ПОСТАНОВА

3 травня 2024 року

м. Київ

справа № 1309/3314/12

провадження № 51 - 141 ск 18

Суддя Касаційного кримінального суду Верховного Суду ОСОБА_1 розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 12 грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 квітня 2022 року щодо ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ,

установив:

До Верховного Суду надійшли матеріали кримінальної справи разом із касаційною скаргою засудженого ОСОБА_2 в якій порушується питання про перевірку вироку Залізничного районного суду м. Львова від 12 грудня 2016 року та ухвали Львівського апеляційного суду від 27 квітня 2022 року у касаційному порядку.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 387 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року) зміст касаційної скарги повинен відповідати вимогам ст. 350 цього Кодексу.

Проте засуджений указаних норм кримінально-процесуального закону при поданні касаційної скарги не дотримався та подав скаргу, яка не відповідає приписам ст. 350 КПК 1960 року.

Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 350 КПК 1960 року в касаційній скарзі повинно бути зазначено в чому полягає незаконність вироку, ухвали, постанови та доводи на її обґрунтування з огляду на положення ч. 1 ст. 398 цього Кодексу, якою передбачено, що підставами для скасування або зміни вироку та ухвали касаційним судом є істотне порушення кримінально-процесуального закону

(ст. 370 КПК 1960 року), неправильне застосування кримінального закону (ст. 371 КПК 1960 року) та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого (ст. 372 КПК 1960 року).

Однак у своїй касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, належним чином не обґрунтовує наявність таких порушень з огляду на межі перевірки касаційним судом оскаржених судових рішень встановлені законом, натомість доводи його касаційної скарги фактично зводяться до неповноти досудового та судового слідства і невідповідності висновків судів, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам справи.

Суд касаційної інстанції звертає увагу засудженого, що неповнота досудового

та судового слідства, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду, фактичним обставинам справи є підставами для скасування або зміни вироку при перегляді справи судом апеляційної інстанції, разом із тим, відповідно до

ст. 398 КПК 1960 року вказані обставини не є підставами для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 не аргументує у чому саме полягає істотність порушень, допущених, на його думку, судом апеляційної інстанції при перевірці вироку в межах доводів його апеляційної скарги з огляду на положення ст. 370 КПК 1960 року.

Окрім цього, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, як на ще одну підставу для скасування оскаржених судових рішень засуджений не зазначає, яка саме норма Кримінального закону була застосована судами неправильно, і в чому саме полягає неправильність такого застосування ( ст. 371 КПК 1960 року).

Також, засуджений просить скасувати оскаржені вирок та ухвалу і направити справу прокуророві на додаткове розслідування, при цьому не вказує, які недоліки мають бути виправлені під час додаткового розслідування та не можуть бути виправленні в судовому порядку з огляду на положення ст. 374 КПК

1960 року.

Вказані порушення перешкоджають вирішенню питання про витребування кримінальної справи.

З урахуванням того, що касаційний суд відповідно до правил ст. 395 КПК

1960 року перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень в тій частині, в якій вони були оскаржені, недотримання засудженим ст. 350 цього Кодексу перешкоджає вирішенню питання про витребування справи.

У зв`язку із зазначеним, відповідно до вимог ч. 2 ст. 388 КПК 1960 року, справа може бути витребувана для її перевірки у касаційному порядку, лише за умови усунення засудженим зазначених недоліків та надходження повторної касаційної скарги до суду касаційної інстанції не пізніше одного місяця з дня одержання копії постанови про відмову у витребуванні матеріалів справи.

Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 8 Кримінально-виконавчого кодексу України засудженому гарантується право на правову допомогу. Для одержання правової допомоги засуджені можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Для одержання правової допомоги під час складання документів процесуального характеру, у тому числі і касаційної скарги, засуджений, який відбуває покарання у виді позбавлення волі, за змістом статей 110 і 113 КВК вправі через адміністрацію виправної колонії звернутися до відповідного Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Керуючись ст. 388 КПК 1960 року, пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК,

постановив:

Відмовити засудженому ОСОБА_2 у витребуванні справи за його касаційною скаргою на вирок Залізничного районного суду

м. Львова від 12 грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного суду

від 27 квітня 2022 року.

Роз`яснити засудженому, що питання про витребування справи може бути вирішено Верховним Судом лише у разі усунення ним вказаних недоліків не пізніше одного місяця з дня отримання копії постанови.

Постанова оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1