Постанова

Іменем України

29 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 127/9589/18

провадження № 61-5185св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - державний нотаріус Другої Вінницької державної нотаріальної контори Сікорська Лілія Анатоліївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Семенюка Івана Васильовича на постанову Вінницького апеляційного суду від 11 травня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Денишенко Т. О., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його матір - ОСОБА_3 , яка проживала по АДРЕСА_1 .

Згідно з нотаріально посвідченим заповітом від 23 вересня 1986 року ОСОБА_3 заповіла йому все своє майно.

Спадкоємцем ОСОБА_3 за законом також була її дочка (його сестра) - ОСОБА_4 .

Оскільки він не поживав у м. Вінниці разом із матір`ю, то за домовленістю з сестрою ОСОБА_4 , яка проживала у м. Вінниці, він 26 вересня 2006 року звернувся до нотаріальної контори з заявою про відмову від спадщини за заповітом на її користь. Умовою та домовленістю між ним та ОСОБА_4 було те, що у майбутньому все успадковане майно ОСОБА_4 передасть йому за договором чи заповість йому, оскільки він мав намір при виході на пенсію жити у батьківському будинку.

30 листопада 2006 року ОСОБА_4 оформила спадщину на 27/50 часток житлового будинку з прибудовами за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,0431 га за цією самою адресою, про що отримала свідоцтва про право на спадщину за законом.

ОСОБА_4 постійно проживала в будинку, що успадкувала після смерті матері.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.

Він здійснив поховання сестри, виконав усі необхідні обряди за свій рахунок.

Вказував на те, що після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, до складу якої увійшов будинок за адресою: АДРЕСА_1 та інше майно. ІНФОРМАЦІЯ_6 він звернувся до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Копаничук Я. Ю. із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_4 , однак від нотаріуса дізнався про існування заповіту ОСОБА_4 , складеного 06 квітня 2015 року, згідно з яким вона заповіла усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, у тому числі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона матиме право за законом, ОСОБА_2 , який проживав з нею останні роки.

Отже, ОСОБА_4 все майно, яке успадкувала від їх матері, не заповіла йому, як вони домовлялись, а заповіла чужій людині, яка прожила кілька років з нею. Знаючи про складне життя сестри з ОСОБА_2 , його знущання над нею та вимагання майна, позивач вважав, що складений сестрою заповіт є недійсним.

Позивач зазначав, що ОСОБА_4 мала тяжкі захворювання, зокрема з 1991 року хворіла на цукровий діабет, була особою з інвалідністю другої групи загального захворювання, перебувала на медичному обліку у міській клінічній лікарні № 3.

Починаючи з 2014 року, стан здоров`я ОСОБА_4 значно погіршився. Вона зверталася до невропатолога, часто траплялись випадки несприйняття дійсних подій, неадекватної поведінки, звернення до правоохоронних органів з безпідставними заявами, що підтверджує неадекватність її поведінки. Відповідач поводився з нею грубо, ображав її, погрожував, вимагав переоформити на нього належне їй майно.

Вважав, що ці обставини вплинули на стан здоров`я ОСОБА_4 та погіршили її психічний стан.

Згідно з довідкою про причину смерті від 06 березня 2016 року, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 67 років, причина смерті - С.80 (ракова інтоксикація).

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просиввизнати недійсним заповіт ОСОБА_4 , посвідчений 06 квітня 2015 року державним нотаріусом Другої вінницької державної нотаріальної контори Сікорською Л. А., реєстр. № 1-248.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач належними та допустимими доказами не довів, що на момент складання оспорюваного заповіту ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними та що у неї було відсутнє волевиявлення на вчинення оспорюваного правочину, оскільки позивач не надав доказів абсолютної неспроможності спадкодавця в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 11 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2022 року залишено без змін.

Поновлено дію рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2022 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оспорюваний заповіт ОСОБА_4 , посвідчений 06 квітня 2015 року державним нотаріусом Другої вінницької державної нотаріальної контори Сікорською Л. А., по формі, порядку його посвідчення, відображенню дійсного волевиявлення заповідача відповідає вимогам закону. На момент вчинення правочину, а саме складання та підписання заповіту 06 квітня 2015 року ОСОБА_4 усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними. Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження підстав нікчемності, недійсності заповіту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У червні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Семенюк І. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції невірно та упереджено поставився до існування між позивачем та ОСОБА_4 домовленості, що його попередня відмова на її користь від спадщини після смерті їх матері за заповітом, який був складений матір`ю на його ім`я, було ним вчинено за умови, що ОСОБА_4 у майбутньому передасть все успадковане майно позивачу за договором або складе заповіт на його ім`я, і не буде передавати це майно нікому іншому, крім нього. Однак ОСОБА_4 заповіла все майно чужій людині, при тому, що їх спільне життя було складне, заявник вважає, що відповідач знущався над сестрою, поводився з нею грубо, ображав, погрожував і вимагав у неї майно, а ОСОБА_6 мала тяжкі захворювання, і стан її здоров`я та психічний стан останнім часом значно погіршився, траплялись випадки несприйняття нею дійсних подій та неадекватної поведінки, що на думку заявника, свідчить про недійсність заповіту.

Крім того, представник заявника зазнає, що розгляд справи апеляційним судом відбувався у період дії воєнного стану, а тому апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення розгляду справи до припинення воєнного стану.

Також вказує, що апеляційний суд належним чином не повідомив ОСОБА_1 про дату розгляду справи.

Підставами касаційного оскарження на постанови Вінницького апеляційного суду від 11 травня 2022 року представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У червні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є рідними сестрою та братом по лінії матері - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно з свідоцтвом про право особистої власності № 200 від 25 серпня 1986 року, ОСОБА_4 належало 100 % домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0753 га за адресою: АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_4 10 червня 2004 року.

ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в період з 16 вересня 2014 року до 24 жовтня 2014 року перебували в шлюбі.

Згідно з договором дарування від 09 жовтня 2014 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 27/50 часток житлового будинку з прибудовами по АДРЕСА_1 . Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований з 09 червня 2012 року.

ОСОБА_4 була особою з інвалідністю другої групи загального захворювання.

Згідно з довідкою від 28 жовтня 2016 року Міської клінічної лікарні № 3 (далі - МКЛ № 3) ОСОБА_4 з 2012 року по 2016 рік перебувала на диспансерному спостереженні у лікаря-ендокринолога МКЛ № 3. З 01 березня 2016 року по 02 березня 2016 року перебувала на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні МКЛ № 3. На диспансерному обліку у лікаря-невролога та лікаря психіатра не перебувала (посада психіатра в МКЛ № 3 відсутня).

На обліку в КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка» ОСОБА_4 за даними архіву лікарні та картотеки диспансерного відділення не перебуває.

До Вінницького ВП ГУПП у Вінницькій області, до Департаменту соціальної політики та на ім`я міського голови з заявами з приводу жорстокого, грубого поводження ОСОБА_4 не зверталась.

06 квітня 2015 року Сікорською Л. А. , державним нотаріусом Другої вінницької державної нотаріальної контори за реєстр. № 1-248 був посвідчений заповіт ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживаючої в АДРЕСА_1 , згідно з яким ОСОБА_4 , перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, усвідомлюючи значення своїх дій, добровільно та попередньо ознайомлена з вимогами чинного законодавства щодо недійсності правочинів, на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, у тому числі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона матиме право за законом, заповіла громадянину ОСОБА_2 .

Заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_4 і власноручно підписаний нею в присутності нотаріуса. Особу заповідача нотаріусом встановлено, дієздатність її перевірено. ОСОБА_4 також вказала, що зміст та умови заповіту відповідають дійсним її намірам.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у віці 67 років.

Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть № 72 від 06 березня 2016 року ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 вдома, за адресою: АДРЕСА_1 , причина смерті: С.80 ракова інтоксикація.

22 березня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Копаничук Я. Ю. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Копаничук Я. Ю. із заявою про прийняття спадщини після смерті сестри ОСОБА_4 .

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта № 3 від 12 березня 2020 року, наданим фахівцями КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка Вінницької обласної ради», при житті, в тому числі і під час укладання заповіту від 06 квітня 2015 року, ОСОБА_4 на тяжкий психічний розлад не страждала, перебувала поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності, а виявляла органічний розлад особистості змішаного (цукровий діабет, атеросклероз) генезу (F 07.84) Під час укладення заповіту від 06 квітня 2015 року ОСОБА_4 усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

За змістом статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до визначення, яке міститься в статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно з частиною другою статті 1267 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти, зокрема, в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12).

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта № 3 від 12 березня 2020 року, наданим фахівцями КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка Вінницької обласної ради», при житті, в тому числі і під час укладання заповіту від 06 квітня 2015 року, ОСОБА_4 на тяжкий психічний розлад не страждала, перебувала поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності, а виявляла органічний розлад особистості змішаного (цукровий діабет, атеросклероз) генезу (F 07.84). Під час укладення заповіту від 06 квітня 2015 року ОСОБА_4 усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що позивач належними та допустимими доказами не довів, що при посвідченні оспорюваного заповіту його сестра ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними та що у неї було відсутнє волевиявлення на вчинення оспорюваного правочину.

Перевіряючи доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, а саме належним чином не повідомив позивача про дату, час і місце судового засідання щодо розгляду його апеляційної скарги та розглянув справу за його відсутності, колегія суддів виходить із такого.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

У частині восьмій статті 128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.

Суд викликає або повідомляє свідка, експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, зокрема у справах про видачу обмежувального припису - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику (частина дев`ята статті 128 ЦПК України).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який на цей час триває.

В умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України (частина друга статті 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Рада суддів України у рекомендаціях щодо роботи судів в умовах воєнного стану від 02 березня 2022 року рекомендувала по можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв`язку з небезпекою для життя. Справи, які не є невідкладними, розглядати лише за наявності письмової згоди на це усіх учасників судового провадження.

Представник заявника у касаційній скарзі зазначає, що ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, призначеного на 11 травня 2022 року, у результаті чого суд апеляційної інстанції розглянув справу та ухвалив судове рішення без участі заявника.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд надіслав сторонам повідомлення про день, час та місце розгляду справи апеляційним судом, призначеної на 11 травня 2022 року.

Згідно з повідомленням про вручення повідомлення, представник ОСОБА_1 - адвокат Семенюк І. В. отримав його 04 травня 2022 року (а. с. 22, т. 5).

Відповідного до частини п`ятої статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Отже, позивач належним чином був повідомлений про розгляд апеляційним судом справи, розгляд якої призначений на 11 травня 2022 року.

06 травня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з клопотанням про відкладення розгляду справи до припинення дії воєнного стану, у зв`язку з неможливістю з`явитися до суду через воєнний стан, з урахуванням того, що він проживає у м. Дніпро.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Європейський Суд з прав людини у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» (рішення від 07 липня 1989 року) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Оскільки поважність причин неявки позивача та його представника суд апеляційної інстанції не встановив, а заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, тому немає підстав уважати, що позивач був позбавлений права на судовий захист.

Ураховуючи наведене, а також зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), сам по собі розгляд апеляційним судом справи у відсутність належним чином повідомленого позивача та його представника про розгляд справи не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. У касаційній скарзі не викладено аргументів про те, що відсутність у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивача та його адвоката вплинула на висновки суду апеляційної інстанції.

Також колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Семенюка І. В. про зупинення розгляду справи у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні, оскільки представник позивача не надав суду доказів перебування позивача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, перебування його на альтернативній (невійськовій) службі за місцем проживання або на строковій військовій службі. А, крім того, стороною у справі є ОСОБА_1 , і ніщо йому не перешкоджало з`явитися до суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Семенюка Івана Васильовича залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 11 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник