ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2025 року
м. Київ
справа № 128/1405/24
адміністративне провадження № К/990/33365/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Єресько Л.О.,
розглянув у порядку письмового провадження за матеріалами електронної справи у касаційній інстанції адміністративну справу №128/1405/24
за позовом ОСОБА_1
до Немирівського районного управління поліції Головного Управління Національної поліції у Вінницькій області, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Державної казначейської служби України
про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2024 року (суддя-доповідач: Сторчак В.Ю., судді: Мойсюк М.І., Граб Л.С.).
УСТАНОВИВ:
І. Історія справи
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Немирівського РУП ГУНП у Вінницькій області, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 22 квітня 2024 року позовну заяву позивача повернуто.
Не погоджуючись із указаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, до якої додав клопотання про звільнення від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір".
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2024 року, у зв`язку із тим, що до апеляційної скарги в порушення вимог пункту 1 частини п`ятої статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України не додано документ про сплату судового збору, апеляційну скаргу залишено без руху. При цьому суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір", дійшов висновку, що оскільки вимога про визнання протиправними дій щодо незаконного вилучення у позивача автомобіля та складання відносно позивача акта про вилучення автомобіля підлягає оплаті судовим збором, відповідно судовий збір за подання до суду апеляційної скарги на судове рішення також сплачується.
На виконання вимог ухвали суду від 22 травня 2024 року, позивачем до суду подано заяву, в якій позивач просив звільнити його від сплати судового збору, посилаючись на майновий стан. До заяви додано відомість з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків та довідку пенсійного органу про неотримання пенсії.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 22 квітня 2024 року повернуто позивачу.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 не надано до суду достатньо доказів, відповідно до яких суд може розглянути можливість звільнення скаржника від сплати судового збору, ураховуючи розмір річного доходу за попередній календарний рік, позаяк долучена до матеріалів апеляційної скарги відомість з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків та довідка пенсійного органу про неотримання пенсії, не дає можливості встановити розмір річного доходу апелянта за минулий рік. Також, суд апеляційної інстанції послався на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 28 квітня 2022 року у справі № 9901/377/21, згідно якої факт відсутності доходів не є апріорі підтвердженням наявності підстав для звільнення від сплати судового збору, оскільки скаржник може отримувати дохід із інших джерел, окрім заробітної плати, бути працевлаштованим станом на дату подання клопотання про звільнення від сплати судового збору, отримувати виплати із центру зайнятості, тощо.
Не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги, ОСОБА_1 оскаржив її в касаційному порядку.
У поданій касаційній скарзі позивач просить скасувати оскаржуване судове рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач покликався на те, що судом апеляційної інстанції порушено вимоги статті 55 Конституції України в частині права особи на апеляційне оскарження судового рішення суду першої інстанції. На думку заявника, чинне законодавство України не встановлює чіткого переліку документів, які би підтвердили майновий стан сторони, що заявляє клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Відповідачі своїх відзивів на касаційну скаргу не подали, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у силу частини четвертої статті 338 КАС України. Згідно з довідкою про доставку електронного листа, ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у цій справі доставлено Головному управлінню Національної поліції у Вінницькій області та Державній казначейській службі України - 16 жовтня 2024 року о 04:28 год, а Немирівському РУП ГУНП у Вінницькій області 23 жовтня 2024 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор 0600298025598).
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів виходить із такого.
Як було зазначено вище, залишаючи апеляційну скаргу без руху і в подальшому, повертаючи останню скаржнику внаслідок неусунення установлених судом недоліків, які обумовлені несплатою судового збору за подання апеляційної скарги на виконання вимог частини п`ятої статті 296 КАС України і ненаданням скаржником достатніх доказів в підтвердження наявності підстав для звільнення його від сплати судового збору, суд апеляційної інстанції керувався дискреційним правом суду на вирішення питання звільнення від сплати судового збору із власною оцінкою поданих позивачем доказів в підтвердження неможливості сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Оцінюючі надані позивачем в підтвердження наявності для звільнення від сплати судового збору докази, які вмотивовані посиланням на вимоги статті 8 Закону України «Про судовий збір», суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що надані позивачем відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків і довідка пенсійного органу про неотримання пенсії, не можуть безперечно свідчити, що у особи відсутні кошти на сплату судового збору. Також, суд апеляційної інстанції посилався на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 28 квітня 2022 року у справі № 9901/377/21, згідно якої факт відсутності доходів не є апріорі підтвердженням наявності підстав для звільнення від сплати судового збору, оскільки скаржник може отримувати дохід із інших джерел, окрім заробітної плати, бути працевлаштованим станом на дату подання клопотання про звільнення від сплати судового збору, отримувати виплати із центру зайнятості, тощо.
Однак, такі висновки суду апеляційної інстанції, на думку суду касаційної інстанції, є передчасними і зробленими без повного дослідження повідомлених позивачем обставин важкого майнового стану і наданих доказів в підтвердження неможливості сплати судового збору і, як наслідок, мали бути підставою для звільнення судового збору, з огляду на наступне.
Так, однією з основних засад судочинства, визначеною пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, а також одним із принципів здійснення адміністративного судочинства, передбачених пунктами 6, 7 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Зокрема, у рішенні від 18 листопада 2010 року у справі "Мушта проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
У справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення». Також, Суд у справі Bellet v. Fгаnсе зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві».
Отже право на розгляд справи, означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень, а здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.
Повертаючись до процесуального питання звільнення від сплати судового збору, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI) враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
Частиною другою статті 8 Закону № 3674-VI передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Отже, з аналізу викладеного вбачається, що питання, зокрема звільнення від сплати судового збору знаходиться у межах суддівського розсуду, який може бути реалізований за наявності певних обставин, які мають бути підтверджені належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами скрутного майнового стану сторони.
З огляду на наведене, звільнення від сплати судового збору є дискреційним правом, а не обов`язком суду, можливість реалізації якого пов`язується з майновим станом особи.
Суд звертає увагу, що Законом № 3674-VI чітко визначено, як одну з умов для звільнення від сплати судового збору, обов`язок доведення заявником обставин, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. Для звільнення від сплати судового збору заявник касаційної скарги має довести існування фінансових труднощів та такого майнового стану, що надає підстави вважати за можливе звільнити таку особу від сплати судового збору.
Суд враховує, що Закон № 3674-VI не містить вичерпного й чіткого визначеного переліку документів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку Суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2005 року у справі «Княт проти Польщі» («Kniat v. Poland»), заява № 71731/01; пункти 63- 64 рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2005 року у справі «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» («Jedamski and Jedamska v. Poland»), заява № 73547/01).
Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 22 серпня 2022 року у справі №120/19342/21-а (адміністративне провадження №К/990/15466/22).
Повертаючись до наданих позивачем на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху доказів вбачається, що на підтвердження того, що визначений судом до сплати розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік, позивач надав до суду апеляційної інстанції відомість з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з 1 кварталу 2023 року до 1 кварталу 2024 року станом на 28 травня 2024 року, у якій вказано про відсутність доходів за вказаний період та довідку пенсійного органу від 29 травня 2024 року про неотримання пенсії.
Тобто, з наданих позивачем доказів вбачається, що позивач, на виконання вимог статті 8 Закону № 3674-VI надав суду апеляційної інстанції відомості, які свідчать, що розмір судового збору не тільки перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік, а взагалі фактично свідчать про відсутність виплачених доходів у позивача - фізичної особи за календарний рік, який передував зверненню позивача із цим позовом та апеляційною скаргою.
Як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, Закон № 3674-VI не містить вичерпного й чітко визначеного переліку документів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан особи і у кожному конкретному випадку суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Але, як наголошено в постанові Верховного Суду у справі від 29 вересня 2021 року № 160/12251/20, документом, який відображає всю суму доходу позивача за попередній календарний рік може бути, зокрема, довідка про суми виплачених доходів та утриманих податків, яка формується на підставі відомостей, що містяться у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків.
Вказане свідчить про нездійснення судом апеляційної інстанції перевірки реальної спроможності заявника сплатити судовий збір, враховуючи відсутність в останнього доходів за попередній календарний рік і неможливість отримання довідки пенсійного фонду. Мотивувальна частина ухвал суду апеляційної інстанції не містить мотивів достатності/недостатності, належності/неналежності доказів, наданих заявником на підтвердження факту свого незадовільного майнового стану.
Отже, повернення апеляційної скарги без належного дослідження реальної спроможності заявника сплатити судовий збір та без зазначення мотивів достатності/недостатності, належності/неналежності доказів, наданих заявником на підтвердження факту свого незадовільного майнового стану, фактично свідчить про позбавлення заявника доступу до правосуддя.
Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
З огляду на викладене, враховуючи статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, не перевіривши всі обставини, наведені судом касаційної інстанції в цій постанові, що є підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
На підставі викладеного, керуючись статтями 341 345 349 353 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати Ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2024 року, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.
……………………………………
……………………………………
……………………………………
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Л.О. Єресько,
Судді Верховного Суду