№ 132/4064/18 - Судова практика України - Законодавство України

111

Постанова

Іменем України

15 червня 2022 року

м. Київ

справа № 132/4064/18

провадження № 61-14272св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - Нестерук Марини Іванівни на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 14 березня 2019 року у складі судді Гуцола М. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 липня 2019 року у складі колегії суддів: Панасюка О. С., Ковальчука О. В., Шемети Т. М., та Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на постанову Вінницького апеляційного суду від 04 липня 2019 року у складі колегії суддів: Панасюка О. С., Ковальчука О. В., Шемети Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про захист прав споживачів та розірвання договору, стягнення залишку коштів на картковому рахунку, коштів за депозитним вкладом, процентів за користування депозитним вкладом, 3 % пені, у якому просив:

- розірвати договір банківського вкладу № SAMDN01000733754241 (вклад «Депозит VIP») від 13 березня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»);

- стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь 97 169,73 доларів США, в тому числі 70 976,00 доларів США - сума вкладу та 26 193,73 доларів США - нарахованих за користування вкладом процентів;

- стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь пеню у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення повернення вкладу в розмірі 3 600 612,48 доларів США;

- стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь пеню у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення сплати процентів у розмірі 664 719,41 доларів США;

- стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь заблоковані на картковому рахунку № НОМЕР_1 кошти у розмірі 25 734,81 доларів США;

- стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь пеню у розмірі 3 % вартості послуг за кожен день прострочення сплати залишку коштів на картковому рахунку № НОМЕР_1 в сумі 1 305 536,55 доларів США;

- стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 13 березня 2013 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір банківського вкладу № SAMDN01000733754241 (вклад «Депозит VIP»), відповідно до умов якого позивач передав банку, а банк прийняв грошову суму в розмірі 70 976,00 доларів США строком розміщення вкладу 366 днів, до 13 березня 2014 року включно, зі сплатою процентів у розмірі 9,75 % річних. Із кінця лютого 2014 року банк припинив повертати вклади, а з березня 2014 року заблокував усі операції з клієнтами. Його банківські рахунки та картки в односторонньому порядку були заблоковані.

ОСОБА_1 неодноразово усно та письмово звертався до АТ КБ «ПриватБанк», Національного банку України із вимогами розблокувати рахунок та повернути кошти за договором банківського вкладу, проте, із посиланням на неможливість обслуговувати рахунки, відкриті у відділеннях АТ КБ «ПриватБанк» на території Автономної Республіки Крим, йому відмовлено у поверненні вкладу із порадою звернутися до органу країни-окупанта - «Фонда защиты вкладчиков».

Виходячи із того, що сума неповернутого банком депозиту становить 70 976,00 доларів США, процентна ставка річних, визначена договором, становить 9,75 %, а період користування банком депозитом - із 14 березня 2014 року до 28 жовтня 2018 року, то за таких умов сума нарахованих процентів, на думку позивача, становить 31 862,02 доларів США. Проте, враховуючи, що згідно з чинним законодавством вказана сума підлягає оподаткуванню, з неї відраховується податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 5 273,25 доларів США та військовий збір на загальну суму 395,04 доларів США, тому сума процентів за користування депозитом після оподаткування, що підлягає стягненню, становить 26 193,73 доларів США.

Крім того, з урахуванням положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», з відповідача з 14 березня 2014 року підлягає стягненню пеня в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, а саме: 1691 день, що становить 3 600 612,48 доларів США (еквівалент у гривні становить 34 119 043,80 грн).

Також стягненню підлягає 3 % пені з несплати процентів за депозитом в доларах США за період з 14 березня 2014 року до 29 жовтня 2018 року, що становить 664 719,41 доларів США (еквівалент у гривні становить 13 510 906,84 грн).

Крім того, позивач посилався на той факт, що у зв`язку з досить тривалою співпрацею між ним та відповідачем, яка почалася значно раніше анексії Автономної Республіки Крим, банком на його ім`я відкрито картковий рахунок та видано основну картку № НОМЕР_1 , за допомогою якої він здійснював відповідні фінансові операції. Згідно з умовами договору банківського вкладу № SAMDN01000733754241 (вклад «Депозит VIP») від 13 березня 2013 року для зарахування процентів за вкладом було визначено саме вказаний номер рахунку. На зазначений картковий рахунок банком не тільки перераховувалися проценти за вкладом, а також здійснювалося поповнення карткового рахунку.

Видана на його ім`я банківська виписка від 28 липня 2014 року № НОМЕР_2 за період із 25 квітня 2012 року до 07 липня 2014 року вказує, що баланс на кінець періоду становив 25 734,81 доларів США. Крім того, ця банківська виписка свідчить і про останню дату здійснення будь-яких банківських операцій.

Таким чином, позивач вважав, що стягненню підлягають невиплачені банком заблоковані на вказаному ним картковому рахунку кошти, що належать йому на праві власності, у розмірі 25 734,81 доларів США.

Окрім цього, посилаючись на положення статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», на думку позивача, стягненню підлягають також 3 % пені щодо несплати залишку коштів на картковому рахунку № НОМЕР_1 у доларах США за період із 14 квітня 2014 року до 29 жовтня 2018 року, що становить 1 305 536,55 доларів США (еквівалент у гривні становить 12 371 133,79 грн).

Ураховуючи зазначені обставини, ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 14 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Розірвано договір банківського вкладу № SAMDN01000733754241 (вклад «Депозит VIP») від 13 березня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк».

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 97 169,73 доларів США, в тому числі 70 976,00 доларів США - сума вкладу та 26 193,73 доларів США - нараховані за користування вкладом проценти.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення повернення вкладу в сумі 207,60 доларів США.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення сплати процентів в сумі 76,62 доларів США.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заблоковані на картковому рахунку № НОМЕР_1 кошти у розмірі 25 734,81 доларів США.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 7 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судові витрати у вигляді судового збору пропорційно задоволених вимог в сумі 8 810,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надані позивачем докази в їх сукупності та кожен окремо, встановлені та доведені фактичні обставини справи свідчать про факт укладання спірного договору банківського вкладу та існування договірних правовідносин між сторонами, а також те, що відповідач належним чином умови договору не виконав та кошти не повернув. Стороною договору є АТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа, а припинення діяльності відокремлених підрозділів не є підставою для невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань.

Оскільки внесені позивачем кошти на вимогу позивача у визначені договором строки не повернуто, то ОСОБА_1 має право на отримання процентів за користування депозитними коштами, а також на отримання пені на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» за період із 07 листопада 2017 року до 29 жовтня 2018 року, тобто в межах позовної давності в один рік, встановленої пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у сумі, визначеній у валюті договору.

Крім того, у зв`язку із доведеністю вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що стягненню підлягають також невиплачені банком заблоковані на картковому рахунку кошти, що належать позивачу на праві власності, у розмірі 25 734,81 доларів США. Разом із тим, договір про відкриття поточного банківського рахунку не передбачає отримання банком прибутку та не є фінансовою послугою у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», а тому пеня у розмірі 3 % вартості послуг за кожен день прострочення сплати залишку коштів на картковому рахунку № НОМЕР_1 , на думку суду першої інстанції, стягненню не підлягає.

Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 21 березня 2019 року виправлено допущену в рішенні суду першої інстанції описку, а саме:

- четвертий абзац резолютивної частини рішення викладено в такій редакції: «Стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення повернення вкладу в сумі 203,05 доларів США»;

- п`ятий абзац резолютивної частини рішення викладено в такій редакції: «Стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення сплати відсотків у сумі 74,94 доларів США».

Постановою Вінницького апеляційного суду від 04 липня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 14 березня 2019 року в частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заблокованих на картковому рахунку № НОМЕР_1 коштів у розмірі 25 734,81 доларів США скасовано. У позові в цій частині відмовлено.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 14 березня 2019 року в частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення повернення вкладу та сплати процентів змінено.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення повернення вкладу в сумі 5 677,65 грн.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення сплати процентів в сумі 2 090,82 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, залишено за сторонами.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

Разом із тим апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції щодо визначення суми пені в іноземній валюті, оскільки пеня є неустойкою і має штрафний характер, вона не входить до складу зобов`язання, її сплата та розмір визначені Законом України «Про захист прав позивачів» за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві, тому нарахування та стягнення такої пені має бути здійснено в національній валюті України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заблокованих на картковому рахунку № НОМЕР_1 коштів у розмірі 25 734,81 доларів США, апеляційний суд виходив із того, що відокремлені підрозділи АТ КБ «ПриватБанк» припинили свою діяльність на території Автономної Республіки Крим з 15 травня 2014 року, а копія виписки за картковим рахунком № НОМЕР_1 від 28 липня 2014 року № НОМЕР_2 за період із 25 квітня 2012 року до 07 липня 2014 року про залишок на картковому рахунку ОСОБА_1 коштів у розмірі 25 734,81 доларів США надана після припинення діяльності Кримської філії АТ КБ «ПриватБанк», тому не може братися до уваги судом як доказ наявності такого рахунку та залишку коштів на ньому.

Додатковою постановою Вінницького апеляційного суду від 18 липня 2019 року рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 14 березня 2019 року в частині розподілу судових витрат змінено. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 6 949,04 грн. Компенсовано АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 2 080,74 грн за подання апеляційної скарги за рахунок держави.

Прийняття апеляційним судом додаткової постанови було обумовлено тим, що при прийнятті постанови від 04 липня 2019 року суд апеляційної інстанції не вирішив питання про розподіл судових витрат, а суму стягненого за рішенням суду першої інстанції судового збору за подання позовної заяви необхідно зменшити на суму, пропорційну розміру позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено апеляційним судом.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

24 липня 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 04 липня 2019 року в частині задоволених вимог (окрім задоволеної вимоги щодо стягнення пені у розмірі 5 677,65 грн) та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, в іншій частині зазначене судове рішення залишити без змін. Окрім цього, відповідач у касаційній скарзі просив провести судовий розгляд справи із повідомленням про час та дату такого розгляду та з викликом відповідача до суду касаційної інстанції для участі в судовому засіданні та надання пояснень.

Касаційна скарга мотивована тим, що наявність у позивача оригіналів документів на підтвердження факту укладання між ним та банком договору банківського вкладу може доводити лише сам факт укладання між сторонами правочину та не є належним доказом невиконання банком умов договору щодо повернення коштів за вкладом після закінчення строку його дії.

Суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на те, що припинення строку дії договору було можливе у будь-який час за ініціативою вкладника на його вимогу, строк дії договору закінчився 13 березня 2014 року, тому позивач міг безперешкодно отримати свої гроші за банківським депозитом зі спливом строку дії такого договору та до моменту припинення діяльності Кримської філії АТ КБ «ПриватБанк».

Суд не навів мотивів відхилення доводів відповідача щодо неправильного розрахунку процентів за договором банківського вкладу та не застосував положення статті 1070 ЦК України у спірних правовідносинах після розірвання договору банківського вкладу. Після закінчення строку дії договору проценти нараховуються за ставкою «на вимогу», а тому висновки судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача на користь позивача процентів, що нараховані після закінчення строку дії договору за процентною ставкою, передбаченою його умовами, є незаконними. У спірних правовідносинах необхідно застосовувати процентну ставку «на вимогу» при розрахунку процентів на депозит (вклад) поза межами строку дії договору банківського вкладу та до моменту їх фактичного повернення вкладнику. На думку банку, ця сума повинна складати 8 179,12 доларів США.

Також заявник наполягає, що розірвання договору банківського вкладу відбулося ще у 2015 році, оскільки першу вимогу позивача щодо розблокування депозитних рахунків та повернення суми вкладів та нарахованих процентів від 14 лютого 2015 року банк отримав 24 лютого 2015 року, відповідно договір вважається розірваним з 26 лютого 2015 року (пункт 16 договору).

На думку заявника, пеня не може бути нарахована на проценти, оскільки проценти є прибутком (доходом) вкладника та саме тією вартістю послуги, з якої необхідно виходити при розрахунку пені згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, не підлягає задоволенню вимога про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки позивач не довів факт понесення вказаних витрат та не надав їх детальний опис.

29 липня 2019 року ОСОБА_1 через адвоката Нестерук М. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 04 липня 2019 року повністю і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд; скасувати рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 14 березня 2019 року в частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 97 169,73 доларів США, з яких: 70 976,00 доларів США - сума вкладу та 26 193,73 доларів США - нараховані за користування вкладом проценти, та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 107 527,53 доларів США, у тому числі 70 976,00 доларів США - сума вкладу та 36 551,53 доларів США - нараховані за користування вкладом проценти; скасувати рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 14 березня 2019 року в частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення сплати процентів в сумі 74,94 доларів США та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення сплати процентів у сумі 106,91 доларів США. В іншій частині рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 14 березня 2019 року залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції в частині визначення розміру процентів, що підлягають стягненню, неправомірно не застосував до спірних правовідносин положення пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України та помилково зазначив суму з урахуванням утримання податків та обов`язкових зборів. Суд апеляційної інстанції на допущене порушення не звернув належної уваги та помилково вважав, що суд не мав права стягувати суму більшу ніж зазначена в прохальній частині позовної заяви.

Заважаючи на частини другу-третю статті 653 ЦК України, річні проценти за користування депозитом повинні бути розраховані судом першої інстанції станом на дату ухвалення оскаржуваного судового рішення, судом апеляційної інстанції - станом на 04 липня 2019 року, а не на дату звернення позивача із позовом до суду.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість нарахування пені в іноземній валюті. Вказаний висновок суперечить позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

Крім того, суд апеляційної інстанції помилково вважав недоведеними позовні вимоги в частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заблокованих на картковому рахунку № НОМЕР_1 коштів у розмірі 25 734,81 доларів США, оскільки факт укладання договору встановлено судом першої інстанції та підтверджується випискою за картковим рахунком, яка отримана позивачем у Вінницькому відділенні АТ КБ «ПриватБанк».

У жовтні 2019 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - Нестерук М. І. надійшли пояснення проти касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк», в яких позивач просить залишити касаційну скаргу банку без задоволення, посилається на безпідставність доводів касаційної скарги, оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання, грошові кошти за договором банківського вкладу не повернув, чим порушив права позивача. Договір банківського вкладу не був розірваний, а тому зобов`язальні правовідносини не припинилися між сторонами, стягненню підлягають проценти, передбачені договором, у розмірі 9,75 % річних, що також зазначено в постанові Верховного Суду від 02 вересня 2019 року у справі № 132/4438/18-ц в аналогічних правовідносинах. Окрім цього, зазначено про бажання представника позивача взяти участь у розгляді касаційних скарг у справі.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 липня 2019 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» передано на розгляд судді-доповідачу ОСОБА_3

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 серпня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Нестерук М. І. передано на розгляд судді-доповідачу ОСОБА_3

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - Нестерук М. І. , витребувано матеріали справи № 132/4064/18 із Калинівського районного суду Вінницької області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2019 року матеріали справи № 132/4064/18 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2019 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 02 серпня 2019 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк», встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу та відмовлено в задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 04 липня 2019 року.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2020 року № 1079/0/226-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 жовтня 2019 року (у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_3 ) касаційні скарги представника ОСОБА_1 - Нестерук М. І. та АТ КБ «ПриватБанк» та матеріали справи № 132/4064/18 передано судді-доповідачу Каларашу А. А.

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про розгляд справи за його участю відмовлено, справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі № 132/4064/18 (провадження № 61-14272св19) до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 травня 2022 року касаційні скарги представника ОСОБА_1 - Нестерук М. І. та АТ КБ «ПриватБанк» та матеріали справи № 132/4064/18 передано судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

З огляду на зміст та прохальні частини касаційних скарг перегляд справи в порядку касаційного провадження здійснюється Верховним Судом лише в частині вирішення позовних вимог про розірвання договору банківського вкладу, стягнення суми вкладу та нарахованих за користування вкладом процентів, стягнення пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення сплати цих процентів, стягнення заблокованих на картковому рахунку коштів, а також стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційних скарг АТ КБ «ПриватБанк» та представника ОСОБА_1 - Нестерук М. І. , поданих у липні 2019 року, здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, чинній до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції станом на дату подання касаційних скарг) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України (тут і далі - у редакції станом на дату подання касаційних скарг) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України (тут і далі - у редакції станом на дату подання касаційних скарг) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанційустановлено, що 13 березня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір № SAMDN01000733754241 (вклад «Депозит VIP»), відповідно до пункту 1 якого та таблиці 1 «Основні параметри вкладу» (яка є невід`ємною частиною договору), позивач передав банку, а банк прийняв грошову суму в розмірі 70 976,00 доларів США, строк розміщення вкладу - 366 днів, до 13 березня 2014 року включно, зі сплатою процентної ставки за договором 9,75 % річних.

Суд першої інстанції у судовому засіданні оглянув оригінали депозитного договору, платіжного доручення від 13 березня 2013 року № 2497723792, згідно з яким платник ОСОБА_1 перерахував банку кошти в розмірі 70 976,00 доларів США, та клієнтської виписки за договором вкладу.

Відповідно до пункту 6 договору вкладу виплата суми вкладу проводиться банком, починаючи з першого робочого дня банку по закінченні строку вкладу, вказаного у таблиці 1.

За змістом пункту 7 договору вкладу у випадку, якщо в строк не пізніше дня закінчення строку вкладу клієнт не заявив банку про повернення вкладу, такий договір продовжується ще на один строк, зазначений в таблиці № 1 цього договору. Договір продовжується неодноразово без явки клієнта. При цьому обчислення нового строку вкладу починається з дня, наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу.

Згідно з пунктом 16 договору вкладу сторони мають право достроково розірвати зазначений договір відповідно до чинного законодавства, повідомивши про це другу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору.

Відповідно до клієнтської виписки за договором № SAMDN01000733754241 за період з 13 березня 2013 року до 13 березня 2014 року баланс на початок періоду становив 70 976,00 доларів США, баланс на кінець періоду становив 71 506,86 доларів США.

Із березня 2014 року банк припинив виплачувати позивачу проценти за користування вкладом та заблокував його рахунок.

Останнім днем роботи відділень АТ КБ «ПриватБанк» на території АР Крим було 14 травня 2014 року.

ОСОБА_1 неодноразово звертався до банку з письмовими заявами про повернення йому суми вкладу та нарахованих процентів, а саме 14 лютого 2015 року, 05 серпня 2015 року, 25 лютого 2016 року, 07 червня 2016 року, 08 червня 2016 року, 18 січня 2017 року, 24 квітня 2017 року, проте вимоги вкладника банк не виконав.

Позивач надав розрахунок заборгованості відповідача за спірним договором за період з 14 березня 2014 року до 29 жовтня 2018 року, де 70 976,00 доларів США - сума вкладу, 31 862,02 доларів США - сума нарахованих процентів за вкладом, 26 193,73 доларів США - сума нарахованих процентів за вкладом після оподаткування, 3 600 612,48 доларів США - сума пені на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення повернення вкладу, 664 719,41 доларів США - сума пені на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення сплати процентів за вкладом, 25 734,81 доларів США - сума заблокованих на картковому рахунку коштів, 1 305 536,55 доларів США - сума пені на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення сплати залишку коштів на картковому рахунку.

У своєму відзиві на позов АТ КБ «ПриватБанк» просило застосувати спеціальну позовну давність (1 рік) до вимоги щодо стягнення пені.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

Щодо позовних вимог про розірвання договору банківського вкладу, стягнення суми вкладу та нарахованих процентів

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Положення статті 1059 ЦК України врегульовують питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Згідно з пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (у редакції станом на день укладення договору вкладу між банком та ОСОБА_1 ), залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492) (тут і далі - у редакції станом на день укладення договору вкладу між банком та ОСОБА_1 ), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8 глави 1), договір банківського вкладу укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9 глави 1), письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок; строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору, інші умови за погодженням сторін (пункт 1.10 глави 1).

Пункт 10.1 глави 10 Інструкції № 492 регулював порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 червня 2011 року за № 790/19528, що була чинною на дату укладення договору вкладу між банком та ОСОБА_1 , передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ (системи автоматизації банку).

Згідно з Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 377/8976 (далі - Інструкція № 22) (тут і далі - у редакції станом на день укладення договору вкладу між банком та ОСОБА_1 ), платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача (пункт 1.4 глави 1 Інструкції № 22).

Відповідно до пункту 3.1. глави 3 Інструкції № 22 платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Таким підтвердженням є платіжне доручення про перерахування банку коштів на депозитний рахунок від платника. Надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями також є доказом укладення договору банківського вкладу.

Позивач надав разом із позовною заявою копії договору № SAMDN01000733754241 (вклад «Депозит VIP») від 13 березня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 (клієнт) та ПАТ КБ «ПриватБанк», про розміщення банківського вкладу на суму 70 976,00 доларів США, платіжного доручення від 13 березня № 2497723792 про перерахування 70 976,00 доларів США платником ОСОБА_1 на депозитний рахунок, відкритий у відповідача та зазначений у договорі банківського вкладу, та клієнтської виписки за цим договором, оригінали яких оглянуті судом першої інстанції, що у сукупності свідчить про розміщення позивачем 13 березня 2013 року вкладу в розмірі 70 976,00 доларів США в Кримському регіональному управлінні ПАТ КБ «ПриватБанк».

Окрім цього, сам банк у відповідях на неодноразові звернення позивача про стан повернення його вкладу та нарахованих процентів не заперечував проти факту розміщення депозиту позивачем в банківській установі відповідача, а зазначав про неможливість роботи банківської системи в регіоні Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 довів, що між ним та банком виникли договірні відносини на підставі договору банківського вкладу, а враховуючи те, що банк належним чином не виконав своїх зобов`язань за вказаним договором, наявні підстави для розірвання договору банківського вкладу, стягнення суми вкладу та нарахованих процентів.

Пунктом 5 постанови Національного банку України від 06 травня 2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» зобов`язано припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, що унеможливлює діяльність відокремленого підрозділу банку на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, зокрема відповідної Кримської філії ПАТ КБ «ПриватБанк».

У своєму рішенні від 29 січня 2013 року у справі «Золотас проти Греції» (Zolotas v. Greece) (No.2) (заява № 66610/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що особа, яка розмістила грошову суму в банку, передала йому право використання цієї суми, банк був зобов`язаний зберігати її, й у разі використання з метою одержання прибутку мав повернути еквівалентну суму вкладникові після припинення дії угоди. Отже, власник рахунку міг уважати, що його вклад у банку - в безпеці, особливо при отриманні відсотків. Власник рахунку правомірно вважав, що буде повідомлений про ситуацію, яка загрожує суті угоди з банком і його фінансовим інтересам, щоб він міг завчасно зробити дії відповідно до закону та зберегти право на захист свого майна. Подібні довірчі відносини характерні для банківських операцій та банківської справи (пункт 52). Ця практика ЄСПЛ підлягає застосуванню у цій справі, оскільки зазначений ЄСПЛ принцип відповідальності банку перед своїм клієнтом не залежить від наявності чи відсутності факту конфіскації банком грошових коштів клієнта банку.

Враховуючи практику застосування ЄСПЛ поняття «власність», до неї слід також віднести грошові кошти, що знаходяться на рахунку позивача. Невиконання зі сторони відповідача обов`язку щодо повернення позивачу належних йому грошових коштів може мати наслідком порушення зобов`язання держави щодо захисту права позивача користуватися та розпоряджатися його майном - грошовими коштами в іноземній валюті (доларах США), яке захищене частиною першою статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Тому невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення суми банківського вкладу є безпідставним.

Виходячи із зазначених норм права, відповідальність ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») за вкладами його клієнтів не обмежується виключно відповідальністю його відповідної Кримської філії. Таку відповідальність несе ПАТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа. Відповідні доводи банку у судах попередніх інстанцій є безпідставними.

Відповідно до частини п`ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Згідно зі статтею 1070 цього Кодексу за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Відповідач у справі не надав належних та допустимих доказів повернення вкладу та нарахованих процентів за договором № SAMDN01000733754241 (вклад «Депозит VIP») від 13 березня 2013 року, тому посилання банку в касаційній скарзі на недоведеність невиконання ним умов зазначеного договору не приймаються.

Доводи касаційної скарги банку, з посиланням на пункт 16 договору банківського вкладу, про те, що договір банківського вкладу вже є розірваним починаючи з 26 лютого 2015 року, про що свідчить отримання 24 лютого 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» першої претензії ОСОБА_1 від 14 лютого 2015 року щодо розблокування депозитних рахунків та повернення суми вкладів та нарахованих процентів, відхиляються, оскільки згідно з пунктом 13 договору банківського вкладу дія договору припиняється з виплатою клієнту всієї суми вкладу разом з належними процентами відповідно до умов цього договору. Відсутність в матеріалах справи підтвердження виконання банком своїх зобов`язань з повернення вкладу та нарахованих процентів свідчить про те, що дострокове припинення дії (розірвання) спірного договору на підставі звернення клієнта не відбулось.

Доводи касаційної скарги банку про те, що при нарахуванні процентів на депозитні кошти у період з дати розірвання договору (припинення його дії на підставі письмової заяви позивача) повинна застосуватися процентна ставка «на вимогу» та норми статті 1070 ЦК України, спростовуються умовами укладеного між сторонами договору банківського вкладу, зокрема: строк вкладу становить 366 днів, до 13 березня 2014 року включно, процентна ставка за договором становить 9,75 % річних, неоднократна автоматична пролонгація договору без явки клієнта (пункт 7), тобто чинністю спірного договору банківського вкладу на дату звернення з позовом до суду.

У свою чергудоводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - Нестерук М. І. про те, що проценти за користування депозитом мали бути нараховані судом станом на дату постановлення рішення та їх сума повинна дорівнювати 36 551,53 доларів США, спростовуються наступним.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).

Позивач у власному розрахунку, наданому суду при поданні позовної заяви від 07 листопада 2018 року, вказав період нарахування процентів, починаючи з 14 березня 2014 року (день, наступний за днем закінчення річного строку розміщення вкладу за договором) до 28 жовтня 2018 року включно (а. с. 52-54). У резолютивній частині позовної заяви ОСОБА_1 (а. с. 4) просив суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь 97 169,73 доларів США, в тому числі 70 976,00 доларів США - сума вкладу та 26 193,73 доларів США - сума нарахованих процентів за користування вкладом.

Матеріали справи не містять будь-якої заяви про зміну (уточнення) чи збільшення розміру позовних вимог у порядку реалізації позивачем своїх процесуальних прав згідно зі статтями 43 та 49 ЦПК України, тому суди не мали права виходити за межі заявлених позивачем вимог та стягувати суму процентів у сумі та за період більше ніж зазначено самим позивачем у його позовній заяві, отже, суди правильно вказали період та суму нарахованих процентів, що підлягають стягненню з відповідача.

Посилання в касаційній скарзі позивача на правову позицію Верховного Суду у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц не приймаються, оскільки у зазначеній справі йшлося про висновок суду касаційної інстанції в межах розглянутої скарги заявника (Державне підприємство обслуговування повітряного руху України) на дії державного виконавця при виконанні виконавчих документів про стягнення з роботодавця середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, зокрема про те, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Тобто у вказаній справі фактичні обставини є відмінними від цієї справи, яка переглядається в порядку касаційного провадження, де в контексті спірної суми йдеться про вихід за межі позовних вимог, а не зазначення в резолютивній частині рішення суми до стягнення без урахування податків та обов`язкових зборів, на чому наполягає заявник.

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, закріплена у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20).

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг в цій частині позовних вимог, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими судовими рішеннями, чи зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що згідно з вимогами статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення сплати процентів

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті, окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.

Крім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - є мірою відповідальності.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про поширення положень Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносини.

Таким чином, доводи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про неправомірність нарахування пені згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» на проценти за договором банківського вкладу не знайшли своє підтвердження.

Водночас колегія суддів Верховного Суду зауважує, що дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Вказане відповідає правовому висновку, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20).

Оскільки позивач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині нарахованої йому судом суми пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення сплати процентів, не погоджуючись лише із сумою бази нарахування (36 551,53 доларів США замість 26 193,73 доларів США та 365 днів замість 357 днів), і просить ухвалити рішення в цій частині про стягнення на користь позивача розрахованих ним 106,91 доларів США, тому колегія суддів Верховного Суду, з огляду на положення статті 400 ЦПК України, не вбачає підстав виходити за межі доводів та вимог касаційної скарги представника ОСОБА_1 - Нестерук М. І. та змінювати присуджену судами до стягнення суму цієї пені.

У свою чергу суд апеляційної інстанції правильно звернув увагу на те, що така пеня має бути нарахована у гривнях, а не доларах США, як помилково здійснив суд першої інстанції, що стало підставою для зміни апеляційним судом рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, на яку посилається позивач у своїй касаційній скарзі, викладено висновок щодо виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті. Відповідно до цієї постанови як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046, частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме в тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Таким чином, цей висновок стосується можливості виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті та нарахування 3 % річних, визначених статтею 625 ЦК України, які входить до складу грошового зобов`язання та мають компенсаційний характер, в іноземній валюті.

Оскільки пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов`язання, її сплата та розмір визначені Законом України «Про захист прав споживачів» за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві, то нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 76/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).

За таких обставин висновки апеляційного суду у справі, яка розглядається, щодо визначення суми пені, встановленої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у гривні, є правильними, а доводи касаційних скарг у цій частині безпідставними.

Щодо позовної вимоги про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заблокованих на картковому рахунку коштів у розмірі 25 734,81 доларів США

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Суд першої інстанції при задоволенні цієї позовної вимоги вважав, що вона є обґрунтованою та підтверджена належними і допустимими доказами з боку позивача. Водночас апеляційний суд відхилив як доказ надану ОСОБА_1 копію виписки за картковим рахунком № НОМЕР_1 від 28 липня 2014 року № НОМЕР_2 за період з 25 квітня 2012 року до 07 липня 2014 року про залишок на картковому рахунку ОСОБА_1 коштів у розмірі 25 734,81 доларів США, оскільки вона надана після припинення діяльності Кримської філії АТ КБ «ПриватБанк», тому суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що її не можна брати до уваги як доказ наявності такого рахунку та залишку коштів на ньому.

Аргументи заявника в цій частині зводяться лише до необхідності переоцінки доказів у справі з метою довести позивачем свої позовні вимоги. Проте суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази, оскільки є судом права, а не факту, тому немає підстав скасовувати або змінювати оскаржувану постанову апеляційного суду в цій частині.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, вважав обґрунтованими та доведеними витрати ОСОБА_4 на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн, що підлягають стягненню з відповідача, оскільки підтверджені наданим до суду попереднім (орієнтовним) розрахунком суми судових витрат, які позивач поніс за цим позовом, та дослідженими у судовому засіданні розрахунком та квитанцією № 10-3/09/2018-Н.

Доводи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що суд не надав оцінки змісту квитанції про сплату гонорару адвокату, з якої повинно вбачатися, що сплата послуг відбулася саме за цим договором про надання правничої допомоги, на який посилається позивач, спростовуються змістом цієї квитанції на 7 000,00 грн (а. с. 50), в якій міститься посилання на укладений між клієнтом ОСОБА_1 та адвокатом Нестерук М. І. договір про надання правничої допомоги від 10 вересня 2018 року № 018-Н, та призначенням платежу за цією квитанцією: за надання правничої допомоги ОСОБА_1 з метою захисту його прав та представництва законних інтересів у Калинівському районному суду Вінницької області, що стосуються повернення депозитів (вкладів) з банківських установ «ПриватБанк».

Доводи касаційної скарги банку про те, що позивач не надав суду детального опису наданих адвокатом послуг та підтверджуючих документів, що такі послуги (роботи) були фактично отримані позивачем, що може бути підтверджено лише актом приймання-передачі наданих адвокатом послуг, не приймаються, оскільки матеріали справи містять розрахунок витрат на правничу допомогу з урахуванням виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом Нестерук М. І. (а. с. 114, 119) із детальним описом наданих послуг та витраченого часу, у свою чергу квитанція про отримання адвокатом від позивача 7 000,00 грн за надання правничої допомоги містить підпис ОСОБА_1 , тому відсутність акта приймання-передачі наданих послуг в матеріалах справи не спростовує факту понесених позивачем витрат на цю суму та не може бути безумовною підставою для скасування оскаржуваних рішень в цій частині.

Витрати на професійну правничу допомогу на цю суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом Нестерук М. І. обсягом послуг у суді першої інстанції, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, підстав для зменшення розміру суми цих витрат у суду не було.

Щодо інших позовних вимог

Оскільки ні банк, ні ОСОБА_1 не оскаржують рішення суду першої інстанції чи постанову апеляційного суду в частині відмовлених судом першої інстанції позовних вимог та вирішення позовної вимоги про стягнення пені згідно із Законом України «Про захист прав споживачів» за кожний день прострочення повернення вкладу, тому колегія суддів Верховного Суду не здійснює їх перегляд в порядку касаційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції (у не зміненій та не скасованій апеляційним судом частині) та висновків апеляційного суду.

Отже, доводи касаційних скарг не підтвердились, підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - Нестерук М. І. про розгляд справи за її участю у судовому засіданні

Згідно з частиною першою 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то у задоволенні клопотання адвоката Нестерук М. І. про розгляд справи за її участю у судовому засіданнінеобхідно відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Оскільки касаційні скарги залишені без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - Нестерук Марини Іванівни про розгляд справи за її участю у судовому засіданні.

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - Нестерук Марини Іванівни та Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 14 березня 2019 року (у не скасованій та не зміненій за результатами апеляційного перегляду частині) та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 липня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник Г. І. Усик В. В. Яремко