ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 131/364/24

провадження № 61-15584св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в особі законного представника ОСОБА_5 ,

третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 11 липня 2024 року в складі Шелюховського М. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року в складі колегії суддів: Сала Т. Б., Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в особі законного представника ОСОБА_5 , третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

На обґрунтування позову зазначила, що влітку 2020 року вона познайомилась з ОСОБА_6 у м. Іллінці. Між нею та ОСОБА_6 виникли почуття любові, тому з жовтня 2020 року вони почали проживати однією сім`єю. Певний час вони проживали у будинку матері ОСОБА_6 - ОСОБА_2 , потім - окремо за адресою: АДРЕСА_1 .

Вони разом виховували її дітей від першого шлюбу, а також постійно спілкувалися та підтримували зв`язок із дочками ОСОБА_6 від першого шлюбу.

На момент їх зустрічі ОСОБА_6 був учасником АТО, одразу із початком повномасштабного вторгнення пішов воювати та загинув під час виконання бойових завдань із захисту країни 11 квітня 2023 року.

Шлюб між нею та ОСОБА_6 не був зареєстрований офіційно, хоча вони планували одружитися протягом останнього року, за тиждень до загибелі ОСОБА_6 приїздив у відпустку для подання заяви про реєстрацію шлюбу, однак, через відсутність документа про розірвання попереднього шлюбу, вихідний день (понеділок) та обмаль часу шлюб так і не було зареєстровано. Відсутність реєстрації шлюбу ніяк не впливала на їхні теплі, щирі відносини, почуття, плани на спільне майбутнє, виховання дітей від попередніх шлюбів.

За час проживання однією сім`єю як чоловік та дружина вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, займалися благоустроєм будинку, у якому спільно проживали, робили ремонт, купували меблі та інші предмети домашнього побуту, відпочивали. Крім того, всі свята вони проводили в колі рідних та друзів, рідні ОСОБА_6 завжди вважали її своєю невісткою.

Після смерті ОСОБА_6 вона звернулась із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 про виплату частки одноразової грошової допомоги як цивільна дружина, що проживала без реєстрації шлюбу із загиблим військовослужбовцем однією сім`єю. Відповідачі подали аналогічні заяви та на час звернення до суду з цим позовом вже частково отримали виплати. Отже, у даному випадку існує спір про право на отримання одноразової грошової допомоги у рівних частках із особами, які мають таке право.

За таких обставин позивачка просила суд встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період часу з жовтня 2020 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 жінки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та чоловіка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 11 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період часу з жовтня 2020 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Установивши обставини спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з жовтня 2020 року до 11 квітня 2023 року, ведення ними спільного побуту, а також наявність взаємних прав та обов`язків, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов висновку про доведення позивачкою факту її проживання із ОСОБА_6 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а відтак і про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

При цьому суди вказали на безпідставність доводів відповідачів щодо закриття провадження у справі, оскільки від встановлення даного юридичного факту залежить виникнення у позивачки права на звернення до відповідних органів із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ОСОБА_6 і такий факт не може бути встановлений у позасудовому порядку.

Крім того, суди звернули увагу на те, що оскільки встановлення вказаного юридичного факту стосується також законних прав та інтересів відповідачів (матері та дітей ОСОБА_6 ), які претендують на отримання частки однієї і тієї ж одноразової грошової винагороди, між останніми та позивачкою наявний спір про право, тому вимога про встановлення юридичного факту за обставин даної справи не може розглядатися в порядку окремого провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У листопаді 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2019 року у справі № 387/938/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20, від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16, від 19 березня 2019 року у справі № 382/1058/15-к, від 13 грудня 2023 року у справі № 753/8710/21, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

На обґрунтування доводів касаційної скарги заявник вказала, що висновки судів щодо спільного проживання позивача та ОСОБА_2 ґрунтуються на неналежних і недопустимих доказах та суперечать фактичним обставинам справи, а також правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Відеозапис з поховального церемоніалу загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 безпосередньо під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не досліджувався, отже посилання на цей доказ в обґрунтування оскаржуваного судового рішення є порушенням вимог статті 229 ЦПК України. Копії спільних фото ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , що містяться у матеріалах справи, підтверджують лише обставини їх спільних святкувань та відпочинку, проте не доводять обставин спільного проживання чоловіка та жінки, наявності взаємних прав та обов'язків, ведення спільного побуту, тобто обставин, що підлягають доведенню при встановленні факту проживання чоловіка і жінки однією сім'єю. Аналогічні доводи заявника стосуються і листування у мобільних застосунках.

Позивач не має права на отримання частини одноразової грошової винагороди. Крім того, при зверненні до суду позивачка неправильно визначила коло відповідачів, що є самостійною підставою для відмови у позові.Саме Міністерство оборони України мало би бути залученим до розгляду справи як належний відповідач.

Аргументи інших учасників справи

У грудні 2024 року позивачка ОСОБА_1 в особі її представника ОСОБА_7 подала відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.

В обґрунтування доводів відзиву заявник вказала про те, що згідно із протоколами судових засідань та відповідними звукозаписами чітко визначеною є позиція сторін щодо повного ознайомлення із відеозаписом з поховального церемоніалу загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 . Так, зокрема, представник відповідачів наголошував на недоцільності відтворення цього відеозапису з огляду на можливі душевні страждання матері покійного. Відповідачі не заперечували факт розірвання попереднього шлюбу позивачкою у період, що передував періоду проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , а тому посилання у касаційній скарзі з приводу недопустимості доданого до матеріалів справи як доказу рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 05 вересня 2018 року в справі № 766/5953/18, яким розірвано попередній шлюб ОСОБА_1 , є безпідставними.

У грудні 2024 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в особі законного представника ОСОБА_5 подали відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у яких просили суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 26 лютого 2005 року ОСОБА_6 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 , який розірвано рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 26 червня 2015 року (справа № 131/738/15-ц).

У шлюбі у них народилися двоє дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (відповідачі).

ІНФОРМАЦІЯ_3 у селищі Невельське Донецької області у віці 41 рік помер ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 13 квітня 2023 року.

Відповідно до копії довідки Управління економічного розвитку та інвестицій Іллінецької міської ради від 20 квітня 2023 року № 378 поховання ОСОБА_6 здійснювала його мати ОСОБА_9 .

Згідно із актом обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_1 , складеного 14 грудня 2023 року депутатом Іллінецької міської ради Бондарчуком М. О. в присутності свідків, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , а фактично проживає з жовтня 2020 року за адресою: АДРЕСА_1 . За даною адресою з жовтня 2020 року вона проживала разом із ОСОБА_6 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вони вели спільне господарство, спільний побут, мали спільний бюджет, разом виховували у родині дітей від попереднього шлюбу ОСОБА_1 - ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Проживали разом до дня смерті ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с.11, т.1).

ОСОБА_1 звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_6 із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю її цивільного чоловіка, старшого солдата ОСОБА_6 , повідомивши при цьому про факт звернення до суду із позовом про встановлення факту проживання із загиблим військовослужбовцем (а. с. 64, т.1).

У матеріалах справи містяться спільні фото ОСОБА_1 та ОСОБА_6 у різні проміжки часу (а. с.17-24, т.1), їх листування у мобільних застосунках (а.с. 25-47, т. 1), записи (листи) ОСОБА_6 (а. с. 46-50, т.1) та відеозапис з поховального церемоніалу загиблого військовослужбовця ОСОБА_6 (а. с.119, т.1).

Свідок ОСОБА_12 у суді пояснила, що з ОСОБА_1 познайомилась в приміщенні волонтерського штабу. ОСОБА_6 знала багато років. Свідок зазначила, що ОСОБА_6 привіз ОСОБА_1 з Херсона , після чого вони проживали разом однією сім`єю та мали наміри зареєструвати шлюб.

Свідок ОСОБА_14 у суді пояснив, що він є волонтером з початку війни, весь час возив передачі ОСОБА_6 від цивільної дружини та матері, вони часто приходили разом як близькі люди. ОСОБА_1 завжди цікавилась про свого цивільного чоловіка ОСОБА_6 . Свідок вважав, що ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_6 .

Свідок ОСОБА_15 у суді пояснив, що познайомився з ОСОБА_6 в 2021 році, коли той шукав житло для своєї сім`ї. ОСОБА_15 надав їм своє житло в АДРЕСА_3 в користування, де вони прожили 5 місяців. Після цього вони переїхали проживати до матері ОСОБА_16 та відповідача у справі ОСОБА_17 . ОСОБА_15 гостював у них та був свідком того, що вони проживали всі разом однією сім`єю, вели спільний побут. ОСОБА_16 розповідав, що розлучився і тепер в нього нова дружина ОСОБА_18 .

Свідок ОСОБА_19 у суді пояснив, що з ОСОБА_16 і ОСОБА_18 познайомився в кінці літа 2021 року, коли робив ремонт у будинку, де вони проживали з матір`ю ОСОБА_16 . ОСОБА_16 завжди представляв ОСОБА_18 як свою дружину. Він вважав, що вони сім`я. В ході розмов з ОСОБА_16 , той розповідав свідку, що мріє про сина від ОСОБА_18 , часто привозив квіти для неї, під час відпусток говорив про плани на майбутнє, купували все разом. Мати ОСОБА_16 та позивач постійно відправляли ОСОБА_16 посилки, і лише місяць тому свідок дізнався, що ОСОБА_16 та ОСОБА_18 не перебували у зареєстрованому шлюбі.

Свідок ОСОБА_20 у суді пояснив, що познайомився з ОСОБА_16 в 2019 році, спілкувались, їздили в гості, дружили разом сім`ями. ОСОБА_16 з ОСОБА_21 жили однією сім`єю, мали плани на весілля, спільно купували майно, кухонні меблі, посуд, ліжка, бойлери, всі будівельні матеріали, автомобіль. Толя говорив, що речі купувались за ОСОБА_18 гроші з продажу квартири в Херсоні.

Свідок ОСОБА_22 у суді пояснив, що він є батьком позивачки, ОСОБА_21 одного разу йому зателефонувала і сказала, що ОСОБА_16 її перевозить до м. Іллінці з Херсона . З першим чоловіком донька була розлучена. Донька з ОСОБА_16 почали проживати разом однією сім`єю у квартирі ОСОБА_15 в 2021 році, придбали авто, робили ремонт у домі матері ОСОБА_16 , куди згодом переїхали.

Свідок ОСОБА_24 у суді пояснила, що проживає на АДРЕСА_1 близько 30 років, товаришує з відповідачкою ОСОБА_2 . ОСОБА_18 з ОСОБА_16 проживали в іншій частині будинку матері, вона чула їх сварки через гроші. Всі разом: ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 робили ремонт в будинку. ОСОБА_2 ніколи нічого поганого про ОСОБА_1 не говорила. Менша донька ОСОБА_6 проживала разом з ними, ОСОБА_1 робила все по дому, їсти готувала, робила багато закруток для всіх.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржувані судові рішення відповідають з таких підстав.

У справі, що переглядається, позивачка просила встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу разом із військовослужбовцем з метою отримання коштів, передбачених за загиблого військовослужбовця для членів його сім`ї.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) відступила від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц, згідно з яким спори про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги не належать до цивільної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.

У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

В абзаці першому частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України)».

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім`єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

За змістом частин другої, третьої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Установивши обставини спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з жовтня 2020 року до 11 квітня 2023 року, ведення ними спільного побуту, а також наявність взаємних прав та обов`язків, надавши правову оцінку показанням допитаних судом свідків, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про доведення позивачкою факту її проживання із ОСОБА_6 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а відтак і про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Встановлюючи даний факт, суди надали належну правову оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємному зв`язку доказів у їх сукупності та підставно узяли до уваги спільні фото ОСОБА_1 та ОСОБА_6 у різні проміжки часу (а. с. 17-24, т.1), їх листування у мобільних застосунках (а. с. 25-47, т. 1), записи (листи) ОСОБА_6 (а. с. 46-50, т.1), відеозапис з поховального церемоніалу загиблого військовослужбовця ОСОБА_6 , а також показання свідків.

Колегія суддів відхиляє як безпідставні посилання у касаційній скарзі на недопустимість відеозапису з поховального церемоніалу загиблого військовослужбовця ОСОБА_6 у зв`язку із тим, що суд безпосередньо не переглядав цей відеозапис у судовому засіданні під час дослідження доказів, оскільки, досліджуючи цей доказ, суд з`ясував думку сторони відповідачів з цього приводу, представник яких наголошував на недоцільності відтворення цього відеозапису з огляду на можливі душевні страждання матері покійного.

Доводи касаційної скарги про неналежність та недопустимість інших поданих позивачкою доказів є також безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

Крім того, суд апеляційної інстанції під час вирішення спору в цій справі підставно врахував суперечливу процесуальну поведінку ОСОБА_2 , яка заперечуючи обставини спільного проживання позивачки із загиблим, у апеляційній скарзі навпаки підтвердила той факт, що її син проживав у м. Іллінці разом із ОСОБА_1 в різних місцях, в тому числі й у її ( ОСОБА_2 ) помешканні.

Оцінюючи доводи касаційної скарги про незалучення до участі у справі в якості відповідача Міністерства оборони України, що є підставою для відмови у позові, колегія суддів зазначає про таке.

У таких справах спір може виникнути лише між суб`єктами отримання одноразової грошової допомоги, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів.

Відповідно, між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України такого спору бути не може, оскільки останнє не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги згідно із положеннями статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Зазначене узгоджується із правовими висновками, що містяться у пункті 106 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, а також у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2025 року в справі № 298/1350/22 (провадження № 61-15100св24).

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах постановах Верховного Суду від 05 квітня 2019 року у справі № 387/938/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20, від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16, від 19 березня 2019 року у справі № 382/1058/15-к, від 13 грудня 2023 року у справі № 753/8710/21, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведеній справі відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 11 липня 2024 року в складі ОСОБА_25 та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара