Постанова

Іменем України

09 листопада 2022 року

місто Київ

справа № 132/629/15

провадження № 61-2976св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Вінницького апеляційного суду від 03 лютого 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Денишенко Т. О., Копаничук С. Г., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»

(далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), у березні 2015 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 07 червня 2007 року № VIK0G100001421 у сумі 163 297, 00 дол. США, що відповідно до службового розпорядження Національного банку України (далі - НБУ) від 09 лютого 2015 року за курсом 24, 95 грн становила 4 074 260, 16 грн.

У грудні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до суду уточнений позов, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 103 234, 45 дол. США, що відповідно до службового розпорядження НБУ від 29 вересня 2020 року за курсом 28, 30 грн становить 2 921 534, 94 грн, та складається із заборгованості за сумою кредиту у розмірі 32 489, 19 дол. США, за відсотками - у розмірі 59 208, 31 дол. США та за комісією - в розмірі 11 536, 95 дол. США.

Позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» обґрунтовувало тим, що банк та ОСОБА_1 07 червня 2007 року уклали кредитний договір № VIK0G100001421, за умовами якого кредитна установа зобов`язалася надати позичальнику кредит у сумі 48 000, 00 дол. США на строк до 05 червня 2027 року, а позичальник зобов`язався повернути суму кредиту, сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, визначені умовами договору.

ОСОБА_1 порушив взяті на себе зобов`язання, що призвело до виникнення заборгованості за кредитним договором, яка на 29 вересня 2020 року становить 322 194, 44 дол. США та складається з 32 489, 19 дол. США заборгованості за сумою кредиту, 59 208, 31 дол. США заборгованості за відсотками, 11 536, 95 дол. США заборгованості за комісією, 218 959, 99 дол. США пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Враховуючи те, що законодавством не передбачено обов`язку вимагати від боржника повернення усієї суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, банк просив стягнути на свою користь заборгованість за сумою кредиту, відсотками та комісією.

Стислий виклад позиції відповідача

ОСОБА_1 заперечував проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами. Оголосив про застосування правил позовної давності.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 20 вересня 2021 року Калинівський районний суд Вінницької області частково задовольнив позов АТ КБ «ПриватБанк».

Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 07 червня 2007 року № VIK0G100001421 у сумі 9 751, 16 дол. США, що відповідно до службового розпорядження НБУ від 21 вересня 2021 року за курсом 26, 7028 грн становить 260 393, 02 грн.

Здійснив розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов переконання, що банк, пред`явивши відповідачу вимогу про дострокове повернення кредиту, яку направив 29 січня 2013 року, на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати відсотків за користування кредитом, а також неустойки, комісії та штрафних санкцій, нарахованих на день повернення кредиту, а тому відсотки, пеня, комісія, нараховані банком після 28 лютого 2013 року, стягненню не підлягають. Також суд першої інстанції врахував подану відповідачем заяву про застосування до спірних правовідносин позовної давності та зробив висновок про пропуск позивачем цього строку до вимог про стягнення відсотків та комісії. Суд здійснив власний обрахунок заборгованості за кредитом з урахуванням сплачених відповідачем коштів.

Додатковим рішенням від 04 жовтня 2021 року Калинівський районний суд Вінницької області задовольнив заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат.

Суд стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 45 000, 00 грн понесених судових витрат на правничу допомогу.

Суд першої інстанції дійшов переконання, що сума судових витрат, визначена відповідачем до відшкодування, не перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, розмір таких витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, підтверджується поданими доказами, клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката з підстав їх неспівмірності позивач не заявив. Суд врахував, що задовольнив позовні вимоги позивача на суму 9 571, 16 дол. США із заявлених до стягнення 103 234, 45 дол. США, тому обґрунтованими та пропорційними до розміру вимог, у задоволенні яких відмовлено, суд вважав витрати на правничу допомогу в розмірі 45 000, 00 грн.

Постановою від 03 лютого 2022 року Вінницький апеляційний суд частково задовольнив апеляційні скарги АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , скасував рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 20 вересня 2021 року, а також додаткове рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 04 жовтня 2021 року.

Суд частково задовольнив позов АТ КБ «ПриватБанк», стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» на погашення кредитної заборгованості за договором від 07 червня 2007 року № VIK0G100001421 суму у розмірі 47 119, 35 дол. США, з яких 32 489, 19 дол. США - заборгованість за сумою кредиту, 14 630, 16 дол. США - заборгованість за відсотками за користування кредитом; здійснив розподіл судових витрат.

Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 як часткове відшкодування витрат на оплату правничої допомоги суму 25 000, 00 грн.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи постанову, навів такі аргументи. З огляду на споживчий характер наданого позичальнику кредиту заборгованість за комісією за користування кредитними коштами стягненню не підлягає. Водночас апеляційний суд зробив висновок про обґрунтованість пред`явлених вимог про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі, зазначеному в позовній заяві, та відсотків у розмірі, обрахованому з урахуванням грошових коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки.

Здійснюючи розподіл судових витрат, апеляційний суд зазначив, що сума витрат на правничу допомогу, визначена відповідачем у розмірі 50 000, 00 грн, є очевидно завищеною, неспівмірною до витраченого часу, що не є відповідною тривалості провадження у справі, зусиллям фахівця у галузі права, докладеним на доведення позиції відповідача. Врахувавши результат вирішення спору, апеляційний суд дійшов переконання про об`єктивність, достатність та розумність суми відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 25 000, 00 грн. Саме такий розмір витрат ОСОБА_1 суд вважав співмірним із виконаною адвокатом роботою у цій справі та результатами задоволення позовних вимог банку.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

АТ КБ «ПриватБанк» 10 березня 2022 року із застосуванням засобів електронного зв`язку направило до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 03 лютого 2022 року в частині висновків про відмову у задоволенні вимог про стягнення заборгованості з комісії та про задоволення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, стягнути з ОСОБА_1 комісію в розмірі 3 067, 95 дол. США, відмовити відповідачу в стягненні з банку витрат на правничу допомогу, в іншій частині висновків постанову Вінницького апеляційного суду від 03 лютого 2022 року залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

АТ КБ «ПриватБанк», наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначило, що:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 686/19162/15-ц (провадження № 14-236цс18), якими залишено без змін судові рішення в частині стягнення заборгованості із комісії; в постанові Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 (провадження

№ 61-19719св19) щодо преюдиційності обставин, встановлених рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 18 вересня 2018 року

у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18) про те, що застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та непоновленого боржником права не є подвійним стягненням заборгованості;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16

(провадження № 11-562ас18), додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), у додатковій постанові Верховного Суду від 19 листопада 2020 року у справі № 734/2313/17

(провадження № 61-7550св19), щодо критеріїв, які повинен з`ясувати та врахувати суд при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу;

- суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до Верховного Суду не надійшов.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 29 квітня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк», а ухвалою від 01 листопада 2022 року справу призначив до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України

(далі -ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

АТ КБ «ПриватБанк» у касаційній скарзі просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови в стягненні комісії та в частині часткового задоволення вимог відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу. З урахуванням зазначених підстав та правил частини другої статті 389 ЦПК України Верховний Суд переглядає оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги. Підстав для перегляду цього рішення в іншій частині висновків щодо стягнення заборгованості за кредитом та відсотками з урахуванням приписів статті 400 ЦПК України Верховний Суд не встановив.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що07 червня 2007 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № VIK0G100001421, згідно з пунктом 7.1 якого банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 07 червня 2007 року до 05 червня 2027 року включно у виді непоновлювальної лінії в розмірі 48 000, 00 дол. США, з яких на купівлю нерухомості - в сумі 40 000, 00 дол. США, у розмірі 8 000, 00 дол. США - на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених підпунктами 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за сумою кредиту, 0, 2 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 договору.

Забезпеченням виконання зобов`язань за кредитним договором є іпотека житлового будинку з прибудовою, господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також всі інші застави, поруки, надані банку з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором (пункт 7.3 договору).

Відповідно до пункту 3.3 кредитного договору грошові кошти, отримані від позичальника для погашення заборгованості за кредитом, насамперед направляються для відшкодування витрат/збитків банку згідно з підпунктами 2.2.9, 2.38 цього договору, далі - пені згідно з розділом 4 цього договору, простроченої комісії, простроченої винагороди, прострочених відсотків, простроченої заборгованості за кредитом; сума, що залишилася (у т.ч. сума, надана позичальником понад суму щомісячного платежу), спрямовується на погашення заборгованості за сумою кредиту, якщо інше не передбачене пунктом 6.8 договору, далі - комісії, винагороди, відсотків, кредиту.

Факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів в сумі 40 000, 00 дол. США підтверджено випискою за рахунком та видатковим касовим ордером від 08 червня 2007 року № 2.

07 червня 2007 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки № VIK0G100001421, згідно з яким іпотекою забезпечуються виконання зобов`язань іпотекодавцем за кредитними договорами від 07 червня

2007 року № VIK0G100001421 та № VIK0G200001421. Предметом іпотеки є цілий житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 63, 2 кв. м, на АДРЕСА_1 . Відповідно до статті 6 Закону України «Про іпотеку» іпотека за цим договором поширюється на земельну ділянку, загальною площею 0, 1028 га, на якій розташований предмет іпотеки.

ПАТ КБ «ПриватБанк» 25 січня 2013 року надіслало ОСОБА_1 вимогу № 30.1.0.0/2-034 про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором від 07 червня 2007 року № VIK0G100001421, а 11 березня 2013 року звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням від 20 листопада 2013 року у справі № 132/860/13-ц Калинівський районний суд Вінницької області позов банку задовольнив. На погашення заборгованості за кредитним договором від 07 червня 2007 року № VIK01G00001421 в розмірі 113 870, 80 дол. США, що відповідно до службового розпорядження НБУ від 05 березня 2013 року за курсом 7, 99 грн складає 909 827, 68 грн, суд звернув стягнення на будинок, загальною площею 62, 20 кв. м, житловою площею 35, 8 кв. м, розташований на АДРЕСА_1 , шляхом продажу зазначеного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк». Суд встановив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації в розмірі 252 500, 00 грн.

ПАТ КБ «ПриватБанк» 12 грудня 2014 року звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на земельну ділянку.

Рішенням від 10 лютого 2015 року у справі № 132/3864/14-ц Калинівський районний суд Вінницької області задовольнив позов банку. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 07 червня 2007 року № VIK0G100001421 в розмірі 113 870, 80 дол. США звернув стягнення на земельні ділянки, загальною площею 0, 1028 га, кадастрові номери 0521610100:01:041:0068 та 0521610100:01:041:0069, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу зазначених предметів іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк». Суд встановив початкову ціну вартості реалізації предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна, на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності.

Також суди встановили, що будинок та земельна ділянка, що були предметом іпотеки, реалізовані банком. Грошові кошти в сумі 35 406, 15 дол. США, отримані за продаж будинку з прибудовою, господарськими будівлями і спорудами, зараховані на погашення заборгованості за кредитним договором, а саме: 41, 47 дол. США - на погашення заборгованості за пенею, 956, 11 дол. США - на погашення заборгованості за сумою кредиту, 1 180, 00 дол. США - на погашення комісії, 7 237, 84 дол. США - на погашення пені, 7 310, 27 дол. США - на погашення відсотків, 18 680, 45 дол. США - на погашення пені за кредитним договором.

Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до договорів купівлі-продажу від 24 березня 2015 року відчужено (реалізовано) присадибні земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 118 995, 00 грн, що за курсом НБУ на березень 2015 року становило 5 109, 27 дол. США.

Норми права, що застосовані до спірних правовідносин

Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України

(далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо наявності підстав для стягнення комісії

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Відмовляючи в стягненні комісії за кредитним договором, суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що з огляду на споживчий характер наданого позичальнику кредиту заборгованість за комісією за користування кредитними коштами стягненню не підлягає.

Постанова суду апеляційної інстанції в цій частині не відповідає вимогам пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України, оскільки не містить мотивів відхилення аргументів банку, викладених в апеляційній скарзі щодо зазначеної вимоги, на наведені посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції при ухваленні такого судового рішення, тобто відмова апеляційного суду в стягненні комісії за кредитним договором є невмотивованою.

У справі, що переглядається, Верховний Суд врахував, щовідповідно до правового висновку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18), положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій у силу статті 228 ЦК України є нікчемними. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17

(провадження № 12-304гс18) зробила висновок, що визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не приведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Нікчемність умов кредитного договору підлягає врахуванню судом під час вирішення спорів про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто спорів, в яких встановлюється законність та обґрунтованість нарахування боргу за окремими платежами та в цілому.

Водночас особливістю справи, що переглядається, є те, що рішенням від 20 листопада 2013 року у справі № 132/860/13-ц Калинівський районний суд Вінницької області задовольнив позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 07 червня 2007 року № VIK01G00001421, в розмірі 113 870, 80 дол. США, що відповідно до службового розпорядження НБУ від 05 березня 2013 року за курсом 7, 99 грн складало 909 827, 68 грн.

Зазначеним рішенням встановлено, що у зв`язку з порушенням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором станом на 05 березня 2013 року утворилася заборгованість в розмірі 113 870, 80 дол. США, яка складалася з: 40 264, 39 дол. США заборгованості за сумою кредиту, 27 049, 70 дол. США - заборгованості за відсотками за користування кредитом, 4 247, 95 дол. США - заборгованості за комісією за користування кредитом, 36 856, 54 дол. США - пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафів в розмірі 31, 29 дол. США (фіксована частина) та 5 420, 93 дол. США (процентна складова).

Також з метою оплати суми заборгованості за кредитним договором від 07 червня 2007 року № VIK0G100001421 в розмірі 113 870, 80 дол. США, яка існувала станом на 05 березня 2013 року, рішенням від 10 лютого 2015 року у справі № 132/3864/14-ц Калинівський районний суд Вінницької області задовольнив позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та звернув стягнення на земельну ділянку.

Отже, рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 20 листопада 2013 року у справі № 132/860/13-ц та рішенням цього ж суду від 10 лютого 2015 року у справі № 132/3864/14-ц встановлено правомірність нарахування та стягнення суми комісії в розмірі 4 247, 95 дол. США.

Зазначені судові рішення ОСОБА_1 не оскаржував в апеляційному порядку, вони набрали законної сили.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17(провадження № 61-19719св19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зроблено висновок про те, що преюдиційні факти - це такі факти, що встановлені рішенням чи вироком суду, які набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Тож законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних (відмінних) за змістом судових рішень.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), відповідно до яких преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі - для суду під час розгляду інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає потреби встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть судової преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення у справі, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено судом ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що піддано аналізові в мотивувальній частині судового акта.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції не врахував, що рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 20 листопада 2013 року у справі № 132/860/13-ц та від 10 лютого 2015 року у справі № 132/3864/14-ц у частині висновків щодо наявності підстав для стягнення комісії в розмірі 4 247, 95 дол. США мають преюдиційне значення для вирішення цього спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18), на яку посилається заявник в касаційній скарзі, зроблено висновок про те, що наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження № 14-546цс19) зазначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки не приводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне, тому задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов`язанням, оскільки немає домовленості сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), на яку посилається заявник в касаційній скарзі, зроблено висновки про те, що здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. Велика Палата Верховного Суду вважала, що в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення іншої частини заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором визначена в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Отже, застосування кредитором іншого правомірного засобу для захисту свого порушеного та належно не поновленого боржником права не є подвійним стягненням заборгованості.

У справі, що переглядається, предмети іпотеки - житловий будинок та земельна ділянка - були реалізовані на погашення заборгованості, яка існувала станом на 05 березня 2013 року, в розмірі 113 870, 80 дол. США за ціною 35 406, 15 дол. США та 5 109, 27 дол. США відповідно. Тобто реалізація іпотечного майна не привела до повного задоволення всіх вимог банку та частина заборгованості за кредитним договором від 07 червня 2007 року № VIK01G00001421 залишилася непогашеною, тому АТ КБ «ПриватБанк» має право на звернення до суду з позовом про стягнення такої заборгованості.

В уточненій позовній заяві АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути заборгованість за комісією в розмірі 11 536, 95 дол. США, обрахованому станом на 29 вересня 2020 року, тоді як за висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки засвідчило зміну строків виконання кредитного договору в повному обсязі, тому кредитор втратив право нараховувати, у цьому випадку, комісію за кредитним договором після реалізації свого права на дострокове стягнення заборгованості та ухвалення Калинівським районним судом Вінницької області відповідного судового рішення від 20 листопада 2013 року у справі № 132/860/13-ц.

Як зазначалося, наведеним рішенням, яке набрало законної сили, звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, яка складається, зокрема з комісії в розмірі 4 247, 95 дол. США, тому банк мав право на стягнення заборгованості за комісією саме в такому розмірі.

Водночас, як в апеляційній, так і в касаційній скаргах АТ КБ «ПриватБанк» зазначало, що отримані від реалізації іпотечного майна грошові кошти були зараховані на погашення заборгованості за кредитним договором у визначеному умовами договору порядку черговості задоволення вимог кредитора, зокрема 1 180, 00 дол. США зараховано на погашення комісії.

З наведених підстав Верховний Суд дійшов переконання, що з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню заборгованість за комісією в розмірі 3 067, 95 дол. США (4 247, 95 дол. США - 1 180, 00 дол. США), тому вимоги касаційної скарги саме в цій частині є обґрунтованими.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі щодо стягнення витрат на правничу допомогу

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву просив відмовити в задоволенні позову та стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» понесені ним судові витрати. Зазначив, що попередній орієнтовний розрахунок судових витрат у виді витрат на професійну правничу допомогу становить 50 000, 00 грн, а також те, що відповідні докази будуть надані ним пізніше.

АТ КБ «ПриватБанк» у відповіді на відзив зазначило, що відповідач не надав доказів щодо заявлених судових витрат.

20 вересня 2021 року Калинівський районний суд Вінницької області проголосив вступну та резолютивну частини рішення, яким також призначив судове засідання для вирішення питання про судові витрати на професійну правничу допомогу та запропонував ОСОБА_1 подати докази щодо розміру таких витрат до 27 вересня 2021 року.

Відповідач 27 вересня 2021 року через систему «Електронний суд» подав до суду першої інстанції клопотання про відшкодування позивачем судових витрат за надання правничої допомоги в розмірі 45 000, 00 грн, пропорційному до розміру задоволених позовних вимог банку. На підтвердження понесення судових витрат надав до суду докази, на підставі яких суди встановили таке.

Відповідач ОСОБА_1 уклав з адвокатом Федоровим Юрієм Андрійовичем 13 грудня 2019 року договір про надання правничої

допомоги № 13-12/2019, відповідно до пункту 4.1 якого за надану правничу допомогу згідно з пунктом 2.1 цього договору клієнт сплачує адвокату гонорар. Гонорар адвокату сплачується за кожне окреме доручення. Конкретний строк надання, обсяг, порядок оплати правничої допомоги та підтвердження виконання зобов`язань адвоката перед клієнтом визначаються додатковими угодами до цього договору, які є його невід`ємною частиною.

Згідно з пунктами 1.1, 1.4 додаткової угоди від 03 січня 2020 року № 2 до договору № 13-12/2019 клієнт доручає, а адвокат зобов`язується надати правничу допомогу в питаннях, пов`язаних із захистом та представництвом прав та інтересів клієнта під час оскарження заочного рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 10 лютого 2015 року у справі № 132/629/15-ц. Для виконання доручення клієнт сплачує гонорар в розмірі 10 000, 00 грн.

09 січня 2020 року ОСОБА_1 сплатив адвокату 10 000, 00 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 03/01-2020.

12 вересня 2020 року між ОСОБА_1 та адвокатом Федоровим Ю. А. підписано акт приймання-передачі виконаних робіт № 1 до додаткової угоди № 2 до договору № 13-12/2019, в якому наведено детальний опис виконаних адвокатом робіт та витрачений ним час.

Згідно з пунктами 1.1, 1.4 додаткової угоди від 12 вересня 2020 року № 3 до договору № 13-12/2019 клієнт доручає, а адвокат зобов`язується надати правничу допомогу в питаннях, пов`язаних із захистом та представництвом прав та інтересів клієнта під час розгляду справи № 132/629/15-ц в Калинівському районному суді Вінницької області. Для виконання доручення клієнт сплачує гонорар в розмірі 40 000, 00 грн.

12 вересня 2020 року ОСОБА_1 сплатив адвокату 40 000, 00 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 12/09-2020.

20 вересня 2021 року ОСОБА_1 та адвокат Федоров Ю. А. підписали акт приймання-передачі виконаних робіт № 1 до додаткової угоди від 12 вересня 2020 року, в якому зазначено детальний опис виконаних адвокатом робіт та витрачений ним час.

У частинах першій, третій статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи (частина перша статті 134 ЦПК України).

Відповідно до частин другої-шостої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За правилами частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною третьою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), на яку заявник посилається в касаційній скарзі, зроблено висновки про те, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо. Водночас склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин до суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), на яку заявник посилається в касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (рішення від 23 січня 2014 року, остаточне рішення від 02 червня 2014 року, заява № 19336/04) ЄСПЛ зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» «Lavents v. Latvia» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд у додатковій постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 734/2313/17 (провадження № 61-7550св19), на яку заявник також посилається в касаційній скарзі, зробив висновки, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

У справі, що переглядається, ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції керувався тим, що сума витрат відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 45 000, 00 грн є пропорційною розміру задоволених позовних вимог банку.

Апеляційний суд, скасувавши рішення суду першої інстанції, зробив висновок про скасування й додаткового рішення цього суду, стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму 25 000, 00 грн як часткове відшкодування витрат на правничу допомогу, вважаючи такий розмір витрат достатнім, розумним, об`єктивним, співмірним з виконаною адвокатом роботою та результатами вирішення позовних вимог банку.

Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах, оскільки апеляційний суд врахував критерії визначення та розподілу судових витрат, здійснив належну оцінку доказів, поданих учасниками справи.

Враховуючи, що Верховний Суд встановив, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення суми комісії за кредитним договором, що має наслідком скасування оскаржуваної постанови в цій частині та ухвалення нового судового рішення про стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за комісією в розмірі 3 067, 95 дол. США, тому за правилами частини тринадцятої статті 141 ЦПК України суд касаційної інстанції має змінити розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги у відсотковому співвідношенні задоволено на 48, 6 %, тому з урахуванням принципу пропорційності розподілу судових витрат максимальний розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, на який відповідач має право, становить 25 700, 00 грн (50 000, 00 грн * 51, 4 %).

Водночас Верховний Суд, врахувавши загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування судових витрат, дійшов переконання про відшкодування відповідачу понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000, 00 грн, що є співмірним зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді та відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. У такому висновку Верховний Суд врахував, що рішення у справі в цілому постановлено на користь позивача, а доводи відповідача лише частково є підставними та були враховані судами.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, щооскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови в стягненні комісії за кредитним договором є невмотивованою, що суперечить пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України. Апеляційний суд не врахував правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17(провадження № 61-19719св19), та те, що рішеннями Калинівського районного суду Вінницької області від 20 листопада 2013 року у справі № 132/860/13-ц та від 10 лютого 2015 року у справі № 132/3864/14-ц про звернення стягнення, які не оскаржувалися та набрали законної сили, встановлено правомірність нарахування комісії та її розмір, тому зазначені обставини мають преюдиційне значення при вирішенні цього спору про стягнення заборгованості, в тому числі заборгованості зі сплати комісії за кредитним договором.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню в частині відмови в стягненні комісії за кредитним договором. Відповідно, зазначені судові рішення підлягають скасуванню в частині розподілу судових витрат у вигляді витрат на правничу допомогу та судового збору.

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша-четверта статті 412 ЦПК України).

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» та ухвалення нового рішення про стягнення з відповідача комісії за кредитним договором у розмірі 3 067, 95 дол. США, внаслідок чого збільшилась загальна сума заборгованості, стягнутої з відповідача на користь позивача. Оскільки позовні вимоги у відсотковому співвідношенні задоволено на 48, 6 %, тому судові витрати, понесені банком у зв`язку з розглядом справи, в загальному розмірі 7 131, 72 грн (в суді першої інстанції - в розмірі 1 775, 84 грн, у суді апеляційної інстанції - в розмірі 2 663, 76 грн, в суді касаційної інстанції - в розмірі 2 692, 12 грн) підлягають відшкодуванню ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк».

Окрім наведеного, як зазначалося, з банку на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000, 00 грн.

Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З урахуванням зазначеної норми права Верховний Суд дійшов переконання про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12 868, 28 грн (20 000, 00 грн - 7 131, 72 грн).

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 20 вересня 2021 року, додаткове рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 04 жовтня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 лютого 2022 рокускасувати в частині відмови в стягненні комісії за кредитним договором та розподілу судових витрат, ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за комісією за кредитним договором від 07 червня 2007 року № VIK0G100001421, у розмірі 3 067, 95 дол. США.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 868, 28 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко