Постанова

Іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 130/2001/17

провадження № 61-7688св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Виконавчий комітет Жмеринської міської ради Вінницької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 07 березня 2019 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Копаничук С. Г., Медвецького С. К.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області про встановлення факту, що має юридичне значення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з часу свого народження ІНФОРМАЦІЯ_1 до теперішнього часу вона проживає без реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 . Деякий час вона була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 , приміщення якої не придатне до проживання. Фактично проживала та проживає квартирі АДРЕСА_1 . 1/15 частка цієї квартири належить її матері ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом; також ОСОБА_2 згідно заповіту її батька ОСОБА_4 належить 1/3 частка вказаної квартири, право на яку її матір на час пред`явлення позову не оформила.

Факт її, позивача, проживання у спірній квартирі підтверджується поданою 23 листопада 2013 року заявою до суду покійного ОСОБА_4 в іншій цивільній справі, довідкою та актом Комунального підприємства «Жмеринкакомунсервіс», рішенням Жмеринського міськрайонного суду та ухвалою Вінницького апеляційного суду у цивільній справі № 130/3305/13-ц, а також цей факт можуть підтвердити свідки.

Попередньо вона зверталася до суду із заявою про встановлення факту її постійного проживання у квартирі АДРЕСА_1 з 1991 року по теперішній час, проте, судом визначено, що її вимоги підлягають вирішенню у позовному провадженні. За зверненням її матері ОСОБА_2 щодо реєстрації її, ОСОБА_1 у спірній квартирі листом міського голови м. Жмеринка відмовлено з підстав того, що для здійснення реєстрації потрібна згода всіх співвласників квартири.

Просила встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 з 22 жовтня 1991 року по теперішній час у квартирі АДРЕСА_1 . Зобов`язати виконавчий комітет Жмеринської міської ради здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 .

З урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просила встановити факт постійного проживання в квартирі АДРЕСА_1 з 1991 року до теперішнього часу.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17 січня 2018 року, на підставі заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , про зменшення позовних вимог, закрито провадження у справі в частині позовних вимог про зобов`язання виконавчого комітету Жмеринської міської ради здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 .

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18 грудня 2018 року в задоволенні позову про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 07 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18 грудня 2018 року скасовано; провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області про встановлення факту, що має юридичне значення, закрито.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач просила встановити факт її постійного проживання з 22 жовтня 1991 року по теперішній час у квартирі АДРЕСА_1 з метою реалізації права на реєстрацію у цій же квартирі. Судом установлено, що сторони вирішили спір про право реєстрації місця проживання позивача в позасудовий спосіб, а іншої мети встановлення факту, ОСОБА_1 не зазначала та підставу позову не змінювала, тому апеляційний суд дійшов висновку про відсутність між сторонами предмета спору.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду ОСОБА_1 ,посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій є помилковими та прийнятими з порушенням вимог закону. Вказує, що апеляційний суд незаконно відмовив у доступі до правосуддя. Посилається на те, що судом зроблено неправильний висновок про досягнення мети позову (позивача зареєстровано у квартирі), оскільки неправильно розтлумачено порушені права, які встановлені статтею 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України). Вважає доведеним той факт, що постійно проживала у квартирі з 1991 року по теперішній час. Зазначає, що зверталася до суду із заявою про зменшення позовних вимог, однак судом не повернуто їй судовий збір за зменшення розміру таких вимог.

Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18 грудня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 07 березня 2019 року та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 15 квітня 2020 року, для розгляду справи визначено суддю-доповідача Ігнатенка В. М.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що згідно із договором дарування від 02 листопада 2017 року ОСОБА_1 отримала у приватну власність 1/15 частку квартири АДРЕСА_1 .

03 листопада 2017 року ОСОБА_1 була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідною відміткою у її паспорті громадянина України.

Звертаючись із указаним позовом ОСОБА_1 просила встановити факт її постійного проживання з 22 жовтня 1991 року по теперішній час у квартирі АДРЕСА_1 з метою її реєстрації за цією ж адресою.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) всі судові процедури повинні бути справедливими.

ОСОБА_1 просила: встановити факт її постійного проживання з 22 жовтня 1991 року по теперішній час у квартирі та зобов`язати виконавчий комітет Жмеринської міської ради здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за цією ж адресою.

Закриваючи провадження у справі апеляційний суд виходив з того, що метою встановлення вказаного факту ОСОБА_1 у позовній заяві визначила право реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 , а оскільки її вже зареєстровано у квартирі, то підстави встановлювати факт, що має юридичне значення відсутні, а іншої мети встановлення факту, ОСОБА_1 не зазначала та підставу позову позивач не змінювала.

З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна з огляду на наступне.

Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Аналогічні положення містилися у частині першій та другій статті 256 ЦПК України (у редакції закону, яка була чинною на момент подання заяви).

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, містився у частині першій та другій статті 256 ЦПК України (у редакції закону, яка була чинною на момент подання заяви) та зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про мету встановлення цього факту.

Пунктом 1 частини 1 статті 258 ЦПК України (у редакції закону, яка була чинною на момент подання заяви) передбачалось, що у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.

Аналогічна вимога закріплена у пункті 1 частини першої статті 318 ЦПК України.

Аналіз зазначених норм права вказує на те, що заява про встановлення факту, що має юридичне значення може бути предметом судового розгляду в позовному провадженні лише за умови визначення мети встановлення цього факту та наявності предмета спору.

ОСОБА_1 зазначає, що її права порушено, відмовлено у доступі до правосуддя та відповідно до статті 9 ЖК України вона наділена наступними правами:

- громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів;

- забезпечення постійним житлом громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання, може здійснюватися шляхом будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом;

- ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом;

- житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Представник позивача у суді першої інстанції зазначав, що потреба у встановленні факту проживання у вказаній квартирі зумовлена тим, що права позивача щодо даної квартири порушені, оскільки при народженні позивача її зареєстрували за іншою адресою, де немає належних умов для проживання.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Таким чином, закриваючи апеляційне провадження у справі апеляційний суд вказаних вимог не врахував та не встановив мету встановлення позивачем факту, що має юридичне значення, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що ціль позовної заяви досягнута.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

У порушення норм процесуального права апеляційний суд не взяв до уваги доводи та аргументи апеляційної скарги та дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі у зв`язку з досягненням мети позову (реєстрація у квартирі).

Оскільки оскаржувану ухвалу постановлено з порушенням норм процесуального права, вона підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої та апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

У зв`язку з допущеними апеляційним судом порушеннями норм процесуального права, оскаржувану судову ухвалу необхідно скасувати і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий судовий розгляд та не ухвалює нове рішення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 07 березня 2019 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді: В. М. Ігнатенко

В. С. Жданова

С. О. Карпенко

М. Ю. Тітов