування за законом за спадкодавцем ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлено факт родинних відносин, а саме те, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була тіткою ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті тітки ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

У справі № 127/15052/18 суд установив, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була тіткою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (матір ОСОБА_1 - ОСОБА_11 та ОСОБА_4 є двоюрідними сестрами).

28 лютого 2020 року державним нотаріусом Першої Вінницької державної нотаріальної контори видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно після смерті ОСОБА_4 , на квартиру АДРЕСА_3 за реєстровим № 4-663.

28 лютого 2020 року Першою Вінницькою державною нотаріальною конторою видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно після смерті ОСОБА_4 на квартиру

АДРЕСА_2 за реєстровим № 4-666.

28 лютого 2020 року право власності на вищезазначені квартири зареєстровано за ОСОБА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

від 04 березня 2020 року.

25 березня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, предметом якого є квартира АДРЕСА_3 .

25 березня 2020 року приватним нотаріусом міського нотаріального округу Скутельник І. А. зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_3 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 квітня 2020 року.

Постановою державного виконавця Замостянського відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Хмельницький) від 08 квітня

2020 року накладено арешт на квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 квітня 2020 року та постановою про закінчення виконавчого провадження № 61755357 від 08 квітня 2020 року з примусового виконання ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 03 квітня 2020 року у справі № 127/6148/20 про накладення арешту.

Згідно з інформацією від 06 серпня 2020 року № 100, наданої Виконавчим комітетом Обухівської міської ради Київської області, відомості про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 у відділі реєстрації фізичних осіб та ведення реєстру територіальної громади Виконавчого комітету Обухівської міської ради не значиться.

Відповідно до довідок про реєстрацію місця проживання від 23 вересня 2020 року № 45282 та № 45280 відповідно ОСОБА_3 та ОСОБА_12

з 23 вересня 2020 року зареєстровані у квартирі АДРЕСА_3 .

Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання від 12 жовтня 2020 року № 49289 ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 12 жовтня

2020 року зареєстрована у квартирі АДРЕСА_3 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 15 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом

у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша

статті 13 ЦПК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.

У п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа (частина перша статті 1265 ЦК України).

У справі, що переглядається, суди установили, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 листопада 2019 року у справі № 127/15052/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування, встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, встановлено факт родинних відносин, а саме те, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була тіткою ОСОБА_1 . Рішення суду в цій частині набрало законної сили.

Цим судовим рішенням установлено, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була тіткою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (матір ОСОБА_1 - ОСОБА_11 та ОСОБА_4 є двоюрідними сестрами).

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом п`ятої черги.

Згідно з положеннями частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Стаття 1259 ЦК України передбачає можливість зміни черговості одержання права на спадкування, у тому числі і за рішенням суду.

Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред`явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування, згідно з частиною другою статті 1259 ЦК України, є сукупність наступних обставин, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (прихильне спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти зазначених вище обставин.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин (постанови Верховного Суду від 26 вересня

2019 року у справі № 521/6358/17 (провадження № 61-11757св19),

від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18 (провадження

№ 61-14692св18) та від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц (провадження № 61-35423св18), на які посилається заявник в касаційній скарзі).

Під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений віком, тяжкою хворою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Належними доказами, які підтверджують безпорадний стан особи,

є відповідні медичні (лікарські) документи, висновки судово-медичних експертів.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх вимог, посилалася на те, що за життя ОСОБА_4 була у безпорадному стані, потребувала постійного стороннього догляду. ОСОБА_1 протягом тривалого часу, а саме з 2011 року до дня смерті спадкодавця, доглядала, забезпечувала потреби ОСОБА_4 , лікувала та поховала її за власні кошти.

Згідно зі статтями 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З виписок хвороб ОСОБА_4 суди встановили, що ОСОБА_4 була особою похилого віку, починаючи з 2007 року тяжко хворіла, у зв`язку з чим перебувала на лікуванні у лікарнях, у тому числі й стаціонарному. Стан здоров`я ОСОБА_4 за життя не покращувався, а з роками - погіршувався. ОСОБА_4 потребувала постійного стороннього догляду.

Суди дали оцінку наданим сторонам доказам і показам свідків та встановили, що догляд за спадкодавцем, медикаментозне забезпечення, приготування їжі, забезпечення її харчуванням, придбання необхідних речей, прибирання за останньою та сплату комунальних послуг тривалий час здійснювала позивач ОСОБА_1 . Похованням ОСОБА_4 також займалася ОСОБА_1 .

Перевіривши доводи сторін, наявні у матеріалах справи докази, та надавши їм належну оцінку у їх сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про зміну черговості одержання права на спадкування, визнання права на спадкування за законом разом з спадкоємцем другої черги, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом в частині розміру частки у спадщині та внесення в них змін, внесення змін до запису про право власності.

Касаційний суд вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині вимог відповідають встановленим обставинам справи та вимогам закону.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та внесення зміни до записів про право власності, апеляційний суд виходив з того, що позивач не довела наявність підстав недійсності правочину, передбачених статтею 203 ЦК України.

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18) Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити певні фактичні обставини, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог - зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким положенням законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 не довела наявності передбачених чинним законодавством підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним. Оскільки вимога про внесення змін до запису про право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є похідною від вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору, то суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні таких вимог.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, які підтверджують встановлені обставини справи.

Твердження заявника стосовного того, що суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи, неправильно оцінили докази, касаційний суд відхиляє, оскільки такі доводи спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень.

Відхиляє касаційний суд і твердження заявника стосовно ненадання судами належної оцінки зібраним у справі доказам в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про зміну черговості одержання права на спадкування, визнання права на спадкування за законом разом з спадкоємцем другої черги, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом в частині розміру частки у спадщині та внесення в них змін, внесення змін до запису про право власності, оскільки повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, суд першої інстанції відобразив у рішенні мотиви прийняття судового рішення та результати оцінки доказів в цій частині вимог, законність та обґрунтованість якого перевірив апеляційний суд.

Також є недоведеними доводи касаційної скарги, що мотивувальна частина постанови апеляційного суду не містить опису обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, виходячи з доводів апеляційної скарги та мотивів прийняття чи відхилення кожного аргументу, викладеного заявником в апеляційній скарзі.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновок судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про зміну черговості одержання права на спадкування, визнання права на спадкування за законом разом з спадкоємцем другої черги, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом в частині розміру частки у спадщині та внесення в них змін, внесення змін до запису про право власності не суперечить висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) та у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року № 758/824/17 (провадження № 61-22164св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 910/23428/17, від 18 лютого 2019 року у справі № 569/18047/17 (провадження № 61-40302св18), від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17 (провадження № 61-11757св19), від 09 жовтня 2019 року у справі № 552/8452/17 (провадження № 61-48561св18), 10 квітня 2020 року у справі № 522/22023/16-ц (провадження № 61-11419св18), від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18 (провадження № 61-14692св19), від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц (провадження № 61-35423св18), від 27 серпня 2020 року у справі № 266/2391/16 (провадження № 61-1300св20), від 17 вересня 2020 року у справі № 755/14155/16-ц (провадження № 61-23350св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 592/1045/18-ц (провадження № 61-820св20), від 01 березня 2021 року у справі № 233/5990/18 (провадження № 61-19232св19), від 17 березня 2021 року у справі № 200/12980/14 (провадження № 61-14159св19), від 01 липня 2021 року у справі № 917/549/20, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій в цій частині позовних вимог висновків Верховного Суду є помилковими.

Крім того, підставами касаційного оскарження судових рішень заявник визначив пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України,

а саме -відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми частини третьої статті 89 ЦПК України (щодо наслідків невиконання судом обов`язків оцінювати кожен доказ або мотивувати його відхилення).

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо наслідків невиконання судом обов`язків оцінювати кожен доказ або мотивувати його відхилення.

Зазначені доводи заявника відхиляються касаційним судом з огляду на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи. Водночас, як свідчить характер доводів заявника, останні фактично зводяться до незгоди із наданою судом оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 400 ЦПК України.

Ураховуючи викладене, касаційна скарга, подана з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, а тому не може бути задоволена, з огляду на недоведення заявником наявності підстав для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції у не скасованій частині та постанова суду апеляційної інстанції прийняті без додержання норм процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04).

На думку судової колегії рішення суду першої інстанції у не скасованій частині та постанова апеляційного суду, що переглядаються, є достатньо мотивованими.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, тому немає підстав для скасування і додаткової постанови Вінницького апеляційного суду від 25 травня 2022 року, якою здійснено розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Чернілевська Руслана Віталіївна, залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 січня

2022 року у не скасованій частині, постанову Вінницького апеляційного суду від 12 травня 2022 року та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 25 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк