Постанова

Іменем України

26 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 131/926/14-ц

провадження № 61-203св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Орган опіки і піклування Іллінецької міської ради Вінницької області,

Опікунська рада при виконавчому комітеті Іллінецької міської ради Вінницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 20 червня 2018 року у складі судді Шелюховського М. В. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 14 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Онищука В. В., Зайцева А. Ю., Марчук В. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В травні 2014 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за кордон без згоди батька.

Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що вона з 2001 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Шлюб між сторонами розірваний 11 червня 2010 року. Від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розірвання між сторонами шлюбу залишилась проживати з матір`ю. На утримання дитини відповідач за рішенням суду сплачує аліменти. З часу розірвання шлюбу відповідач не бере участі у вихованні неповнолітньої дитини.

На момент звернення з позовом позивач разом із чоловіком ОСОБА_7 та дочкою ОСОБА_5 , з грудня 2011 року проживала в Португальській Республіці через хворобу чоловіка. Позивач вказувала, що її донька ОСОБА_5 ходить там до школи та до спортивної школи з синхронного плавання, відтак на її думку має всі необхідні умови для повноцінного розвитку, вона має можливість оздоровити дочку в морській кліматичній зоні, яка є надзвичайно сприятливою для дітей такого віку. При цьому відповідач ОСОБА_2 без вагомих, на думку позивача причин відмовляється надати згоду на виїзд дитини за кордон, а також згоду на виготовлення дитині документу для виїзду за кордон, що позбавляє її можливості приїхати в Україну, так як за відсутності вказаного дозволу не зможе назад в`їхати до Португальської Республіки, де проходить лікування її чоловік.

З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просила, визнати відмову відповідача у наданні згоди неповнолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на виготовлення паспорта громадянина України на виїзд за кордон та згоди на виїзд за кордон до Португальської Республіки терміном на три роки в супроводі матері ОСОБА_1 неправомірною. Надати неповнолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дозвіл на виготовлення паспорта громадянина України на виїзд за кордон без згоди батька ОСОБА_8 та дозвіл на виїзд за кордон до Португальської Республіки терміном на три роки без згоди батька ОСОБА_2 в супроводі матері ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 20 червня 2018 року позов задоволений частково.

Визнано протиправною відмову ОСОБА_2 у наданні згоди неповнолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на виготовлення паспорта громадянина України на виїзд за кордон та надано неповнолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дозвіл на виготовлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що виготовлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон гарантоване Конституцією і не може бути обмеженим, а щодо вимог про надання дозволу на виїзд за кордон дитини, то чинним законодавством передбачено можливість вирішувати у судовому порядку питання про надання дозволу на виїзд за кордон дитини без згоди та супроводу одного з батьків (одноразовий), однак із визначенням періоду його початку і закінчення, який при прийнятті рішення про надання такого дозволу суд має зазначати відповідно до наданих позивачем документів. Такі поїздки можуть мати разовий характер з певним часовим проміжком перебування у відповідній державі, однак відповідно до позовних вимог, позивачем не зазначено конкретний проміжок часу протягом якого дитина має знаходитись за межами України, а саме в Португальській Республіці.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 14 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 20 червня 2018 залишене без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У грудні 2018 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині невизнання відмови ОСОБА_2 неправомірною щодо ненадання неповнолітній ОСОБА_5 дозволу на виїзд за кордон до Португальської Республіки терміном на три роки в супроводі матері ОСОБА_1 без згоди батька ОСОБА_2 та ухвалити у цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд помилково врахував висновки щодо застосування норми права, викладені у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 235/139/16-ц та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року у справі № 628/1973/16-ц, що потягло за собою неправильне визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин та неправильно встановив правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Так, предметом спору у справі № 235/139/16-ц є визначення місця проживання дитини і надання дозволу на виїзд дитини за кордон на постійне місце проживання без дозволу батька, а у справі, яка переглядається предметом спору є надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон без згоди батька.

Заявник у касаційній скарзі звертає увагу на те, що в позові не вказаний конкретний період початку та закінчення терміну дозволу на виїзд дитини за кордон через те, що неможливо було встановити під час розгляду справи коли вона буде розглянута і коли рішення вступить в законну силі, а тому заявник покладалась на розсуд суду в питанні визначення періоду.

Не погоджується заявник і з посиланням суду першої інстанції на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 21 червня 2017 року у справі № 628/1973/16-ц, оскільки у цій справі було підтверджено правомірність відмови судів першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позовних вимог матері про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька через невизначення у позові загального терміну надання такого дозволу, не зазначила часового проміжку перебування дитини за кордоном в іноземній державі.

Також заявник у касаційній скарзі наголошує, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків з виховання дитини які він фактично ігнорує, що було підтверджено рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 28 квітня 2010 року про розірвання шлюбу між сторонами та стягнення аліментів на неповнолітню дитину. Залишив поза увагою думку неповнолітньої дитини про своє ставлення до тимчасового проживання в Португальській Республіці, яку вона висловила у відеозверненні, розміщеному на DVD-носії та приєднаному до матеріалів справи

Крім того, у касаційній скарзі заявник вказує на те, що судом помилково було розглянуто висновок опікунської ради при виконавчому комітеті Іллінецької міської ради, а також не зрозуміли, на думку заявника, є залучення до участі у справі як третю особу опікунську раду виконавчого комітету Іллінецької міської ради, оскільки вона є дорадчим органом виконавчого комітету, який є органом опіки та піклування. Не з`ясовано судом чи наділений цей орган повноваженнями на представлення інтересів як орган опіки та піклування.

Заявник у касаційній інстанції звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18), яка заслуговує на особливу увагу де вказано, що у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 235/139/16-ц (на яку послався суду першої інстанції) викладено правовий висновок, згідно з якою пріоритетними в цій категорії справ є дотримання принципу рівності прав батьків щодо дитини. Велика Палата Верховного Суду у цій справі вважає за необхідне відійти від цього висновку.

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою та надано строк для надання відзиву.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на надання відзиву на касаційну скаргу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 11 червня 2010 року.

Сторони мають спільну дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про її народження, де вони вказані батьками останньої.

Судами встановлено, що неповнолітня дочка ОСОБА_9 спільно з матір`ю ОСОБА_1 з 2011 року тимчасово проживала в Португальській Республіці, де дитина навчається, на що відповідач своєї згоди не надає, вказана обставина викликала необхідність звернення позивача до суду.

ОСОБА_2 уже надавав дозвіл на виїзд доньки закордон у супроводі матері.

Згідно із довідкою Консульства України у місті Порту від 17 серпня 2017 року № 091-174 громадянка України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає в Португалії разом з дочкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та перебувають на тимчасовому консульському обліку з 17 серпня 2017 року до 30 вересня 2020 року.

Встановлено, що позивач ще з 2011 року тимчасово проживає у Португальській Республіці. Малолітня ОСОБА_5 відвідувала у Португальській Республіці дитячий садок та початкову школу.

Відповідно до довідки Об`єднання шкіл м. Фелгейраш Помбейру-де- Рібавізела ОСОБА_5 була зарахована на поточний навчальний рік 2017/2018 до класу С2, 5-й рік навчання початкової освіти, курс початкової освіти - 2-й цикл, тобто з 2011 року дитина фактично постійно проживає разом з матір`ю в Португальській Республіці, куди виїхала на підставі наданого відповідачем дозволу, при цьому останній не заперечував проти проживання дочки з матір`ю.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Частинами першою, другою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання виховання дитини за вимогами статті 157 СК України вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального і соціального розвитку.

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що батько та мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до частини третьої статті 313 ЦК України, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Згідно статті 7 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», пунктів 16, 18 Правил оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення самостійний виїзд за кордон дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, здійснюється за нотаріально засвідченою згодою батьків. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього за кордон може бути дозволений на підставі рішення суду.

Тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим із батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим із батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.

Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» регулює конкретний (одноразовий) виїзд дитини за кордон із визначенням його початку й закінчення.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18) зроблено висновок, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання, та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди. Тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 507/306/17 (провадження № 61-34090св18).

Вирішуючи спір щодо визнання неправомірної відмови відповідача у наданні згоди на виїзд неповнолітньої дитини за кордон до Португальської Республіки терміном на три роки в супроводі матері ОСОБА_1 та наданні такого дозволу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, врахувавши правову позицію, викладену по постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18) правильно виходив з того, що в цьому випадку неповнолітня ОСОБА_5 , як на момент звернення до суду із цим позовом, так і на час розгляду судами прави фактично постійно перебуває за кордоном, а саме в Португальській Республіці, де проживає разом із матір`ю, а отже відсутня необхідність у наданні дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька, у випадку коли дитина уже проживає за кордоном у визначеній країні.

Судами першої та апеляційної інстанції зауважено, що позивачем не зазначено конкретний проміжок часу протягом якого дитина має знаходитись за межами України, а саме в Португальській Республіці, при тому що при наданні дозволу на виїзд дитини за кордон, такі поїздки можуть мати лише разовий характер з певним часовим проміжком перебування у відповідній державі.

Крім того, встановлені обставини свідчать, що фактично між сторонами відсутній спір з приводу надання дозволу на виїзд дитини за кордон, із визначенням конкретного періоду, без згоди батька, а існує спір про визначення постійного місця проживання дитини, однак такі вимоги не є предметом позову, а у разі виникнення у майбутньому потреби у наданні такого дозволу, позивач не позбавлена можливості звернутися до суду із відповідним позовом.

Необґрунтованими є аргументи заявника у касаційній скарзі про те, що незазначення у позові конкретного періоду початку та закінчення терміну дозволу на виїзд дитини за кордон відбулось через неможливість встановити під час розгляду справи коли вона буде розглянута і коли рішення суду вступить в законну силі.

Суд не наділений повноваженнями самостійно доповнювати або конкретизувати позовні вимог, а позивач у позові не вказувала, що конкретний період дозволу на виїзд дитини за кордон залежить від моменту ухвалення судового рішення та набуття рішенням суду законної сили.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваним судовим рішенням, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання відмови відповідача у наданні згоди на виїзд неповнолітньої дитини за кордон до Португальської Республіки терміном на три роки в супроводі матері ОСОБА_1 неправомірною та наданні такого дозволу, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив надані сторонами у справі докази і надав їм належну оцінку відповідно до вимог статей 12 81 89 ЦПК України.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 4 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

У зв`язку з наведеним, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог про визнання відмови відповідача у наданні згоди на виїзд неповнолітньої дитини за кордон до Португальської Республіки терміном на три роки в супроводі матері ОСОБА_1 неправомірною та наданні такого дозволу без змін.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог в суді апеляційної інстанції не оскаржувалось, а тому не є предметом перегляду в суді касаційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 20 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 14 вересня 2018 року в частині позовних вимог про визнання відмови ОСОБА_2 у наданні згоди на виїзд неповнолітньої дитини за кордон до Португальської Республіки терміном на три роки в супроводі матері ОСОБА_1 неправомірною та наданні такого дозволу залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. А. Стрільчук