№ 127/9143/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 127/9143/19

провадження № 61-15145св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року в складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про захист прав споживача.

Позов мотивований тим, що 22 січня 2014 року ОСОБА_1 став клієнтом АТ «Імексбанк» та уклав договір № 1150002693 «про приєднання до Публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 20 січня 2014 року». Відповідно до умов договору загальна сума депозиту ОСОБА_1 становила 5 481 дол. США із строком розміщення вкладу 396 днів, щомісячна ставка - 11%.

У зв`язку з віднесенням 26 січня 2015 року АТ «Імексбанк» до категорії неплатоспроможних, позивач неодноразово в усній формі звертався до АТ «Імексбанк» з вимогою про повернення свого вкладу з процентами по договору, проте станом на дату подання позовної заяви кошти банком не повернути, внаслідок чого позивачу завдано шкоду на загальну суму 114 120 грн, що, на думку позивача, свідчить про порушення АТ «Імексбанк» належного ОСОБА_1 права споживача на належну якість банківських послуг. Відповідач є одноосібним власником істотної участі банку, а тому позивач звернувся до суду з позовом саме до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 119 119,82 грн:

грошові кошти по вкладному договору з урахуванням індексу інфляції в розмірі 104 650,00 грн;

3 % річних з простроченої суми боргу в розмірі 9 469,82 грн;

грошову компенсацію завданої моральної шкоди в розмірі 5 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одесивід 04 травня 2020 року в складі судді: Бондара В. Я., у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Відповідно до частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції від 06 лютого 2015 року, чинній станом на момент запровадження процедури ліквідації АТ «Імексбанк» та затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів) на власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних. Покладення відповідальності за зобов`язаннями банку на власників істотної участі банку у випадку визнання його неплатоспроможним, що передбачена статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у відповідній редакції, не є автоматичною. Така відповідальність може бути застосована до власників істотної участі лише в разі віднесення банку до категорії неплатоспроможних з вини таких власників. Таким чином, особа, яка вимагає стягнення шкоди з власників істотної участі банку та/або їх керівників, має довести факт заподіяння такої шкоди указаними особами, внаслідок дій або бездіяльності, розмір зазначеної шкоди, надати докази зв`язку між невиконанням зобов`язань та заподіяною шкодою та докази вини власника. Чинним законодавством не передбачена автоматична відповідальність власників істотної участі за зобов`язаннями банку у випадку визнання його неплатоспроможним. Відповідно до положень статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» необхідними умовами покладення відповідальності на акціонера за зобов`язаннями банку є: наявність у нього істотної участі в банку; наявність протиправного діяння; наявність шкоди, завданої таким діянням; причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням і заподіяною шкодою; вина учасника істотної участі в банку.

Суд першої інстанції вказав, що позивачем не доведено можливість застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, оскільки ним не доведено наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення. Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності вини ОСОБА_2 та причинно-наслідкового зв`язку між його діями/бездіяльністю та ліквідацією банку. Позивач також не надав доказів того, що саме власник істотної участі АТ «Імексбанк», тобто ОСОБА_2 , не вжив дієвих і своєчасних заходів із фінансування підтримки цього банку для проведення його діяльності відповідно до вимог законодавства, що призвело до подальшого погіршення фінансових показників його діяльності та неможливості своєчасного виконання банком зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами. У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що до ОСОБА_2 , як власника істотної участі у АТ «Імексбанк», застосовувалися будь-які заходи впливу за порушення вимог законодавства у сфері банківської діяльності, оскільки його вина у настанні неплатоспроможності банку не встановлена й не доведена. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року по справі № 761/6321/17-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2020 року по справі № 761/25910/17. За таких обставин, суд зробив висновок, що позивач звернувся до суду за захистом права за відсутністю його порушення відповідачем, що свідчить про відсутність будь-яких правових підстав для захисту цивільного права позивача, а отже у задоволенні позову необхідно відмовити у повному обсязі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одесивід 04 травня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки матеріали справи не містять доказів належного повідомлення позивача про день, час і місце судового засідання від 04 травня 2019 року, а також зважаючи на те, що ОСОБА_1 , який проживає у м. Вінниця і є особою інвалідом 2-ї групи було відмовлено у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, керуючись положеннями пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, згідно з яким порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню.

Апеляційний суд вказав, що відповідно до статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції, що діяла на день запровадження в АТ «Імексбанк» тимчасової адміністрації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (27 січня 2015 року) можливість звернутися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку за позовом кредитора банку не встановлена, а таким правом наділений виключно Фонд.

Апеляційний суд зазначив, що чинним законодавством не передбачена автоматична відповідальність власників істотної участі за зобов`язаннями банку у випадку визнання його неплатоспроможним. Відповідно до положень статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» необхідними умовами покладення відповідальності на акціонера за зобов`язаннями банку є: наявність у нього істотної участі в банку; наявність протиправного діяння; наявність шкоди, завданої таким діянням; причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням і заподіяною шкодою; вина учасника істотної участі в банку. Позивачем не доведено можливість застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, оскільки ним не доведено наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення. Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності вини ОСОБА_2 та причинно-наслідкового зв`язку між його діями/бездіяльністю та ліквідацією банку. Позивач також не надав доказів того, що саме власник істотної участі АТ «Імексбанк», тобто ОСОБА_2 , не вжив дієвих і своєчасних заходів із фінансування підтримки цього банку для проведення його діяльності відповідно до вимог законодавства, що призвело до подальшого погіршення фінансових показників його діяльності та неможливості своєчасного виконання банком зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами. У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що до ОСОБА_2 , як власника істотної участі у АТ «Імексбанк», застосовувалися будь-які заходи впливу за порушення вимог законодавства у сфері банківської діяльності, оскільки його вина у настанні неплатоспроможності банку не встановлена й не доведена. Аналогічна правова позиція міститься в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.04.2020 року по справі № 761/6321/17-ц, Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.02.2020 року по справі № 761/25910/17.

Апеляційний суд зазначив, що оскільки з 27 січня 2015 року ОСОБА_2 був позбавлений можливості вирішального впливу на управління або діяльність АТ «Імексбанк», а також будь-яких повноважень як акціонера АТ «Імексбанк», що реалізуються шляхом участі та прийняття рішень загальними зборами акціонерів Банку, а у зв`язку з подальшим запровадженням в АТ «Імексбанк» процедури ліквідації стосовно ОСОБА_2 не тільки не відбулось відновлення належних йому до 27 січня 2015 року прав, як власника істотної участі/контролера/пов`язаної особи АТ «Імексбанк», але ж зазначені повноваження взагалі були припинені, відповідно до імперативної норми пункту 2 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», питання щодо доведення його вини як власника істотної участі через віднесення банку до категорії неплатоспроможних, у зазначений період розглядатись не може.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм ЦК України, зокрема положень статей 614 625 1166 543 1209 ЦК України, оскільки вони є безпідставними і покладання тягаря доказування відсутності своєї вини у заподіянні шкоди на відповідача суперечить положенням частин 5, 6 статей 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», який є спеціальним до регулювання спірних правовідносин.

Аргументи учасників справи

10 жовтня 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року, в якій просить: скасувати частково оскаржену постанову апеляційного суду, в резолютивній частині якої ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення; ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що у позовній заяві позивач вимагав відшкодування матеріальної шкоди в сумі 104 650 грн, розмір якої визначений доданим до неї її розрахунком з урахуванням наданого ФГВФО розміру відшкодування боргу банку в розмірі 91040,81 грн. та встановленого індексу інфляції і 3% річних за весь час прострочення відповідно до вимог статті 625 ЦК. Позивач має право вимагати від учасника банку ОСОБА_2 , який відповідає по зобов`язанням банку згідно з статті Закону України «Про банки та банківську діяльність» виконання солідарного обов`язку перед ОСОБА_1 шляхом часткового повернення заборгованості банку позивачу, а саме повернення йому зазначеної частини відсотків по зазначеному депозитному договору, які залишилися неповернутими йому після повернення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб гарантованої суми вкладу, так як ОСОБА_2 є учасником банку, як один з акціонерів банку і його контролер, який мав можливість здійснювати вирішальний вплив на управління та діяльність банку шляхом прямого та опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншою особою часткою в банку, що відповідає еквіваленту більше 50 відсотків голосів банку, і був власником істотної участі банку, і тому відповідає згідно з статті 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність» відповідає по зобов`язанням банку.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року в частині підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України повернуто.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від08 листопада 2021 року зупинено касаційне провадження у справі № 127/9143/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 761/45721/16-ц(провадження № 14-122цс20).

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2021 року: поновлено касаційне провадження у справі; справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 23 грудня 2020 року зазначено, що: касаційна скарга може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), а тому судове рішення у справі підлягає касаційному оскарженню; наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження, оскільки касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини

Апеляційний суд встановив, що 14 липня 2014 року ОСОБА_1 став клієнтом АТ «Імексбанк», уклавши договір № 1150002693 «Про приєднання до Публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 20 січня 2014 року», відповідно до умов якого загальна сума депозиту ОСОБА_1 становила 5 481 дол. США із строком розміщення вкладу 396 днів, щомісячна ставка - 11%.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 26 січня 2015 року №50 «Про віднесення АТ «Імексбанк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 26 січня 2015 року №16 «Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ «Імексбанк», згідно з яким в ПАТ «Імексбанк» запроваджено тимчасову адміністрацію з 27 січня 2015 року.

У постанові Правління Національного банку України від 26 січня 2015 року «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Імексбанк» до категорій неплатоспроможних» №50 основною причиною віднесення АТ «Імексбанк» до категорії неплатоспроможних зазначено погіршення показників діяльності після віднесення до категорії проблемних через невжиття АТ «Імексбанк» заходів з приведення його діяльності у відповідність до вимог законодавства України.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 21 травня 2015 року № 330 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «Імексбанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 27 травня 2015 року №105 «Про початок процедури ліквідації АТ «Імексбанк» та призначено уповноважену особу на ліквідацію банку. Публікація відомостей про ліквідацію АТ «Імексбанк» відбулась 29 травня 2015 року у газеті «Голос України» № 94.

Станом на 26 січня 2015 року (дату запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Імексбанк») до сплати на користь позивача належав вклад у розмірі 86 654,64 грн. (виходячи із загального розміру вкладу у сумі 5 481 дол. США) та відсотки за користування вкладом в сумі 5 043,23 грн, а загалом 91 697,87 грн.

Як зазначив сам позивач у позовній заяві та підтверджується долученою до позову, заяви на видачу готівки № 3626765 від 22 січня 2016 року ОСОБА_1 було отримано відшкодування вкладу в сумі 91 040,81 грн.

Доказів звернення ОСОБА_1 із відповідною заявою про внесення змін до реєстру акцептованих вимог вкладників в частині здійснення АТ «Імексбанк» додаткового відшкодування, будь-яких звернень з питань розрахунку належної до відшкодування йому суми або наявності спору щодо виплаченої позивачу суми, матеріали справи не містять.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) вказано, що:

«на Фонд та уповноважену особу Фонду законом покладені повноваження органів та посадових осіб неплатоспроможного банку, включаючи повноваження заявляти від імені банку будь-які позови до суду, зокрема і позови про відшкодування шкоди.Якщо банку належить майно, зокрема право вимоги про відшкодування шкоди, то внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення банку як юридичної особи саме по собі це право не припиняє. Тому ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункти 7.81-7.88).

Вчинення Фондом та уповноваженою особою Фонду дій, спрямованих на одержання задоволення вимог банку до боржників банку, зокрема щодо повернення кредитів, стягнення процентів, відшкодування збитків тощо, реалізує і похідний інтерес вкладників та інших кредиторів банку у трансформації майна банку у вигляді прав вимоги у більш ліквідну (грошову) форму з метою подальшого задоволення вимог кредиторів у черговості, встановленій статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Натомість вкладники та інші кредитори банку не мають права вимоги до боржників банку і не можуть розглядатися як особи, яким заподіяно збитки боржниками банку, які не сплатили заборгованість банку, у тому числі за вимогами із заподіяння банку шкоди (зокрема, збитків). Право вимоги до боржників банку, в тому числі про повернення кредитів, стягнення процентів, про відшкодування шкоди, завданої банку (зокрема, збитків), належить банку, а не кредиторам банку, а несплата банку коштів боржниками банку не може розцінюватися як завдання шкоди кредиторам банку. При цьому законом не передбачене повноваження вкладників та інших кредиторів банку звертатися від імені банку з позовними вимогами, зокрема із заподіяння банку шкоди (збитків) до заподіювачів такої шкоди (похідний позов). Таке регулювання пояснюється тим, що повноваженнями звертатися з похідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача. Водночас кредитори банку (зокрема, вкладники) зазвичай не володіють інформацією про господарську діяльність банку, у тому числі про діяльність посадових осіб банку, у зв`язку із чим не в змозі довести ані того, що посадова особа діяла не в найкращих інтересах товариства, ані розмір шкоди, завданої банку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) зазначено, що:

«порядок оскарження дій та бездіяльності Фонду та уповноваженої особи Фонду в процесі здійснення ними повноважень органу управління банком, зокрема, щодо виявлення майна банку, включаючи права вимоги банку до його боржників, у тому числі щодо відшкодування шкоди, завданої банку, дій та бездіяльності щодо здійснення прав банку стосовно його прав вимоги, стягнення коштів з боржників банку або продажу майна банку, включаючи продаж його вимог, законом не встановлено. Оскільки неналежне здійснення Фондом та уповноваженою особою Фонду таких повноважень впливає на похідний інтерес вкладників та інших кредиторів у формуванні ліквідного майна банку, його ліквідаційної маси у грошовій формі, в тому числі у трансформації прав вимоги у грошові активи, які підлягають подальшому розподілу між кредиторами, Велика Палата Верховного Суду констатує наявність прогалини в законодавстві і вважає, що вона підлягає заповненню за аналогією закону (частина перша статті 8 ЦК України), а саме за аналогією частини шостої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства: дії (бездіяльність) Фонду, зокрема в особі уповноваженої особи Фонду, щодо формування ліквідаційної маси банку, у тому числі щодо трансформації майна банку у грошову форму, можуть бути оскаржені до господарського суду кредиторами банку».

«у цій справі позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення на її користь коштів як збитків, завданих, на думку позивачки, неправомірними діями відповідача по відношенню до банку. Водночас такими діями збитки можуть бути завдані саме банку, а не позивачці.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Водночас не підлягає судовому захисту похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього. Такий захист за участі позивача можливий лише за умови здійснення ним процесуального представництва постраждалого.

Отже, позивачка не довела порушення її права чи безпосереднього інтересу, а тому вона є неналежним позивачем у цій справі. Це є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19, пункт 7.17), від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19, пункт 8.9))». Велика Палата Верховного Суду погоджується з позивачкою в тому, що кожна особа, чиї права чи інтереси було порушено, має право звернення до суду для їх захисту. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити».

«Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами позивачки про те, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» жодним чином не виключає можливість притягнення власника істотної участі банку до відповідальності у порядку, визначеному статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Так, відповідно до частин третьої - п`ятої статті 58 цього Закону учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку; власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку; пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що зазначеною статтею передбачена відповідальність пов`язаних осіб банку перед банком, а не перед його кредиторами.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що якщо банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункт 7.61).

При цьому Велика Палата Верховного Суду у цій справі не вирішує питання про виконання чи порушення відповідачем обов`язків, покладених на нього законом, зокрема статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки таке вирішення було би виходом за межі цієї справи. Зазначене питання має бути вирішене в межах іншої справи за позовом належного позивача».

У справі, що переглядається:

позивач звернувся з позовом про стягнення на його користь коштів як збитків, завданих, на думку позивача, неправомірними діями відповідача по відношенню до банку. Водночас такими діями збитки можуть бути завдані саме банку, а не позивачу;

позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу;

апеляційний суд відмовив у задоволенні позову внаслідок недоведеності (позивачем не доведено можливість застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, оскільки ним не доведено наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення), а тому судове рішення підлягає зміні в мотивувальній частині. Проте апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20), колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; оскаржену постанову апеляційного суду змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови; в іншій частині постанову апеляційного суду належить залишити без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук