Постанова

Іменем України

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 1328/8858/12

провадження № 61-19179св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: публічне акціонерне товариство «Ірокс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - відділ реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 09 січня 2020 року в складі судді Зими І. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Приколоти Т. І., Шандри М. М.,

Описова частина

Короткий зміст заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 вересня 2013 року в частині відмови в задоволенні його позовних вимог про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного 19 серпня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за нововиявленими обставинами.

Заява мотивована тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 23 вересня 2013 року в задоволенні його позову до приватного акціонерного товариства «Ірокс» (далі - ПАТ «Ірокс»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору № 15 про участь у будівництві від 08 грудня 2005 року, укладеного між ОСОБА_2 та ЗАТ «Ірокс», та визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 19 серпня 2009 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 06 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 19 березня 2014 року, його апеляційну скаргу задоволено частково, визнано частково недійсним договір № 15 про участь у будівництві від 08 грудня 2005 року, укладений між ОСОБА_2 та ЗАТ «Ірокс». В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 вересня 2013 року залишено без змін.

Суди вказали, що підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 19 серпня 2009 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є наявність рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 червня 2009 року, відповідно до якого визнано за ОСОБА_2 право власності на житлове приміщення - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року рішення Шевченківського райсуду м. Львова 25 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 06 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ЗАТ «Ірокс», треті особи особи: ОСОБА_4 , ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», про визнання права власності на житлове приміщення.

Посилаючись на те, що скасування Верховним Судом рішення Шевченківського райсуду м. Львова 25 червня 2009 року, яке стало підставою для ухвалення Шевченківським районним судом м. Львова від 23 вересня 2013 року про відмову в задоволенні його позову є підставою для перегляду за нововиявленими обставинами, ОСОБА_1 просив задовольнити заяву.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 09 січня 2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 вересня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за безпідставністю.

Рішення суду мотивоване тим, що скасування Верховним Судом рішення Шевченківського райсуду м. Львова 25 червня 2009 року про визнання за ОСОБА_2 права власності на житлове приміщення - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що стало підставою для ухвалення рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 вересня 2013 року про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , є нововиявленою обставиною, а тому наявні підстави, передбачені пунктом 3 частини другої статті 423 ЦПК України для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд відповідно до статті 13 ЦПК України виходив з того, що ОСОБА_1 не був стороною оспорюваного правочину, на час розгляду цієї справи не був власником спірної квартири, а тому його права не порушені.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 09 січня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що прийняття Верховним Судом постанови від 18 вересня 2019 року є підставою для перегляду рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 вересня 2013 року за нововиявленими обставинами.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції врахував, що ОСОБА_1 не сплатив грошові кошти за квартиру; станом на 2007 рік будинок АДРЕСА_1 не зданий в експлуатацію; акт прийому-передачі житла, на який позивач посилається, не є правовстановлюючим документом, який підтверджує право власності на квартиру.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не надав доказів про порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів.

Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження цих судових рішень заявник зазначає, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 12 листопада 2014 року в справі № 6-129цс14, 04 листопада 2015 року в справі № 6-1920цс15, 30 березня 2016 року в справі № 6-265цс16, 25 травня 2016 року в справі № 6-605цс16, 07 грудня 2016 року в справі № 6-1111цс16, Верховного Суду від 05 червня 2019 року в справі № 466/3867/17-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що він виконав свої зобов`язання за договором про пайову участь у будівництві житла, повністю сплативши вартість об`єкта будівництва, тобто, вчинив дії, необхідні і достатні для набуття у власність квартири, яка після змін замовником будівництва нумерації, отримала № 59 , та набув майнові права на цей об`єкт. Помилковим є висновок про відмову в задоволенні позову з посиланням на статтю 388 ЦК України, оскільки здійснення правового обґрунтування предмета та підстав позову є правом, а не обов`язком позивача. Виходячи з презумпції дійсності правочину, закріпленої в статті 204 ЦК України, оспорюваний договір дарування є дійсним до того, часу, поки його недійсність не буде встановлено судом, а дійсність вказаного правочину та чинність запису про державну реєстрацію перешкоджають реалізації йому прав щодо оформлення квартири у власність та реєстрації відповідного права.

У доповненні до касаційної скарги позивач вказує на помилкове посилання судів на норми матеріального права, які регулюють набуття права власності на новостворене майно, що не є предметом позову.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не поданий.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 1328/8858/12 з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2021 року справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 березня 2021 справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Ірокс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - відділ реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції про визнання правочину недійсним, призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених в частині першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення відповідають.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 08 грудня 2005 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «Ірокс» укладений договір № 15 про участь у будівництві житлового будинку АДРЕСА_1 із замовленням та фінансуванням останньою будівництва двокімнатної квартири № 62 на четвертому поверсі, вартістю 225 792 грн.

28 листопада 2006 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «Ірокс» укладений договір № 8 пайової участі у будівництві житла, за умовами якого позивач вніс кошти на фінансування будівництва двокімнатної квартири АДРЕСА_4 .

19 грудня 2006 року до договору № 15 про участь у будівництві житлового будинку, укладеного між ОСОБА_2 та ЗАТ «Ірокс», внесені зміни, відповідно до яких вартість двокімнатної квартири становить 232 823 грн, а 21 листопада 2007 року - змінено квартиру, яку мала отримати ОСОБА_2 із зазначенням номера житла - № 59 .

14 березня 2007 року згідно акту прийому-передачі ЗАТ «Ірокс» передало ОСОБА_1 двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 .

21 листопада 2008 року згідно акту прийому-передачі ЗАТ «Ірокс» передало ОСОБА_2 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

У березні 2009 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ЗАТ «Ірокс», треті особи: ОСОБА_4 , обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про визнання права власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 25 червня 2009 року в справі № 2-1384/09, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 06 квітня 2018 року, позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на житлове приміщення - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Рішення суду мотивоване тим, що ЗАТ «Ірокс» не виконало умови договору та не здало будинок в експлуатацію, право власності ОСОБА_2 на придбану нею квартиру не оформлено, чим порушено її право, яке підлягає захисту шляхом визнання права власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 на третьому поверсі.

19 серпня 2009 року приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Костишин Б. Т. посвідчив договір дарування, за умовами якого ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 17 серпня 2010 року, проведеної в ході розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ «Ірокс» про визнання права власності на спірне житло, двокімнатна квартира № 60 на другому житловому поверсі на стала двокімнатною квартирою АДРЕСА_1 . Нумерація та поверховість будови змінилась внаслідок влаштування магазину в колишньому цокольному поверсі.

У листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом до ПАТ «Ірокс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - відділ реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, який в ході розгляду справи уточнив, та остаточно просив: визнати частково недійсним договір № 15 про пайову участь у будівництві від 08 грудня 2005 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Ірокс» в частині внесення змін, якими змінено квартиру АДРЕСА_6 ; визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 23 вересня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 червня 2009 року в справі № 2-1384/09 ОСОБА_2 була власником квартири АДРЕСА_1 , а тому мала право нею розпоряджатись. Оскільки станом на 2007 рік будинок АДРЕСА_1 не зданий в експлуатацію, а акт приймання-передачі житла не є правовстановлюючим документом, посилання ОСОБА_1 на те, що він є власником спірної квартири безпідставні.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 06 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року, рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові ОСОБА_1 до ПАТ «Ірокс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - відділ реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, про визнання частково недійсним договору про пайову участь у будівництві від 8 грудня 2005 року, укладеного між ОСОБА_2 та ЗАТ «Ірокс», скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано частково недійсним договір про участь у будівництві від 8 грудня 2005 року, укладений між ОСОБА_2 та ЗАТ «Ірокс», в частині внесення змін до договору від 21 листопада 2007 року, згідно з яких було замінено квартиру АДРЕСА_6 , з моменту внесення таких змін. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Судові рішення мотивовані тим, що внесені зміни до договору від 05 грудня 2005 року, укладеного між ЗАТ «Ірокс» та ОСОБА_2 , безпосередньо порушують права ОСОБА_1 , які підлягають захисту.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 звернулись до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 06 квітня 2018 року в справі № 2-1384/09.

Постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_5 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 25 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 06 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ «Ірокс», треті особи: ОСОБА_4 , обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», про визнання права власності на житлове приміщення. Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки факту визнання недійсним договору про участь у будівництві в частині внесення змін до договору, згідно яким замінено квартиру АДРЕСА_6 , та дійшли передчасних висновків про задоволення позову.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Перегляд судових рішень, що набрали законної сили за нововиявленими обставинами, є самостійною стадією цивільного процесу, в якому судом перевіряється наявність чи відсутність правових підстав для цього - юридичних фактів, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, хоча їх подання до суду могло потягти ухвалення іншого за змістом судового рішення.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

Суд з першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи заяву ОСОБА_1 , правильно виходив з того, що скасування 18 вересня 2019 року Верховним Судом рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 червня 2009 року про визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , яке стало підставою для ухвалення цим же судом рішення від 23 вересня 2013 року про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування спірної квартири, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідно до пункту 3 частини другої статті 423 ЦПК України є нововиявленою обставиною.

За результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення (пункт 2 частина третя статті 429 ЦПК України).

Звертаючись до суду з цим позовом про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного 19 серпня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , позивач посилався на те, що він є власником вказаної квартири, оскільки відповідно до договору № 8 пайової участі у будівництві житла від 28 листопада 2006 року сплатив за неї грошові кошти та отримав акт прийому-передачі.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Загальні підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215 216 ЦК України).

З огляду на зазначені норми, правила статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Правочин може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні норми статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Таким чином, захисту в суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року в справі № № 1527/13038/12 (провадження № 61-8204св20).

В обґрунтування порушення своїх прав ОСОБА_1 посилався на те, що він є власником квартири, за яку сплатив грошові кошти, і яка йому 14 березня 2007 року передана на підставі акта-прийому передачі.

Матеріали справи не містять відомостей про виконання ОСОБА_1 правопороджуючих фактів, спрямованих на отримання права власності на квартиру. Право власності на квартиру АДРЕСА_4 в судовому порядку ОСОБА_1 також не набував.

З огляду на вищевикладене в сукупності, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, оскільки на час розгляду цієї справи права ОСОБА_5 , який не був власником квартири, та не довів належність майнових прав на неї, оскаржуваним договором дарування від 19 серпня 2009 року не порушено.

Доводи касаційної скарги з посиланням на те, що ОСОБА_1 виконав свої зобов`язання за договором про пайову участь у будівництві житла та повністю сплатив вартість об`єкта будівництва є безпідставними, оскільки спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Частиною першою статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судом апеляційної інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 09 січня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді : В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун