№ 127/8926/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 127/8926/18

провадження № 61-13184св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 січня 2019 року у складі судді Медяної Ю. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 травня 2019 року у складі колегії суддів: Сопруна В. В., Войтка Ю. Б., Матківської М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів.

Позов обґрунтований тим, що у 2015 році між сторонами досягнуто домовленість щодо продажу ОСОБА_2 і придбання ОСОБА_1 нежитлових приміщень загальною площею 171,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , це приміщення мало бути продано ОСОБА_1 до кінця 2015 року.

Оформлення продажу нежитлових приміщень сторони домовилися здійснювати частинами 60 кв. м (7/20 часток) та 111,3 кв. м (13/20 часток).

Для реалізації зазначеної домовленості позивач ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 в якості завдатку кошти в сумі 10 000,00 доларів США, про що 08 травня 2015 року ОСОБА_2 власноручно написано розписку та зазначено, що він особисто отримав від ОСОБА_1 кошти в сумі еквівалентній 10 000,00 доларів США в якості завдатку, кошти отримано в присутності ОСОБА_4

15 жовтня 2015 року між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого, ОСОБА_2 передав у власність, а покупець ОСОБА_1 прийняв у власність 7/20 часток нежитлового приміщення № 23, розташованого в будівлі № 6 частини нежитлового приміщення в розмірі 60 кв. м за адресою АДРЕСА_1 , до складу якого входять: кабінет 23-11, площею 16,3 кв. м, коридор 23-12, площею 7,8 кв. м, коридор 23-13, площею 5,8 кв. м, склад 23-14, площею 11,4 кв. м, склад 23-15, площею 18,7 кв. м.

У пункті 2 указаного договору зазначено, що об`єкт нерухомості, за який позивачем передано завдаток, а саме: нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 , загальною площею 171,3 кв. м, на час укладення розписки, належав відповідачу на праві власності на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02листопада 2012 року (справа № 206/6230/2012).

Згідно з умовами пункту 3 договору купівлі-продажу, продаж даної частини приміщень вчинено за 180 000,00 грн.

За період з 08 травня 2015 року і до часу звернення позивача з даним позовом у суд між відповідачем та позивачем договір купівлі-продажу на іншу частину - 13/20 нежитлових приміщень укладено не було.

Проте, 13 квітня 2018 року ОСОБА_1 з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 120487139 та Реєстру прав власності на нерухоме майно стало відомо, що 21 липня 2017 року ОСОБА_2 на підставі договору дарування передав у власність 13/20 частин нежитлового приміщення загальним розміром 111,3 кв. м, що розташоване в будівлі АДРЕСА_1 , своїй дочці ОСОБА_5

20 березня 2018 року ОСОБА_1 на адресу відповідача ОСОБА_2 направлено вимогу від 20 березня 2018 року про повернення суми завдатку у подвійному розмірі, яка дорівнює 20 000,00 доларів США, що еквівалентно 520 280,00 грн та надано час до 27 березня 2018 року на вирішення питання щодо повернення боргу в добровільному порядку. На вказану вимогу відповідач не відреагував, кошти не повернув.

Позивач вважає, що кошти отримані відповідачем на підставі розписки від 08 травня 2015 року, в якості завдатку за об`єкт нерухомості, який мав бути проданий позивачу, утримуються відповідачем без належних правових підстав.

Вважає що відповідач не виконав свої зобов`язання щодо укладення договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості, обумовленого розпискою, тому з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з відповідача кошти в розмірі 10 000,00 доларів США, що еквівалентно 264 000,00 грн, які по своїй правовій природі є авансом.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 15 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивач не довів, що за розпискою від 08 травня 2015 року ОСОБА_2 був зобов`язаний продати ОСОБА_1 усе приміщення, а не частину. Крім того, установлено, що відповідач отримав від позивача грошові кошти ще до підписання договору купівлі-продажу частини нежилого приміщення від 15 жовтня 2015 року, тому суди дійшли висновків, що ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_2 грошові кошти за вищезазначеною розпискою в рахунок оплати вартості частини приміщень за цим договором.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом безпідставно здійснено розгляд справи без участі представника позивача, яким заздалегідь була подана заява про відкладення судового засідання у зв`язку із виїздом за межі України. Суди не взяли до уваги те, що відповідач отримав за розпискою суму у розмірі 10 000,00 США в якості завдатку за продаж у майбутньому усього приміщення за адресою АДРЕСА_1 , а не його частини. Вказане підтверджується тим, що позивач сплатив відповідачу 180 000,00 грн за договором купівлі-продажу частини приміщень, що є значно меншою сумою ніж 10 000,00 доларів США.

Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2020 року справу № 127/8926/18 призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що 08 травня 2015 року ОСОБА_2 надав розписку про те, що він особисто отримав грошові кошти в сумі еквівалентній 10 000,00 доларів США, як завдаток по договору за продаж площі за адресою: АДРЕСА_1 , згідно інвентарного паспорта і свідоцтва про право власності від 24 жовтня 2012 року за № 1013. Кошти в розмірі 10 000,00 доларів США ОСОБА_2 отримав у присутності ОСОБА_4 від ОСОБА_1

15 жовтня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу частини нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенком В.Б., зареєстрований в реєстрі за № 7496.

Відповідно до пункту 1 указаного договору продавець ОСОБА_2 передав у власність покупцю ОСОБА_1 , а покупець прийняв у власність, 7/20 часток нежитлового приміщення № 23 , розташованого в будівлі АДРЕСА_1 , (далі - «частина приміщення» або «нерухомість»), і сплатив відповідну грошову суму за вказану частину приміщення, визначену пунктом 3 цього договору. До складу зазначеної частини приміщення входять: кабінет 23-11, площею 16,3 кв. м, коридор 23-12, площею 7,8 кв. м, коридор 23-13, площею 5,8 кв. м, склад 23-14, площею 11,4 кв. м, склад 23-15, площею 18,7 кв. м, загальною площею 60,0 кв. м. Загальна площа приміщення, частина якого відчужується становить 171,3 кв. м.

Відповідно до пункту 3 зазначеного договору, сторони погодили, що продаж вчинено за 180 000,00 грн. Вказану суму грошей Продавець ОСОБА_2 отримав від покупця ОСОБА_1 повністю до підписання цього договору. Зазначену в цьому договорі ціну продажу, продавець, вважає вигідною для себе, її розмір не пов`язаний зі збігом якихось важких для нього обставин і повністю його задовольняє. Зміст статтей 632 691 692 Цивільного кодексу України сторонам нотаріусом роз`яснено. Своїми підписами під цим договором сторони підтвердили факт повного розрахунку за відчужувану нерухомість, передачу продавцем та прийняття покупцем зазначеної в цьому договорі частини приміщення та відсутність один до одного будь-яких претензій щодо виконання зобов`язань за цим договором.

Згідно із пунктом 4 указаного договору, за даними звіту про оцінку майна, складеного ОСОБА_6 , оцінювачем ТОВ «Подільський експертний центр» 18 вересня 2015 року, оціночна вартість відчужуваної частини приміщення складає 179 880,00 грн.

20 березня 2018 року ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_2 вимогу на суму 520 280,00 грн, у якій вимагав в строк до 27 березня 2018 року повернути суму завдатку в розмірі 10 000,00 доларів США, що на день пред`явлення вимоги дорівнює 260 140,00 грн та додатково сплатити суму в розмірі завдатку, що також дорівнює 10 000,00 доларів США, що еквівалентно 260 140,00 грн. Загальна сума, що підлягає поверненню дорівнює 520 280,00 грн.

Установлено, що у розписці ОСОБА_2 від 08 травня 2015 року про отримання коштів від ОСОБА_1 в сумі еквівалентній 10 000,00 доларів США зазначено про отримання грошових коштів в якості завдатку купівлі-продажу нерухомого майна.

Станом на час написання розписки від 08 травня 2015 року еквівалент 10 000,00 доларів США до гривні за курсом Національного банку України становив 207 720,00 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Установлено, що ОСОБА_1 01 квітня 2019 року подав до апеляційного суду заяву про відкладення розгляду справи, яке було призначено на 03 квітня 2019 року, у зв`язку зі зміною представника та зайнятістю його в Гайсинському районному суді.

16 квітня 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 , подав до апеляційного суду заяву про відкладення розгляду справи, яке було призначено на 17 квітня 2019 року, у зв`язку з його зайнятістю у розгляді кримінального провадження в Гайсинському районному суді.

13 травня 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 , подав до апеляційного суду заяву про відкладення розгляду справи, яке призначено на 15 травня 2019 року, у зв`язку з відрядженням та перебуванням за межами України з 11 травня 2019 року по 15 травня 2019 року.

Представником ОСОБА_1 - ОСОБА_8 , не надано апеляційному суду підтверджуючих доказів його відрядження та перебування за межами України з 11 травня 2019 року по 15 травня 2019 року.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновків, що позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_8 третій раз в судове засідання, яке призначене на 15 травня 2019 року, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились без поважних причин.

З урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, сформованої у справі «Пономарьов проти України», де зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження та що заявник має сприяти розгляду справи, оскільки він є найбільш зацікавленим в її розгляді, апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу у їх відсутність.

Згідно із частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Верховний Суд погоджується з позицією апеляційного суду щодо розгляду справи без участі представника позивача, оскільки останній не з`явився на судовий розгляд без поважних причин.

У справі, шо переглядається установлено, що між сторонами до написання розписки про отримання відповідачем грошових коштів, договір купівлі-продажу не укладався, нотаріально не посвідчувався, державна реєстрація не здійснювалась.

Відповідно до статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання.

Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору.

Враховуючи наведене та положення статті 570 ЦК України суди дійшли правильних висновків про те, що сума, яка названа в розписці завдатком, фактично є авансом, оскільки сторонами не дотримано умов, визначених статтею 570 ЦК України, а саме - не укладено договору купівлі-продажу на виконання якого передано кошти.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постановах від 25 вересня 2012 року у справі № 6-82цс13 та від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12.

Відмовляючи повністю у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суду виходили з того, що позивачем не доведено порушення його прав відповідачем.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанційз огляду на таке.

З матеріалів справи, а саме, з пункту 3 договору купівлі-продажу частини нежитлового приміщення від 15 жовтня 2015 року вбачається, що відповідач отримав від позивача грошові кошти за продаж частини приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , до підписання цього договору.

Договір купівлі-продажу частини нежитлового приміщення від 15 жовтня 2015 року є чинним.

Цей договір за своєю формою та змістом відповідає вимогам закону, в якому зазначено, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 180 000,00 грн повністю до підписання цього договору та у розписці від 08 травня 2015 року зазначено, що суму в еквіваленті 10 000,00 доларів США ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 як завдаток за продаж площі за адресою: АДРЕСА_1 , а отже колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_2 грошові кошти за вищезазначеною розпискою в рахунок оплати вартості приміщень за договором купівлі-продажу частини нежитлового приміщення від 15 жовтня 2015 року.

Суди дійшли обгрунтованих висновків про те, що належними доказами у справі не доведено, що за розпискою від 08 травня 2015 року відповідач ОСОБА_2 був зобов`язаний продати позивачу ОСОБА_1 усе приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Також позивач не довів, що грошові кошти у розмірі 10 000,00 доларів США були передані саме за непродану частину будівлі (13/20 частки), що знаходиться за вказаною адресою, а не за ту частину (7/20 часток), яка продана згідно договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2015 року.

Оскільки ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 10 000,00 доларів США за продаж площі за адресою: АДРЕСА_1 , і 15 жовтня 2015 року і сторони уклали договір купівлі-продажу частини нежитлового приміщення, тому обгрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено порушення останнім прав за захистом яких він звернувся, а відповідачем надано належні та допустимі докази які спростовують доводи позивача.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 січня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді: В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

М. Ю. Тітов